Особистісно орієнтовне навчання

Зміст  

Вступ

       Зміни, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, сприяють формуванню нових  пріоритетних цінностей і стратегій в усіх сферах життя і діяльності, в тому числі і в освітньому процесі. Докорінне реформування системи освіти визначається Законом України “Про освіту” та Державною національною програмою “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), пріоритетними положеннями Болонської декларації.

       Сучасна педагогіка орієнтує на необхідність формування особистості, якій притаманні індивідуальні риси, яка має власні погляди на події і процеси, вміє критично мислити та сприймати різні  точки зору.

       В розвитку сучасної педагогічної думки прослідковується тенденція до особистісно орієнтованої педагогіки. Застосування положень відповідної концепції в методичних дослідженнях стимулює пошук нових підходів до розвитку пізнавальних можливостей і навчально-організаційних вмінь у процесі навчання.

       Проблемі особистісно орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчання присвячені роботи вітчизняних і зарубіжних психологів і педагогів – І.Д. Бех, Є.В. Бондаревської, О.М. Пєхоти, С.І. Подмазіна, О.І. Пометун, В.В. Рибалки, О.Я. Савченко, В.В. Серикова, І.С. Якиманської, К.Д. Ушинського, П.Ф. Каптерева, П.П. Блонського, Л.С. Виготського, В.В.Давидова, Б.П. Єсипова, Ю.К. Бабанського, О.О. Бударного, А.О. Кірсанова, Є.С. Рабунського, С.Л. Рубінштейна, М.М. Шахмаєва, І.Е. Унт, Д.Б. Ельконіна, Ш. Амонашвілі, Є.Д. Вознесенської, Н.М. Воскресенської, А.М.Джуринського, Е.Г. Єрмольєвої, Г.Ю. Ксьонзової, В.Я. Пилиповського.

       Враховуючи  актуальність і недостатню вивченість проблеми особистісно орієнтованого  навчання, специфіку роботи з учнями під час такого підходу і нереалізовані потенційні можливості, темою дослідження обрано «Урок географії в системі особистісно орієнтовного навчання».

       Об'єктом  дослідження є процес уроку географії по технології особистісно-орієнтованого навчання.

       Предметом дослідження є педагогічні умови формування знань учнів під час особистісно орієнтованого навчання на уроці географії.

       Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методичних рекомендацій для здійснення особистісно-орієнтованого навчання на уроці географії.

       Гіпотезою дослідження є припущення про те, що застосування особистісно орієнтованого підходу в навчанні робить процес навчання активним, а мислення учнів – творчим і самостійним. Призначення особистісно орієнтованих технологій полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості дитини її здоров’я та індивідуальні здібності, допомагати в становленні її суб’єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.

       Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити такі завдання:

       1. Провести ретроспективний аналіз особистісно орієнтованого навчання в спадщині видатних педагогів минулого.

       2. Визначити на основі аналізу психолого-педагогічної, філософської, та соціологічної літератури особливості особистісно орієнтованого навчання з точки зору сучасних вимог до педагогічного процесу загальноосвітньої школи.

       3. Виділити організаційні форми практичної реалізації особистісно орієнтованого підходу у навчанні. 
 
 
 
 
 
 

     1. Особистісний підхід  у педагогіці

1.1. Особистісний підхід  – інструментарій  у функціонуванні та

розвитку  особистості

       Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні  є формування освіченої, творчої особистості, становлення  її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. Однак цьому процесові поки що бракує цілеспрямованості та науково-методичного забезпечення. Тому процес «особистісної» перебудови навчально-виховного процесу відбувається спонтанно, повільно, неефективно,

       У зв'язку з цим педагоги і психологи  все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної  роботи,   що   обґрунтовується  сучасною   психологією і педагогікою. Такий підхід мас сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого, професійно діючого працівника. Розробка особистісного підходу      дуже складна теоретична і практична проблема. Її складність зумовлена перш за все тією обставиною, що особистість с чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно — суб'єктом перетворення цього світу і самого себе.  Серед спеціалістів набуває  все більшого визнання думка, що всебічне дослідження і розвиток особистості — це фундаментальна комплексна наукова проблема, яка потребує міждисциплінарного  дослідження.   Водночас   ключову  роль  у розв'язанні  цієї  проблеми  відіграє  психологія,   оскільки  особистість — це передусім психічне новоутворення. Тому психологічні закономірності посідають центральне місце у загальнонауковому уявленні про особистість, її розвиток та діяльність. У цьому контексті особистісний підхід доцільно розглядати як важливий  психолого-педагогічний  принцип,  основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів,  що сприяють її цілісному   розумінню,   вивченню   та   гармонійному   розвитку. Інакше  кажучи,   особистісний   підхід  - -   це   певний   методологічний інструментарій, розробка якого має спиратися на синтез видобутих психологічною та педагогічною наукою закономірностей будови, функціонування та розвитку особистості.

       Розв'язання проблеми побудови та запровадження  особистісного підходу не слід розглядати спрощено, як таке, для якого достатньо лише взяти вже існуючі в науці принципи та знання про особистість, її розвиток, засоби його стимулювання й штучно об'єднати їх у псину сукупність теоретико-практичних поняті, і методів. Фактично ж з огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології та педагогіці майже всі необхідні й можливі психолого-педагогічні компоненти особистісного підходу потребують дальшого суттєвого опрацювання або корекції у річних аспектах і узгодження одне з одним у цілісному контексті. 

       1.2. Ретроспективний аналіз гуманістичних традицій

       У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах  представників практично всіх історичних епох. Не зупиняючись на класичних роботах К. Д. Ушинського та пізнішого С. Т. Шацького, виокремимо декілька ідей П. Ф. Каптерева, цікавих для сьогоднішніх педагогічних дискусій. Істинно наукова педагогіка, вважав П. Ф. Каптерев, не може бути служницею державно-політичної системи; вона виступає як захисниця інтересів людини. У цьому полягає соціальна функція цієї сфери науки і практики. Є різниця у двох поглядах на освіту: державному та педагогічному. Опікуючись освітою, держава має на увазі громадян певної держави, а педагогіка — перш за все громадян світу, тобто людей та їх загальний гуманітарний розвиток. Педагогічна справа є справою совісті, різнобічного духовного збагачення особистості, а держава стежить і може стежити лише за-зовнішнім порядком.

       Наукові передумови виникнення особистісного підходу поступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

       Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у  науці, виділився в 50-ті роки XX століття. В рамках цього напряму людина розглядалася як неповторна унікальна  цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Людина — це активна творча істота, тому вона в змозі впливати на свою долю. Гуманістичний підхід розглядав людину як "відкриту можливість" самоактуалізації, притаманну тільки людині..

       Сучасні вимоги до формування особистісного  підходу поступово визначалися  у дослідженнях таких відомих  психологів, як К. О. Абульханова-Славська, В. В. Давидов, В. О. Моляко, Л. М. Проколієнко, І. С. Якиманська, О. Г. Асмолов, В. В. Столін, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко та інших.

       У 70-90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В. О. Сухомлинського, І. С. Кона, А. В. Петровського, Б. О. Федоришина, І. Д. Беха та інших.

       Упродовж  останніх років значно зростає інтерес  до особистісного підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці. Враховуючи складність розробки такого підходу, дослідники вважають за доцільне здійснювати його побудову на шляху переходу до нього від інших, більш розроблених підходів. Тому пропонуються такі його форми, як "особистісно-соціально-діяльнісний підхід" (О. В. Барабанщиков і М. Ф. Феденко), "принцип діяльнісно-особистісного підходу" (В. І. Андреєв), "особистісно-діяльнісний підхід" (І. О. Зимня), "системний особистісно-діяльнісний підхід" (Л. М. Деркач), "індивідуально-особистісний підхід" (О. Я. Савченко) тощо.

       Особистісний  підхід дедалі настійливіше утверджується  як ключовий психолого-педагогічний принцип  організації навчально-виховного процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти на розвиток особистості школярів. Однак рівень його науково-методичного обґрунтування не задовольняє педагогів і психологів.

       Особистісний  підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інструментарій, основу якого становить сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості дитини і на цій основі — її гармонійний розвиток в умовах існуючої освітньої системи.

       Моральне  начало у навчанні — це те, що протистоїть  його попредметній спеціалізації, оскільки моральне ставлення до світу не залежить від природи об'єкта, що пізнається; воно поєднує всі сфери людських пошуків сильніше, ніж будь-які міжпредметні зв'язки. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні — зробити навчання сферою самоствердження особистості. Особистісно стверджувана ситуація — це та, яка актуалізує сили особистості. Будь-які педагогічні успіхи зумовлені актуалізацією власних сил особистості вчителя та учнів.

       Особистісно орієнтована освіта реалізується через  діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.