Методика удосконалення виховання естетичних почуттів у дітей дошкільного віку до природи

Зміст

 

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади виховання  естетичних почуттів

у дітей дошкільного віку до природи

1.1. Психологічні  особливості формування у старших 

дошкільників  естетичного ставлення до природи 

1.2. Природа  як засіб впливу на розвиток  естетичних почуттів

1.3. Виховання  естетичних почуттів до природи 

під час екскурсій 

Розділ  ІІ. Методика удосконалення виховання  естетичних почуттів 

у дітей дошкільного віку до природи 

2.1. Визначення рівня  естетичних почуттів дітей 

дошкільного віку

2.2. Експериментальна технологія удосконалення роботи

з виховання  естетичних почуттів до природи 

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Актуальність дослідження. У нинішній час, коли людство знаходиться на порозі неймовірних винаходів та відкриттів у різних сферах життєдіяльності, для окремої особистості важливо духовно не загубитися у шаленому вирі подій, у комп'ютерно — віртуальній дійсності, важливо залишитися справді Людиною. Тому перед освітою гостро постало завдання максимально гуманізувати навчально-виховний процес, виховати гармонійно розвинену, морально зрілу особистість, яка була б здатна створити цивілізацію Добра і Любові, Розуму, Краси, Творчості та високої Духовності.

Національні концепції  вітчизняної освіти і виховання, враховуючи культурно - історичний досвід свого та інших народів, головними завданнями ставлять не лише вивести справу навчання і виховання з тієї глибокої кризи, в якій вона нині перебуває, а й докорінно реформувати її, піднести до вищих світових стандартів. Концептуальне осмислення провідних проблем національної освіти і виховання переконує в тому, що демократизація, гуманізація і гуманітаризація  неможливі без відродження вітчизняних культурно - історичних, народно - педагогічних, народознавчих виховних традицій.

Національна система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, моральний та інтелектуальний компоненти свідомості народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу — найвищої цінності нації, держави. Національне виховання реалізує глибоке і всебічне пізнання рідного народу, його історії, культури, духовності і на цій основі — пізнання кожною дитиною, вихованцем самого себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї всього людства, організацію самонавчання і самовиховання, найефективніших шляхів розвитку і самовдосконалення особистості.

В останні роки зросла увага до проблем теорії і практики естетичного  виховання як найважливішого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості.

На необхідність формування в особистості  естетичної культури  - вказують багато письменників, педагогів, діячів культури (Д.Б.Кабалевський, А.С.Макаренко, Б.М.Нєменський, В.А.Сухомлинський, Л.М.Толстой, К.Д.Ушинський), - особливо важливо в найбільш сприятливому для цього дошкільному віці.

Відомий грузинський  педагог - новатор Шота Амонашвілі, автор багатьох навчально - методичних збірок, в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у дошкільника бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Амонашвілі: “Головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є почуття, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховному процесі - від цього буде залежати  направленість  її  особистісних   орієнтацій,   мислення  та поведінки.” [8, 12]

Почуття краси природи, оточуючих людей, речей створює  в дитині особливі емоційно психічні стани, збуджує безпосередній інтерес  до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю й інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне  навколо себе, у навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала   на   дитину   найбільш   ефективно  і   досягала  поставленої   мети,

Науково-теоретичний аналіз проблеми, вивчення перспективного педагогічного  досвіду свідчить про постійне вдосконалення педагогічних технологій естетичного розвитку дітей і про ряд питань, які є не вичерпними. Проблема розвитку естетичних почуттів засобами природи потребує подальшого дослідження як на теоретичному так і на практичному рівнях. Причиною цього є різні зовнішні та внутрішні фактори. Це особливість і багатогранність почуттів, складність їх розвитку; використання і впровадження різних методів та підходів педагогами, науковцями; негативний реальний стан шкіл сьогодення як з боку матеріального так і з боку неусвідомленості усієї важливості і обережності цього питання вихователями і батьками. Тому зважаючи на важливість і актуальність проблеми, ми обрали тему дослідження: “Методика виховання естетичних почуттів до природи”.

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес в ДНЗ.

Предмет дослідження – умови ефективного розвитку естетичних почуттів дітей дошкільного віку до природи.

Гіпотеза дослідження: якщо доповнити роботу з розвитку естетичних почуттів дітей дошкільного віку засобами природи, то процес формування і розвитку естетичних почуттів можна зробити більш  ефективним. Можна припустити, що якщо на основі базисної програми розробити комплекс занять, спрямований на удосконалення роботи з естетичного виховання дошкільників засобами природи, то можна одержати наступні результати:

—  підвищити рівень розвитку естетичних почуттів дітей  дошкільного віку;

— забезпечити комплексний  підхід до гармонійного розвитку дошкільників;

— підвищити ефективність роботи вихователів по формуванню в дітей пізнавального інтересу до краси навколишнього світу;

Мета дослідження – обґрунтування і визначення умов розвитку естетичних почуттів у дошкільників до природи.

Завдання дослідження:

1.Науково-теоретичний аналіз проблеми  розвитку естетичних почуттів дітей дошкільного віку засобами природи.

2.Вивчення особливостей розвитку  естетичних почуттів у дошкільному  віці засобами природи.

3.Вивчення, аналіз та узагальнення  перспективного педагогічного досвіду  розвитку естетичних почуттів  у дошкільному віці  засобами природи.

Методологічну основу дослідження складають загальнофілософські положення про цілісність природи, єдність природи і суспільства, про необхідність гармонізації та гуманізації взаємовідносин суспільства з природою, про виховну і розвиваючу функції природи, закономірності психічного розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Теоретичною основою  дослідження є: філософсько-соціологічні концепції сутності культури особистості (М.Каган, М.Колєсов, В.Крисаченко Б.Марков, В.Межуєв); психологічна теорія особистості (Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн); теорія суб’єктивних ставлень (І.Бех, О.Лазурський, Б.Ломов, В.М’ясищев); концептуальні положення теорії екологічної освіти (А.Захлєбний, І.Звєрєв, І.Суравєгіна); типологія ставлень до природи в системі екологічної культури (С.Дерябо, В.Ясвін), положення про розвиток особистості у дошкільному віці (Л.Артемова, О.Запорожець, О.Кононко, Д.Ельконін, П.Якобсон).

Методи дослідження:

• аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;
• спостереження;
• індивідуальні бесіди з вихователями та дітьми;
• класифікація та узагальнення отриманої інформації.

База дослідження. Дослідження проводилось на база ДНЗ №68 м.Житомира.

 

 

 

 

Розділ І. Теоретичні засади виховання естетичних почуттів

у дітей дошкільного  віку до природи

1.1. Психологічні  особливості формування у старших  дошкільників естетичного ставлення  до природи

 

Актуальність проблеми формування естетичного ставлення до природи  у старших дошкільників обумовлена тенденціями нового світогляду сучасної людини. Прагматичне ставлення людства до довкілля призвело до виникнення загрозливої ситуації щодо умов його існування. Відсутність почуттєвого, безкорисливого ставлення до природи, вміння бачити красу у природі породжує черствість, байдужість, а іноді й хаос у людських душах. «Вертикальне сходження до вершин духу», за визначенням В.Вернадського, є ознакою докорінної зміни наукового світогляду, що накладає певні зобов’язання на розвиток духовної сфери людини, зокрема дошкільника, а відтак забезпечує формування почуттєвого (естетичного) ставлення до дійсності і до природи. Вироблення його базується на психологічних механізмах формування ставлення, що є результатом єдності мислення і почуття.

Психологічний зміст  категорії “ставлення” вбирає в  себе не стільки всі багатогранні зв'язки особистості з навколишнім світом, скільки її суб’єктивну позицію відносно всього, що її оточує. [6, 46]  Категорія ставлення є однією з основних у психологічній науці. Вона виконує гносеологічну функцію при розробці проблем характеру, мотивів, установок, ціннісних орієнтацій, диспозицій особистості, соціально-психологічного клімату та багатьох інших, що пов'язані із виявленням суб’єктивних якостей особистості (Б.Ананьєв, Г.Андрєєва, В.Бойко, А.Ковальов, Я.Коломінський, Б.Ломов, В.Мясищев, М.Обозов, С.Рубінштейн, В.Ядов).

Проблеми формування ставлення особистості до об’єктів та явищ дійсності, розвитку почуттів, потреб досліджувались у працях О.Лазурського, О.Леонтьєва, В.Мясищева, С.Рубінштейна, П.Якобсона, А.Маслоу. Розробка категорії  “ставлення” у вітчизняній психології пов'язана насамперед з ім’ям В.Мясищева.  Через цю категорію він пояснює природу суб’єктивного  в структурі особистості, розкриває соціально-психологічний зміст зв’язків особистості із середовищем, простежує взаємодію мотиваційних компонентів психіки у їх внутрішній єдності, з’ясовує походження характеру та соціопатій.

В.Мясищев дав визначення поняття “ставлення” як об’єктивованого  принципу активності особистості. Суб’єктивні  ставлення є концентрацією мотиваційних утворень особистості та впливів середовища, суспільної дійсності. На його думку, психологія ставлення особистості у розвинутому вигляді є цілісною системою індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності. [3, 16] У ставленнях утілюються емотивні (емоційно-чуттєві) та конативні (установочно-вольові) функції психічної діяльності особистості. Психофізіологічні механізми цих функцій визначають реакцію на зовнішню дію спочатку у вигляді елементарного психічного ставлення, сутність якого полягає у переживанні приємного-неприємного та відповідних до цього переживання афектних реакціях. Це ставлення відзначається мимовільністю реагування на якості об’єкта та супроводжує будь-який акт пізнавальної діяльності на конкретно-чуттєвому рівні відображення, визначаючи її емоційну забарвленість. У порівнянні з психічним ставленням, психологічне ставлення є довільним, воно спрямовує поведінку та діяльність особистості у певне русло, включаючи у цей процес знання, потреби, почуття, інтереси, переконання, оцінку, волю, увагу, мотив. Схематично це можна відтворити таким чином (схема 1):

 

 

 

 

Рис. 1. Основні структурні елементи поняття “ставлення”

В.Мясищев вважав, що основне ставлення  особистості пов'язане з потребами, пояснюючи це тим, що компонентами потреб є: “а) суб’єкт, що відчуває потребу, б) об’єкта потреби, в) зв'язок між суб’єктом  та об’єктом, що проявляється у переживанні  прагнення до об’єкту” [2,13]. 

У психології терміном «потреби» визначають три феномени:

1. Потреба людей у певних умовах, які забезпечують їх життя та розвиток.

2. Якості особистості, що визначають  її ставлення до дійсності  та власних обов’язків, визначення  її життя та діяльності.

3. Певні стани психіки людини, що відображають її потребу  у джерелах енергії та інших факторах, що необхідні для функціонування живого організму [5, 18].

Згадані феномени та їх класифікація вивчались А.Маслоу, який запропонував так звану “піраміду потреб”, у якій естетична потреба віднесена  ним до вищих потреб, тобто до тих, які задовольняють духовність. Цей факт виступає на користь сучасних тенденцій виховання підростаючого покоління, свідчить про пріоритетність виховання духовно багатої особистості та дає змогу нам ще раз переконатися в актуальності обраної нами теми дослідження: формування естетичного ставлення до природи. Щодо останньої, то вона у контексті вище сказаного характеризує повноту задоволення потреб особистості на різних рівнях (біогенному, психофізіологічному, соціальному, вищому).

 

Міру задоволення потреб визначає напруженість психологічного ставлення, яка виявляється у переживаннях та почуттях. Потреби пов'язані з інтересами особистості, що передбачають позитивне емоційне ставлення до об’єкта та концентрацію уваги на ньому і формуються під впливом діяльності, оточення та виховання. Естетична потреба є суб’єктивним фактором, який спонукає до естетичного освоєння дійсності (В.Бажанова). За даними дослідження В.Бажанової,  естетична потреба є синтетичною та має складну структуру й зміст. Вона включає у себе потребу в певній інформації, власне естетичну потребу, потребу знайти вирішення життєвих питань, потребу в естетичній насолоді, потребу у відпочинку тощо. Всі компоненти естетичної потреби знаходяться у єдності, взаємозв’язку. Естетична потреба охоплює всі сфери життя та особистісних відношень. Естетична потреба не може бути принципово відметованою від інших потреб. Проте її розвиток збагачує всі інші потреби особистості.

Формування естетичної потреби передбачає різносторонній, гармонійний розвиток особистості [1, 193-194]. В.Мясищев дав визначення інтересу як спонукальній силі пізнання, що розкриває духовний бік її взаємодії з оточуючим світом людей та явищ. У структурі психологічного ставлення В.Мясищев указував на присутність емоційного компонента та оцінки – форми виявлення ставлення, його свідомої об’єктивації. Таким чином, на основі аналізу досліджень В.Мясищева ми робимо висновок, що естетичне ставлення – це вироблена людством у процесі історичного розвитку суспільна форма оцінки особистістю об’єктів та явищ навколишньої дійсності і взаємодія з ними, яка має суб’єктно-індивідуальні характеристики прояву. В основі естетичного ставлення лежить сукупність певних складових компонентів, що представлені у схемі 2.