Прислів’я та приказки як джерело збагачення усного і писемного мовлення учнів.

Структура і обсяг дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 29 сторінок. 
Частина 1.

 РОЗВИТОК  МОВЛЕННЯ ─ НАЙВАЖЛИВІША УМОВА УСПІШНОГО НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ . СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «МОВА» ТА «МОВЛЕННЯ».

      Однією  з найважливіших і актуальних  проблем сучасної методики викладання української мови є проблема збагачення мовлення школярів.  Зрозуміло, що під час вивчення української мови,  я к другої офіційної,  одним із головних завдань є завдання формування і розвитку у дітей правильного, виразного, чистого мовлення.

      Мова  ─ одне з див, за допомогою якого  люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ─ вміння говорити правильно, красиво, логічно. Вміння говорити здавна привертало увагу людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови й мовної підготовки людини займає одне з центральних місць. Відомо, що основним і найважливішим показником рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно з’являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно збагачується й ускладнюється. У процесі мовленнєвої практики дитина  оволодіває фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й словотворення, логіку і композицію висловлювання, вдосконалює виразність свого мовлення.

      Отже, мовлення ─ це своєрідна форма пізнання людиною предметів , явищ дійсності та засіб спілкування людей між собою. Збагачення мовлення в школяра ─ це процес оволодіння мовою, умінням користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого людством.

        К. Д. Ушинський зазначав, що "мова  ─ найважливіший, найбагатший  і найміцніший зв’язок, що  з’єднує віджилі, живущі і  майбутні покоління народу в  одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою  життєвість народу, а є цим  життям. Коли зникає народна мова,─ народу нема більше!"[1., с. ]

            Практика вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовлення учнів не посідає  належного місця в системі  педагогічної роботи й часто перетворюється в нецікаве і часто незрозуміле  для дитини заучування невідомих мовних категорій.

      Сьогодні, в умовах шкіл з російською мовою  навчання, на уроках української мови доречною виявляється ідея практичної спрямованості курсу української  мови. А це вимагає активної мовленнєвої  діяльності школярів у навчальному процесі.

Робота  над збагаченням  мовлення школярів включає такі напрями:

• вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;
• збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;
• уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
• послідовно і логічно викладати думки;
• удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;
• оволодіння нормами українського літературного мовлення;
• засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

    Ці напрями роботи з розвитку  мовлення становлять основу для  формування у школярів мовленнєвої  компетентності.

Засвоєння лексичного багатства мови школярами  не повинно проходити стихійно. Одним  із найважливіших завдань розвитку мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті , активізація словника учнів.

      Як  відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:

1. збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
2. уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів ─ паронімів, слів ─ синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів ─ омонімів;
3. активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
4. витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив.

      З перших днів навчання в школі вчитель  повинен працювати над розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. 

     Важливу роль у збагаченні словника дітей  має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів. На уроках читання діти знайомляться і з деякими не літературними, діалектними чи жаргонними словами. Тому треба звертати увагу на те, щоб діти не засвоювали таких слів, переконливо доводячи їм, що цим псується, засмічується краса рідної мови.

     Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини.  У шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини.  Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення ─ важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.

Частина друга.

Сутність  малих форм фольклору.

     Фольклор  кожного народу своєрідний і унікальний. Його походження, форма, зміст, мова, художні засоби мають свою національну своєрідність, свою неповторну специфіку. Впродовж багатьох століть люди створювали справді унікальний фольклор, що відрізняється глибоким змістом і великою жанровою різноманітністю. Усна народна творчість стала істинно народною поезією. Історичні долі народів, їх світогляд, художні традиції визначили шляхи розвитку усної поетичної творчості, його тематику, ідейну спрямованість, естетичну і національну своєрідність.

Фольклор  – усна народна творчість, що розвивається за своїми законами.За багато років фольклорна скарбниця наповнилась безцінними скарбами.Сьогодні історичні пісні, прислів’я, приказки, легенди, колядки, думи,  виховують танавчають нас. Завдяки використанню фольклору, учень пізнає світ не тільки розумом, а і серцем.

     Уроки української мови з використанням фольклору набагато цікавіші та більш ґрунтовніші.

    У прислів'ях і приказках найповніше й найчіткіше узагальнено досвід народу, його розуміння явищ навколишнього світу, стосунків між людьми, внутрішнього світу людини.

    Серед малих жанрів усного народного епосу особливе місце займають прислів'я, приказки, загадки.

Якщо звернутися до словника літертурознвачих термінів, то можна  знайти таке визначення прислів’їв та приказок:

    Прислів'я - це влучний і образний народний вислів, який узагальнює різні явища життя і має повчальний характер. Найчастіше вони утворюються за принципом аналогії. Наприклад, прислів'я «Куй залізо, поки воно гаряче» цінне не своїм прямим змістом, а тим, що воно може широко використовуватись у різноманітних аналогічних ситуаціях, тобто в переносному значенні.

    Приказка — стислий крилатий народний вислів, близький до прислів'я, іноді ж це укорочене прислів'я, але без властивого йому повчального значення. Коли прислів'я має дві частини, то приказка складається з однієї.

    Поетичні твори усної народної творчості з давніх часів використовують у педагогіці. К.Д.Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він уважав, що народні прислів'я корисні за своєю формою для навчання дітей рідної мови, а за змістом - для ознайомлення з життям народу, для виховних цілей. Він уважав, що прислів'я завжди є для дитини невеличкою маленькою задачкою.

    Видатні українські письменники Т.Шевченко, Марко Вовчок, І.Франко, Леся Українка високо оцінювали прислів'я та приказки, використовували їх у своїх творах. Радили записувати та зберігати ці краплини народної мудрості для виховання майбутніх поколінь. Іван Франко називав прислів'я та приказки скарбом нашої мови, «коштовними перлинами».

    Народ висміює ледарів, нероб і оспівує  трударів: «Хто не боїться праці, той і голоду не знає», «Хто діло робить, а хто ґави ловить» тощо.

    Велику  групу становлять прислів'я повчального  характеру, з яскраво вираженим  моральним змістом. У них висміюються  негативні риси і вади людини і  прославляються чесність, правдивість, хоробрість, мужність тощо. Кому не відомі такі влучні приказки, як «Краще не обіцяти, як слова не здержати», «Як «на» - то чує, а як «дай» - то глухий», «Хитрощами недовго проживеш», «Хитрий, як лисиця», «Друзі пізнаються в біді» і т. ін. Прислів'я і приказки - це своєрідний кодекс моральної поведінки і кожний може тут знайти пораду, підтримку, осуд.

    Прислів’я і приказки - це і своєрідна програма навчання, інформативна дидактика. У  них закодована різноманітна інформація:

    - з історії України та суспільствознавства  («Славний козак Максим Залізняк - славнішає Запоріжжя», «За рідний край - хоч помирай»);

    - із народної агрономії (« Кожному  овочу свій час ». « Що  посієш, те й пожнеш», «Де трактор  ходить, там золота пшениця родить»);

    - із народної метеорології («Синиця  пищить - зиму віщить»).

    - із народної медицини та гігієни  («Пар кісток не ломить», «Чистота - запорука здоров'я»);

    - із народної етики й естетики («Все любить міру», «Не хвались,  а вчись», «Рана загоїться, а  лихе слово - ні», «Шануй людей  - і тебе шануватимуть»);

    - із народної географії («Язик  до Києва доведе»);

    - із народного природознавства  («Ластівка день починає, а  соловейко його кінчає», «Зимою  сонце світить, та не гріє»).

    Прислів’я  тою чи іншою мірою відтворюють  багатогранні явища життя. Але вони відображають їх по-різному: одні з них нещадно таврують людські вади гострим сарказмом або легкою, поміркованою іронією, другі -- надають виразові глибокого співчуття та жалю, треті -- подають добру пораду тощо, допомагаючи людині в її житті та боротьбі, наприклад:

1. Прислівя заохочує, підтримує та підбадьорює людину: не святі горшки ліплять; вовків боятися -- в ліс не ходити; коли вже за щось взявсь -- веди до краю; чия відвага, того й перевага.

2. Прислівя навчає  та виховує людину: хліб не той, що в полі, а той, що в державній коморі; під лежачий камінь вода не підтече (не підійде); життя прожити -- не поле перейти; хліб-сіль їж, а правду ріж; умій жартувати, та знай, коли й перестати.

3. Прислівя виражають  іронічне, гумористичне та сатиричне  ставлення суспільства до тих чи інших людських вад: прощай, розуме, я з горілкою зустрівся; а я панського роду, пю горілочку, як воду; як спить, так не їсть а як їсть, то не дрімає; і комар коня звалить, якщо ведмідь допоможе.

4. Прислівя радить  людині: сій добрим зерном і вчасно -- уродить рясно; не кидай слів на вітер; сиди до сивої коси, а за пяничку не йди; їж поки рот свіж; вустоньки завянуть, ні на що не глянуть; девять разів мір, а раз утни; не обмежуйсь планом-- виростеш титаном; поли густо, то не буде пусґпо; одна рада добре, а дві ліпші; добра та рада, де щирая правда; де оком не доглянеш,