Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією

Дитину учать дихати при закритому роті, поперемінно притискаючи то одну, то іншу ніздрю. Для посилення глибини вдиху перед ніздрями дитини створюється «віяло повітря».Проводяться вправи з тренування носового видоху. Дитині дається інструкція не відкривати рота: «Вдихай глибоко і видихай повільно через ніс».Наступна вправа направлена на розвиток переважно ротового вдиху. Логопед закриває ніздрі дитині і просить її вдихати через рот до того моменту, коли він його попросить вимовити окремі голосні звуки чи склади[13].

Використовуються вправи з опором. Дитина вдихає через рот. Логопед кладе руки на грудну клітку дитини, ніби перешкоджаючи вдиху протягом 1-2 секунд. Це сприяє більш глибокому і швидкому вдиху та більш тривалому видоху.Дитину просять затримувати вдих, добиваючись швидкого і глибокого вдиху і повільно видоху. Вправи проводять щоденно по 10-15 хвилин. Під час цих вправ в момент вдиху логопед вимовляє різноманітні ланцюжки голосних звуків, стимулюючи дитину до повторення, варіюючи при цьому гучність і тональність голосу. Потім дитину стимулюють до вимови щілинних приголосних ізольовано і у поєднанні з голосними та інших звуків[13].

При дихальній гімнастиці намагаються не перевтомлювати, слідкують, щоб він не напружував плечі, шию, не займав неправильних положень тіла, усі дихальні вправи повинні проводитися плавно, під рахунок чи під музику.

Дихальна гімнастика проводиться до їжі, у добре провітреному приміщенні.

Розвиток відчуттів артикуляційних рухів і артикуляційного праксису.Для розвитку рухово-кінестетичного зворотного зв’язку необхідно проводити наступні вправи: виконання рухів верхньою і нижньою губою; розправляння щік; опускання і піднімання нижньої щелепи; розміщення язика над нижніми і верхніми різцями. Спочатку логопед проводить їх перед дзеркалом, потім без нього, очі дитини закриті, логопед відпрацьовує той чи інший рух, а дитина називає його[8].

Необхідне тренування наступних артикуляторно-сенсорних схем: двогуба;губно-зубна;язиково-зубна;язиково-альвеолярна;язиково-піднебінна.

Для розвитку артикуляційного праксису велике значення має рано розпочата логопедична робота, розширення і збагачення мовленнєвого досвіду дитини, а також перевага спеціальних складових вправ над чисто артикуляційними. Підбираються серії складів, яку потребують послідовної зміни різноманітних артикуляційних рухів[8].

Корекція звуковимови. Використовується принцип індивідуального підходу. Спосіб постановки та корекції звука обирається індивідуально. При порушеннях вимови декількох звуків важлива послідовність в роботі. У першу чергу для корекції відбираються ті фонеми, які у визначених контекстах можуть вимовлятися правильно, а також ті, моторні координації яких найбільш прості. Або обирається звук, який найбільш легко піддається корекції, наприклад, звук, який відображено вимовляється правильно.

Перед викликанням і постановкою звуків важливо добиватися їх розрізнення на слух. Моделюючи дитині той чи інший артикуляційний уклад, логопед стимулює виклик ізольованого звука, потім його автоматизує в складах, словах і в контекстному мовленні. Необхідне тренування слухового сприйняття, дитина повинна навчитися слухати саму себе, вловлювати різницю між своєю вимовою і нормалізованим звуком[20-21].

Існує кілька прийомів постановка звука при дизартрії. Найбільш поширеним є метод локалізації так званої фонетичної локалізації, коли логопед язику і губам дитини пасивно надає необхідну позицію для того чи іншого звука. Використовуються зонди, плоскі пластини для язика і цілий ряд інших пристосувань. Увага дитини звертається до відчуттів положення органів артикуляції. Потім дитина виконує рухи самостійно за допомогою логопеда і без нього.

При роботі над звуковимовною спираються на знання артикуляційних укладів рідної мови, аналіз структури порушень звуковимови у кожної дитини (кінетичний аналіз) і на специфічні прийоми постановки окремих звуків[4].

Основними методами роботи є: рухово-кінестетичний і слухо-зорово-кінестетичний. В процесі логопедичної роботи встановлюються між аналізаторні зв’язки між рухами артикуляційних м’язів і їх відчуттів, між сприйняттям звука на слух, зоровим образом артикуляційного укладу даного звука і руховими відчуттями при його вимові. Усі методи корекційної роботи засновані на закономірностях розвитку фонетико-фонематичної системи мовлення в нормі.

Отже, основним завданням логопедичної роботи при дизартрії є розвиток і полегшення мовленнєвої комунікації, а не лише формування правильного вимовляння звука. Використовуються прийоми ігрової терапії у поєднанні з індивідуальною роботою над артикуляцією, диханням, фонацією та корекцією звуковимови, а також над особистістю дитини в цілому. Найбільш часто зустрічається псевдобульбарна дизартрія, при якій важливе значення має застосування диференціального масажу (розслабляючого та зміцнюючого) з урахуванням стану м’язового тонусу в окремих м’язах артикуляційного апарату, а також артикуляційної гімнастики. Логопедична робота включає розвиток мовленнєвого дихання, інтонаційно-мелодичної сторони мовлення, фонематичного сприйняття.

Робота з особами, що страждають на дизартрію проводиться у різноманітних типах закладів: дитячих садках, школах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, в школах для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, у мовленнєвих відділеннях психоневрологічних лікарень.

Висновки

У процесі проведення дослідження ми прийшли до таких висновків:

Дизартрія – складне порушення, переважно звукової сторони мовлення, зумовлене недостатньою іннервацією м’язів периферичного мовленнєвого апарату. Дизартрія різниться своїми проявами в залежності від її різновиду, причини виникнення, осередком ураження, часом ураження.

У нашому дослідженні більше уваги було надано псевдобульбарній формі дизартрії, що на даний момент розвитку суспільства є однією із найбільш поширених форм дизартрії серед дітей дошкільного віку.

Під час дослідження нами було проаналізовано ряд особливостей правильного послідовного обстеження дітей з дизартрією, виявлено специфіку завдань, що використовуються для діагностики саме псевдобульбарної дизартрії. А саме: комплексність, тобто діагностика буде успішною лише якщо попередньо ознайомитися із даними після обстеження дитини психіатром, педіатром, психологом та іншими спеціалістами.

У ході дослідження було виявлено, що діти дошкільного віку із псевдобульбарною особливістю мають низький рівень розвитку рухової сфери, особливо артикуляційного апарату. Саме ця особливість в першу чергу впливає на неправильне подальше формування мовлення дитини.

До особливостей мовлення дітей із псевдобульрною дизартрією, що були визначені під час дослідження можна віднести недостатню рухливість язика, губ, щік, нечіткість вимови звуків, викривлена вимова загалом. Мовлення змазане, нерозбірливе. Голос має назальний відтінок.

У процесі дослідження було також виявлено, що діти дошкільного віку, у яких спостерігається порушення мовлення у формі псевдобульбарної дизартрії порушена загальна та дрібна моторика, диско ординація рухів, діти не можуть вільно володіти тілом, рухові вправи виконують з великою кількістю помилок та з допомогою.

Дизартрія, у зв’язку з особливостями протікання, потребує спеціального втручання спеціалістів: логопеда, психолога, педіатра, невропатолога. Дитині, у якої наявне дане порушення надається корекційна допомога, яка має свою специфіку в залежності від форми дизартрії. При псевдобульбарній дизартрії проводиться спеціальна логопедична робота, що проводиться у два етапи: підготовчий та етап формування первинних комунікативних навичок і вмінь, що у свою чергу мають свою мету.

Отже, при роботі з дітьми з псевдобульбарною дизартрією необхідне ретельне попереднє обстеження дитини, дотримання комплексного підходу під час роботи з нею. Ефективність логопедичної допомоги досягається лише при взаємодії різних спеціалістів та батьків. 

Додатки

Список використаних джерел

1. Бадалян Л.О., Журба Л.Т., Тимонина О.В Детские церебральные параличи. -К.:Здоровья, 1988. - 328с.
2. Березан О.І. Неврологічні основи логопедії: Навчальний посібник для студентів спеціальності 6.010105 – «Корекційна освіта» - Полтава: Друкарня ПП ТТкалич А.М., 2008 – 92с.
3. Березан О.І. Вибрані питання клінічних основ корекційної педагогіки:навч. посіб.[ для студ.напряму підготовки6.010105 – «Корекційна освіта» ] /О.І.Березан. - Полтава: Друкарня ПП ТТкалич А.М., 2012 – 72с.
4. Винарская Е.Н.  Дизартрия. - М.: Астрель, Транзиткнига, 2005. -141с.
5. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. - М.: АПН РСФСР, 1961. - 471с.
6. Лалаева Р.И., Серебрякова Н.В. Формирование лексики и грамматического строя у дошкольников с общим недоразвитием речи. - Издательство «Союз», 2001. - 220.
7. Логопедическая диагностика и коррекция нарушений речи у детей: Сб. методических рекомендаций. -СПб., 2006. - 272с.
8. Логопедія. Підручник, друге видання, перероблене та доповнене. За ред. М.К.Шеремет. –К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. –672с
9. Логопедия: Учеб. для студентовдефектол.фак.педвузов / Подред Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 1999.– 680 с.

Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой -- М.: Просвещение, 1995. - 528с.

10. Лопатина Л.В. Логопедическая работа с детьми дошкольного возраста с минимальными дизертрическими расстройствами: Учебное пособие /Под ред. Е.А. Логиновой. -СПб.: Изд-во «Союз», 2004. - 192с.
11. Лопатина Л.В., Серебрякова Н.В. Преодоление речевых нарушений у дошкольников. - Санкт-Петербург: Издательство «Союз», 2001.-191с.
12. Медведева А.В., Дамулин И.В. Клинические и патогенетическиеаспекты псевдобульбарного синдрома // Журн. невр. и психиатрии. — 2008. — № 2. — С. 60-65.
13. Основылогопедии: учебноепособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. ― М.: Просвещение, 1989. ― 223 с.: ил.
14. Пахомова Н.Г. Діагностика мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з дизартрією до навчання у школі:  Навчально-методичний посібник. -Полтава: АСМІ, 2008. - 84с.
15. Правдина О. В. Логопедия. / Учеб. пособие для студентов дефектолог. фак-тов пед. ин-тов. Изд. 2-е, доп. и перераб. — М.: "Просвещение", 1973. - с. 272 с ил.
16. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навчальний посібник для вузів. ― К.: Вища школа, 1994. ― 143 с.
17. Филичева Т.Б., Чевелова Н.А. Логопедическаяработа в специальномдетском саду: Учеб.пособие для студентовпед.ин-тов по спец. № 2111 «Дефектология». – М.: Просвещение, 1987. – 142 с.: ил.
18. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова. – М., 1997. – Ч. 1.
19. http://knowledge.allbest.ru
20. http://www.twirpx.com
21. http://www.pedlib.ru
22. http://neurology.mif-ua.com