Особистісно орієнтовне навчання

       - вивчення і формування творчої діяльності;

       - використання евристичних методів навчання як одного з шляхів врахування індивідуальних способів пізнання.

       Саме  вони є мінімальними критеріями, за якими освітні технології можна  віднести до особистісно-орієнтованих. 

       2.6. Робота над навчальним проектом

       Робота  над навчальним проектом — практика особистісно орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням  його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: "Все, що я  пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосувати". Для педагога — це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

       Навчальне проектування орієнтоване перш за все  на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують протягом визначеного відрізка часу.

       Технологія  проектування передбачає розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого — інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

       Результати  виконання проектів повинні бути "відчутні": якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична  — конкретний результат, готовий  до впровадження. Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.

       Таким чином, суть проектної технології —  стимулювання інтересу учнів до певних проблем, які передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показ практичного застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримуючись відповідного їх балансу на кожному етапі навчання.

       Метою навчального проектування є створення  педагогом таких умов під час  освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

       Частина людей переконана в тому, що комп'ютер дає нові можливості для творчого розвитку дітей і вчителів, дозволяє звільнитися від нудного традиційного курсу навчання і розробити нові ідеї та засоби виявлення, дає можливість вирішувати цікаві і складні проблеми. Інші вважають, що всі: і діти, і дорослі — повинні навчитися здійснювати контроль над машинами, не чекаючи того моменту, коли ті почнуть управляти нами. На погляд цієї групи людей, уміння користуватися комп'ютером — не що інше, як засіб самозахисту. Але і прихильники, і противники комп'ютерів переконуються у тому, що в результаті здобутих знань про комп'ютери і набутих навиків роботи на них діти будуть краще підготовлені до життя і здобуття матеріального благополуччя в мінливому світі. 

       2.7. Технологія колективного творчого виховання

       Сутність  технології колективного творчого виховання  — формування особистості в процесі  роботи на користь інших людей; в  організації певного способу  життя колективу, де все ґрунтується  на засадах моральності та соціальної творчості.

       Технологія  колективного творчого виховання дає можливість вдосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня та педагога. Ця технологія — особисто орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще. Сьогодні вона керує, організовує, творить спільно з іншими так само зацікавленими людьми. Завтра цей самий учень, так само зацікавлений, візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини. 

       2.8. Створення ситуації успіху

       В основі педагогічної технології "Створення  ситуації успіху" лежить особистісно  орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.

       Ситуація  успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на це положення. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній, бо якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного утиску та інших труднощів.

       Слід  відзначити, що навіть інколи пережита дитиною ситуація успіху може залишити незгладиме емоційне враження в її душі, різко змінити на позитивне стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору сходинками розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, загартовує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії.

       Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

       Побачити  в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам. Дитині потрібно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх в житті важливе як для вчителів, так і для батьків. 

       2.9. Сугестивна технологія

       Серед педагогічних технологій навчально-виховного  процесу найбільшу зацікавленість викликала сугестивна технологія, яка є ще малопоширеною. Основою релаксопедичного навчання є психічна саморегуляція, яка має велике профілактичне значення. Керування психічним станом відбувається спочатку через регуляцію психічного стану особи, що навчається, за допомогою та під керівництвом викладача, а в міру того, як опановується аутотренінг, переходить в саморегуляцію. 
 
 

3. Особистісно орієнтоване  навчання:

науковий  підхід і практична  реалізація на уроці географії

       Особистісно орієнтоване навчання, на думку вітчизняних  і зарубіжних дослідників, є перспективним  з таких причин:

       -   у центрі навчального процесу знаходиться дитина як суб’єкт пізнання (що відповідає світовій тенденції гуманізації освіти);

       -   особистісно орієнтоване навчання є здоров’язберігаючою технологією;

       -   останнім часом окреслилася тенденція, коли батьки обирають не тільки навчальні предмети, послуги, але й сприятливе, комфортне освітнє середовище для своєї дитини, в якому б збереглася і розвивалася  її індивідуальність;

       -   необхідність переходу до особистісно орієнтованого навчання визначається суспільством.

       Освіта  України – це освіта для людини, визначено у Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи. Її стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити». Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчання, спрямованого насамперед на розвиток особистості учня, яка є ключовою в особистісно орієнтованому навчанні.

       На  думку І.С.Якиманської, в технології особистісно орієнтованого навчання особливе значення надається такому фактору розвитку, який у традиційній педагогіці майже не враховувався, ігнорувався – суб’єктному досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до часу навчання у школі в конкретних умовах сім’ї, соціокультурного оточення, у процесі сприйняття і розуміння нею світу людей та речей.

       Метою особистісно орієнтованого навчання є поєднання виховання та освіти в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життєтворчості. Сучасний навчальний процес спрямований  на здобуття учнями знань,  а повинен бути, за О.Леонтьєвим, спрямований на розуміння та усвідомлення навчального матеріалу.

       У сучасності існують різні підходи  до визначення цілей особистісно  орієнтованого навчання, а саме:

       - визначити життєвий досвід кожного учня, рівень інтелекту, пізнавальні здібності, інтереси, якісні характеристики, які спочатку треба розкрити, а потім узгодити зі змістом освіти та розвинути в навчально-виховному процесі;

       - формувати позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребу в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні школярів у межах соціокультурних і моральних цінностей нації;

       - «озброїти» учнів механізмами адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідними для становлення самобутньої сучасної людини, здатної вести конструктивний діалог з іншими людьми, природою, культурою.

       Провідним принципом особистісно орієнтованого  навчання визнано індивідуалізацію навчання, що передбачає вирішення  двох завдань. По-перше, це сприяє дітям  з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання у тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, надає можливість здібним дітям максимально розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал.

       Наступним принципом є максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього підходу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення.

       Принцип спіралевидної будови навчального  матеріалу дозволяє повертатися  до раніше вивченого і розглядати його всебічно на більш складному рівні, що дає можливість слабшим учням закріпити, а сильнішим поглибити знання.

       Не  менш важливим є принцип постійної  самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Це дає можливість школярам не лише більш усвідомлено ставитися до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування у засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно коригувати свою пізнавальну діяльність.

       Реалізація  наведених принципів повинна  здійснюватися комплексно, у взаємозв’язку  з іншими дидактичними принципами.

       Яким  же чином можна підтримати дитину на уроці?

       По-перше, цьому сприяє використання засобів, що забезпечують підтримку всім учням  і створюють для них необхідний емоційний фон доброзичливості, взаєморозуміння, співпраці. Це уважне, привітне ставлення вчителя до учнів, залучення до планування занять, створення ситуацій взаємного навчання, позитивна оцінка досягнень, діалогічне спілкування.

       По-друге, зазначене реалізується на основі застосування засобів, що забезпечують індивідуальну (особистісну) підтримку, припускають діагностику розвитку, навченості, вихованості, виявлення особистих проблем дітей. Це створення «ситуацій успіху», підвищення статусу учня, значення його власного внеску у вирішення загальних проблем.

       Технологія  особистісно орієнтованого уроку (за С.Подмазіним) передбачає, що учень, перетворюючись на суб’єкт навчальної діяльності, має оволодіти основними  етапами діяльності: орієнтація → визначення мети → проектування → організація → реалізація → контроль → корекція → оцінка.

       В умовах особистісно орієнтованого  навчання учень є суб’єктом навчання, а вчитель є не лише носієм певних знань, а й помічником становлення  школяра як особистості. Тому, говорячи про урок літератури, можна сказати, що його мета полягає у відкритті неповторного «Я» кожної дитини, створення умов для її самореалізації. Успішному розв’язанню цих завдань сприяють, на нашу думку, нетрадиційні форми навчальної діяльності, інтерактивні технології навчання, оскільки «відчуття новизни – один з великих стимулів у навчанні учнів».

       Сутність  інтерактивного навчання полягає в  тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії  всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, в якому і учень, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють.

       Коли  учень є учасником лише пасивного  навчання (лекція, читання), то при цьому спостерігається низький рівень засвоєння матеріалу. Значно вищий рівень буде за умов інтерактивного навчання, навчання інших та застосування знань. Недаремно ж Конфуцій сказав: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”.