Розумове виховання дітей старшого дошкільного віку засобами дидактичних ігор

У дошкільному віці значна роль у  розумовому вихованні належить грі. Знання дітей у ході гри перетворюються, вдосконалюються, набувають нового рівня засвоєння й усвідомлення. У середньому і старшому дошкільному віці інтелектуальні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахідливість, уточнюють знання про навколишнє, систематизують і узагальнюють їх.

Як зазначає В.Аванесова, значна творча робота відбувається і в інтелектуальних  іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості   розумовий дій, ініціативи у прийманні рішень.

Досвід вихователів дошкільних закладів переконує, що використання інтелектуальних  ігор в роботі зі старшими дошкільниками  сприяє розвитку логічного мислення та формує здатність до розумової  праці. Інтелектуальна діяльність ґрунтується  на активному мисленні, пошукові різних способів виконання певного завдання і вже в дошкільному віці за певних умов вона може стати звичною для дитини.

Поряд з цим, слід констатувати недостатню розробленість окремих проблем  гри, а також незадовільний стан впровадження у практику роботи дошкільних закладів науково-методичних досягнень. Тому темою нашого дослідження ми обрали: “Значення дидактичних ігор в активізації пізнавальної діяльності дошкільників”.

Об’єктом дослідження є  освітньо-виховний процес в підготовчій групі дошкільного закладу.

Предметом дослідження – методика використання дидактичних ігор на заняттях зі старшими дошкільниками.

Мета дослідження полягає в  пошуку практичних шляхів використання дидактичних ігор на заняттях з дітьми старшого дошкільного віку.

При проведенні нашого дослідження  ми ставили такі завдання:

вивчити і проаналізувати в літературних джерелах та працях погляди видатних педагогів минулого та значення розумового виховання дітей дошкільного  віку у становленні особистості  дитини;

проаналізувати стан досліджуваної  проблеми в сучасній психологічній, педагогічній та методичній літературі;

вивчити та узагальнити передовий  педагогічний досвід роботи вихователів  з використання дидактичних ігор в роботі зі старшими дошкільниками;

експериментально перевірити ефективність використання дидактичних ігор на різних етапах занять в підготовчій групі дошкільного закладу.

1. Науково-теоретичні основи досліджуваної  проблеми

1.1. Історичні аспекти проблеми  розумового розвитку дітей дошкільного віку

Розумове виховання у першій в історії педагогіки фундаментальній  праці у галузі дошкільного виховання "Материнська школа" Я.Коменського  розглядалося як важливий засіб формування особистості дитини. Головним у розумовому розвитку засновник дошкільної педагогіки вважав розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності, щоб діти не дивилися чужими очима, не мислили чужим розумом. Тому розумове виховання потрібно починати якомога раніше, щоб розвивати у малюка здібності до споглядання речей, оскільки протягом усього життя йому доведеться багато   пізнати, зазнати і зробити. Я.Коменський запропонував систему знань — елементарних уявлень про оточуючий світ, за допомогою якої дитину від найближчого оточення послідовно переводять у світ природи, людських взаємин. Необхідна умова розумового розвитку, за його визначенням, — розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починається з відчуття, відчуття передає пам'яті образи дійсності, яка зберігає їх на все життя. Починати навчання він рекомендує не із словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. Відчуття і уявлення, думки і слово, мова і дії розглядаються як умови процесу розумового виховання. Якщо він відповідає досягнутому рівню розумового розвитку, то можна розраховувати на позитивні результати виховної роботи.

Розумове виховання як важливий чинник формування особистості у  дошкільному віці розглядав К.Ушинський. Він створив теорію виховання  розумових здібностей дітей відносно до розвитку мовлення, бо розвивати  мовлення окремо від думки неможливо (навіть розвивати його переважно перед думкою досить шкідливо). Самостійні думки витікають лише з самостійно здобутих знань про ті предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності у розумовому вихованні, педагог вказував на необхідність того, щоб предмет безпосередньо відображався у душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя та під його керівництвом відчуття дитини перетворювались на поняття, з понять складалась думка, яка втілюється у слові. Великого значення К.Ушинський надавав і творам народної творчості (казкам, загадкам, прислів'ям, тощо), в яких відображається вікова народна мудрість і багатий досвід виховання.

Ідеї К.Ушинського про розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є.Водовозової. В книзі "Розумове і моральне виховання дітей від першого прояву свідомості до шкільного віку" вона розглядає розумове виховання у тісній єдності з моральним, естетичним, фізичним. Турбота про виховання розуму повинна перш за все полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття та у вихованні процесу уявлень. Процес сенсорного виховання   вона розглядає у зв'язку з розвитком вищих психічних функцій, пізнавальних процесів, що сприймаються у єдності з розвитком мислення, мови, пам'яті. Для досягнення позитивних результатів дитину потрібно вчити усвідомлено сприймати навколишній світ у процесі активної пізнавальної діяльності, розвивати таку важливу якість, як спостережливість: "Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджуватися спостережливість до навколишнього, яка має таке величезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ".

С.Русова вважала за необхідне розвивати природну дитячу допитливість і наполегливо працювати над формуванням інтересів дошкільнят. На її думку, важливо уникати диктату у явищах, які пропонуються дітям для спостереження, розвивати самостійність мислення, швидкість думки. З цією метою потрібно вивчати особливості розвитку кожної дитини, сприяти розквіту її Індивідуальності, оскільки виховання повинне "дати змогу виявитися самостійним творчим силам дитини".

Проблемі розумового виховання  дітей дошкільного віку присвячені роботи педагогів Ю. Фаусек, Л. Шлегер, Є. Тихеєвої. Керуючи кафедрою в Інституті дошкільної освіти у Петербурзі, Ю. Фаусек переклала і опублікувала праці М. Монтессорі, успішно апробувала її дидактичний матеріал у дитячому садку та науково обґрунтувала основи її педагогіки в Росії. Л. Шлегер наголошувала на необхідності розвитку розумових здібностей дітей: "Не задаючись метою давати готові знання дитині, дитячий садок має на увазі розвиток у ній здібності здобувати ці знання самій з оточуючого життя. Тому слід говорити, про програму життя, а не про програму занять”. Є. Тихеєва розробила методику розвитку мовлення у дітей дошкільного віку, розглядаючи його у тісному зв'язку з розвитком мислення. Особливої уваги педагог надавала розвитку дітей в процесі ознайомлення з навколишнім середовищем. Вона розробила методику роботи з дидактичними картинами, навчання дітей розповіді та читанню художньої літератури, проведення ігор-занять з ознайомлення з предметами і явищами оточуючого світу,   розвитку мовлення та навчання елементарної математики в дитячому садку. Є. Тихеєва вважала за необхідне поєднувати роботу з розвитку мовлення із сенсорним вихованням, оскільки в основі розумового розвитку лежить єдність відчуття і слова.

Для усвідомлення особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Ж. Піаже, який вважав, що людина протягом усього життя залишається активною, допитливою і винахідливою. І діти, і дорослі постійно нагромаджують і перебудовують власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід і поєднати набуті знання у зв'язну систему. Він виділяє чотири стадії когнітивного розвитку: сенсомоторну (від народження до 18 місяців), доопераційну (від 18 місяців до 7 років), конкретних операцій (від 7 до 12 років), формальних операцій (після 12 років). У дошкільному дитинстві відбувається перехідний етап від "сенсомоторного інтелекту" до початкових форм логічного мислення, головне значення якого полягає в тому, що дитина починає мислити "в умі", уявляючи дії, які можуть привести до успішного вирішення завдання.

Оцінка рівня розумового розвитку дітей — важлива умова правильного  процесу виховання. Дослідження  Л. Венгера, присвячені проблемі психологічної  діагностики, дозволили розробити  методи визначення рівня розумового розвитку дітей. Доведено, що діагностика розумового розвитку повинна виявляти реальні досягнення дитини, що склалися в ході виховання і навчання. Разом із тим досягнутий рівень є результатом не тільки навчальних, а й усіх виховних впливів (у тому числі соціальних, демографічних тощо). Дослідники розробили систему показників розумового розвитку дитини, яка містить ступінь сформованості п'яти типів пізнавальних та двох мислительних (інтелектуальних) дій: ідентифікації, відповідності еталону, перцептивного моделювання, образного та логічного мислення. Для побудови ефективної системи розумового виховання важливо враховувати, що саме оволодіння різними видами пізнавальних дій визначає головну лінію розумового розвитку дітей.

Методика вивчення загального рівня розвитку дітей п'яти — шестирічного віку з метою диференційованого підходу в умовах щоденного навчально-виховного процесу розроблена українськими   психологами Т. Кондратенко, В. Котирло, С. Ладивір.

Важливий внесок у розвиток теорії розумового виховання зробили праці українського психолога Г. Костюка, який звертає увагу педагогів на те, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови її активізації розумової, особливо мислительної діяльності, формування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та застосування здобутих знань. Особливості засвоєння знань про причинно-часові залежності у дітей старшої групи вивчала К. Назаренко. Проблема формування пізнавальних здібностей досліджена О. Проскурою. Вона відзначає, що у розумовому розвитку важливі не стільки конкретні знання, скільки розумові дії, які здійснює дитина, зрозумілі їй способи вирішення завдань.

Окремі аспекти проблеми розумового виховання викладено в дослідженнях Ф. Сохіна, А. Богуш (мовленнєвий розвиток); Г. Леушиної, Т. Комарової, Т. Козакової (навчання дітей образотворчої діяльності); П. Саморукової, Н. Яришевої, 3. Плохій (ознайомлення з природою).

Наукові дослідження в галузі розумового розвитку переконливо свідчать про вирішальну роль виховання і визначають головні принципи та закономірності, на яких слід будувати даний процес з метою всебічного розвитку особистості.

1.2. Основні засади розумового  розвитку і розумового виховання  дітей дошкільного віку

Виховання і навчання спрямовані на те, щоб нові покоління, засвоюючи  суспільно-історичний досвід, водночас були підготовлені до тих вимог, які  суспільство на даному етапі і  з урахуванням перспективи ставить  до своїх громадян. Ці вимоги, що стосуються найсуттєвіших сторін життя і діяльності підростаючого покоління, ставлення до природи, культури, інших людей, засвоюються особистістю свідомо чи несвідомо як необхідні умови життя і діяльності, незалежно від природних здібностей. Разом із знаннями, що формуються у дитини в процесі виховання, розвиваються загальні способи пізнавальної діяльності — вміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

Розумовий розвиток дитини — це важлива складова особистості, основи якої формуються у дошкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання. За влучним висловом психолога О. Леонтьева, його неможливо розглядати окремо від психічного розвитку дитини, від багатства її інтересів, почуттів та всіх інших рис, які утворюють   її духовне обличчя.

Психологія  розглядає розум людини як функцію  мозку, що полягає у точному і  адекватному відображенні закономірностей  явищ навколишнього життя та відповідній  регуляції діяльності людини щодо освоєння дійсності та власного вдосконалення. Розумовий розвиток виявляється в обсязі, характері і змісті знань, рівні розвитку психічних процесів (відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення); пізнавальних здібностей, характері провідної діяльності.

Про розумовий  розвиток дитини можна судити із запитань, які вона ставить дорослому; суджень, у яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин; з продуктів діяльності дитини — малюнків, споруд із елементарного будівельного матеріалу; із змісту і форми ігор; спілкування з дорослими та однолітками; з того, які завдання і як вона виконує, а особливо — розумові задачі. Як відзначає Л. Проколієнко, під поняттям "розумовий розвиток" ми розуміємо ступінь розвитку у дитини пізнавальних процесів — відчуттів і сприймань, пам'яті й уяви, мислення та мовлення, сформованість у неї вміння міркувати, обґрунтувати свої думки, діяти адекватно до вимоги старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, будувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями. Неабияке значення має і те, як дитина прагне пізнати навколишні предмети та явища, виявляючи при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.

Дослідження психологів П. Гальперіна, О. Запорожця, М. Поддьякова показали, що темп розумового розвитку у дошкільному віці значно вищий у порівнянні з більш пізніми віковими періодами, а помилки у вихованні, допущені в цей час, важко подолати в подальшому. Він відбувається як у процесі повсякденного життя, спілкування з дорослими й однолітками, ігор, самостійної діяльності, так і під час систематичного навчання на заняттях. У дошкільному віці закладаються основи уявлень і понять дітей, які у подальшому визначають успішність розумового розвитку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а й їх внутрішні,   суттєві зв'язки та відношення, у них формуються початкові форми абстрактного мислення, узагальнення, умовисновків.

У перші  роки життя особливе значення має  чуттєвий досвід, без якого неможливий пізнавальний розвиток. За висловом І. Сеченова, дитина ніби фотографує навколишні предмети, її свідомість ще до появи мовлення наповнюється фактами, які не мають для неї належного пояснення. Супроводження словами дорослого відчуттів і сприймань предметів навколишнього світу, дій дитини допомагає встановленню зв'язку між зоровим і слуховим сприйманням, формує здатність викликати образ названого предмета в уяві. Як тільки дитина навчиться говорити, вона стає спроможною розуміти зв'язки і відношення між явищами, їх причини, — відзначав І. Сеченов.

Отже, чуттєві  враження малюка повинні стати надбанням  її мислення, вищої форми пізнавальної діяльності.

Якщо  в  перші  три  роки  життя  роль  у розумовому розвитку належить сприйманню, то далі зростає роль пам'яті та уяви. Л. Виготський з цього приводу вказує: "Якщо для дитини переддошкільного віку мислити означає розбиратися у видимих зв'язках, то для дитини до шкільного віку мислити — значить розбиратися у своїх загальних уявленнях. Цей перехід до мислення у загальних уявленнях є перший відрив дитини від чисто наочного мислення”. З уявленнями тісно пов'язані основні процеси пам'яті, мислительна діяльність. Дитячі узагальнення, що у наочно-образній формі відображають деякі суттєві ознаки та відношення речей і підводять дитину до наукових понять, О.Запорожець називає передпонятійними.

Протягом  дошкільного віку відбувається розвиток наочно-дійового мислення, нерозривно пов'язаного з практичними діями, та наочно-образного, коли дитина оперує образами. Дослідження М. Поддьякова, Л. Венгера. Л. Парамонової встановили, що при використанні спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які раніше вважалися рисою мислення школярів. Діти здатні розуміти загальні принципи, зв'язки і закономірності, що лежать в основі наукових знань, пізнавати суттєві сторони явищ   навколишнього світу. Разом із тим, здатність до пізнання знань у дітей виявляється за умови, що знання набуваються на конкретній основі, через точні образи і відображаються в діяльності.