Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет 

імені В.Г. Короленка

 

 

психолого-педагогічний факультет

кафедра соціальної і корекційної  педагогіки

 

 

 

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ДИЗАРТРІЄЮ

Курсова робота

 

 

 

захищена «__»_________2012р. з оцінкою ________________   ________________________ (підпис наукового керівника)

Виконала: студентка ІV курсу групи ДФ-41 Дерев’янко  Альона Олександрівна   Науковий керівник: ст. викл. Жорняк Яна Сергіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2012

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ  І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ДИЗАРТРІЄЮ.

1.1. Характеристика причин виникнення дизартрії

1.2. Характеристика різновидів дизартрій у дітей дошкільного віку

РОЗДІЛ  ІІ. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ ПРИ ДИЗАРТРІЇ

2.1. Теоретичне обґрунтування діагностики мовленнєвого розвитку дітей із дизартрією.  

2.2. Методика діагностики мовленнєвого розвитку дітей із дизартрією.

2.3. Стан мовленнєвого розвитку дітей із дизартрією

2.4. Напрями та зміст логопедичної роботи при дизартрії

Висновки

Додатки

Список  використаних джерел

 

ВСТУП

Концептуальні засади реформування дошкільної і початкової ланок освіти, визначені у «Базовому  компоненті дошкільної освіти» (1999), «Концепції 12-річної загальноосвітньої школи» (2000), Закону України «Про дошкільну  освіту»(2001), Національній доктрині розвитку освіти України  у ХХІ столітті (2001) окреслюють основні тенденції  в  розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки дітей  шестирічного віку до навчання, передбачають виховання  ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове  оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння  шкільних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої  готовності дітей старшого дошкільного  віку з порушеннями мовлення й  зумовлює необхідність дослідження  розвитку мовлення  даної категорії  дітей та процесу їх мовленнєвої  підготовки до навчання в школі.

Аналіз  психолого-педагогічної літератури свідчить про тенденцію зростання і  виявлення у дітей дошкільного  віку порушень усного мовлення, особливо дизартрії, її стертих форм, що спричинює  спочатку не сформованість мовленнєвої  готовності  дітей до школи й  труднощі оволодіння писемним мовленням  та неуспішність навчання в цілому. Загострюється суперечність між  вимогами початкової школи до мовленнєвої  підготовки майбутніх школярів та якістю мовленнєвої готовності дітей з  дизартрією.

У даний  час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в  клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному  напрямках. У своїх дослідженнях вчені G. Bohme, 1966; M. Climent, T.Twitchell 1959; R. Neilson, N. O’Dwer, 1984. найбільш точно і детально описують дане порушення мовлення у дітей із дитячим церебральним паралічем [18].

На проблемі вивчення дизартрії зосереджували  також увагу М.Ейдинова, Є.Правдіна-Вінарська, 1959; К.Семенова,1968; Є.Мастюкова,1969,1971, 1979, 1983; І.Панченко, 1979 Л.Данилова,1975 та ін.Вивченням дизартрії,  а також проблемою мовленнєвої підготовки цієї категорії дітей до школи на теренах нашої держави займалися такі вчені як М.Шеремет, Є.Соботович, Н.Орланова, Л.Калмикова, А.Іваненко та інші[11].

Як засвідчує  аналіз літературних джерел, людська  мова являє собою результат рухів, які виражають думки характерними рухами і вимовними чи зображуваними  словами. Якщо мова складає вірне  дзеркало, що відображає в собі людський дух з усіма його особливостями  як індивідуальними, так і витікаючими із національного характеру, то з іншої сторони, вона служить вірним відображенням і хворобливих сторін душі.

Отже, реформування дошкільної і початкової освіти, удосконалення  системи корекційно–педагогічної роботи з дітьми, які мають порушення мовлення, недостатність науково–методичної розробленості проблеми в спеціальній педагогіці та наявність передумов для її розв’язання зумовили тему нашого дослідження: „Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією”.

Мета дослідження – теоретично обґрунтування та експериментально дослідити особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1. Здійснити аналіз вітчизняної і зарубіжної психолого – педагогічної літератури з поданої проблеми.
2. Висвітлити особливості причин, що зумовлюють дизартричні порушення у дітей дошкільного віку.
3. Проаналізувати психолого-педагогічну характеристику мовлення дітей дошкільного віку із дизартрією.
4. Висвітлити специфіку логопедичної роботи при дизартрії.
5. Експериментально дослідити особливості мовлення дітей дошкільного віку з дизартрією та дітей із розвитком в нормі.

Об’єкт дослідження – система логопедичної допомоги дітям дошкільного віку.

Предмет дослідження – особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), методи емпіричного дослідження (аналіз результат  діяльності, спостереження, опитування, констатувальний експеримент).

Експериментальна база дослідження. Дослідження проблемиздійснювалося впродовж 2011-2012 рр. на базі Новосанжарського навчально-виховного комплексу.

На різних етапах дослідження до експериментальної роботи було залучено 40 дітей дошкільного віку. 

І. Науково-теоретичні основи колекційної  роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією

1.1. Характеристика причин виникнення  дизартрії 

На сьогодні група порушень звуковимови охоплює численні недоліки  вимовляння звуків, що відрізняються за своїм проявом і механізмами – це дислалії, ринолалії, дизартрії.

Термін  «дизартрія» походить з латинської і в перекладі означає розлад членороздільного мовлення. При визначенні дизартрії більшість авторів не виходить із точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму та інтонації мовлення[18].

Артикуляція, як руховий акт, пов’язана із поверхневим  апаратом мовлення, а також із периферичними  центральними нервовими апаратами, за допомогою яких виникають різноманітні внутрішні і зовнішні рухи, що утворюють  звуки, склади, слова. Усі розлади  артикуляції слід називати дизартричними розладами [18].

Практичні лікарі розуміють під дизартрією невиразне, змазане, мало розбірливе мовлення, обумовлене стовбурово-підкірковими та кірковими осередковими ураженнями мозку.

Учені визначають дизартрію, як порушення вимовної сторони мовлення внаслідокпорушення іннервації м’язів органів периферичного мовленнєвого апарату. Переважно при складних системних або значно розповсюджених  ураженнях нервової системи може виникати крайній ступінь дизартрії – анартрія (відсутність вимови)[1].

Порушення звуковимови при дизартрії проявляється в різному ступені і залежить від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках мають місце легкі викривлення звуків, «змазане мовлення», в більш тяжких – спостерігаються викривлення, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, у цілому вимова стає незрозумілою.

При тяжких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовленнєво-рухових м’язів. Такі порушення об’єднуються в назву анартрія [1].

Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різноманітних органічних ураженнях мозку, які у дорослих мають більш виражений, базовий характер. Удітей частота дизартрії, перш за все, пов’язана з частотою пренатальної патології (ураження нервової системи плоду і новонародженого). Найбільш часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різноманітних авторів, від 65 до 85%  
(М. Ейдінова та   Є. Правдіна-Вінарська; Є. Мастюкова). Відмічається взаємозв’язок між ступенем складності і характером ураження рухової сфери, частотою і складності дизартрії. При найбільш тяжких формах дитячого церебрального паралічу, коли відмічається ураження верхніх і нижніх кінцівок, і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія),дизартрії (анартрії) спостерігаються майже у всіх дітей. Відмічається взаємозв’язок між складністю ураження верхніх кінцівок і ураженням мовленнєвої мускулатури (Є. Мастюкова)[10].

Менш  виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних  рухових розладів, що перенесли легку асфіксію чи родову травму, або тих, що мають в анамнезі вплив іншихнерізко виражених неблагополучних впливівпід час внутрішньоутробного розвитку або в період пологів. У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л. Журба та Є. Мастюкова).

Дизартрія спостерігається  вклініці ускладненої олігофренії, але дані про її частоту дуже суперечливі.

Клінічна  картина дизартрії вперше була описана  більше ста років тому у дорослих у рамках псевдобульбарного синдрому (Lepine; A.Oppenhaim; G.Pezitzта ін.)[2].

У подальшому у 1911 році H.Gutzman визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну.

Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основном невропатологами у рамках джерела(місця) уражень мозку у дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії здійснили роботи М.Маргуліса (1926), який вперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії, розділивши її на бульбарну і церебральну форми. Він запропонував класифікацію дизартрії на основі локалізації частини ураження головного мозку, що у подальшому знайшло відображення у неврологічній літературі, а вже потім у підручниках логопедії (О.Правдіна)[2].

У нинішній час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється у  клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному  напрямках.

Патогенез дизартрії визначається органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи під впливом різноманітних несприятливих зовнішніх (екзогенних) факторів, що здійснюють вплив у період внутрішньоутробного розвитку, в момент  пологів і після народження. Серед причин важливе значення мають асфіксія та пологова травма, ураження нервової системи при гемолітичній хворобі, інфекційні захворювання нервової системи, черепно-мозкові травми, рідше – порушення мозкового кровообігу, пухлини головного мозку, пороки розвитку нервової системи, наприклад вроджена аплазія ядер черепно-мозкових нервів (синдром Мебіуса), а також спадкові хвороби нервової нервово-м’язової систем [12].

Отже, до причин виникнення дизартрії відносять: органічне ураження центральної нервової системи в результаті впливу негативних факторів на мозок дитини – гострі та хронічні інфекції, інтоксикації, токсикози, резус-конфлікти, гіпоксії (під час внутрішньоутробного розвитку), асфіксія, пологові травми, крововиливи при стрімких або затяжних пологах (під час пологів) таінфекційні хвороби нервової системи (менінгіти, енцефаліти) у ранньому віці розвитку дитини.

 

 

1.2 Характеристика дизартрії та її класифікація.

В останній час у процесі логопедичної практики все частіше зустрічаються діти, порушення мовлення яких схожі з проявами складних форм дислалії, але з більш тривалою і складною динамікою навчання і корекції мовлення.Ретельні логопедичні обстеження і спостереження виявляють у них ряд специфічних порушень: порушення рухової сфери, просторового гнозису, фонетичної сторони мовлення (у тому числі просодичних характеристик мовлення), фонації, дихання та інші, що дозволяє зробити висновок про наявність органічних уражень центральної нервової системи [8].

Досвід  практичної і дослідницької роботи показує, що дуже часто практикуючі  логопеди відчувають утруднення в діагностиці легких форм дизартрії, її диференціації від інших мовленнєвих розладів, у тому числі – дислалії, у визначенні шляхів корекції і об’єму необхідної логопедичної допомоги дітям зі стертою формою дизартрії. Враховуючи поширеності даного мовленнєвого порушення серед дітей дошкільного віку, можна зробити висновок, що у даний час назріла дуже актуальна проблема – проблема надання кваліфікованої логопедичної допомоги дітям із дизартрією.

Однією  з найдокладніших класифікацій форм дизартрії переважно за нейрон-анатомічним  принципом є класифікація Peacher (1948), згідно якої є наступні форми дизартрії: кіркова; підкіркова, субкортикальна; педункулярна; бульбарнануклеарна;супрануклеарна (псевдобульбарна); церебеллярна (мозочкова); діенцефальна; мезенцефальна; периферична, пов’язана з ураженням черепних нервів; дизартрія, пов’язана з розладами глибокої чутливості; дизартрія при дифузних ураженнях мозку; дизартрія при епілепсії, міастенії; дизартрія при субкортикальній експресивній афазії.