Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією

У нашому досліджені ми розглянемо більш узагальнені  форми дизартрії, а саме: бульбарну, псевдобульбарна, мозочкові, мезенцефально-діенцефальну, підкіркову, кіркову (апраксичну)[11].

Отже, розглянемо характеристику різновидів дизартрій дітей дошкільного віку

1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, форму якої має довгастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлині довгастого мозку. При цьому відбувається осередкове ураження ядер, корінців або периферичних стволів ІХ, Х, ХІІ черепно-мозкових нервів, що відносять до бульварного мозку.

Характерним є параліч або парез м’язів глотки, гортані, язика, м’якого піднебіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки [2].

У дітей  із цією формою дизартрії спостерігається  атрофія м’язів язика й глотки, знижується тонус м’язів (атонія). Такий стан м’язів язика є причиною численних перекручувань звуковимови. Мова невиразна, украй нечітка, уповільнена.

2. Підкіркова (екстра пірамідна) дизартріязумовлюється осередковим ураженням хвостатого, сочевице подібного (лушпина і бліда куля), червоного, субталамічних ядер, таламусу, чорної субстанції, а також порушенням їхнього зв’язку з іншими структурами мозку.

Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м’язового тонусу й наявність гіперкінезу.Мінливий характер м’язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наявність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить вона вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Спостерігаються мимовільні вигуки, «прориваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страждає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.

Характерною ознакою підкіркової дизартрії є порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітей спостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект[9].

3. Мозочкова дизартрія. Виникає при ураженні мозочка. Основою даної форми дизартрії є явища адіадохокінезії, дисметрії, асинергії та інтенційного тремору, що виявляються у рухах кінцівок хворих.

До симптомів  даної форми дизартрії відносять  напруженість мовлення, що є наслідком диско ординації рухів; відсутність перепадів темпу мовлення; уповільнення темпу мовлення і виникнення пауз, не обумовлених сенсом висловлювання; порушення плавності мовлення; монотонність мовлення; незначні коливання гучності голосу; усереднення тембру голосних і зменшення протиставлення в наголошених позиціях  голосних; майже повне зникнення або, навпаки, підкреслення редукції ненаголошених складів[9].

4. Кіркова (апраксична) дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артикуляційного апарату. Насамперед порушується вимова складних по звукоскладовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з’являються запинки, що нагадують заїкуватість [12].

5. Мезенцефально-діенцефальна дизартрія. Виникає внаслідок ураження неспецифічних активуючих структур травматичної, інфекційної, токсичної, пухлинної та іншої етіології (порушення мозкового кровообігу).Спостерігається сукупність своєрідних форм порушень вимови внаслідок ураження неспецифічних лімбіко-ретикулярних структур мозку, що виявляється у відносно виборчих ознаках зниженої рухливості, мовленнєвої та інтелектуальної активності [2].

6. Псевдобульбарна  дизартрія виникає при двосторонньому ураженні рухових кірково-ядерних шляхів, що ідуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів стовбура. Внаслідок великої варіативності і скомбінованості уражень рухових провідних шляхів черепно-мозкових нервів симптоматика псевдобульбарної дизартрії досить різноманітна і неоднорідна: поряд з центральними спастичними паралічами і парезами м’язів спостерігаються екстра пірамідні порушення м’язового тонусу (в основному у вигляді м’язової гіпертонії), різноманітні гіперкінези й інші рухові розлади [9].

Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного у ранньому дитинстві, під час  пологів чи у внутрішньому періоді  розвитку органічного ураження мозку внаслідок енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикацій та ін.. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або парез, що обумовлений ураженням провідних шляхів, що ідуть від кори головного мозку до ядер язико-глоткового, блукаючого і під’язикового нервів. За клінічними проявами порушень в області мімічної і артикуляційної мускулатури він близький до бульварного. Однак, можливості корекції і повноцінного оволодіння звуковимовною стороною мовлення при псевдобульбарній дизартрії значно вищі.

У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна і мовленнєва моторика. Малюк погано ссе, захлинається, погано глотає. Із роту тече слина, порушеною є мускулатура обличчя [10].

  Ступінь  порушення мовленнєвої чи артикуляційної  моторики може бути різноманітною.  Умовно виділяють три ступені псевдобульбарної дизартрії: легку, середню і тяжку.

1. Легка ступінь псевдобульбарної дизартрії

Характеризується  відсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарату.  Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлади жування і глотання проявляються не яскраво, у рідких попирхуваннях. Вимова у таких дітей порушена внаслідок недостатньо чіткої артикуляції моторики, мовлення дещо сповільнене, характерна змазаність при вимові звуків. Частіше страждає вимова складних за артикуляцією звуків: [ж], [ш], [р], [ц], [ч]. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Складні для вимови м’які звуки, що потребують додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

Недоліки  вимови здійснюютьнесприятливий вплив на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії відчувають деякі труднощі у звуковому аналізі. При письмі у них зустрічаються специфічні помилки заміни звуків (т-д, ч-ц та ін.). Порушення структури слова майже не спостерігаються : те ж саме стосується і граматичної будови і лексики. Деякі особливості можна виявити лише при дуже ретельному обстеженні дітей, і вони не є характерними. Отже, основним дефектом дітей, у яких наявна псевдобульбарна дизартрія легкого ступеня, являється порушення фонетичної сторони мовлення [8].

Діти  з подібним порушенням, що мають нормальний слух і хороший розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняття у районній дитячій поліклініці, а в шкільному віці – логопедичний пункт при загальноосвітній школі. Суттєву роль у подоланні цього дефекту можуть здійснити батьки.

2. Середня ступінь псевдобульбарної дизартрії

Діти  з псевдобульбарною дизартрією даного ступеня складають найбільш численну групу. Для них характерна амімічність: відсутність рухів лицьових м’язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно їх зімкнути. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти язик угору, повернути його вправо, вліво, утримувати в даному положенні. Значні труднощі викликає переключення з одного на інший рух.  М’яке піднебіння часто буває малорухливим, голос має назальний відтінок. Характерне сильне слиновиділення. Утрудненими є акти жування і глотання. Наслідком порушення функції артикуляційного апарату є тяжкий дефект вимови. Мовлення таких дітей дуже нерозбірливе, змазане, тихе. Характерна нечіткість артикуляції голосних, що потребують при вимові сильний носовий видих, що зумовлено малорухливістю губ, язика. Звуки [а],[у] недостатньо чіткі, а звуки [і] та [и] зазвичай змішуються. Із приголосних часто бувають збереженими [п], [т], [н], [к], [х]. Звуки [ч], [ц], [р], [л]вимовляютьсянаближено, оскільки носовий видих з неприємним «хлюпаючим» призвуком. Видихуваний ротом потік повітря відчувається слабо. Часто дзвінкі приголосні замінюються глухими. Зустрічаються випадання звуків в кінці слова і в поєднанні приголосних. У результаті, мовлення у дітей, що страждають на псевдобульбарна дизартрію, виявляється настільки незрозумілим, що вони надають перевагу відмовчуванню. Поряд із зазвичай пізнім розвитком мовлення (у віці 5-6 років) дана обставина різко обмежує для дитини досвід мовленнєвого спілкування. Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання і виховання створені у спеціальних школах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, де до цих дітей здійснюється індивідуальний підхід [1,2,8].

3. Тяжкий ступінь псевдобульбарної дизартрії.(анартрія)

Характеризується глибоким ураженням м’язів і повної бездіяльності мовленнєвого апарату. Обличчя дитини, у якого наявна анартрія, маскоподібне, нижня щелепа відвисає, рот повністю відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обмежені.  Утруднені акти жування і глотання. Мовлення відсутнє повністю, інколи спостерігаються окремі нечленороздільні звуки.

Діти  з анартрією при хорошому розумовому розвитку також можуть навчатися  у спеціальних школах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення, дезавдяки спеціальним логопедичним методам успішно оволодівають навичками письма і програмою із загальноосвітніх предметів.  
      Характерним для всіх дітей з псевдобульбарною дизартрією є те, що при викривленій вимові звуків, що входять до складу слів,вони зазвичай зберігають ритмічний контур слова, тобто кількість складів і ударність.Як правило, вони володіють звуковимовною двоскладових, трьохскладових слів; чотирьохскладові слова нерідко вимовляються відображено [13].

Складним для дитини є вимова збігу приголосних: у цьому випадку випадає один приголосний (білка – «біка») або обидва (змія – «ія»). Внаслідок моторних труднощів переключення від одного складу до іншого зустрічаються випадки уподібнення складів ( посуд – «полюс», ножиці – «носисі»).

Порушення моторики артикуляційного апарату  призводить до неправильного розвитку сприйняття мовленнєвих звуків. Відхилення у слуховому сприйнятті, що викликане  недостатнім артикуляційним досвідом, відсутність чіткого кінестетичного образу звука призводить до помітних труднощів при оволодінні звуковим аналізом. В залежності від ступеня мовленнєво-рухового порушення спостерігаються різноманітно виражені утруднення в звуковому аналізі.

Більшість спеціальних проб, що виявляють рівень звукового аналізу, дітям-дизартрика недоступні. Вони не можуть правильно відібрати картинки, назви яких починаються на заданий звук, придумати слово, що містить певний звук, проаналізувати звуковий склад слова.

Діти  із більш збереженою вимовою допускають менше помилок, наприклад, відбирають на звук «с» наступні картинки: сумка, оса, совок, куля.

Дітям, що страждають на анартрію, такі форми  звукового аналізу взагалі недоступні.  Рівень володіння звуковим аналізом у більшості дизартриків є  недостатнім для оволодіння грамотою. Діти, що вступили до масової школи, бувають зовсім не в змозі засвоїти програму першого класу. Особливо яскраво відхилення в звуковому аналізі проявляються під час слухового диктанту [9].

Найбільша кількість помилок на письмі у дітей-дизартриків припадає на  заміни букв. Спостерігаються заміни голосних: діти – «діту», зуби – «зубі» та ін..  Неточна, носова вимова голосних звуків призводить до того, що  вони майже не розрізняються за звучанням. Спостерігаються також багато чисельні та різноманітні заміни приголосних.  Характерними є випадки порушення складової структури слова за рахунок перестановки букв (книга – «кинга»), пропоску букв (шапка – «шапа»), скорочення складової структури через недописування складів (собака – «соба»).Зустрічаються випадки повного викривлення слів: пірамідка – «макте», залізна – «неакте» та інші. Такі помилки найбільш характерні для дітей з глибокими порушеннями артикуляції, у яких не розчленованість звукового складу мовлення пов’язана з викривленням звуковимови [8].

Крім  того, у письмі дітей-дизартриків розповсюджені такі помилки, як неправильне вживання підметів, невірні синтаксичні зв’язки слів у реченні та інші. Ці фонетичні помилки тісним образом пов’язані з особливостями оволодіння дизартриками усним мовленням, граматично будовою, словниковим запасом.

Безпосереднім результатом ураження артикуляційного  апарату є труднощі вимови, які призводять до недостатньо чіткого сприйняття мови на слух. Загальний мовленнєвий розвиток дітей з грубими розладами артикуляції протікає своєрідно. Пізній початок мовлення, обмежений мовленнєвий досвід, грубі дефекти вимови призводять до недостатнього накопичення словника і відхилення в розвитку граматичної будови мови.  Більшість дітей з розладами артикуляції мають відхилення в словниковому запасі, не знають необхідних слів, часто змішують слова, орієнтуючись на схожість за звуковим складом, ситуацією та ін. [10].

Багато  слів вживаються неточно, замість потрібної  назви дитина використовує ту, яка  позначає схожий предмет (петля – дірка, гамак – сітка) або пов’язану з даним словом ситуацію (каблучка – палець).

Характерними  для дітей-дизартриків є досить добра орієнтація в оточуючому середовищі, запас необхідних засобів і уявлень. Наприклад, діти знають і можуть знайти на картинці такі предмети як гойдалка, колодязь, буфет, вагон; визначити професію (пілот, учитель, шофер); зрозуміти дії осіб, зображених на малюнку; показати предмети, розфарбовані в той чи інший колір. Однак відсутність мови чи обмежене її використання призводить до розбіжностей між активним і пасивним словниками.

Рівень  засвоєння лексики залежить не лише від ступеня порушення звуковимовної сторони мовлення, але й від інтелектуальних можливостей дитини, соціального досвіду, середовища в якому він виховується.