Прислів’я та приказки як джерело збагачення усного і писемного мовлення учнів.

Міністерство  просвіти ПМР

ДОЗ «Придністровський  державний інститут розвитку освіти» 

Кафедра загальноосвітніх дисциплін 

КУРСОВА РОБОТА 

Прислів’я та приказки як джерело  збагачення усного і  писемного мовлення учнів.  
 

Виконана  слухачем курсів підвищення кваліфікації  

Выполнена

слушателем  курсов повышения 

квалификации_________________

_______________________________________________________________________________________

(Дата  проведения курсов)

________________________________________________________________________________

(Должность  и место работы)

_______________________________________________________________________________________

(Ф.И.О.  полностью) 

 

(рецензент) 

 

ЗМІСТ:

Вступ

Частина перша:

Розвиток мовлення – найважливіша умова успішного  навчання школярів.

Частина друга:

Сутність малих  фольклорних форм.

Частина третя.

Роль прислів’їв та приказок у процесі вивчення української  мови.  

Частина четверта. 

Особливості роботи з прислів’ями та приказками  на уроках української мови.

Висновки

 

Бібліографія

                                                                                            

Вступ

     Однією  з актуальних проблем сучасної освіти в Придністровській Молдавській  республіці є становлення  активної, знаючої, творчої особистості, яка  здатна захищати та відстоювати загальнолюдські  цінності, творити цілісний гуманний світ на основі діалогу та взаєморозуміння..

     Українська  мова, як навчальний предмет у середній школі, поєднуючи у собі найвищі досягнення культури народів світу, володіє величезним арсеналом засобів для перетворення її духовних цінностей в індивідуальний досвід учня, забезпечуючи його готовність до активної комунікації у полікультурному просторі.

      Використання  фольклору, у процесі викладанні української мови сприятиме формуванню гармонійної особистості з творчим мисленням та якісним мовленням.

     Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови мовлення, оволодіння українським мовленнєвим етикетом значною мірою повинно здійснюватися шляхом звернення до української народної творчості. Уміння правильно і доречно користуватися в усному та писемному мовленні прислів’ями та приказками є ознакою високого рівня оволодіння мовою.

     Фольклор  кожного народу своєрідний і унікальний. Його походження, форма, зміст, мова, художні  засоби мають свою національну своєрідність, свою неповторну специфіку. Впродовж багатьох століть люди створювали справді унікальний фольклор, що відрізняється глибоким змістом і великою жанровою різноманітністю. Усна народна творчість стала істинно народною поезією. Історичні долі народів, їх світогляд, художні традиції визначили шляхи розвитку усної поетичної творчості, його тематику, ідейну спрямованість, естетичну і національну своєрідність.

     Один  із засобів збагачення усного і писемного  мовлення учнів – прислів’я і  приказки, в яких відбито почуття  народу, його вікову мудрість, сподівання і прагнення, моральні, культурні та етичні норми поведінки, ставлення до природи, праці й виховання.

     За  словами К. Д. Ушинського, «навряд  чи є кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови й  виховати в душі дитини несвідомо  такт цієї мови»[5., с. 244].

     К.Д. Ушинським також було відмічено, що в сім'ях знають все менше обрядів, забувають пісні, загадки, прислів'я, приказки. У наші дні це стає все актуальнішим.

Прислів'я та приказки – один з найдавніших  жанрів усної народної творчості. Протягом багатьох століть вони виявляли здатність народу відбирати й осмислювати найхарактерніші, найтиповіші сторони явищ природи, праці, побуту, родинного й суспільного життя і в результаті ставали конденсатором багатовікового життєвого досвіду, взаємин людей між собою, між класами, між людиною та навколишньою дійсністю.

Прислів'я —  короткий, влучний, яскравий і образний народний вислів повчального характеру, що виражає закінчену думку. 
Приказка — короткий, влучний, яскравий і образний народний вислів, що не має повчального характеру і не виражає закінченої думки, висновку. 
Особливості прислів'їв: повчальність, стислість, влучність,  поетичність, переважне використання слів у переносному значенні, узагальнений характер думки, малий обсяг.

Зараз важко визначити, з якої епохи беруть початок ці різновиди народної мудрості. Найдавніші прислів'я та загадки пов'язані з усвідомленням людиною свого місця в природі і своєї трудової діяльності.

Нагромаджуваний досвід передавався з покоління  в покоління. Багато явищ природи залишалися для людини нез'ясованими, таємничими, часто ворожими, звідси й виникла віра в можливість умилостивити сили природи, примусити її не чинити людям зла. На цій основі з'явилися «народні замовляння, закликання, які пізніше поступово втрачали своє конкретне призначення.

     У процесі розвитку мови одні прислів'я  та загадки виходили з ужитку, інші міняли значення. На місці старих з'являлися нові, відображаючи життя пізніших поколінь. Джерела, які живили прислів'я, весь час розширювалися. Але найчастіше прислів'я зароджувалися в усному спілкуванні певного середовища, наприклад, серед селян-хліборобів, скотарів, ремісників, відображаючи спочатку якісь конкретні події, сфери людської поведінки, риси характеру, стосунки, а вже згодом пристосувалися до нової обстановки.

Отже, джерелами  прислів'їв було реальне життя і  побут людей, творчість мас –  уривки пісень, легенд, переказів, анекдотів, літературні та філософські афоризми, вірування в прикмети, що виникли  на основі спостережень і над силами природи та ін.

Виникнувши на зорі зародження мови й культури, прислів'я  стали невід'ємною частиною побуту, словесності. На слов'янському ґрунті прислів'я стали виникати ще задовго  до початків писемності. Культура Київської  Русі має прислів'я та приказки вже  в розгорнутому вигляді. Перші давньоруські пам'ятки ("Ізборник Святослава", "Повість временних лет", "Повчання" Володимира Мономаха, "Руська правда" та інші) містять фразеологічні сполучення, вжиті з певною стилістичною метою, з переносними значеннями, що свідчить про їх широке побутування і певний ступінь абстрагування значень.

     Педагоги  використовують загадки, прислів'я  та приказки на заняттях з розвитку мовлення з дітьми. Тому у філологів  виникає потреба у розробці методики з розвитку мовлення дітей засобами малих форм фольклору.  
Загальнотеоретичні питання розвитку мовлення шкільного віку в працях    Д. Б. Ельконіна, Л.С. Вигодського та ін..  
            Як наслідок, педагоги шкільної освіти змушені шукати окремі способи розвитку мовлення, за допомогою малих форм фольклору, не орієнтуючись на чіткі теоретичні та методичні положення. І так, виникає протиріччя між потенційними можливостями малих форм фольклору в мовленнєвому розвитку молодших школярів та недостатньою забезпеченістю педагогів шкільної освіти методиками розвитку мовлення дітей засобами малих форм фольклору.

Прислів’я і  приказки збагачують нашу мову, надають  їй виразності, влучності, соковитості й образності.

     Актуальність  дослідження зумовлена потребою в умовах відродження українського суспільства в Придністровській Молдавській республіці підвищити ефективність навчально-виховного процесу на уроках української мови, знайти вагомі засоби педагогічного впливу на особистість учнів з метою збагачення їх мовлення українськими прислів’ями та приказками.

     Окремі  аспекти збагачення мовлення учнів  українськими прислів’ями та приказками здавна цікавили учених, методистів, передових учителів. Так, ефективні шляхи збагачення мовлення учнів пропонували учені-психологи І.О.Синиця, Г.С.Костюк, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, Д.Б.Ельконін, Л.І.Айдарова та ін.

     Збагачення  мовлення учнів українськими прислів’ями та приказками потребує систематичного та планомірного підходу.

     Спостереження над особливостями усного і писемного  мовлення школярів, бесіди, результати проведеного зрізу знань учнів свідчать про обмежене вживання прислів’їв та приказок.

Отже, на сучасному  етапі особливо актуальними стали  питання розвитку мовленнєвих умінь  і навичок та збагачення мовлення учнів початкових класів, зокрема, засобами українського фольклору. Створення ефективної методики, що базується на педагогічних, психологічних, лінгводидактичних досягненнях, зумовило вибір теми курсовоої роботи — “ Прислів’я та приказки як джерело збагачення усного і писемного мовлення учнів ”.

Загальнотеоретичні питання розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку в працях Д. Б. Ельконіна, Л.С. Вигодського та ін.. 
Як наслідок, педагоги шкільної освіти змушені шукати окремі способи розвитку мовлення, за допомогою малих форм фольклору, не орієнтуючись на чіткі теоретичні та методичні положення. І так, виникає протиріччя між потенційними можливостями малих форм фольклору в мовленнєвому розвитку школярів та недостатньою забезпеченістю педагогів шкільної освіти методиками розвитку мовлення дітей засобами малих форм фольклору. Виділене протиріччя вказує на гіпотезу - якщо використовувати малі форми фольклору на уроках української мови, то рівень розвитку мовлення підвищиться. Рішення даної проблеми становить мету дослідження: виявити оптимальні умови розвитку мовлення школярів засобами малих форм фольклору.

Об’єктом  дослідження є процес збагачення мовлення учнів українським фольклором, зокрема прислів’ями та приказками, в загальноосвітній  школі на заняттях з української мови.

Предмет дослідження — зміст, методи, прийоми та засоби збагачення образного мовлення учнів українськими прислів’ями та приказками.

Відповідно до визначеної мети дослідження планується розв'язання таких завдань:

1.   Визначити теоретичні основи вдосконалення методики роботи над збагаченням мовлення учнів засобами малих форм фольклору.

2. З’ясувати сутність малих форм фольклору, зокрема прислів’їв та приказок. Визначити їх роль у процесі вивчення української мови.  

3. Розкрити поняття "мова", "розвиток мовлення";

4. Проаналізувати особливість роботи з прислів’ями та приказками  на уроках української  мови.

5.   Визначити рівень уміння школярів використовувати українські прислів’я та приказки в усному і писемному мовленні.

6.   Розробити систему вправ, спрямовану на формування в учнів 5 класу умінь і навичок доцільного використання малих форм фольклору у мовленні та перевірити її ефективність.

Для вирішення  поставлених завдань використовувались такі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження:

а) теоретичний  аналіз та синтез досягнень мовознавчої, педагогічної, психологічної, методичної наук з проблеми збагачення мовлення учнів прислів’ями та приказками; процесу дослідження та узагальнення;

б) емпіричні  методи: відвідування уроків, бесіди з  учителями та учнями; аналіз усних  і письмових робіт учнів; аналіз лексичних помилок, допущених учнями у письмових роботах та усному мовленні;

в) констатуючий зріз і формуючий експеримент, перевірка ефективності пропонованої системи занять.

Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному й експериментальному обґрунтуванні роботи над збагаченням мовлення учнів українськими прислів’ями та приказками, що спирається на осмислення суті педагогічних одиниць, їх походження та етнокультурознавчий зміст.

Теоретична  значущість дослідження визначається його спрямованістю на підвищення ефективності навчального процесу і вдосконалення мовної освіти в школах Придністровської Молдавської республіки. Пропонована система уроків і розроблені методичні рекомендації сприятимуть удосконаленню методики вивчення фольклоризмів на уроках української мови. Сформульовані в курсовій роботі висновки та рекомендації можуть бути використані для вдосконалення методики вивчення української мови як другої офіційної .