Львівський аграний університет

Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками  та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю  ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби.

Дедалі важливішого  значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо.

Кредитні відносини  між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між  банками і населенням можуть призвести  до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Економічні відносини між сторонами  кредитної угоди мають своїм об'єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які позичальник використовує як для задоволення потреб виробництва, так і своїх власних. Тому об'єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, служить виробнику джерелом сплати відсотків за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва.

Як бачимо, сутність кредиту складна  і має різні площини аналізу. Її пізнання ускладнено великою кількістю проявів кредиту, особливості яких затушовують його суть. В зв'язку з цим в економічній літературі обґрунтовуються різні точки зору на природу кредитних відносин.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома  основними напрямами. Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника. При цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит.

Кредит є обов'язковим атрибутом  народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а  тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних  ресурсів.

Суспільство зацікавлене, по-перше, в  тому, щоб уникнути марного нагромадження  грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно  в розширених масштабах.

Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин.

Для того, щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні принаймні дві умови:

1. учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник - повинні виступати як юридичне самостійні суб'єкти, що матеріально гарантують виконання зобов'язань, які випливають з економічних зв язків;
2. кредит стає необхідним в тому випадку, коли відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.

Для того, щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники проявили взаємний інтерес  до кредиту. Ці інтереси не є чимось суб'єктивним, регульованим в кінці кінців волею учасників виробничих відносин. Будь-який інтерес, який породжує дії, обумовлений перш за все об'єктивними процесами, конкретною ситуацією.

 

2. Види кредитних  відносин.

Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами і позичальниками. Ці сторони називаються суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності, чи проекти, цільові програми, відносно яких укладається кредитна угода, є об’єктом кредиту.

Кредитор - суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична чи фізична особа, в розпорядженні якої знаходяться тимчасово вільні кошти.

Позичальник - суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості. Позичальником може бути юридична чи фізична особа, яка відчуває нестачу власного капіталу.

Специфіка кредитних відносин полягає в тому, суб’єкти можуть виступати як у ролі кредитора так і позичальника. Економічна роль і місце позичальника в кредитній операції відрізняється від ролі і місця кредитора. Перш за все позичальник не є власником позичених йому коштів, він реалізовує лише право тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу лишається кредитор. Тут доречним є вислів: “кредит - це коли позичаєш чужі гроші на певний час, а віддаєш свої гроші назавжди”.

Для того щоб можливість одержання кредиту стала реальністю необхідні певні економічні передумови. По-перше, оскільки сама природа кредитної операції грунтується на строковому запозиченні чужої власності, то це обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань. Для цього контрагенти, що вступили в кредитні відносини, повинні володіти власним майном або правом розпоряджатися майном. Позичальник зобов’язаний представити кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарантіями можуть бути, наприклад, застава майна в якості забезпечення позики, зобов’язання гаранта, поручителя (як правило солідної фірми або банка) чи страхової компанії погасити заборгованість на випадок неплатоспроможності позичальника. Разом з тим кредитні відносини між суб’єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу або коли той, хто хоче скористатися кредитом не має постійного доходу. Тому учасники кредитної операції повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

По-друге, можливість кредитних  відносин реалізується коли збігаються інтереси кредитора і позичальника. Кредитор повинен бути так само зацікавлений у видачі позики, як позичальник в її отриманні. Такий збіг інтересів не досягається автоматично при наявності вільних грошових ресурсів у одного і потреби в грошових коштах іншого контрагента. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів (умов) позики - її цільове призначення та забезпечення, терміну кредитування, величини відсотка, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Для кредитора рушійним мотивом надання позики є одержання  позичкового відсотку. Без одержання  від позичальника доходу у вигляді  відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. В свою чергу необхідність погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним викликає зацікавленість позичальника у раціональному техніко-економічному обгрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також є засобом контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансових коштів, тим швидше окупиться позика, а значить, і меншу суму відсотків доведеться сплатити за користування позикою. Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає загроза неповернення позики, то кредитор змушений проводити певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості та подальшого припинення кредитних відносин з позичальником. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Кредитні відносини  виникають між різними суб’єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб’єктів та характером їх економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені  кредитні відносини між банками,  з одного боку, та суб’єктами  господарської діяльності - з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто його позичальником.

2. За умов ринкової  економіки широкого розвитку  набувають кредитні відносини  між суб’єктами господарської діяльності, що, насамперед, пов’язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту та вексельного обігу.

3. Кредитні відносини  між банками і державою складаються  насамперед через реалізацію  державних цінних паперів, які  активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

4. Набувають подальшого  розвитку кредитні відносини  між банками та населенням. Населення  кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів  тощо. Водночас банки надають  населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце відводиться кредитам на витрати для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства, а також на нагальні потреби.

5. Зовнішньоекономічні  кредитні відносини виникають  між державами, іноземними банками  і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що кредит є об’єктивною вартісною категорією, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в коштах та джерелах їх формування у суб’єктів господарювання.

 

3. Банківське і небанківське кредитування. Способи забезпечення кредиту.

Банківський кредит – економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу надання у тимчасове користування вартості в грошовій або товарній формі на умовах повернення, платності та цільового користування.

Функції банківського кредиту:

1. перерозподільна (трансформаційна) – полягає у переміщенні тимчасово вільних ресурсів від одних суб’єктів до інших, оскільки в одних сегментах ринку виникає надлишок грошових ресурсів, а в інших – потреба у них. За допомогою кредиту відбувається трансформація (перетворення) тимчасово вільних коштів у позиковий капітал;
2. антиципаційна (емісійна) – полягає у створенні додаткових платіжних засобів (кредитних грошей) в обігу;
3. стимулююча – полягає у стимулюванні позичальників ефективно використовувати надані в позику ресурси для того, щоб повернути їх кредитору, а й сплатити йому позиковий відсоток і отримати для себе додатковий прибуток;
4. контрольна – полягає у дотриманні учасниками угоди основних принципів та умов кредитування.

Види банківських  кредитів:

1. За строками  надання:

1. строкові:

а) короткострокові –  до 1 року;

б) середньострокові –  до 3 років;

в) довгострокові –  більше 5 років;

2. кредити до запитання (онкольні) – кредити, які погашаються на першу вимогу банку з попереднім повідомленням;
3. прострочені – кредити, термін за якими вже минув, а позика не погашена;
4. пролонговані – кредити, термін дії за якими продовжений.

2. За методом  надання:

1. кредити, що надаються в разовому порядку;
2. кредитування шляхом надання кредитної лінії – позичальник може використовувати надані в позику кошти поступово, частинами по мірі потреби у них протягом терміну, на який відкрита кредитна лінія;
3. гарантійні – кредити, за якими кредитор виступає гарантом виконання зобов’язань за певного клієнта перед його кредиторами.

3. За валютою:

1. кредити в національній валюті;
2. кредити в іноземній валюті.

4. Залежно від  кількості кредиторів:

1. кредити, що надаються одним банком;
2. консорціумні (консорціальні) – надаються банком-консорціумом, в якому є банк-менеджер, який залучає ресурси від інших банків, що входять в обєднання, оформляє кредитні відносини з позичальником, розподіляє отримані доходи між банками;
3. паралельні – кредити, які надаються позичальнику кількома банками та домовляються з ним самостійно.

5. За забезпеченням:

1. забезпечні;
2. бланкові (незабезпечні).

Принципи кредитування – це правила поведінки суб’єктів кредитної угоди в процесі кредитування:

1. цілеспрямованості – кредит надається на чітко визначену ціль;
2. строковості (терміновості) – полягає в тому, що позики підприємству видаються на чітко визначений термін, передбачений у договорі, по закінченні якого вони повинні бути повернені;
3. забезпеченості – кредит надається під забезпечення;
4. платності – полягає в тому, що кредит служить платою за користування наданими банком кредитних ресурсів у формі позичкового відсотка.