Розвиток пізнавальної активності молодших школярів

Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

Розвиток пізнавальної активності молодших школярів

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка IV курсу

група ПН(з) – 31

 

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ	……………………………………………………………………	3
Розділ I	Розвиток пізнавальної активності молодших школярів
1. 1.	Пізнавальні інтереси і потреби молодших школярів. Мотивація пізнання……………………………………………..	6
1. 2.	Вплив особистісно зорієнтованого підходу на підвищення пізнавальної активності ………………….……………………..	12
Розділ II	Методи і засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів.
2. 1.	Дидактична гра – дієвий засіб активізації пізнавальної діяльності учнів………………………………………………….	17
2. 2.	Диференційований підхід до навчання у початковій школі….	22
2. 3.	Використання інтерактивних технологій в початкових класах……………………………………………………………...	26
Висновок	…………………………………………………………………….	29
Додатки	…………………………………………………………………….	32
Література	……………………………………………………………………	35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Рухомою силою людства  є потреба постійного вдосконалення. Розвиток особистості – це безперервний процес пошуку смислів, цінностей, можливостей  втілення свого “я”. Сьогодні, коли йде пошук сталих духовних орієнтирів, проблема розвитку здібностей людини, що удосконалюють її, стає особливо актуальною. Інтерес до цієї проблеми в наші дні зумовлений складними процесами, що відбуваються у житті суспільства. В умовах розбудови системи освіти, відтворення і зміцнення інтелектуального потенціалу нації, виходу вітчизняної науки на світовий рівень, інтеграції в світову систему освіти, особливо актуальною стає проблема забезпечення належного рівня математичної підготовки підростаючого покоління, тому що саме точні науки є рушійною силою науково-технічного прогресу.

Стратегія розвитку загальної  освіти визначена в Державній  національній програмі “Освіта” [1]. В концепції базової математичної освіти в Україні одним з основних положень є використання пріоритетних методів активного навчання і сучасних технологій в навчальному процесі. Характерною рисою сучасної концепції освіти є її особиста спрямованість. Навчально-виховний процес повинен забезпечити соціально-психологічні і педагогічні умови для всебічного розвитку молодших школярів, тобто створити в школі оптимально сприятливі умови для виявлення і розвитку здібностей учнів, розвитку їх пізнавальної активності і самостійності.

Мета сучасної школи  – не просто давати знання, а формувати  особистість, яка вміє і хоче вчитися, займає позицію активного суб’єкта діяльності. Учитель має виступати в ролі помічника, організатора педагогічної взаємодії з учнем, спрямованої на розвиток активності, самостійності, пізнавальних, творчих здібностей, формування пізнавального інтересу, який характеризується ініціативністю пошуків, самостійністю учнів у здобутті знань.

Розвиток пізнавальних здібностей і навичок передбачає зміну не лише загальної спрямованості  активності особистості, а й її емоційної  сфери. Сформована пізнавальна активність стає фундаментом для творчого ставлення учнів до явищ навколишнього світу (сприйняття, пізнання, практичного перетворення).

Важливою і не вирішеною  проблемою методичної науки на сьогодні залишається активізація пізнавальної діяльності молодших школярів. Ця проблема є комплексною, і її вирішення залежить від розв’язання психологічних, педагогічних і методичних передумов. Вирішення соціального аспекту проблеми полягає у вихованні у школярів потягу до знань.

Проблема розвитку пізнавальної активності учнів початкових класів залишається недостатньо розробленою в нових соціально-економічних умовах розвитку суспільства. При традиційному навчанні рівень пізнавальної активності є невисоким. А без належної активності молодших школярів не може бути успішним засвоєння знань. Тому актуальною залишається проблема стимулювання і розвитку пізнавальної активності учнів.

Актуальність проблеми проявляється ще й в тому, що вона розв’язує завдання розвитку інтелектуальної еліти. Це глобальна проблема, вирішення якої охоплює безліч питань, пов’язаних з принципами навчання. Високо розвинені зарубіжні країни відзначаються вмінням використовувати інтелектуальні ресурси, високим освітнім рівнем усього населення, зразковою системою освіти в початковій ланці. В нашій країні таке ставлення починає пускати паростки. Тому так важливо сьогодні створити обдарованим дітям  умови для найоптимальнішого розвитку.

Об’єктом даного дослідження є процес розвитку пізнавальної активності молодших школярів.

Предмет дослідження – методи здійснення цього процесу (розвитку пізнавальної активності).

Мета роботи – дослідити дану проблему, з’ясувати, які методи сприяють розвитку пізнавальної активності учнів у початковій школі.

Щоб успішно реалізувати  мету дослідження, необхідно вирішити наступні завдання:

- вивчити і опрацювати  психолого-педагогічну літературу по даній проблемі;

- вивчити і узагальнити  передовий досвід вчителів;

- ознайомитись і поглиблено  вивчити методи навчання, що використовуються  вчителями на уроках в початковій школі;

- проаналізувати і  дослідити методи розвитку пізнавальної активності молодших школярів;

- виявити типові недоліки  в діяльності вчителів початкових  класів.

             Гіпотеза дослідження – якщо використовувати такі методи як дидактична гра, диференційований та індивідуальний підхід, інтерактивні технології на уроках в початковій школі, то підвищиться розвиток пізнавальної активності учнів, оскільки наведені вище методи враховують індивідуальні особливості, інтереси молодших школярів.

Методологічною основою даної роботи були: Закон України “Про освіту” [3], Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI ст.) [1], Державна програма “Концепція безперервної освіти” [2], дидактичні ідеї проблемного підходу до процесу навчання; ідеї педагогіки про активізацію пізнавальної діяльності учнів; закономірності в принципи розвитку індивідуальності та формування особистості.

Під час написання  роботи використано наступні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури по даній проблемі, вивчення та узагальнення передового досвіду вчителів; педагогічне спостереження, вивчення результатів навчальної діяльності молодших школярів; аналіз документації.

Практичне значення дослідження полягає в тому, щоб дослідити методи і засоби розвитку пізнавальної активності молодших школярів, результати дослідження доцільно застосувати у педагогічній практиці у початковій школі.

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.   Розвиток пізнавальної активності молодших школярів.

 

1.1 Пізнавальні  інтереси і потреби молодших  школярів. Мотивація пізнання

 

В сучасній школі мають  бути забезпечені умови для саморозвитку кожного учня, розкриття його здібностей, а це неможливо здійснити без розвитку пізнавальної активності, без використання диференційованого та індивідуального підходів до учнів. Молодший шкільний вік характеризується високими темпами формування і розвитку інтелектуальних і вольових функцій, тому цей час є особливо важливим для розвитку пізнавальної активності.

Велику увагу приділяли  проблемі розвитку пізнавальної активності  учнів в початковій школі ряд педагогів-дослідників, вчителів та методистів. Зокрема, в галузі загальної і вікової психології працювали І. С. Якиманська,

 Л. С. Виготський, які розкрили зміст поняття “пізнавальна активність”. Мотиваційні характеристики пізнавальної активності визначили роботи таких вчених як  А.М.Алексюка, З. Я. Абасова, Л. В. Занкова, Ю. К. Бабанського,      Г. І. Щукіної, О. Я. Савченко. Досліджували цю проблему і О.К.Артемова,Г.І.Коберник,М.В.Богданович,Л.П.Кочина,І.Я.Лернер,В.І.Лозова, В. С. Шубинський, Л. І. Мар’яненко, А. А. Кірсанова.

Різні вчені по різному трактують поняття “навчально-пізнавальна активність”. Так, М. Давидов, Н. Литвиненко, О. Сауліна розглядають це поняття як пізнавальну діяльність; М. Осипова, Т. Шамова – як характеристику діяльності. І. Ф. Харламов, М. Скоморохов вважає пізнавальну активність готовністю до пізнання внутрішнього і зовнішнього світу.

У молодших школярів процес пізнання не завжди є цілеспрямований, здебільшого він нестійкий. Тому одним з найважливіших завдань  вчителя є сформувати в учнів  уміння проявляти свою активність у всіх видах навчальної діяльності, розвивати його пізнавальні інтереси.

Залежно від того, як ми оцінюємо учня в процесі учіння (як об’єкт, суб’єкт чи одночасно і об’єкт, і суб’єкт пізнавальної діяльності) чітко визначають три типи навчання. Найхарактернішою особливістю першого є подача готових знань вчителем, книжкою. Особливістю другого є абсолютизація самонавчання учнів (самостійний пошук інформації, допитливість) і недооцінка ролі вчителя. Третій тип має своєю особливістю цілеспрямоване керування пізнавальною активністю учнів і поєднує в собі позитивні особливості перших двох варіантів навчання. У ньому функції вчителя і учня, викладання і учіння гармонійно поєднуються. Б. А. Ананьєв вважав джерелом всебічного розвитку людини спілкування поряд з пізнанням. Вчитель має прагнути до того, щоб об’єднати радощі пізнання і радощі спілкування. Це забезпечується багатьма засобами – змістовністю викладу матеріалу, цікавою бесідою, збудженням позитивних емоцій учнів, їхнього інтересу до знань, організацією захоплюючої самостійної роботи, активністю мислительної  діяльності. У процесі добре керованого учіння школярі дієво опановують культуру розумової праці, формують пізнавальні інтереси, мотиви учіння, уміння самостійно набувати знання.

Щоб підвищити пізнавальну активність молодших школярів, вчителі повинні використати такі сприятливі моменти ставлення учнів до навчання: наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння практично значущі для учнів в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність на уроках викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні матеріалом; створює колективний характер, сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; успіхи у навчанні спонукають до пізнавальної активності; справедлива оцінка здобутків учня стимулює його позитивне ставлення до навчання, активізує його пізнавальну діяльність.

Активна пізнавальна  діяльність виникає і безперервно проходить тільки там і тоді, де і коли діють мотиви пізнавальної діяльності. Серед мотивів велика роль належить пізнавальним інтересам і потребам. Їхніми джерелами виступають, по-перше, зміст засвоюваних знань, по-друге, способи, або прийоми навчальної діяльності, по-третє, характер відносин у колективі. Під мотивом розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і успішне застосування знань, навичок і вмінь. Способи мотивації можуть бути різні: повідомлення учням практичної теоретичної значимості виучуваного матеріалу, створення ситуацій успіху.

Учням повинно бути цікаво вчитись, набувати знання, навички і  вміння, переборювати труднощі на цьому  шляху. Створення ситуацій успіху особливо важливе для тих учнів, які не встигають за темпом навчання класу і втратили віру у свої сили.

Тільки мотиви рухають  учня до активної пізнавальної діяльності, а формування їх є спеціальним  завданням вчителя. Причому вчителеві  далеко недостатньо пропонувати учням дидактичні завдання (з боку вчителя) і навчальні завдання (з боку учня). Це різні речі. Для вчителя навчальне завдання вже втратили специфічний характер, оскільки він їх уже вирішив. Такими вони залишаються лише для учнів. Проте далеко не завжди таке навчання, дане учневі ззовні, дійсно “приймається” ним і стає завданням для учня. Тут має значення роль вчителя. Він зобов’язаний викликати в учнів внутрішню потребу оволодівати знаннями, формувати їх цілі і інтереси. Це досягається, зокрема, за допомогою усвідомлення учнями пізнавального завдання, яке найяскравіше виступає перед учнем у формі проблемної ситуації. В цьому важлива умова стимулювання учнів до активного учіння.

Ефективність засвоєння  знань залежить від мотивації  пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності і творчої ініціативи.

Мотив є внутрішньою  причиною, яка спонукає школяра діяти. Мотиви пізнавальної діяльності класифікують як пізнавальні і соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені  в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання, застосувати, вдосконалити свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Соціальні мотиви за своїм  походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу  і пов’язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей.