Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку із дизартрією

Для дітей  з дизартрією характерне недостатнє оволодіння граматичними засобами мови. Самостійне письмо відрізняється бідністю складу речень і службових частин мови. Деяким дітям зовсім недоступне навіть невелике за об’ємом вираження. Читання таких дітей дуже ускладнене за рахунок малорухливості артикуляційного апарату, труднощів у переключенні від одного звука до іншого. Більшою мірою воно поскладове, інтонаційно не забарвлене. Розуміння тексту, що читається недостатнє.

Такі  особливості мовленнєвого розвитку дітей з дизартрією показують, що вони потребують систематичного спеціального навчання, направленого на подолання дефектів звукової сторони мовлення, розвиток лексичного запасу  і граматичної будови мови, виправлення порушень письма і читання. Такі корекційні завдання вирішуються у спеціальній школі для дітей з порушеннями мовлення, де дитина отримує освіту в об’ємі дев’ятирічної загальноосвітньої школи [15].

Діти  дошкільного віку з дизартрією потребують ціле направлених логопедичних занять з формування фонетичної і лексико-граматичної  будови мовлення. Проводяться такі заняття у спеціальних дошкільних закладах для дітей з порушеннями  мовлення. У ряді міст України в таких дитячих садочках комплектуються діти з однорідним дефектом – дизартрією.

 

 

 

Розділ  ІІ. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ ПРИ ДИЗАРТРІЇ

2.1. Теоретичне обґрунтування діагностики мовленнєвого розвитку дітей із дизартрією.  

Діагностика будується на загальному системному підході, розробленому у вітчизняній логопедії з урахуванням мовленнєвих і немовленнєвих порушень, загального психоневрологічного стану дитини та віку. Чим менша дитина і чим нижчий рівень її мовленнєвого розвитку, тим більше значення в діагностиці має аналіз немовленнєвих порушень.

У нинішній час на основі оцінки немовленнєвих  порушень розроблені прийоми ранньої  діагностики дизартрій [13].

Найбільш  частим першим проявом дизартрії  є наявність псевдобульбарного  синдрому, перші ознаки якого можуть спостерігатися уже у новонародженого. Крик може бути здавленим чи пронизливим, інколи має місце окремих похлюпувань чи замість крику гримаса на обличчі. Крик взагалі може бути відсутнім – афонія. Майже у всіх дітей з пренатальною патологією ЦНС відмічається ранній прояв неврологічної симптоматики у мускулатурі і моториці мовленнєвого апарату.

Діти погано беруть груди, в’яло ссуть, при ссанні захлинаються, синіють, інколи молоко витікає з носу. У тяжких випадках діти у перші дні життя взагалі не беруть груди, їх кормлять через зонд, відмічається і порушення ковтання. Дихання поверхневе, нерідке пришвидшене і аритмічне.

Ці порушення  поєднуються з асиметрією обличчя, підтіканням молока із одного кута роту, відвисанням нижньої губи, що перешкоджає захвату соски чи соска [11].

По мірі росту дитини все більше виявляється  недостатня інтонаційна виразність крику, голосових реакцій. Звуки  гуління, лепету відмічаються одноманітністю і появою у більш пізні терміни. Дитина тривалий час не може жувати, кусати, давиться твердою їжею, не може пити з чашки.

По мірі росту дитини в діагностиці дизартрії  все більшого значення починають  набувати мовленнєві симптоми: стійкі дефекти вимови, недостатність довільних  артикуляційних рухів, голосових реакцій, неправильне положення язика  у порожнині рота, його насильні рухи, порушення голосоутворення  і мовленнєвого дихання, затримка мовленнєвого розвитку [1,2,12].

Тож, роблячи  невеликий підсумок із вищевикладеного  матеріалу можна сказати, що діагностика  мовленнєвого розвитку дітей з дизартрією має надзвичайно важливе значення. І важливе місце у цій діагностиці посідає ретельне і якомога точніше обстеження мовленнєвої моторики, звуковимови і загального мовленнєвого розвитку дитини.

Логопед повинен чітко уявити собі ступінь  парезу мімічної і артикуляційної мускулатури дітей, оскільки цим визначається порушення артикулювання відповідних звуків мови. Обстеження починають із  спостереження за станом мімічної мускулатури у спокої. При цьому відмічається вираженість носо-губних складок і їх симетричність, характер лінії губ і щільність їх змикання. Встановлюється, чи є насильні рухи (гіперкінези) мімічної мускулатури. У дитини перевіряють уміння тримати рот закритим, закривати очі (обидва і кожне око окремо), хмурити брови. Відмічають появу спів дружних рухів (синкінезій) [8].

Обстеження  рухової функції необхідно здійснювати  при різноманітних навантаженнях  і багаторазовому повторенні. При цьому відмічається якісна сторона кожного руху, його повноцінність чи неповноцінність. В останньому випадку фіксують час включення в рух, виснажуваність рухів, зміна його темпу і плавності, об’єму, а також появу спів дружніх рухів.  При багаторазових повтореннях рухів можуть бути виявлені стерті форми пареза. При такому навантаженні може виникнути слинотеча, яка характеризує дизартрію.

Логопед має визначити, як дитина жує і  ковтає тверду і рідку їжу, чи часто  вона захлинається; розпитати батьків  про ранній період годування малюка [5].

Перед тим  як перейти до обстеження моторики артикуляційного апарату, необхідно  відмітити особливості його будови і дефекти анатомічного характеру:

1. Губи: розщеплення верхньої губи, післяопераційні рубці.
2. Зуби: неправильний прикус і посадка зубів.
3. Язик: наявність масивної і короткої під’язикової зв’язки, язик великий, вузький.
4. Тверде піднебіння: вузьке, куполоподібне, розщілини твердого піднебіння, субмукозна щілина.
5. М’яке піднебіння: коротке м’яке піднебіння, роздвоєний маленький язичок, його відсутність.

Потім логопед  переходить до обстеження артикуляційної моторики: 1) рухи губ (змикання, оскал, витягування вперед); 2) рухи нижньої щелепи (відкривання і закривання рота); 3) рухи язика (вперед-назад, вверх-вниз, вправо-вліво, розпластування язика, висовування «жалом»); 4) стан м’якого піднебіння ( піднімання піднебінної завіси при енергійній вимові [а], наявність чи відсутність витікання повітря через ніс при вимові голосних звуків, рівномірність витікання, наявність чи відсутність глоткового рефлексу (поява блювотних рухів при легкому дотикові шпателем до м’якого піднебіння))[5].

При дуже складному випадку псевдобульбарного паралічу можуть бути відсутні мимовільні рухи губ, язика і інших органів артикуляції, і тоді необхідно виявити деякі рефлекторні рухи. Наприклад, розмикання губ на їжу, що підносять до рота, відсмикування язика при доторканні шпателем, рухи м’якого піднебіння при покашлюванні, позіхання і деякі інші.

Паретичний стан голосових складок і м’якого піднебіння відображається на диханні і голосоутворення. Можуть спостерігатися носовий відтінок голосу, сипіння, виснажуваність, зміна модуляції голосу. Дихання зазвичай поверхневе, нерівне, вдих і видих короткий.

Потім обстежують вимову звуків. При цьому відмічаються особливості артикуляції, чіткість рухів, що входять в артикуляційну  установку звука, плавність переходу від одного звука до іншого у збігові приголосних, поява призвуків[7].

Окрім дефектів вимови, важливо звернути увагу на рівень оволодіння складовою структурою слова.Потім виявляють особливості розрізнення мовленнєвих звуків

Основні критерії діагностики:

• наявність слабко виражених, але специфічних артикуляційних порушень у вигляді  об’єму найбільш тонких і диференційованих артикуляційних рухів, у тому числі недостатність згинання кінчика язика вверг, а також асиметричне положення витягнутого вперед язика, його тремор і неспокійність в цьому положенні, зміна конфігурації;

• наявність синкінезій (рухи нижньою щелепою при рухах язика вгору, рухи пальців рук при рухах язика);

• замалий темп артикуляційних рухів;

• труднощі утримання артикуляційної пози;

• труднощі в переключенні артикуляційних рухів;

• стійкість порушень звуковимови і труднощі при автоматизації поставлених звуків;

• наявність просодичних порушень.

При діагностиці  дітей з дизартрією особливу увагу  варто звертати на стан артикуляційної моторики у спокої, при мімічних і загальних рухах, перш за все, артикуляційних. При цьому відмічається не лише основна характеристика цих рухів (їх об’єм, темп, переключення, виснажуваність), але й точність та правильність рухів, стан м’язового тонусу у мовленнєвій мускулатурі, наявність насильницьких рухів та оральних синкінезій [6].

Стан  артикуляційної моторики співвідноситься  із загальними моторними можливостями дитини, відмічається навіть незначний  руховий розлад.

Деякі автори (Darley, Aronson, Brown) використовували метод експертного ранжирування таких виявлень ними звукових симптомів дизартрії, як неточна артикуляція приголосних і голосних звуків, коливання темпу мовлення і наявність у ньому ненормативних пауз, моногонії, різкості і напруженості голосу, відсутності коливань гучності голосу, або навпаки, її надмірні коливання, рівно наголошеності складів, підкресленої або ослабленої акцентуації мовлення і ін. для диференціальної діагностики клінічних форм дизартрії [8].

За результатами обстеження складається мовленнєва картка на дитину, в кінці якої ставиться  висновок про стан сформованості  мовлення та про порушення мовлення (при його наявності).

Отже, діагностика  мовленнєвого розвитку дітей з дизартрією, в першу чергу із псевдобульбарною її формою, передбачає цілеспрямовану взаємодію спеціалістів і носить комплексний характер.

2.2. Методика діагностики мовленнєвого розвитку дітей із дизартрією

Діагностика мовленнєвого розвитку дитини, як і  вказувалося у попередньому розділі, розпочинається з обстеження актрикуляційного апарату, визначення його рухливості. Для обстеження користуємося наступними пробами:

Проба №1  Дитину просять відкрити рот, висунути язик вперед і утримувати його нерухомо по середній лінії і одночасно слідкувати очима за

предметом, що переміщається у бокових напрямках.

Проба№2 Дитину просять виконати артикуляційні рухи язиком, поклавши при цьому руки на його шию. При найбільш тонких диференційованих рухах язика відчувається напруження шийної мускулатури, а інколи і стає видним рух із закиданням голови, що свідчить про дизартрію.

Проба №3 Дитину просять за зразком виконати наступні артикуляційні вправи для губ: «Усмішка» (утримування губ в усмішці, зуби не видно); «Парканчик» (рот закритий, верхні і нижні зуби оголені, губи розкриті в усмішці); «Трубочка» (витягування губ вперед довгою трубочкою); «Хоботок» (витягування зімкнутих губ вперед); «Бублик» (зуби зімкнуті, губи округлені та трохи витягнуті вперед, верхні і нижні різці видно)[15].

Проба №4 Дитину просять за зразком виконати наступні артикуляційні вправи для щік: «Повітряна кулька» (надування і здування щік); «Хом’ячок голодний» (втягнути губи).

Критерії  оцінювання для всіх проб однакові: якщо дитина самостійно правильно повністю виконує завдання – високий рівень; дитина виконує завдання на половину правильно, з допомогою – середній рівень; дитина правильно не виконує завдання – низький рівень.

Після обстеження артикуляційного апарату ми переходимо до обстеження фонематичного слуху, що включає традиційні для логопедичної практики прийоми для оцінки мовлення дітей. Система обстеження фонематичного слуху носить тестовий характер, процедура проведення і система балового оцінювання стандартизовані, що дозволяє спостерігати картину дефекту і визначати ступінь вираженості порушення фонематичного слуху[14].

Перед обстеженням  сприйняття звуків на слух необхідно  ознайомитися з результатами фізичного слуху дитини. Для цього користуємося наступними пробами:

1. Упізнавання немовленнєвих звуків

Мета: виявити  вміння впізнавати немовленнєві звуки.

Інструкція: уважно прослухай і скажи чи покажи, що звучить.

а)дзвіночок, барабан, погремушка;

б) гудок  автомашини, дзвін дзвіночка, переливання  води; барабан;

в) що шумить? Що гуде? Хто сміється? Що шумить? Що шурчить?

Критерії  оцінювання: 4 бали – точне виконання  завдання; 3 бали – допускає не грубі  помилки; 2 бали – виконала половину завдання вірно; 1 бал –більше половини завдання виконано неправильно; 0 балів – відмова чи невиконання завдання [19-21].

2. Розрізнення висоти, сили, тембру голосу

Мета: дослідити  вміння розрізняти висоту, силу, тембр  голосу на матеріалі однакових звуків, складів, слів, фраз.

Інструкція: дитина має повернутися спиною до інших і здогадатися хто із дітей її покликав, крикнув, визначити віддаленість звучання.

а) дитину кличуть по імені – 4 рази (кожен  раз різна людина);

б) дитина визначає хто крикнув і говорить чи показує картинку: кішка –кошеня (мяу низько – мяу голосно), свиня – поросятко; коза – козенятко; корова – теля.