Нетрадиційні методи навчання математики

Вчитель-етик - насамперед чуйна й уважна людина, що пильно стежить за співвідношенням у площині "перемога - поразка". Він професіонал у діагностиці стану діяльності дитини та швидкому регулюванні його на шляху до успіху, тобто в корекції. Під емоційною функцією слід розуміти взаємовплив учителя і його вихованців: вступаючи в контакт з класом, учитель настроює його на доцільний емоційний лад, а клас надихає вчителя, емоційно стимулює своєю захопленістю, інтересом до думок, що викладаються, а також виконуваних видів роботи, видів роботи [5].

Методи встановлення контакту також різноманітні. До них належать: емоційно-психологічний зачин уроку, створення проблемної ситуації, стимулювання творчості "в цю мить", відповіді на запитання, зміст самих запитань, інтонаційна гама викладу, зміни в емоційному тоні фрагментів уроку, "режисура" та ін.

Успіх організації нестандартного уроку під час розв’язання  проблемної ситуації на етапі засвоєння  нових знань чи виконання завдань  на етапі застосування набутих знань  на практиці залежить від того, як засвоєні прийоми спілкування, розвинута техніка мовлення, мовленнєвий етикет, уміння володіти своїм організмом: міміка, жест, погляд, постава, манера триматися під час розмови, зустрічі.

Сформувати і розвинути  комунікативні вміння значною мірою  допомагають уже на початку першого  навчального року уроки навчання грамоти, а потім - уроки читання. Розвинуті комунікативні вміння забезпечують учням міцність засвоюваних знань упродовж усього навчання в школі з одного боку, а з іншого - здатність швидко й правильно орієнтуватися в будь-якій навчальній і життєвій ситуації, брати на себе певну роль, діяти в її межах, готовність до ризику, самобутність, оригінальність. А такі якості допомагають будь-який урок зробити нестандартним. При цьому відпадає потреба спеціально готувати "відкриті", зовнішньо нетрадиційні уроки, позбавлені внутрішнього змісту, які звичайно готують для перевіряючих, репетируючи їх.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

1. доброзичливе ставлення до учня;
2. позитивне оцінювання зусиль учня;
3. детальний аналіз утруднень учня і його помилок;
4. конкретні вказівки, спрямовані на покращення досягнутого результату.

Під час використання ігрового методу навчання необхідно дотримуватись таких основних вимог:

4. ігрове завдання повинно збігатися з навчальним;
5. математичний зміст має бути посильним для кожної людини;
6. підсумок гри має бути чітким і справедливим.

Таким чином, ігрові уроки  є важливим засобом розвитку їхнього інтересу до знань.

Готуючись до таких уроків (маємо на увазі – нетрадиційних), вчитель має продумати:

7. які математичні вміння і навички вони повинні формувати у дітей;
8. які виховні завдання вони мають реалізувати;
9. який матеріал краще використати для уроку;
10. чітко визначити організацію проведення уроку;
11. підбиття підсумків.

Вивчення математики завжди супроводиться значним розумовим  напруженням учнів. Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають  перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення, полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Призначення ігор різноманітних. Це й ознайомлення з новим матеріалом, і закріплення, повторення радніших набутих знань. Доцільною формою гри є змагання. Можна провести гру “Забитий гол”. На воротах, які прикріплюються на дошці, розміщуємо м’яч з числом. Діти по черзі називають будь-який приклад, результатом якого є дане число.

В першому класі доцільно провести гру “Назви сусіда” (даного числа).

Розвитку кмітливості, творчої уяви, логічного мислення, активності учнів сприяють віршовані задачі. Наприклад:

5 смерічок, 2 берізки

Зеленіють біля річки.

Поряд з ними є ожина ...

Скільки всіх дерев, скажи-но?

Миколка з’їв 4 сливи,

6 з’їла Настуся.

Скільки слив з’їла бабуся?

Півень голосно кричить:

Сто душ можу розбудить!

Скільки півнів посадити,

Щоб душ двісті розбудити?

Якось бігло через  ліс 8 кіз.

П’ять з них – білі–білі.

А останні – сірі–сірі.

Скільки бігло через  ліс сірих кіз?

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю може бути успішним, коли вчитель зуміє зацікавити учнів.

Одним з най перспективніших  шляхів виховання активних школярів та озброєння їх необхідними вміннями та навичками є впровадження та раціональне  поєднання гри з навчанням.

Потрапляючи до школи, гра для дитини залишається важливим засобом творчого пізнання життя.

А.С. Макаренко писав: “Треба зазначити, що між грою і  роботою немає великої різниці. В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля думки”.

О.Я. Савченко зазначає, що “у структурі уроку місце гри визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу”.

В процесі гри в  учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі  всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов’язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів.

Особливості ваги надається  ігровим способам постановки цікавих  завдань, які за своєю суттю є  конструктивними, потребують зіставлення різних комбінацій.

Дидактична гра в  житті кожної дитини займає особливе місце і є одним із засобів  розвитку пізнавальної активності школярів у процесі навчання.

В.О. Сухомлинський писав: “Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світло, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ”.

Наприклад, одноманітне  розв’язування завдань на уроці  математики стомлює дітей, виникає  байдужість до вивчення предмета.

1.2 Підходи до класифікації нетрадиційних форм організації навчання та основні їх види

 

Ефективність навчально-виховної роботи визначається не тільки методами викладання - учіння, а також і  формами її організації. На жаль, на сучасному етапі розвитку дидактичної науки немає чіткого визначення цього поняття, його сутності як педагогічної категорії [10].

Форма організації навчання як дидактична категорія означає зовнішній  бік організації навчального  процесу, пов’язаний з кількістю  учнів, часом і місцем навчання, а також і з порядком його здійснення.

Звичайно, ця організація залежить від вибору дидактичних методів, прийомів і засобів, розуміння цілей  і завдань процесу навчання, втілення рекомендацій психологічної і педагогічної наук, зокрема дидактичних закономірностей і принципів у практику роботи педагогів. Проте активна і змістова взаємодія учителів і учнів полягають саме в організації навчального процесу [11].

Проблема організаційних форм навчання є досить актуальним питанням. Воно ще остаточно не розв’язане. Основними напрямами вдосконалення організаційних форм навчання у дидактиці вважається модернізація змісту навчання, опрацювання та впровадження елементів індивідуалізації, технізації та створення навчально-пізнавальних модулів.

На сучасному етапі розвитку дидактичної науки є кілька варіантів класифікації форм організації навчання. Наприклад, В. Оконь поділяє їх на три групи [10]:

робота під час занять;

домашня робота;

робота після занять.

П. Підласий пропонує їхню класифікацію за такими ознаками [10]:

за кількістю учнів - масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні форми навчання;

місцем навчання - шкільні  форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні  форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

дидактичною метою - форми  теоретичного навчання: лекція, факультатив, гурток, конференція; комбінованого  або змішаного навчання: урок, семінар, домашня робота, консультація.

За кількістю учнів, як правило, виокремлюють індивідуальну і групову форми навчання. Індивідуальна форма навчання - найстаріша в історії педагогіки. В давнину вона полягала в індивідуальній реалізації певних дидактичних завдань учнів за безпосередньої допомоги вчителя. Таке навчання надавало можливість індивідуалізувати як зміст, так і темп навчання, що, своєю чергою, сприяло постійному й водночас докладному контролю за ходом і результатами пізнавальної діяльності. Педагог міг також контролювати власні навчальні дії і відповідно, вносити певні корективи, пристосовуючись до обставин. Таке навчання і в давнину, і на сучасному етапі дає високий ефект, тому що учень набуває певних знань, практичних навичок та вмінь за оптимальний для себе час, враховуючи свої психічні особливості та обсяг навчального матеріалу. Доконечною умовою отримання таких результатів є висока педагогічна майстерність учителів.

У сучасній дидактиці  для визначення такої форми навчання вживають поняття "індивідуалізація навчання", "індивідуальний підхід до навчання".

Також достатньо широко використовується позаурочна форма навчання, до якої належать семінарські заняття, практикуми, факультативні заняття, екскурсії, предметні гуртки, спортивні секції, домашня навчальна робота, консультації, додаткові заняття, інструктажі, конференції тощо.

Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нетрадиційні уроки.

Нетрадиційний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру [11].

Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять.

Нетрадиційні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням, викликають у них творчий інтерес [10].

Від середини 70-х років XX ст. у вітчизняній школі починає спостерігатися зниження інтересу учнів до навчання. На це школа відреагувала нетрадиційними (неординарними) уроками, які ставлять за мету зацікавити дітей навчальною працею й утримати цей інтерес.

Нетрадиційний, неординарний урок - це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Думки педагогів щодо таких уроків різні. Одні вбачають в них прогрес педагогічної думки, важливий шлях демократизації школи; інші - небезпечне порушення педагогічних принципів, відступом педагогів під натиском лінивих учнів, які не хочуть і не вміють серйозно трудитися [10].

Аналіз педагогічної літератури, практичного досвіду  дав змогу виділити кілька десятків різних типів нетрадиційних уроків:

• уроки - ділові ігри;

• уроки - прес-конференції;

• уроки-змагання;

• уроки на зразок КВК;

• театралізовані уроки;

• уроки-консультації;

• комп’ютерні уроки;

• уроки з груповими  формами роботи;

• уроки взаємонавчання учнів;

• уроки творчості;

• уроки-аукціони;

• уроки-заліки;

• уроки-семінари;

• бінарні уроки;

• інтегровані уроки;

• уроки-узагальнення;

• уроки-фантазії;

• уроки-ігри;

• уроки-суди;

• уроки пошуку істини;