Особливості розвитку образотворчої діяльності у дітей першої молодшої групи

 

ЗАЛУЧЕННЯ ДІТЕЙ ПЕРШОЇ МОЛОДШОЇ ГРУПИ

ДО ОБРАЗОТВОРЧОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ. 
 
 

ПЛАН 

 

   
 

 

ВСТУП 

     Актуальність: Що таке творчість? Погляди філософів (Н.А. Бердяєв, Е.В. Ільенков ін.) зводяться до того, що творчість – це процес, який направлений на створення нових цінностей, в нім об'єднане об'єктивне і особове, суб'єктивне. Творчість розглядається філософами як людська дійсність вищого рівня пізнання і перетворення навколишнього природного і соціального світу. Змінюється і сама людина – форми і способи його мислення, особові якості, він стає творчою особою. Існують різні види творчості, як в області матеріального виробництва, науки, так і у сфері мистецтва: образотворчого, музичного, акторського, оперного. Образотворча діяльність включає: малювання, ліплення, аплікацію. Н.А. Ветлугина писала: «Передумовами до творчості можуть бути: уміння людини нестандартний мислити, знаходити оригінальні рішення, здібність до уяви; уміння бачити внутрішні зв'язки між різними явищами, подіями; здатність не лише вирішувати конкретні завдання, але і уміння прогнозувати перспективу розвитку ідей для майбутнього» [3, с. 6]. У мистецтві творчість виявляється особливо яскраво при створенні творів: художніх (картин, скульптур, архітектурних пам'ятників), музичних (опера, балет, симфонія), літературних (повести, романи, поезія), театральних творів.

     Образотворча  діяльність – це специфічне, образне  пізнання дійсності. Тому вона має велике значення для розумового виховання дітей.

     Проблемою образотворчої діяльності займалися  такі учені, психологи, педагоги, як Н.Н. Піддячих, А.В. Запоріжець, Л.Н. Парамонова, Н.А. Ветлугина, В.Ф. Котляр, І.Я. Лернер, М.Н. Ськоткин, Ю.К. Бабанський, А.Н. Алексюк, Г.Г. Грігорьева, К.Д. Ушинський, Я.А. Коменський, Ф. Фребель, І. Песталоцци, С.А. Флеріна, О.В. Бакушинський.

     Вони  писали, що прояви творчості у дітей  дошкільного віку виникає не відразу, а поступово, оскільки в процесі  розвитку відбувається перехід від більш елементарних, простих форм вираження до складнішим. Кожному віковому періоду дитинства властиві своя форма творчості, тому необхідна своєчасна і цілеспрямована дія на дитяти з метою закріплення і збагачення придбаного досвіду.

     А.В. Запоріжець писав: «.способность розуміти прекрасне не лише розумом, але і серцем найуспішніше розвивається лише тоді, коли дитя є не пасивним об'єктом естетичних дій, а активно відтворює художні образи або в плані уяви при сприйнятті творів мистецтва, або бере участь в доступних йому формах художньої діяльності» (12, с. 46(.

     Як  відзначають Н.Н. Піддячих, Л.А. Парамонова, головним джерелом творчості дошкільника є практична діяльність дітей, направлена на перетворення предметів і явищ з метою їх пізнання і підстави, починаючи з молодшого дошкільного віку, ця діяльність виступає у формі так званого «експериментування», яка інтенсивно розвивається  впродовж всього дошкільного дитинства.

     Основу  образотворчих засобів складають: малюнок, лінія, колір і деякі  способи композиційної організації, за допомогою яких діти відображають навколишній їх світ і виражають своє відношення до змальовуваного. Але при самостійному опануванні цих засобів виникає багато труднощів, які діти не можуть здолати без допомоги дорослого. Допомогти дитяті опанувати основи образотворчої грамоти, навчити користуватися нею як засобом, що дозволяє з найбільшою повнотою виразити своє уявлення про довколишню дійсність і емоційне відношення до неї, – одне з основних завдань  навчання малюванню в дитячому саду.

     Тому  проблема залучення дітей раннього віку до образотворчої діяльності є  актуальною і була  вибрана нами для вивчення.

     Об'єкт  вивчення – процес розвитку образотворчої діяльності у дітей раннього віку.

     Предмет вивчення – особливості розвитку образотворчої діяльності у дітей раннього віку.

     Завдання:

1. Вивчити педагогічну для психологотипу літературу з проблеми залучення  дітей раннього віку до образотворчої діяльності.
2. Виявити рівень розвитку образотворчої діяльності в I-ой молодшій групі.
3. Визначити найбільш ефективні умови формування образотворчої діяльності у дітей раннього віку.

      Мета: визначити ефективніші умови розвитку образотворчої діяльності у дітей раннього віку.

      Методи  дослідження:

1. Теоретичний аналіз літератури.
2. Спостереження.
3. Експеримент.
4. Методи математичної обробки даних.
5. Аналіз продуктів діяльності дітей.
6. Тест.

  
 
 
 
 

 

 

       РОЗДІЛ 1. Проблема залучення дітей до образотворчої діяльності в педагогічної літератури. 

      1.1 Загальна характеристика образотворчої діяльності. 

      Образотворча  діяльність, що включає малювання, ліплення і аплікацію, є чи не найцікавішим видом діяльності дітей дошкільного віку. Вона дозволяє дитяті відображувати в образотворчих образах свої враження про той, що оточує, виразити своє відношення до них. В той же час образотворча діяльність має неоціниме значення для всестороннього естетичного, етичного, трудового, розумового розвитку дітей.

      Я.А. Коменський, Ф. Фребель писали що: «малювання, ліплення і заняття з іншими матеріалами дуже важливі для розвитку у дітей їх відчуттів, мислення і інших корисних якостей особи, навиків і умінь»(1, с. 5(.

      Образотворча  діяльність – найважливіший засіб  естетичного виховання. Це підкреслювали  багато художників, мистецтвознавці, філософи, педагоги, психологи (Н.Н. Піддячих, П.П. Чистяков, М.Н. Ськаткин, К.П. Брюллов).

      Мислителі і художники Древньої Греції вважали, що навчання малюванню не лише необхідне  для багатьох практичних ремесел, але  і важливе для загальної освіти і виховання.

      Вітчизняні  і зарубіжні педагоги минулого (К.Д. Ушинський, Я.А. Коменський, Ф. Фребель, І. Песталоцци і ін.) надавали велике значення дитячої образотворчої діяльності, вважаючи її корисною забавою. Навчання малюванню розглядається ними як повчальний предмет, націлений не лише на опанування дітей першого рівня загальної системи образотворчого мистецтва, але і на підготовку ока і руки до листа.

      Особливий інтерес до дитячого малювання виник  в 80-90 роки минулого століття. Він обумовлений  виникненням нового напряму психології – дитячій психології. У зв'язку з цим дитячий малюнок став розглядатися як об'єктивний матеріал для вивчення психології дітей, дитячого розвитку.

      У 1909 році в Москві  відкрилася виставка «Мистецтво в житті дитяти». З'явилися  у пресі статті, лекції, книги  про художнє виховання дітей. Характерними особливостями для вітчизняних авторів (Л.Г. Оршанський, М.О. Рибників, К.М. Лепілов, Ф.І. Шміт) було те, що результати образотворчої діяльності дітей розглядалися з педагогічних позицій – з точки зору розвитку у дітей спостережливості, пам'яті, уваги, естетичних відчуттів. Особливу увагу привернула книга відомого фізіолога В.М. Бехтерева «Первинна еволюція дитячого малюнка в об'єктивному вивченні» (1910), положення якої актуальні і в сучасній педагогіці. Ця робота присвячена в основному ранньому періоду дитячого малювання. Основна увага В.М. Бехтерев приділяє характеру штрихів, які наносить дитя, вказуючи при цьому на раннє бажання дітей до зображення довколишньої дійсності: «Дитя після первинних спосіб малювання простих штрихів і карлючок більш всього пробує малювати те, що бачить довкола себе. Тому в його малюнках як би відображуються враження його дитинства».

      О.В. Бакушинський вважав, що «дитяча творчість досконала і порівняно з ним творчість дорослих здається безкровною і  
ужасным»(14, с. 40(. Отже, вважав він, дитяті в дорослого вчитися нічому.

      И.Я. Лернер, М.Н. Ськаткин, Ю.К. Бабанський, А.Н. Алексюк визначили наступні методи навчання образотворчій діяльності:

1. інформаційно-рецептивний (інколи його називають пояснювально-ілюстративним). Він полягає в проведенні спостереження, обстеження дітьми предметів, іграшок, готових споруд, передаваних в зображенні, організації даних картин і ілюстрацій, що несуть дітям інформацію про предмети і явища. Тут важливе значення надається формуванню сенсорних процесів: відчуттям, сприйняттю, наочним виставам, що мають велике значення для образотворчої і іншій практичній діяльності дитяти. Специфіка образотворчої діяльності вимагає, аби пояснення, розповідь, будь-яке слово педагога, включені в інформаційно-рецептивний метод і звернення до дітей було образним, емоційним, викликало позитивний емоційний відгук у дітей;
2. репродуктивний метод: полягає в діяльності педагога, направленій на закріплення знань, вироблення навиків і умінь для відтворення способів діяльності;
3. евристичний (частково-пошуковий) і дослідницький, які стосовно навчання образотворчій діяльності дошкільників часто використовуються в єдності. Ці методи направлені на навчання пошуку самостійного рішення образотворчої задачі, можливих варіантів, розвиток творчого мислення, уяви. Евристичний метод передбачає поелементне навчання рисам творчої діяльності і може використовуватися в роботі з дітьми різних вікових груп. Застосовувати дослідницький метод рекомендується тоді, коли педагог спонукав дітей виконати творчі завдання, відобразити сюжет літературного твору, створити зображення по власному задуму. Ісследованія Г.Г. Грігорьевой показали, що використання ігрових прийомів в процесі заняття підвищує інтерес дітей до образотворчого мистецтва, створює позитивний емоційний настрій і викликає бажання малювати, вирізувати і наклеювати, підвищує ефективність процесу навчання.
4. метод проблемного викладу.

 

      Важливим  засобом художньої виразності, яким можуть оволодіти діти на заняттях, є ритм. Характерні передумови для  реалістичного мистецтва виявляються вже в дошкільному малюванні. При цьому наголошуються дві форми його прояву – в процесі малювання, тобто в ритмічності малювальних рухів, і в просторово організації місця. Аналіз витворів образотворчого мистецтва дозволив виділити ритмічні структури, промовці як еталони:

1. повторюваність – поєднання в малюнку однорідних елементів;
2. чергування – зіставлення різних формою і величині елементів малюнка;
3. симетрія.

      В процесі малювання і ліплення розвиваються естетичне сприйняття і естетичні вистави. Багато психологів і педагоги (І.Я. Лернер, С.Н. Флеріна, А.Н. Алексюк) вважають, що образотворча діяльність (художньо-мистецька діяльність), направлена не лише на віддзеркалення вражень, отриманих в житті, але і на вираження свого відношення до змальовуваного.

      Суспільна спрямованість дитячої образотворчої  творчості виявляється в тому, що в малюнку, ліпленні, аплікації  діти передають явища суспільному  життю, виражають своє відношення до них.

      В процесі занять образотворчою діяльністю у дітей виховуються етично-вольові якості: уміння і потреба доводити почату справу до кінця, зосереджено і цілеспрямовано займатися, долати труднощі.

      На  думку К.Д. Ушинського, ця діяльність є одним з кращих засобів розвитку спостережливості, а в той же час і пам'яті, мислення, уяви (18, с. 16(. Тому педагог рекомендував ширше вводити малювання в процес навчання як самостійний предмет і як допоміжний засіб, прийом навчання при вивченні інших предметів.

      Образотворча  діяльність надає великі можливості для розвитку мови дитяти-дошкільника: збагачується його словарний запас (знайомство з різними образотворчими матеріалами: пластилін, акварель, гуаш, глина). Діти взнають і називають властивості матеріалів: пластилін м'який, пластичний, податливий; фарба щільна, прозора, яскрава і тому подібне Дошкільники пізнають такі знаряддя людської діяльності, як олівці, кисті, стеки, палітра. В процесі знайомства з предметами і явищами діти чують образні характеристики їх, запам'ятовують, а потім використовують їх в своїй промові. Таким чином, в процесі образотворчої діяльності здійснюється всестороннє виховання дитяти-дошкільника. Недаремно один із знаменитих мислителів Франції XVIII ст Д. Дідро писав: «країна, в якій учили б малювати так само, як учать читати і писати, незабаром перевершила б всі інші країни по всіх науках, мистецтві і майстерності».