Лінгвопрагматичні особливості сучасного американського політичного дискурсу

      Матеріалом дослідження стали тексти промов американських президентів та політичних діячів (50 промов) і тексти з сучасних періодичних видань, політичної та суспільно-політичної літератури загальним обсягом близько 11 тис. сторінок. 

      Практична цінність роботи полягає у можливості використання результатів дослідження у курсах з лексикології, словотвору, соціолінгвістики, теорії комунікації, риторики, когнітивної лінгвістики, теорії дискурсу, текстолінгвістики. Охоплені проблеми дають можливість використовувати дані дисертаційного дослідження в інших гуманітарних науках, зокрема, у політології, психології, соціології, іміджелогії.  

      Апробація роботи. Основні результати дослідження викладені у восьми публікаціях. Положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри англійської мови гуманітарних факультетів Київського університету імені Тараса Шевченка (1997, 1998), на кафедрі англійської філології Київського університету імені Тараса Шевченка (1998), на наукових конференціях у Полтаві (1996), Львові (1996), Києві (1996, 1997), Луцьку (1997).            

                                          На захист виносяться наступні положення:

1. Соціальність мови у політичному  дискурсі проявляється у ретельно-продуманому  мовному оформленні соціально-вагомих  подій з метою впливу на  свідомість адресата, у ролі якого  виступає соціум. У формуванні  та поширенні сучасного американського  політичного дискурсу значну  роль відіграють ЗМІ. Соціальні  фактори, що детермінують сучасний  політичний дискурс у США, можуть  бути охарактеризовані як свідомі,  синхронні, мікросоціальні, позитивні.

2. У сфері політичної комунікації  у ході еволюції політичного  дискурсу виникла своя терміносистема, що суттєво поповнилася у ХХ-му  столітті внаслідок симбіозу  політичних структур США та  ЗМІ. Політичні терміни зазнають  впливу загальних семантичних  законів зміни значення слів. Основними джерелами поповнення  сучасного американського глосарію  політичних термінів є спорт,  жаргон ЗМІ. Політичний глосарій  поповнюється переважно за рахунок  дериватів вже відомих словотвірних  основ, або виникнення усталених  словосполучень, які за своїм  функціонуванням тотожні термінам. Характерною ознакою термінології  політичного дискурсу останнього  десятиліття стала персоніфікація  соціально-значущих подій і поява  іменників, прикметників та дієслів,  утворених від прізвищ відомих  політичних діячів.

3. Організація сучасного американського  політичного дискурсу має аксіологічну  природу. Найважливіші ціннісні  поняття, що представлені переважно  лексемами, фактично виконують  роль аргументем, здійснюючи помітний  вплив на когнітивну систему  реципієнта. Мовне оформлення універсальних  цінностей, так само як національно-значущих  культурних концептів, у політичному  дискурсі з часом змінюється.

4. Ставлення до проблем етнічних  меншин та жінок у суспільстві,  дотримання етикету в комунікації  є головними шляхами реалізації  принципу політичної коректності  в сучасній політичній комунікації.    

      5. Головними риторичними прийомами сучасного політичного дискурсу США слід вважати повтор, контраст і протиставлення, метафоризацію, створення позитивної оціночної перспективи для висвітлення власної діяльності, негативної – для діяльності супротивників. Характерною рисою індивідуального стилю президентів та складовою президентського дискурсу є егоцентричність.  

      Структура роботи. Дисертація (164 сторінки тексту) складається зі вступу, двох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку літератури, що нараховує 238 позицій, у тому числі 74 англійською мовою, переліку словників, списку промов Президента Білла Клінтона та інших політичних діячів США, документів американського уряду та додатку до глосарію політичної термінології. 

      У вступі обгрунтовується вибір теми, актуальність, наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність наукового дослідження, положення, що виносяться на захист. 

      У першому розділі “Соціальні фактори у мові та мовленні” обгрунтовується необхідність урахування широкого спектру соціальних факторів, що впливають на формування та розвиток американського політичного дискурсу. У другому розділі “Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичного дослідження” розглядаються аксіологічні характеристики сучасного політичного дискурсу США, риторичні принципи його організації, шляхи поповнення глосарію політичної термінології, а також особливості індивідуального дискурсу американських президентів, й у першу чергу особливості дискурсу Президента Білла Клінтона.

Основний зміст роботи

Питання взаємодії мови та влади  знайшло вираження у політичному  дискурсі, який протягом останнього часу знаходиться у центрі уваги філософів, політологів, соціологів та лінгвістів. Пояснюється це загальною тенденцією до демократизації усіх сфер життя суспільства, розвитком засобів масової інформації, завдяки яким стало можливим оформлення політичного дискурсу.

П о л і т и ч н и  й  д и с к у р с  може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом. Політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До усної форми політичного дискурсу можна віднести публічні виступи політиків, їхні виступи на радіо, по телебаченню, інтерв’ю, прес-конференції, парламентські дебати, теле- та радіоновини. До писемної форми політичного дискурсу належать різноманітні документи – договори, протоколи, угоди, рубрики політичних новин у пресі, політичні плакати та листівки.

У політичному дискурсі соціальність мови проявляється у мовному оформленні соціально-вагомих подій та особливостях адресантно-адресатної конфігурації, коли адресатом виявляється соціум. Розвиток та функціонування сучасного  американського політичного дискурсу значною мірою відбувається внаслідок  впливу на нього ЗМІ. На політичний дискурс впливають позамовні  фактори ідеологічного змісту –  фактори свідомого впливу на мову (ідеологія, пропаганда, ідеологічне  осмислення мовних одиниць, лексикон та мовлення політиків), макросоціальні (масова комунікація) та мікросоціальні фактори (феміністський рух, боротьба представників  етнічних меншин за свої права).

У Сполучених Штатах внаслідок зростання  зв’язку політики та капіталу, проведення масштабних виборчих кампаній, розвитку високих технологій та ЗМІ, нарешті, завдяки особистісним якостям видатних американських президентів був  створений сучасний інститут президентства, складовою частиною якого став політичний дискурс. Характерними рисами сучасного  американського політичного дискурсу слід вважати його розвиток у тісному  зв’язку із ЗМІ, наявність президентської риторики як його складової, його ціннісну орієнтацію, дотримання принципу політичної коректності, посилену увагу до проблеми прав жінок та положення етнічних меншин. Головними риторичними прийомами  залишаються використання методів  контрасту, протиставлення, повтору, виділення  ключових понять.

Володіння риторичними прийомами, як і раніше, залишається актуальним у сучасному демократичному суспільстві. Проте центр уваги громадськості  перемістився зі змісту публічних виступів на їх форму та обставини, у яких вони промовляються. Для успішного  досягнення адресантом своєї мети більш  важливим виявляється створення  вдалого іміджу, складовими якого  виявляються в однаковій мірі як ораторські здібності промовця, так і його зовнішній вигляд, фото- та телегінічність. Результатом систематичного вивчення особливостей риторики сучасних політичних лідерів є краще розуміння  характеру політичної мови, а також  мовної упаковки політичних процесів, що відбуваються у демократичному суспільстві. Мовна упаковка явищ політичного  життя сприяла розвитку іміджевої  комунікації. Фактично аудиторія має  справу не безпосередньо з політиком,  а з його іміджем, у створенні якого поряд з іміджмейкерами беруть участь і ЗМІ.  Іміджеві характеристики політичних діячів стають центральним елементом виборів, оскільки у цьому випадку на перше місце виступає робота з масовою свідомістю. Іншими словами, імідж виступає у ролі зв’язуючого містка між політиком та його аудиторією. Він слугує відображенням як інтересів аудиторії, так і політика, й намагається поєднати ці інтереси, уникнути одностороннього тиску зверху, притаманного не лише тоталітарному, а й демократичному суспільству. В епоху телебачення, прямих трансляцій із парламентів, широкого висвітлення політичних подій у ЗМІ, при створенні іміджу обов’язково потрібно враховувати візуальний канал комунікації. Однією з характеристик, що набуває великої ваги в епоху телебачення, є зовнішність політика. Зовнішність часто пов’язують з поняттям “харизма”. Харизматичними особистостями вважали президентів Теодора Рузвельта, Двайта Ейзенхауера, Франкліна Делано Рузвельта та Джона Кеннеді. Слід зазначити, що сила харизми неможлива без мови, і насамперед це стосується політичної комунікації. Теодора Рузвельта вважають засновником так званого “риторичного президентства” (rhetoric presidency), суть якого полягає у тому, що президент виступає лідером формування громадської думки в країні. 

      Президент Франклін Делано Рузвельт першим з господарів Білого дому в якості ефективної “зброї” використав радіо. Завдяки радіо колишні пишномовні політичні промови набули характеру звичайної розмови та стали ближчими до аудиторії. Вміння Президента Рузвельта ефективно використовувати різноманітні риторичні засоби – виділяти ключові слова, вибирати вірну інтонацію, простими, зрозумілими словами пояснювати найскладніші речі – сприяли його популярності серед американців. 

      Президента Джона Кеннеді вважають засновником сучасного президентського “спічмейкерства”. Джон Кеннеді здобув президентське крісло частково завдяки своїй телегінічності та привабливості, які відіграли неабияку роль під час його дебатів із Річардом Ніксоном у 1960 році. Вже за часів президентства завдяки гумору та невимушеності Джонові Кеннеді вдавалося з легкістю обеззброювати своїх опонентів. Крім того, він першим з президентів почав виступати перед громадськістю з однаковою регулярністю протягом року. Під час свого президентства Джон Кеннеді виступав з промовами з приводу кожної важливої політичної події.  

      Президента Рональда Рейгана справедливо вважали “великим комунікатором” (Great Communicator). Як колишній актор він добре знав, як працюють засоби масової інформації, як їх можна використати у своїх цілях, як побудувати свій виступ, щоб краще досягти бажаного ефекту. Виступи Президента Рейгана по радіо та телебаченню, перед “живою” аудиторією мали великий успіх. Однак йому менше вдавалися непідготовлені виступи. Він не любив прес-конференцій, під час яких інколи невірно розумів запитання журналістів та припускався серйозних помилок, даючи відповіді, але компенсував свої помилки, намагаючись бути привітним, розкутим, неформальним у спілкуванні з журналістами.

З появою на політичній арені 42-го Президента США Білла Клінтона, влада в  державі перейшла до нового, молодого покоління американців. Слід зазначити, що представники преси по аналогії з Thatcher’s Britain утворили номінацію Bill Clinton’s America. Представники ЗМІ зазначають, що з приходом до влади Президента Клінтона сталися і деякі зміни  у риториці політиків. Риторика нового покоління американських політиків  відзначається зрушенням у бік  егоцентричності, свідченням чого є  широке використання займенника першої особи однини, що не було типовою  рисою риторики попередників Білла  Клінтона.

Завдяки ЗМІ політики постійно знаходяться  у центрі уваги громадськості. У  мові навіть з’явилося словосполучення permanent campaign, яке влучно характеризує діяльність політиків в епоху  розвинутих засобів масової інформації. Роль, яку виконують останні, позначається за допомогою номінації body watch, а  інколи навіть death watch, як у випадку  з Президентом Кеннеді. Так, приміром, представники ЗМІ звернули увагу  на використання Біллом Клінтоном прийому  риторичного протиставлення, коли він  імпліцитно вказував на похилий вік  свого суперника: “The President never fails to mention Dole’s long public service - emphasis on the “long”. Decades of service. Centuries! The listener is left thinking that only Methuselah, or maybe Strom Thurmond could have served longer” (The Weekly Standard, Aug. 19, 1996). Роберт Доул у своїй кампанії робив акцент на такому понятті як strong moral center, протиставляючи його іншому, до якого також входить лексема moral - moral crisis, і яке він вживав стосовно Президента Клінтона: “America suffers from a moral crisis... But the problem isn’t in your house. It’s in the White House. Bill Clinton’s White House (The International Herald Tribune (IHT), Oct. 10, 1996).

У тих випадках, коли існують певні  особливості мови політика, або коли порушується принцип політичної коректності, ЗМІ не обходять це своєю  увагою. Зокрема, прикладом “помилки”  кандидата від Республіканської партії Роберта Доула було підхоплення прізвиська Bozo (ім’я телевізійного клоуна), вжитого стосовно Білла Клінтона одним із виборців під час виборчої поїздки Роберта Доула: “...in the town of Lyndhurst... a man called out, “Please get Bozo out of the White House”. “Bozo’s on his way out”, said Mr. Dole” (IHT, Oct.9, 1996).

Внаслідок “оцінювання” політиків представники ЗМІ наділяють останніх прізвиськами. В англійській мові існує цілий вокабуляр політичних прізвиськ. Поза увагою ЗМІ не залишився і нинішній Президент США Білл Клінтон, якому належать багато прізвиськ, серед яких Boy Clinton (натяк на молодий вік президента), Slick Willy та Wimp. Можливо, найпривабливішим прізвиськом Президента Клінтона є The Man from Hope, у якому лексема hope, що означає назву населеного пункту, одночасно сприймається й у буквальному значенні. Цікавою видається історія походження ще одного прізвиська Білла Клінтона – The Comeback Kid, яке з’явилося внаслідок його вміння знаходити вихід з несприятливих ситуацій. Президента Клінтона характеризують, використовуючи такі прізвиська-ярлики як A National Embarrassment, Teenager, Veto Bill, Motor Voter Bill, серед яких зустрічаються і так звані “нонс-ворди” як, наприклад, Mr.The-Era-of-Big-Government-Is-Over. Представники ЗМІ не обійшли увагою і Першу Леді Сполучених Штатів – Гілларі Клінтон, яка отримала прізвиська President Hillary, Czarina of the “United States of the UN” та Eleanor Clift .

Однією з найхарактерніших рис “нової політики” (the new politics) під час виборчих кампаній стали телевізійні дебати (televised debate). Дебати дозволяють виборцям порівняти претендентів на посаду президента як політичних діячів та як особистостей. Кандидати на посаду президента США, зокрема, не лише не можуть робити того, що їм забажається, а й висловлювати власну думку з того чи іншого питання, якщо це може нашкодити їхній кар’єрі. Свідченням цього є слова Білла Клінтона під час так званих “інсценованих дебатів” (mock debate): “What we do often  (during the mock debate( is I give the answer I’d like to give and then go back and give the answer I should give” (IHT, Oct.9, 1996). Під час виборчої кампанії 1996 року з’явилася так звана bridge-метафора (як, наприклад, bridge to the twenty-first century), яка стала логотипом другого терміну президентства Білла Клінтона та частиною його іміджу як самого молодого президента, що житиме у 21-му столітті та за часів президентства якого Сполучені Штати перейдуть із однієї епохи до іншої. Даючи негативну характеристику виборчої програми свого політичного супротивника Роберта Доула, Президент Клінтон вжив метафору to blow a hole in the deficit.

Засоби масової інформації дають, переважно, позитивну оцінку виступам Білла Клінтона, характеризують його промови як “optimistic, virtually nonpartisan and almost entirely devoid of sharp edges” (Los Angeles Times, Oct.10, 1996). Однак незважаючи на позитивну оцінку президентської риторики, ставлення  ЗМІ до особи Білла Клінтона не можна назвати однозначним. За словами одного з представників преси, “the media seem to love Clinton when he campaigns and hate him when he governs” (The Weekly Standard, Nov.11, 1996(. Однак незважаючи на різке зниження популярності Президента Клінтона під час першого терміну перебування при владі, йому вдалося не лише повернути втрачену прихильність виборців, а й з їхньою допомогою вдруге вибороти перемогу у президентських виборах.