Лінгвопрагматичні особливості сучасного американського політичного дискурсу

б) вибір наступного мовця засобом  номінативу-вокативу – сильний інтеракціональний  крок;

в) вибір наступного мовця засобом  апеляції до конвенційно-ритуальної організації  політичних дебатів – сильний  інтеракціональний крок.

У третьому розділі “Риторична домінантність” аналізуються прагма-семантичні особливості  риторичної домінантності в політичному  дискурсі. Риторична домінантність  виявлена на рівні вторинної рамки  референції (журналіст-модератор + політики-респонденти + народ-масовий слухач) у структурах семантичних моделей значень  та інформації. Комунікативні процеси  досягнення риторичної домінантності  тісно пов’язані з когнітивними процесами продукції та сприйняття політичного дискурсу. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці  досягають риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання  в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає  з образом політика-мовця. Ці образи базуються на концептуальних моделях  онтологічного, аксіологічного та прагматичного  плану. 

Концептуальна модель “Президент”  відображає процес когнітивної реалізації риторичної домінантності шляхом проектування аксіологічних та прагматичних планів на онтологічний план тексту та базується  на основній аксіологічній опозиції дискурсу політичних дебатів:

WE            ::         THEY

POSITIVE :: NEGATIVE

Ця опозиція відтворює емоційну оцінку, представлену полярними аксіологічними фокусами та лежить в основі двох комунікативних стратегій, що використовуються мовцями-політиками для реалізації своїх політичних амбіцій у вигляді досягнення РД:

Стратегія позитивної самопрезентації.

Стратегія негативної презентації  опонента.

Мовленнєва реалізація цих аксіологічно обумовлених комунікативних стратегій  відбувається експліцитно (вербалізація позитивних оцінок з допомогою лексем, фразем та пропозем у формі повторів та паралелізмів, граматичних конструкцій  з вираженням умови, стилістичного  контрасту) та імпліцитно шляхом семантичного перерозподілу інформаційних пластів  у дискурсі політичних дебатів, який відбувається відповідно до наступних  семантико-стратегічних кроків:

Емфазування позитивної інформації про  себе.

Емфазування негативної інформації про  опонента.

Приховування позитивної інформації про опонента.

Приховування негативної інформації про себе.

Таке переаранжування інформації актуалізується з допомогою ретельно підібраних мовцями лексичних, синтаксичних, граматичних та стилістичних мовних засобів, що слугують експансії або  компресії інформаційної моделі висловлювання з урахуванням  прагматичних принципів важливості, релевантності та виділеності.

Маніпулятивне емфазування як стратегічна  операція риторичної домінантності  виявляється у повторах та паралелізмах; порівняннях, протиставленнях та зіставленнях; використанні розщеплених і псевдорозщеплених  речень; інверсії.

Дискурсивна реалізація стратегій  РД відповідає маніпулятивному розподілу  семантичних ролей, а саме: чиниться преференційна реалізація дискурсивних референтів у аґенсних ролях, що залежить не лише від заданих соціальних, позиційних та особистісних функцій, а  й від комунікативних інтенцій мовців. В політичних дебатах кандидатам-опонентам  приписується різний ступінь відповідальності за позитивні або негативні дії  один одного: мовець-політик вибирає  себе як відповідального агента позитивних дій і саме такий розподіл семантичних  ролей зустрічається у більшості  передвиборчих промов (близько 90 % всіх випадків). У решті випадків мовці-політики представляють себе як невідповідальних пацієнсів негативних дій інших, а своїх опонентів як відповідальних агенсів негативних дій або ж  невідповідальних пацієнсів власних (виконаних самим мовцем) позитивних дій. Отже, інформація у політичних дебатах розподіляється мовцями  таким чином, що вони самі топікалізують  свої статуси як важливих акторів, що з’являються лише в позитивних або  нейтральних ролях за допомогою  позитивних конотацій, в той час  як статуси їхніх конкурентів  топікалізуються як винуватців негативних дій та наслідків з допомогою  негативних конотацій. 

Маніпулятивне вживання займенників, яким властиві такі прагматичні значення як інклюзивність/ексклюзивність, є  лінгвістичним засобом реалізації інтенції мовця домінувати. Вживання цих прономінальних форм відіграє важливу  роль у досягненні домінантності  і солідарності, яка в досліджуваному дискурсі розглядається швидше як прихований засіб риторичної домінантності, ніж  виявлення рівності зі слухачем. Особлива увага приділена вивченню дистрибуції  особових займенників, тому що функції  їх визначені як дистанціювання або  інтеграція зі слухачем, що є засобом  маніпулятивного мовленнєвого впливу на нього з метою досягнення риторичної домінантності. Так, визначено, що у  політичних промовах, як у зразках  підготовленого мовлення, політиками вживається значно більше інклюзивних  займенників “we”, ніж ексклюзивних “I” (“I” ~1,02% < “we” ~2,65%). І, навпаки, в  політичних дебатах частотність  вживання ексклюзивного “I” вища ніж інклюзивного “we” (“I” ~4,2% > “I” ~1,2%).  Причиною цього є фактор контрольованості структур підготовленого мовлення. Усвідомлюючи важливість функції дистанціювання від слухача, яка виконується ексклюзивними займенниками, та функції зближення та інтеграції, що мають інклюзивні займенники, політики активно маніпулюють ними з метою досягнення риторичної домінантності.

 
ВСТУП 
Сьогодні політичний дискурс став знаряддям різних політичних кіл. На його створення витрачаються величезні кошти та зусилля.  
Політичні тексти соціально обумовлені. Особлива мова, що використається при написанні політичних текстів, вимагає постійного вивчення й опису для того, щоб виробити своєрідну модель політичного тексту, якусь константу. Мова політичних текстів, мова мовних актів - одна з «сходинок» для вивчення комунікативних політичних технологій. Все це й пояснює наше звертання до політичного дискурсу. 
Політичний текст, що складається з мовних актів, є актуалізацією політичного дискурсу. Крім політичний текстів політичний дискурс містить у собі й інтертекстуальні зв'язки, і контекст, і учасників ситуації, їхнє знання про світ і багато чого іншого. 
Політичний дискурс - це сукупність "всіх мовних актів, що використовуються в політичних дискусіях, а також правил публічної політики, освячених традицією і перевірених досвідом" [14, с. 6]. Дане визначення представляє широкий підхід до змісту поняття "політичний дискурс". 
Цей дискурс є лінгвістичним образом, завдання якого полягає в тому, щоб залучити до себе увагу, зацікавити адресата й спонукати його до відповідних дій. 
В середині 90-х років з'явився ряд цікавих робіт в цьому напрямі (Алтунян [13], Проскуряков [29], Шейгал [37], Соловей [32-34] і ін.). Дані роботи якраз і визначили на найближче десятиріччя розвиток відносно молодої науки політичної лінгвістики. 
В 2003 році був опублікований навчальний посібник з нової дисципліни - книга А. П. Чудинова "Політична лінгвістика" [36]. Це перша спроба в учбовій літературі узагальнити досвід вітчизняних дослідників політичної комунікації. 
Останніми роками дослідження політичного дискурсу досить активно проводяться. Слід відзначити серію колективних монографій "Методологія досліджень політичного дискурсу" (в даний час опубліковано декілька випусків) під редакцією І. Ф. Ухванової-Шмигової.  
Актуальність даної теми обумовлена інтенсифікацією міжнародної інтеграції у сфері політики та соціального життя, і, у зв'язку з цим, необхідністю адекватного, коректного перекладу політичного дискурсу для ефективної міжнародної політичної взаємодії. 
Мета роботи – розглянути типологію політичного дискурсу, вивчити його семантизацію, дослідити практику перекладу лексики політичного дискурсу.  
В рамках цього дослідження, для досягнення вищезгаданої мети, нами поставлений ряд наступних завдань:   
Визначити поняття «політичний дискурс», вивчити різні підходи до тлумачення цього явища.  
Вивчити лінгвістичні особливості політичної мови.  
Проаналізувати новоутворення в політичному дискурсі. 
Розглянути комунікативний та прагматичний аспекти перекладу текстів політичного дискурсу. 
Виявити складності під час перекладу рекламного дискурсу на українську мову і намітити шляхи їх усунення.  
Об'єктом дослідження є англомовні тексти політичної сфери, які представляють інтерес в плані виявлення особливостей перекладу.  
Предмет дослідження - лексика політичного дискурсу і прояв її особливостей в практиці перекладу, як засобу міжкультурного спілкування.  
Методика дослідження: Робота виконана комплексною методикою на основі порівняльного аналізу текстів.  
 
 
 
1. Лінгвістичні особливості політичної мови 
1.1. Політичний дискурс у сучасній лінгвістиці 
Лінгвополітологія, або політична лінгвістика - галузь лінгвістики, що виникла на стику двох самостійних наук - лінгвістики і політології - і тісно пов'язана з іншими сучасними лінгвістичними дисциплінами (особливо - з прагмалінгвістикою, комунікативною і когнітивною лінгвістикою).  
Як відзначає А. П. Чудінов, для сучасної політичної лінгвістики повною мірою характерні ведучі риси сучасного мовознавства: антропоцентризм (мовна особа стає точкою відліку при вивченні мовних явищ), експансіонізм (включення в область дослідження лінгвістики ряду суміжних проблем, тобто її розширення), функціоналізм (вивчення мови у дії, у функціонуванні), експланаторність (прагнення не тільки описати мовні факти, але і дати їм пояснення) [36, с. 4].  
Для характеристики політичної комунікації автор виділяє наступні антиномії:  
1) ритуальність і інформативність;  
2) інституційність і особовий характер;  
3) езотеричність і загальнодоступність;  
4) редукціонізм і багатоаспектність інформації в політичному тексті;  
5) авторство і анонімність політичного тексту;  
6) інтертекстуальність і автономність політичного тексту;  
7) агресивність і толерантність в політичній комунікації [36, с. 42-56].  
Центральним поняттям політичної лінгвістики є політичний дискурс, який є особливим різновидом дискурсу і має на своїй меті завоювання і утримання політичної влади. В лінгвістичній літературі політичний дискурс представлений як багатоаспектне і багатопланове явище, як комплекс елементів, що створюють єдине ціле. 
Одним з найпомітніших досліджень політичного дискурсу останніх років є робота Е. И. Шейгал "Семіотика політичного дискурсу", з погляду якої політичний дискурс, як і інші види дискурсу, має два вимірювання: реальне і віртуальне. Під реальним вимірюванням дослідник розуміє поточну мовну діяльність в певному соціальному просторі, а також виникаючі в результаті даної діяльності мовні твори (тексти), узяті у взаємодії лінгвістичних, паралінгвістичних і екстралінгвістичних чинників.  
Віртуальне вимірювання дискурсу, на думку Е. І. Шейгал, - це семіотичний простір, що включає вербальні і невербальні знаки, сукупним денотатом яких є світ політики, тезаурус висловів, набір моделей мовних дій і жанрів, специфічних для спілкування в даній сфері.  
Ю. А. Сорокин визначає політичний дискурс через його співвідношення з ідеологічним дискурсом: "Політичний дискурс є різновид - видовий - ідеологічного дискурсу. Відмінність полягає в тому, що політичний дискурс експліцитно прагматичний, а ідеологічний - імпліцитно прагматичний. Перший вид дискурсу - субдискурс, другий вид дискурсу - метадискурс" [35, с. 57].  
Отже, в лінгвістичній літературі термін "політичний дискурс" використовується в двох значеннях: вузькому і широкому. В широкому значенні він включає такі форми спілкування, в яких до сфери політики відноситься хоча б одна з складових: суб'єкт, адресат або зміст повідомлення. У вузькому значенні політичний дискурс - це різновид дискурсу, метою якого є завоювання, збереження і здійснення політичної влади. Ми, приймаючи широке розуміння дискурсу, включаємо також в нього процес і результат породження і сприйняття текстів плюс екстралінгвістичні чинники, що впливають на їх породження і сприйняття. Крім того, термін "дискурс" в сучасній лінгвістиці використовується для позначення різних видів мови і мовних творів, осмислення яких повинне будуватися з урахуванням всієї сукупності мовних і немовних чинників [22, с. 43-44]. 
Загальноприйнятого визначення політичного дискурсу на сьогоднішній день не існує, проте, ми можемо його розглядати як вербальну комунікацію в певному соціально-психологічному контексті, в якій відправник і одержувач наділяються певними соціальними ролями згідно їх участі в політичному житті, яке і є предметом комунікації. Політичний дискурс як вид інституційного спілкування має в своєму розпорядженні систему конститутивних ознак і наділяється низкою функцій.  
Призначення політичного дискурсу - не просто "описати, а переконати, збудивши в адресаті намір, дати ґрунт для переконання і спонукати до дії" [22, с. 48]. Тому ефективність політичного дискурсу слід визначати щодо цієї мети.  
Цією-то обставиною і користується автор дискурсу, нав'язуючи свою думку адресату. Адже намагаючись зрозуміти дискурс, інтерпретатор хоча б на мить переселяється в чужий уявний світ. Досвідчений автор, особливо політик, передує такому мовному навіюванню підготовчою обробкою чужої свідомості, з тим щоб нове відношення до предмету гармонізувало зі сталими уявленнями – усвідомленими або неусвідомленими. Розпливчата семантика мови сприяє гнучкому упровадженню в чужу свідомість: новий погляд модифікується (це своєрідна мімікрія) під впливом системи усталених думок інтерпретатора, а заразом і міняє цю систему. [1, с. 18].  
Вже сама мова, як показав Э. Косеріу [3, c. 24], «політично навантажена», оскільки є знаком солідарності з іншими членами суспільства, що вживають ту ж мову. Іноді навіть говорять, що мова – як проміжна ланка між думкою і дією – завжди була «найважливішим чинником для встановлення політичного придушення, економічної і соціальної дискримінації» [8, c. 53]. Політична мова відрізняється від звичайної тим, що в ній:  
– «політична лексика» термінологічна, а звичайні, не чисто «політичні» мовні знаки вживаються не завжди так само, як в звичайній мові;  
– специфічна структура дискурсу – результат іноді дуже своєрідних мовних прийомів; 
– є специфічною і реалізація дискурсу – звукове або письмове його оформлення [4, c. 11-28].  
Політичний дискурс може розглядатися з мінімум трьох точок зору:  
– чисто філологічної – як будь-який інший текст; проте, «бічним зором» дослідник дивиться на фон – політичні і ідеологічні концепції, пануючі в світі інтерпретатора; 
– соціопсихолінгвістичної – при вимірюванні ефективності для досягнення прихованих або явних, – але поза сумнівом політичних –цілей того, хто говорить;  
– індивідуально-герменевтичної – при виявленні особових значень автора та /або інтерпретатора дискурсу при певних обставинах.  
Тому ясно, що дослідження політичного дискурсу лежить на перетині різних дисциплін і пов'язане з аналізом форми, задач і змісту дискурсу, що вживається в певних («політичних») ситуаціях [2, c. 46]. Одна з цих дисциплін – політологічна філологія – досліджує, наприклад, співвідношення властивостей дискурсу з такими концептами, як «влада», «дія» і «авторитет». На відміну від «чистих політологів», філологи розглядають ці чинники тільки у зв'язку з мовними особливостями поведінки тих, хто говорить, і інтерпретації їх мови.  
Політологічне літературознавство досліджує макроструктури політичного дискурсу: зміну і мотивацію сюжетів, мотивів, жанрів і т.п., – тобто, розглядає дискурс за допомогою інструментарію літературознавства.  
Політологічна лінгвістика займається мікрорівнем, її предметом є: а) синтактика, семантика і прагматика політичних дискурсів, б) інсценування і моделі інтерпретації цих дискурсів. Зокрема, іменування політологічно значущих концептів в політичному вживанні в зіставленні з буденною мовою [6, c. 117-118].  
Далі спробуємо показати, що опис політичного дискурсу в чисто лінгвістичних термінах, без використовування літературознавчих методів неадекватно предмету: необхідний більш загальний понятійний апарат – політологічної філології. Особливо ясно це видно, коли намагаються охарактеризувати ефективність і полемічність політичного дискурсу.  
Оскільки терміни політичний і моральний володіють оцінювальністю [11, c. 68], в лінгвістичному дослідженні завжди фігурують міркування позалінгвістичні.  
Так, коли намагаються охарактеризувати особливості «тоталітаристського дискурсу», неминуче вводять в опис етичні терміни, наприклад, по Х. Медеру (цитата по [7, c. 78]):  
– «ораторство»: домінує декламаторський стиль зверненя; 
– пропагандистський триумфалізм; 
– ідеологізація всього, про що мовиться, розширювальне вживання понять, на шкоду логіці; 
– перебільшена абстракція і наукоподібність; 
– підвищена критичність і «палкість»; 
– пристрасть до заклинань; 
– агітаторське завзяття; 
– превалювання «Над-Я»; 
– формалізм партійності; 
– претензія на абсолютну істину.  
Ці властивості проявляють полемічність, взагалі властиву політичному дискурсу і яка відрізняє його від інших видів мовлення. Ця полемічність позначається, наприклад, на виборі слів [5, c. 91] і є перенесенням військових дій з поля бою на театральні підмостки. Така сублімація агресивності закладена (на думку деяких соціальних психологів) в людській природі.  
Отже, полемічність політичної мови – своєрідна агресія, що театралізується. Направлена полемічність на навіювання негативного відношення до політичних супротивників, на нав'язування інших цінностей і оцінок.  
Виявити оцінки, явно або приховано подані в політичному дискурсі, можна, аналізуючи, наприклад, наступні групи висловів: 
– констатації і розпорядження діяти; 
– приховані вислови, що подаються у вигляді питань; 
– відповіді на вибрані питання (встановивши, на які саме питання даний дискурс відповідає, а які залишає без відповіді);  
– трактування і описи проблем; 
– опис рішення проблем, що стоять перед суспільством: в позитивних термінах, «конструктивно» («ми повинні зробити те-то і те-то»); 
– або негативно («нам не підходить те-то і те-то», «так жити не можна»); 
– формулювання ідей, що представляються автору новаторськими; 
– вислови, що подають загальні істини: як результат роздумів, як безперечна даність «від бога» (God's truth) або як предмет для виявлення причин цієї даності;  
– запити і вимоги до представників влади; 
– заклики сприяти тому або іншому рішенню і пропозиція допомоги і т.п.  
 
1.2. Новоутворення в політичному дискурсі 
Політичний дискурс має специфіку насиченості новоутвореннями – неологізмами.  
Неологізми – це новоутворені слова або слова, які придбали нові значення завдяки соціальним, економічним, політичним або культурним змінам в людському суспільстві. Неологізми можуть належати як до шару формальної, так і шару неформальної лексики. Нові слова постійно з'являються в англійській і інших мовах; в даний час спостерігається так званий неологічний бум. В деяких дискурсах поява нових слів була викликана прогресом в різних галузях науки і техніки. 
Нові слова в основному використовуються університетськими викладачами, репортерами газет, молоддю, людьми, що беруть активну участь в соціальній та політичній комунікації і тими, хто має відношення до засобів масової інформації. Неологізми часто зустрічаються в газетній лексиці, тому що газети швидше за всі реагують на зміни в житті суспільства, в політиці, в науці і техніці. На думку Ю.М. Скребнева, «в більшості випадків новоутворені слова тяжко приймаються лінгвістичним співтовариством через його консервативне відношення до будь-якої інновації».  
Існують три основні способи утворення неологізмів в мові. Слово може змінити своє значення для найменування нового об'єкту або явища; такі лексичні одиниці носять назву семантичних неологізмів. В мові може з'явитися нова лексична одиниця для позначення об'єкту або явища, для якого в мові вже існує ім'я. Даний процес носить назву трансномінації. І, нарешті, в мові може з'явитися абсолютно нове слово для визначення нового об'єкту або явища. Такі слова носять назву безпосередньо неологізмів. Чим простіше семантична структура неологізму, тим легше він буде сприйнятий суспільством. 
Новоутворення звичайно формуються по законах відповідної мови, по її продуктивних моделях словотворення. Проте політичні неологізми іноді створюються і непродуктивними способами словотворення. В таких випадках дієва сила словотворчих засобів стає більш рельефною, наочною, відчутнішою. Самі тому засоби творення нових слів виступають часто як стилістичний прийом. 
Професор Р. А. Будагов абсолютно справедливо помічає, що «в неологізмах мови звичайно виявляється єдність стійкого і постійного, з одного боку, і нестійкого, рухомого, змінного — з іншого» [17, c. 106]. 
Стилістичні функції новоутворень розрізняються залежно від того, чи є неологізм термінологічним або стилістичним, тобто, іншими словами, чи створений він для позначення знов виниклих понять об'єктивної дійсності або для того, щоб вже існуюче поняття пояснити по-особливому. 
Найхарактернішими способами утворення неологізмів в мові сучасного англійського політичного дискурсу є словоскладення, конверсія і зміна значень слів. Останнім часом запозичення поступаються місцем семантичному процесу утворення політичних новоутворень. 
«Поворотним етапом в історії значення багатьох слів, — пише В. В. Виноградов, — є їх нове гостро експресивне і образне індивідуальне вживання. Це нове оригінальне застосування слова, якщо воно відповідає загальним тенденціям смислового розвитку мови, нерідко визначає всю подальшу семантичну історію цього слова» [18, c. 344]. 
Перша функція, тобто розкриття якоїсь додаткової риси явища, частіше з'являється в тому стилі мови, де якнайбільше відображається пульсація суспільного життя народу, що говорить на даній мові. До такого стилю відносяться тексти політичного дискурсу. В цих новоутвореннях, особливо в значеннях політичних неологізмів, легко встановлюються зв'язки з певними подіями і фактами політичного життя англійського суспільства на даному етапі його розвитку. 
Прикладом того, наскільки легко формуються новоутворення у політичному дискурсі, може служити наступний. Під час президентства Ф. Рузвельта в політичній термінології, США з'явився новий термін — New Deal значення якого — нові заходи політичного і економічного характеру, направлені на оздоровлення американської економіки. Похідне слово New Dealish з'явилося в американських газетах дещо пізніше. 
Last Monday Mr. Eisenhower outlined to Republican Congressional leaders his mildly New Dealish domestic program . . . 
В будь-якому номері англійської газети можна було знайти такого рода новоутворення як Prime Ministerless, to out-British, magpietude, intellectualistic eggheads, Megabuck (1,000,000 dollars). 
Багато стилістичних неологізмів з'явилося на сторінках англійських газет у зв'язку із запуском штучних супутників землі в СРСР. Такі, наприклад, слова to out-sputnik, orbiting, orbitch (від orb+bitch — так назвали собаку Лайку), роst sputnik (era) і ін. Цікавими є також новоутворення, що з'явилися у зв'язку з поняттям наради на найвищому рівні. Ось деякі з них: summit conference, summiteer, summitry («верхушечність») і ін. 
В своєму інтерв’ю Ульріха Гурот, представник Європейського Союзу, відповідальний за іноземні відносини, використовую новоутворення summitry.   
But this high-wire, high-risk summitry has infuriated Germany's leader Angela Merkel. (BBC News, December 16, 2008) 
Останнім часом у ряді статі, в лекціях, докладах, у виступах по радіо з'являються протести проти нестримного газетного і індивідуального словотворення. Так газета Ottawa Evening Journal в статті "Let us finalise all this nonsense" пише: 
"We diarise, we earlierise, any day we may begin to futurise,. . . 
We also itinerise, and reliableise; and we not only decontaminate and dehumidife but we debureaucratise and we deinsectise. We are, in addition, discovering how good and pleasant it is to fellowship with one another. . . .let's finalise all this nonsense." 
Політичні новоутворення можуть утворюватися засобами афіксації і словоскладення, конверсії і зміни значення слів. 
Життя неологізмів залежить від того, наскільки вони апробовані суспільною практикою, наскільки сильна потреба в даному слові для позначення відповідних понять, і яка кількість «суперників - синонімічних засобів має дане слово в словарному складі мови. 
Багато неологізмів повністю зникають з мови; деякі письменницькі неологізми фіксуються англійськими словниками з вказівкою автора. Ті ж слова, які народилися в гущавині народних мас, часто взагалі не фіксуються і зникають безслідно. 
Неологізм живе недовго. Як тільки він апробовується практикою суспільного вживання, він перестає бути неологізмом [20, с. 80]. 
В.И. Заботкіна відзначає, що причини створення нових слів в основному прагматичні. Головним прагматичним мотивом, що лежить в основі створення нових слів, є тріада: necessity (необхідність мови поіменувати ще не поіменоване) – emphasis (прагнення до більшої виразності) – beauty (потреба в красі) [21, c. 3-9]. 
Розглянемо деякі приклади: necessity (нові референти одержують імена, напр., суbercriminals, суberphilia); 
Cybercriminals putting government at risk. The threat of damage to the government's computer network is increasing as the Internet expands, Commons leader Margaret Beckett has warned. (BBC News, February 23, 1999) 
Приклад emphasis, коли нові, більш експресивні назви даються вже поіменованим об'єктам, напр., laid-back, buttoned-down, burned-out, etc.): 
The message it wanted to send out was that this was a shirt-sleeved government totally unlike the buttoned-down years of Thatcher and Major. (BBC News, May 10, 2007)  
Тут buttoned-down э більш експресивним варіантом слова консервативний, традиційний, а новоутворення shirt-sleeved передає значення без зайвих формальностей, у невимушеній обстановці, без дотримування дипломатичного етикету. 
Наведемо приклад застосування третього елементи при появі новоутворень у політичному дискурсі. 
До групи beauty можна віднести запозичення-варваризми із інших мов (напр., dolce vita). Так колишній прем'єр-міністр Романо Проді у своїй промові використав новоутворення такого стилю: 
But Italy has made big steps forward during my years here. There's more to this place than la dolce vita. (BBC News, Jun 9, 2000) 
Яким чином відбувається процес входження нового слова в мову? В.И. Заботкіна відзначає, що для найменування спочатку необхідно ідентифікувати референта, визначити його місце в когнітивній системі говорючого і категоризовати його. Далі йде процес субкатегоризації (зіставлення з іншими членами даної категорії), і лише після цього починається пошук нового імені. 
Потім слово проходить процес конвенціоналізації (засвоєння суспільством) і лексиколізації (засвоєння системою мови); воно вбирає в себе додаткові прагматичні риси контексту його повторного вживання [21, с. 8]. 
В англійській мові існує багато лексико-семантичних груп новоутворень, що відносяться до різних сфер людської життєдіяльності.  
По своїй специфіці політика використовує майже всі лексико-семантичні групи. Таким чином можна розглянути наступні групи новоутворень у політичному дискурсі. 
- сфера безпосередньо політики та соціального життя: youthquake, pussy-footer, Europarliament, belonger, survivor, welfare mother, dial-a-meal, multiculturalism, etc.: 
Adeela Shafi, the Tory PPC for Bristol East, argues for a more unifying sense of Britishness. She says state-imposed Multiculturalism has failed. (BBC News, October 23, 2009) 
У цій цитаті наявні два політичних новоутворення Britishness та multiculturalism.  
У тексті, що описує політичну біографію магната Майкла Ашкрофта наявний наступний політичний неологізм – belonger.  
Mr Ashcroft has numerous business interests in the central American country. He holds dual UK and Belize nationality and is also a "belonger", or citizen, of the Turks and Caicos Islands. (BBC News, March31, 2000) 
- сфера захисту оточуючого середовища також є наріжним каменем політичного дискурсу. Можна навести прикладі наступних новоутворень: acid fog, energy belt, etc. 
Drifting icebergs are "ecological hotspots" that enable the surrounding waters to absorb an increased volume of carbon dioxide, a study suggests. (BBC News, June 22, 2007) 
- кримінальна сфера також дає новоутворення у політичний дискурс: neighbor watch, steaming, wolf-pack, etc.: 
У статті, присвяченій німецькому політичному діячу та адміралу Карлу Деніцу, використовується новоутворення wolf-packs. 
Doenitz argued that Allied merchant shipping should be the U-boats' main target. He also invented the idea of submarines hunting in "wolf-packs" large enough to overwhelm the convoys' naval escorts. (BBC News, 5 May 2005) 
- сфера комп’ютерних та інформаційних технологій все більш розвивається и тому проникає у політичний дискурс: multi-user, to computerize, to blitz out, to telework, to telecommute, telebanking, videobank, etc.; 
Наведемо приклад новоутворення (teleworkers), що використане у статті, що описує прийняття урядом Англії норм та правил для людей, що працюють на дому. 
The government has issued a code of practice for people who work from home. It's estimated that 2.2 million employees are now, using technology to do their jobs. (BBC News, September 2, 2003) 
Є також лексико-семантичні групи новоутворень, що позначають звичайні, повсякденні речі, наприклад: 
- їжа (longlife milk, beefburger, fishburger, etc.); 
При описанні проблеми якості продуктів харчування з політичної точки зору у наступній цитаті був використаний неологізм longlife milk. 
Ultra Heat Treatment (UHT) is used for products such as "long-life" milk. The product is heated to a temperature of 132°C to 140°C for one second to destroy all bacteria. 
- одяг (slimster, sweatnik, bloomers, etc.); 
- взуття (thongs, backsters, etc.). 
Неологізми можна класифікувати за способом їх входження в мову. Виділяють наступні види новоутворень: 
- фонологічні (rah-rah); 
- запозичення (perestroika, dolce vita, etc.); 
Mr Gorbachev's policies of openness or "glasnost", his political and economic reforms - "perestroika" - and his willingness to slow the nuclear arms race, opened the way to better relations with the West and the end of the Cold War. (BBC News, Aug 8, 2000) 
У наведеному політичному дискурсі використані такі запозичення-новоутворення, як glasnost та perestroika. В даному тексті автор намагається розтлумачити зміст використаних неологізмів.  
- семантичні новоутворення (umbrella у значенні «політичне прикриття»): 
У своєму звернені до делегатів Ніколя Саркозі використовує саме такий неологізм. 
"So people want to keep Kyoto, OK let's keep Kyoto. But let us agree on an overall political umbrella," he stated. (BBC News, December 17, 2009) 
- морфологічні новоутворення: free-fall, rubber-neck, x-rated, tycoonography, to gallery-hop, to job-hop, hard-to-get, middle-of-the-road. 
National chairperson Declan Kearney said unionist and Government tactics have the potential to push the current impasse into "complete free-fall" (BBC News, November 5, 2009) 
- фразеологічні: sleeping policeman, to nose out, electronic virus, a whiz-kid. 
Нормативні варіанти фразеологізму - to hit the nail on the head та to hit the right nail on the head були перефразовані у наступній цитаті, що призвело до фразеологічного новоутворення. 
The Times' Singapore Correspondent in 1942, in a famous dispatch, struck the nail on the head (“Morning Star” July 24, 1971). 
Наведемо ще один приклад фразеологічного новоутворення. У політичному тексті використовується оказіонально усічене прислів’я - voice of the people is the voice of God «глас народу — глас божий». 
Rally will be voice of the people (Morning Star. Jan. 12, 1973). 
Згідно точці зору Т.А. Пімахиної, велика частина неологізмів з'являється в американському варіанті англійської мови. В американському варіанті англійської мови приблизно 45% неологізмів відноситься до політичної термінології [26, с. 105-112]. 
Необхідно відзначити, що при перекладі неологізмів, що відносяться до політичної, соціальної і етнографічної сфер, перекладач стикається із значними труднощами, оскільки такі слова володіють максимальною національною і культурною специфікою. 
 
Висновки до розділу 1  
Проблема ефективності мовної комунікації і мовної дії є багатогранною і надзвичайно актуальною в сучасній науці: лінгвістиці, соціології, психології, риториці і філософії. Багато в чому це пов'язано з інтенсивним і екстенсивним розвитком політичних, економічних і міжкультурних відносин в сучасному світі, а також з прагненням сучасного суспільства до удосконалення і розвитку ефективності людської діяльності у всіх галузях, зокрема у політичній сфері.  
Ефективне мовне спілкування має особливе значення, коли люди використовують мову для соціально значущої мети, і в першу чергу, в політиці і дипломатії.  
Особливу актуальність тема політичного дискурсу придбаває в світлі інтенсифікації міжнародної політики та кросскультурної комунікації. Відомо, що правила і особливості мовної комунікації, характерні для носіїв мови однієї країни, можуть бути неприйнятний для носіїв мови іншої країни. Це в значній мірі обумовлено активним процесом лінгвістичних новоутворень у політичній сфері. Перетин і розширення меж міжнародного спілкування приводить до того, що політика слухають політики і громадяни інших держав. У зв'язку з цим важливим є вираховування лінгвістичних і психологічних особливостей міжкультурного політичного спілкування.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2.Особливості перекладу політичного дискурсу 
2.1. Комунікативний аспект перекладу текстів політичного дискурсу 
Пошук домінантних елементів тексту є одним з головних завдань перекладача на стадії аналізу оригіналу. Однак майже завжди йдеться про переклад не ізольованих текстів, а текстів, що функціонують у певному дискурсі, отже залежать від ситуації спілкування. Одним з найбільш ситуативно обумовлених дискурсів є політичний дискурс. При перекладі текстів політичного дискурсу необхідно враховувати наступні характеристики: 1) жанрові /текст-типологічні; 2) комунікативні; 3) лінгвостилістичні; 4) етноспецифічні. Ці характеристики створюють комплексну модель вихідного тексту. Жанрова /текст-типологічна модель описує загальні вимоги зазначеного типу тексту незалежно від конкретної ситуації спілкування. Комунікативна модель формує уявлення про пресупозицію та іллокуцію, що стануть у нагоді перекладачеві до початку процесу перекладу, а також фокусує його увагу та виділяє перекладацькі домінанти у самому тексті. У свою чергу ці домінанти втілюються у тексті за допомогою різноманітних лінгвостилістичних засобів. Й нарешті будь-яка комунікація має свою етноспецифікута хроноспецифіку, тобто місце, час та адресатів, на яких орієнтовано цю комунікацію. Виходячи з цього, підтверджується актуальність необхідності визначення комунікативних типів політичних текстів у сукупності з іншими параметрами оригіналу, що впливають на процес та результат перекладу. 
В процесі перекладу необхідно установити вплив комунікативних та прагматичних компонентів ситуації спілкування на стратегії перекладу текстів політичного дискурсу. Комунікативна ситуація є невід’ємною складовою перекладознавчої моделі оригіналу. Перекладач повинен звертати увагу на компоненти комунікативної ситуації у вихідному тексті (далі ВТ) та перекладному тексті (далі ПТ).  
Розглянемо поняття комунікативної ситуації (далі КС) та її основні складові. За визначенням Ф. С. Бацевича КС – це «конкретна ситуація спілкування, в яку входять партнери по комунікації, яка спонукає її учасників до міжособистісної інтеракції». Дослідник наголошує на тому, що «комунікативна ситуація визначає мовленнєву поведінку, способи реалізації комунікативної інтенції (стратегію, тактику комунікації тощо)» [16, с. 337]. Основними компонентами КС є «комуні канти із властивими їм знаннями, мотивами, установками, інтенціями, стратегіями; текст повідомлення, а також інтеріорізована сфера буття (місце, час, дискретна чи недискретна ситуація спілкування); семіотичний універсум, до яких залучені комуніканти і текст» [30, с. 236]. Крім цього дослідники виокремлюють ще складники каналу, коду комунікації, шуму, фільтрів, зворотного зв’язку, контексту, тощо [1; 3]. 
Більш детально вивчимо ті складові КС, які найчастіше привертають увагу перекладача / перекладознавця при відтворенні текстів політичного дискурсу. До таких складових відносимо комунікантів (адресанта й адресата), текст повідомлення, мотив(и) та мету комунікації, ситуативний контекст (місце, час та інші умови спілкування). Слід зазначити, що значення цих компонентів та їхня дія на процес перекладу буде відрізнятися у різних типах політичних текстів, створюючи комунікативну модель кожного окремого типу тексту. 
З поміж інших текстів політичного дискурсу доцільно спочатку дослідити вплив комунікативних чинників на відтворення найофіційнішого, найбільш жорстко детермінованого типу політичного тексту – політичної заяви. Оскільки цей тип тексту є документом [34], може виникнути помилкова думка про те, що політична заява знаходиться поза межами впливу КС, а єдиною проблемою її перекладу є адекватне відтворення термінів оригіналу. Однак перекладач стикнеться з цілою низкою труднощів та вимог. 
По-перше компоненти КС властиві політичній заяві знаходять відображення у текст-типологічній моделі цього типу тексту [33]. Поряд із заголовком до облігаторних інваріантних ознак політичної заяви відносяться зазначення приводу або мотиву, з якого її створено, а також дата її оприлюднення. Вказівка на місце та адресанта є облігаторними варіативними ознаками політичної заяви. При цьому привід є облігаторною інваріантною характеристикою цього типу тексту. 
Адресанта може бути позначено ім’ям політичного діяча, яке завжди супроводжується відповідним титулом, що вказує на його офіційне звання чи посаду. Крім того в якості адресанта може виступати офіційна (політична) установа. З позиції комунікації адресант у політичній заяві є колективним та репрезентативним, бо він виступає не як індивідуальність, а як репрезентант тієї чи іншої великої політичної сили. Що стосується формального позначення адресату, то ця ознака є факультативною. На відміну від політичного звернення, адресат не вказується у заголовку та у більшості сильних позицій тексту. Це пов’язано з тим, що зазвичай тексти політичних заяв адресовано широкому загалу. Тому адресат у політичній заяві здебільшого масовий чи груповий. Але часто цей тип тексту має чітко визначену аудиторію, яка може бути широкою/вузькою, міжнародною/локальною, спеціальною/неспеціальною, тощо. Відповідно перекладач має знати напевно, кому призначено політичний текст, й це він може дізнатися дослідивши ситуацію, в якій функціонує окрема політична заява. 
Розглянемо комунікативні та прагматичні аспекти перекладу політичної заяви Держсекретаря США Кондолізи Райс щодо перспектив членства України в НАТО [42]. Більшість компонентів комунікативної ситуації представлено вже у заголовку тексту, а саме: адресант – U.S. Secretary Of State Condoleezza Rice, місце – Sofia, Bulgaria, час – April 27, 2006, мотив, тобто причина, з якої починається комунікація – Ukraine’s Prospects For NATO Membership. Титулатура адресанта та вживання в тексті займенника “we” вказує на те, що він є колективним та репрезентативним, тобто виступає репрезентантом НАТО та уряду США. 
Для того ж щоб визначити, кому адресовано цю політичну заяву доведеться звернутися до ситуативного контексту. Так, з джерел масової інформації дізнаємося, що вказаний текст було виголошено на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО 27-28 квітня 2006 року. Цю зустріч було присвячено обговоренню щодо посилення і розширення відносин НАТО з країнами не членами Альянсу. Україну на зустрічі представляв Міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Отже політична заява має складного адресата: формально (експліцитно) адресатами є держава Україна (Ukraine’s prospects, the Ukrainian Government and the Ukrainian people, Foreign Minister Tarasyuk) та інші країни, що прагнуть членства в НАТО (European democracies that wish to join NATO), але імпліцитно під Україною мають на увазі різні політичні сили в Україні, що дотримуються різних позицій щодо НАТО. На підтримку цього погляду наведемо речення з тексту, яке стверджує неодностайність відношення українців до цієї організації: The Ukrainian Government and the Ukrainian people will have to decide whether or not this is something that they wish to pursue. – Український уряд та український народ повинні будуть вирішити, чи є це саме тим, що вони бажають ставити за мету. Таким чином, визначення реального адресанту та адресату допомагає осягнути, що має на меті політичний текст. 
Мету політичної заяви тісно пов’язано з її комунікативними та прагматичними характеристиками. Будь-яка політична заява є двоїстою за своєю стратегією: 1) експліцитна стратегія – оприлюднити позицію тих сил, що роблять заяву; 2) імпліцитна стратегія – не висловити нічого, що може бути використано політичними опонентами. Експліцитне завдання проаналізованої політичної заяви – викласти позитивні аргументи американських пронатовських сил, що пояснюють 1) їхнє заохочування України та інших країн до вступу в НАТО, 2) занадто повільне здійснення цього прагнення. 
Імпліцитне завдання цієї заяви – не активізувати антинатовські політичні сили в Україні. 
При перекладі українською перекладача насамперед буде цікавити відтворення стратегій, що пов’язані з Україною. Ці стратегії обумовлюють певні завдання для перекладача: 1) зберегти у перекладі ті одиниці політичної лексики та фразеології, що підтримують позитивний імідж НАТО; 2) уникати використання тих перекладацьких відповідників, що можуть викликати негативні асоціації як у антинатовської аудиторії, так й у пронатовської аудиторії, яка бажає прискорити процес вступу України до НАТО. 
До текстових елементів, що несуть у собі позитивну семантику, відноситься термін “open door policy” та його контекстуальні варіанти. Річ у тому, що цей термін зустрічається у політичній заяві кілька разів, але зазнавши кількісних та якісних змін. Ця одиниця зустрічається вже у першому реченні тексту: It has been the policy of NATO and it remains the policy of NATO to have an open door to European democracies that wish to join NATO. У структурному відношенні термін позбавлено цільнооформленості, але семантичні зв’язки не порушено, тому реципієнт досить легко виокремлює його з контексту. Перекладач вдається до структурних транспозицій, відтворюючи термін у цілісному вигляді. Тим самим він полегшує сприйняття для україномовного читача: Політика НАТО була і залишається політикою відкритих дверей для європейських демократій, які бажають приєднатися до НАТО. В той же час збережено емфатичність речення, за рахунок заміни паралельних конструкцій у ВТ повтором у ПТ. 
Далі у політичній заяві трапляються такі контекстуальні варіанти терміну “open door policy”: And so when we talk about that open door, we also talk about the states that need to be prepared <…>; But I think NATO has a record of having kept that door open <…>. 
На нашу думку тут відбувається детермінологізація терміну, при чому ця одиниця актуалізує своє символічне значення – запрошення до контакту. Символіка контакту підтримана такими лексемами та сполуками як to join, taking in members, admitted, NATO remains an open organization. До того ж одиниця “open door” займає сильні позиції тексту (початок першого та другого абзацу), що є одним зі композиційних маркерів символу. У ПТ перекладач зберігає семантику контакту, але втрачає символічність, заміщуючи де термінологізовані одиниці вихідним терміном саме на сильних позиціях тексту. 
Таким чином, задля збереження термінологічності текст-типологічної ознаки політичної заяви перекладач нехтує КС (неформальна зустріч), що дозволяє послаблення термінологічності й появу символічності, навіть у офіційних типах текстів. 
Виникнення негативного підтексту в перекладі часто пов’язано із невдалим вибором відповідника. У досліджуваному тексті до одиниць, що мають декілька варіантів перекладу українською, відноситься термін NATO. У спеціальних політичних та політологічних словниках зафіксовано два термінологічних еквіваленти – НАТО, Організація Північно-атлантичного договору [40; 41]. У неспеціальних словниках (енциклопедичних, тлумачних, тощо) зустрічаються такі не термінологічні варіантні відповідники: Північноатлантичний Альянс, Північно-атлантичний союз, блок НАТО, альянс НАТО [39]. 
З цього випливає, що в перекладі НАТО може бути представлено генералізаторами «союз», «блок» та «альянс». Розглянемо, які асоціації викликає кожне з цих слів у пересічного українця. «Союз» має чіткі радянські асоціації. «Альянс» не має жодних асоціацій, але ця іншомовна лексема є малозрозумілою для широких верств населення. На відміну від альянсу слово «блок» є цілком зрозумілим та широко вживаним, одначе у Радянському Союзі це слово мало лише негативне значення. Протягом десятиріч у радянській антинатовській контрпропаганді вживалося слово «блок», часто на протиставлення блоку НАТО країнам Варшавського договору. Це, безсумнівно, залишилося у фоновій культурній пам’яті українців середнього та старшого покоління. Таким чином, відтворення NATO у ПТ як альянс НАТО (комбінована реномінація) та Альянс (генералізація) стає цілком умотивованим. 
З усього вищезазначеного випливає що, врахування комунікативної ситуації допомагає перекладачеві зробити вибір адекватних перекладацьких стратегій. Так, перш за все доцільно звернути увагу на такі одиниці тексту, що дозволяють ПТ стати більш адресним. Це дає змогу 1) уникнути можливого використання зазначеної заяви антинатовськими політичними силами, 2) недвозначно висловити підтримку пронатовським силам та 3) сформулювати привабливі та зрозумілі стимули для нейтральних політичних сил або для тих адресатів, які допоки ще вагаються. Відповідно, у ПТ треба використовувати такі мотиви та відповідні їм лексичні та фразеологічні одиниці, які створюють позитивний імідж адресанта й політичних сил, що стоять за ним. Водночас політична заява вимагає першочергового відтворення термінології, навіть за рахунок прихованої символічності. 
ПТ повинен містити такі терміни, що, з одного боку, зберігають чіткість та зрозумілість ВТ, а з іншого боку, не викликають негативних асоціацій в іншокультурному середовищі. Запобігти тому, щоб ПТ сприймався як занадто директивний та викликав небажану реакцію в новій аудиторії, допоможе використання рівноцінних контекстуальних синонімів, якщо вони існують для політичної термінології ВТ. 
 
2.2. Прагматичний аспект перекладу текстів політичного дискурсу 
У наш час зростання наукових знань викликає розширення кордонів окремих наук. Вивченням політичного дискурсу, наприклад, займаються політологи, психологи, філософи, соціологи, економісти, спеціалісти з теорії комунікації та лінгвісти. Тим самим визнається факт, що політичний дискурс є об’єктом міждисциплінарних досліджень. Зацікавленість у вивчені політичного дискурсу (ПД) призвела у свою чергу до виникнення в мовознавстві парадигми політична лінгвістика. Згідно з точкою зору Баранова О.М. інтерес до аналізу політичних текстів обумовлений кількома факторами: 
- по-перше, внутрішніми проблемами лінгвістичної теорії; 
- по-друге, цей аналіз потрібен для суто практичних цілей; 
- для вивчення політичного мислення суспільства і моніторингу різноманітних тенденцій у сфері громадської свідомості; 
- спроби звільнити політичну комунікацію від маніпуляції громадською свідомістю [15, c. 83]. 
Політичний дискурс розглядається лінгвістами як об’єкт лінгвокультурологічного вивчення [37], як «вторинна мовна підсистема, з функціями, тезаурусом та комунікативним впливом» [19, c. 13]. 
За думкою багатьох лінгвістів переконуюча функція є основною функцією політичного дискурсу: «будь-який текст має вплив на свідомість е адресата с семіотичної та прагматичної точки зору» [25, c. 21]. 
Політичний дискурс може бути визначений як сукупність усіх мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом. Політичний дискурс реалізується в усній та писемній формах. До політичного дискурсу можна віднести публічні виступи політиків, заяви політиків, політичних оглядачів та коментаторів, публікації у ЗМІ, матеріали спеціалізованих видань, що мають справу з різними аспектами політики. Політичний дискурс - це дискурс політиків. Він формується в контексті функціонування політичних інститутів (засідання уряду, сесія парламенту, з’їзд партії тощо) і є політичним, якщо супроводжує політичний акт у відповідній інституційній атмосфері. 
Застосування політичної мови поширилося в публічній сфері завдяки впливовій ролі мас-медіа, розвитку комунікативних технологій, поширенню процесу глобалізації та процесу комерціалізації політичної комунікації. Тлумачення мови як дискурсу базується на ставленні до нього як до форми соціальної дії, яка має підґрунтя в соціальних умовах її реалізації. 
У дослідженні політичного дискурсу значна увага приділяється описовому методу дослідження, у рамках якого найбільш яскраво і вичерпно надано риторичний підхід до вивчення політичного дискурсу. Враховується, перш за все, те, що основною функцією політичного дискурсу є функція впливу за допомогою мовлення, а лінгвістів цікавить те, які мовні та мовленнєві засоби використовуються для нав’язування політичних уявлень. 
Так, здійснюючи лінгвістичні дослідження виступів лідерів в межах лінгвопрагматики, вчені описують мовленнєву поведінку політика, вивчають риторичні стратегії, реконструюють його мовну особистість. Якщо звернутися до Почепцова Г.Г., ми знайдемо результати таких досліджень:«В результаті співставлення виступів Кеннеді та Хрущова напередодні Карибської кризи отримала підтвердження “дзеркальна гіпотеза”, за якою сприйняття Америки та сприйняття Радянського Союзу спотворювалися однотипно» [28, c. 42]. 
Лінгвопрагматика є об’єктом дослідження багатьох науковців, і тому має значний спектр тем і проблем. Але ж єдиним для всіх є той факт, що прагматичні інтерпретації зумовлюються прагматичним контекстом, тобто сукупністю когнітивних і соціальних факторів, релевантних для використання даного висловлювання як успішного мовленнєвого акту.  
Jonathon Porritt, former head of the government's Sustainable Development Commission, examines the developments in Copenhagen: "none of the real key issues have been locked in, in Copenhagen". (BBC News, Dec 19 2009) – Джонотон Поріт, колишній голова урядової комісії сталого розвитку, розглядає просування у Копенгагені: «ні одна з дійсно ключових проблем не була вирішена у Копенгагені». 
До емпіричних завдань загальної теорії прагматики належить розробка когнітивної моделі створення, розуміння і запам’ятовування мовленнєвого акту, а також моделі комунікативної взаємодії та використання мови в конкретних соціально-культурних ситуаціях. 
Сфера дослідження семантики – буквальне значення, тобто засоби смислової інтерпретації окремих пропозицій (речень, смислових фрагментів) вивчаються в нейтральному контексті, в той час як прагматика займається інтерпретацією пропозицій висловлювання в широкому (збагаченому) контексті. Таким чином, перекладаючи, треба брати до уваги широкий текст: 
- попередній текст, 
- переконання й очікування комунікантів, 
- їх стосунки і взаємні обов’язки; 
- поєднання теоретичних знань (як загальних, так і конвенціальних) для успішного виконання комунікативного вторинного процесу – перекладу, з науковим підходом, уникаючи комунікативних девіацій в інтерлокуції комунікантів. 
Addressing the summit on Friday, President Obama said: "While the science of climate change is not in doubt, I think our ability to take collective action is in doubt right now, and it hangs in the balance."  
He said he had come to Copenhagen "not to talk, but to act". 
Responding to the speech, Bolivia's President Evo Morales commented: "President Obama said it was time to act. And if we are to act, then I have to ask you - starting from now, please fulfil the Kyoto Protocol." (BBC News, December 18, 2009) – Роблячи звернення на самміті у п’ятницю, президент Обама сказав: «Тоді як наука не має сумніву відносно змінення клімату, я вважаю, що наша спроможність зробити колективні дії зараз знаходиться під сумнівом, та залишається у підвішеному стані».  
Він сказав, що проїхав до Копенгагену «не говорити, а діяти». 
Відповідаючи на цю промову, президент Болівії Ево Моралез прокоментував: «Президент Обама сказав, що зараз час діяти. І якщо ми повинні діяти, то я повинен вас попросити – починаючи з теперішнього моменту, виконуйте Кіотський протокол». 
Під час усвідомлювання дискурсу інтерпретатор /перекладач компонує пропозиції в загальне значення, встановлює зв’язки в межах тексту, включає нову інформацію до теми дискурсу. Як результат - ліквідується референтна неоднозначність, визначається комунікативна мета, виконується успішна комунікація. 
Слова, конструкції, думки є опорними елементами, на які слід спиратися під час використання інструментів інтерпретацій. Знання про властивості мовлення на базі мов перекладу - вихідної мови і мови перекладу - є недостатніми в процесі перекладу. Перекладач має знати також: 
- локальні і контекст-ситуації; 
- імплікації тексту; 
- глобальні конвенції, правила спілкування й інформацію, яка виходить за межі слова та спілкування; 
- стратегії (мета і засоби інтерпретації); 
- інтенціональність – наміри, які регулюють хід інтерпретації. 
US President Barack Obama and German Chancellor Angela Merkel have vowed to "redouble" efforts to achieve peace in the Middle East, at talks in Dresden. 
Mr Obama said his government would seek a resumption of peace talks between Israel and the Palestinians. 
On the Middle East, the German chancellor said she and Mr Obama had discussed a timeframe for diplomatic action in the Middle East and pledged to offer whatever help Germany could provide. (BBC News, June 5, 2009) – Президент США Барек Обама та канцлер Німеччини Ангела Меркель дали обіцянку подвоїти зусилля досягти мир на Близькому Сході у ході переговорів у Дрездені. 
М-р. Обама заявив, що його уряд буде прагнути поновлення мирних переговорів між Ізраїлем та Палестиною.  
По питанню Близького Сходу канцлер Німеччини сказала, що вона з М-р. Обамою обговорили строки дипломатичних дій на Близькому Сході і дала обіцянку пропонувати будь-яку допомогу, що може надати Німеччина. 
Прагматичний аспект наявний у всіх стилях і в усіх жанрах. Але у текстах ПД він відрізняється кількісним і якісним характером. Кількісність характеризується інтенсивністю впливу, а якісний аспект вирізняється змістом прагматики і засобами її реалізації у процесі комунікації. Прагматика на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки є міждисциплінарною проблемною галуззю, і крос-дисциплінарна стратегія дозволяє розширювати межі дослідження, адаптувати методи з метою подолання академічної роз’єднаності. За допомогою дискурс них досліджень об’єднаються багаточисельні теорії і практики актуалізованого тексту. В академічних контекстах аналіз політичного дискурсу (ПД-аналіз) не є відокремленою дисципліною, а точніше функціонує як міждисциплінарний методологічний напрям, що інтегрує теорії і практики аналізу політичних текстів. 
Теорія мовленнєвих актів [24], [31] суттєво вплинула на становлення і розвиток дискурсного аналізу. Однак у термінах політичного дискурсу ми орієнтуємося не тільки на первинні варіанти досліджень дискурсу (які співпадають із граматичним, лінгвістичним та семантичним дискурсами). Поняття мовленнєвих актів використовується в широкому комунікативно-прагматичному контексті, з урахуванням багаторівневих функціональних вимірів дискурс-аналізу, надає особливе значення дослідженню контекстуальних моделей у термінах когнітивної науки. В контексті політичного дискурсу «акт», «дія» (мовленнєва, дискурсивна, комунікативна) та «взаємодія» (інтеракція) стають центральними поняттями. Одним з основних методологічних орієнтирів політичного дискурс-аналізу є релевантність дій до політичної сфери. В цьому і полягає сутність інтерпретації. Політичний дискурс – це продукт ментальних процесів, як індивідуальних так і колективних [10]. Кожна ментальна модель унікальна. Але гендер, вік, ролі належать до груп і виявляються релевантними дискурсу тільки в тому випадку, коли комуніканти звертають на них увагу. 
Спираючись на наукові тенденції Дж. Серля [31] серед інших схем класифікації мовленнєвих актів найбільш релевантними ПД визначають репрезентативи (відображають стан справ у дискурсі), директиви, комісиви, експресиви, декларації. 
У термінах політичного дискурсу ми орієнтуємося по суті й на граматику тексту, лінгвістику тексту, семантику дискурсу й інше. 
Senator Joe Lieberman said on Tuesday: "I'm getting to the position where I can say what I wanted to say all along, that I'm ready to vote for health care reform". (BBC News, December 15, 2009) – Сенатор Джо Ліберман заявив у вівторок: «Я дістаюся того моменту, коли я можу сказати, що я хотів завжди сказати, що я готовий голосувати за реформу охорони здоров'я». 
Повністю поняття МА використовується у широкому комунікативно-прагматичному контексті у його відношенні до динамічного, соціально-орієнтованого дискурс-аналізу. Таким чином, аналіз дискурсу ми проводимо через інтегрований соціальний підхід, реалізуємо комплексний аналітичний підхід, використовуючи структурний рівень у широкому соціальному і культурному контексті. 
Слід відзначити, що під час аналізу реальної мови інструментарій теорії мовленнєвих актів не доповнюється іншими дослідницькими засобами, і взагалі, використовується рідко. Це зумовлюється тим, що теорія Остіна й Серля з самого початку не претендувала на створення концептуального апарату прагматики, і тому виявляє слабкі позиції. В літературі за темою відмічені наступні труднощі [15, c. 4]: 
- складність сегментації мовного потоку на одиницю мовного потоку; 
- множинність функцій одного висловлювання; 
- неповнота таксономій мовленнєвого акту; 
- невичерпаність визначень спрямованого мовленнєвого акту в термінах намірів саме того, хто говорить; 
- обмеженість трактування контексту в межах теорії. 
Політичний дискурс-аналіз являє собою складну систему роботи з текстом, яка дозволяє оперувати дискурсом на різних рівнях. У широкому контексті найбільший інтерес викликає система аналізу риторичних ходів, стратегії позитивної самопрезентації та негативного репрезентування опонента. Так, особливо чітко ці стратегії можна розглянути на матеріалі передвиборчих кампаній президентів країн. 
Ukraine's murky electioneering. 
"Things are not peaceful and quiet here. As long as the current administration is in power then we can only expect that they may forge the results," says Viktor Yushchenko, the main opposition leader. 
The prime minister, who says he believes there will be an honest vote, has called for calm. "We must not gain power with violence; we can express our opinions only in a peaceful manner through the ballot box," said Mr Yanukovych. (BBC News, October 31, 2004) – Українська брудна передвиборча компанія. 
«Зараз не все так мирно і тихо тут. Тоді як нинішній уряд при владі, ми можемо лише очікувати, що він може фальсифікувати результати», каже Віктор Ющенко, лідер головної опозиції.  
Прем'єр-міністр, який каже, що вірить у чесні вибори, закликає заспокоїтися. «Ми не повинні здобувати владу силою; ми лише можемо виражати свою думку мирними засобами через виборчу скриньку», каже М-р. Янукович. 
Не викликає сумніву a priori той факт, що використання подібного інструментарію під час здійснення прагматичних інтерпретацій політичного дискурсу непрофесійним перекладачем більш ніж приблизне і потребує значної адаптації згідно з дослідницькими цілями і задачам. У свою чергу перекладацький аналіз в широкому значені здатний збагатити інструментарій професійного перекладача за умови широкого використання ним теоретичних напрямів різноманітних релевантних наук, і в першу чергу – теорії мовленнєвих актів, тому що за даною теорією мова розглядається не як сукупність універсальних або перевизначених змістів, а як сфера дій, взаємодій і взаємного впливу, яка дозволяє прагматично інтерпретувати окремі висловлювання і тексти, промови в цілому. 
 
Висновки до розділу 2 
Перекладач повинен враховувати при перекладі текстів політичного дискурсу як лінгвістичний аспект, так і комунікативно-прагматичні аспекти. 
Домінантними ознаками при перекладі політичного дискурсу є вказівка на мотив/подію, по якому політик робить заяву, збереження об'єму тексту і превалювання критерії точності. 
Політична мова володіє найбільшою вариативностью структурних компонентів, що допускає при перекладі зменшення або збільшення об'ємів тексту. 
Якщо порівнювати тексти в різних традиціях, то може бути відзначена симетрія або асиметрія в межах одного типу тексту. Симетрія показує, що перекладач може вдатися до власне перекладу, а асиметрія указує на адаптацію, тобто перекладачу треба адаптувати даний текст. Якщо ми говоримо про структурні ознаки, то під адаптацією мається на увазі відтворення структурних змін. Крім того, залежно від того, на що орієнтується перекладач – на адекватне сприйняття в своїй культурі, або на те, щоб зберегти специфіку і відтворити текст для іншої аудиторії, залежатиме вибір між власне перекладом і перекладом-адаптацією. Тобто залежно від орієнтації на свою або на чужу культуру перекладач може визначити зону власне перекладу і зону адаптації в межах структурних компонентів конкретного типу тексту. 
В будь-якому випадку перекладач повинен враховувати при перекладі і адаптуванні комунікативні та прагматичні аспекти. 
 
 
 
 
 
 
 
ВИСНОВКИ 
Політичний дискурс по суті є виразом всього комплексу взаємостосунків між людиною і суспільством, і, таким чином, це явище по суті своїй функціонально направлено на формування у реципієнтів деякого фрагмента світосприймання або картини миру. Використовуючи політичний дискурс можна зрозуміти, як в різних мовних колективах моделюються культурні цінності, як пропагується соціальний порядок, які елементи мовної картини миру залишаються за межами свідомих мовних стратегій говорючих, як формується концептуальна картина миру, властива кожному мовному колективу. 
Політичний дискурс рясніє новоутвореннями. Політики намагаються звернути увагу на свої ідеї та дії та вважають формування та використовування неологізмів гарним методом для досягнення цієї мети.  
Лексичне маніпулювання активно проявляє себе в політичному дискурсі або через зміну значень слів, або через вибір певних слів для позначення об'єктів. Такі характеристики мови, як рухливість семантичної структури слова, трудність відмежування конотацій від основних значень, варіативність цих значень і значень одних і тих же мовних знаків, вільна заміна об'єктивного суб'єктивним і, навпаки; акцентування синонімічних і асоціативних зв'язків слів, модальність висловів і ін., навмисно і цілеспрямовано використовуються політиками.  
Найхарактернішими способами утворення неологізмів в мові сучасного англійського політичного дискурсу є словоскладення, конверсія і зміна значень слів. Останнім часом запозичення поступаються місцем семантичному процесу утворення політичних новоутворень. 
Новоутворення мають однією з своїх функцій розкриття якоїсь додаткової риси явища, що часто використовується у політиці. В новоутвореннях політичного дискурсу легко встановлюються зв'язки з певними подіями і фактами політичного життя суспільства на даному конкретному етапі його розвитку. 
В політичному тексті міститься як лінгвістична, так і екстралінгвістична інформація (картина миру), і знакова інформація (картина миру, представлена через знак, номінацію). 
При перекладі тексту політичного дискурсу перекладач повинен враховувати всі наявні аспекти.  
В процесі перекладу необхідно установити вплив комунікативних та прагматичних компонентів ситуації спілкування на стратегії перекладу текстів політичного дискурсу. Комунікативна ситуація є невід’ємною складовою моделі перекладу оригіналу. Перекладач повинен звертати увагу на компоненти комунікативної ситуації у вихідному тексті та перекладному тексті.  
Врахування комунікативної ситуації допомагає перекладачеві зробити вибір адекватних перекладацьких стратегій. Перекладний текст повинен містити такі терміни, що, з одного боку, зберігають чіткість та зрозумілість вихідного тексту, а з іншого боку, викликають саме ті асоціації, які намагався передати адресант політичного дискурсу.

Загальна характеристика роботи

Наприкінці ХХ століття виключно важлива роль мови як засобу комунікації, що стрімко та невпинно зростає, стала очевидною не лише для лінгвістів, а й для фахівців, які працюють в інших областях. Головною причиною цього став інформаційний бум, зумовлений становленням та розвитком найновітніших технологій та їх зрощенням з бізнесом, що у свою чергу зумовило необхідність доступу до інформації та максимально швидкого обміну нею, а також викликало удосконалення старих та створення нових засобів зв’язку, у тому числі й електронних, а також сприяло розвитку ЗМІ. Інформаційний бум став поштовхом до розвитку мов, які його обслуговують, і насамперед міжнародних,  і в першу чергу до розвитку лексичних систем цих мов. Надання і пошук релевантної інформації в умовах глобального мультикультурного та мультимовного простору загострили проблему ефективності комунікації. Це безпосередньо стосується політиків, що професійно займаються забезпеченням взаєморозуміння, неприпусти-містю та врегулюванням конфліктів у глобальному просторі, використовуючи у якості засобу комунікації природні мови.

Відносно світу політики усвідомлення важливої ролі мови сформувалося у  філософські та лінгвістичні проблеми співвідношення мови та влади, агітації, пропаганди і політичної реклами, інформативності  та переконливості у політичній комунікації, вивчення мови як інструменту соціальної влади, мовної упаковки соціальних процесів у демократичному та тоталітарному  суспільствах, використання мови з  метою впливу на свідомість широких  мас, ролі мови у створенні іміджу політика, індивідуального стилю  політика як мовної особистості. У лінгвістиці  ця тематика фактично відповідає проблемі політичного дискурсу, що став протягом останнього часу популярним об’єктом досліджень на матеріалі різних мов. Інтерес до політичного дискурсу зумовлений не лише роллю політики та політиків у світі, що посилюється, та їхнім перебуванням у центрі уваги  ЗМІ, тісною співпрацею політичних структур та ЗМІ, а й виникненням і розвитком  низки нових дисциплін – політології, конфліктології, іміджелогії тощо.

Предметом дослідження став сучасний американський політичний дискурс, який являє собою єдність вербального  та невербального, що формується під  впливом цілого спектру екстралінгвістичних  факторів, передусім, соціальних.

Об’єктом дослідження виступають одиниці лексичного рівня мови, синтаксичні  конструкції, стилістичні та риторичні  прийоми, що забезпечують ефективність політичної комунікації, інформування та переконування адресата.

Актуальність роботи зумовлена  інтересом у лінгвістиці

- до моделювання комунікативного  процесу з урахуванням фактору  адресата, культурних, етнічних та  соціальних особливостей аудиторії,

- до правил кодування інформації  мовними засобами з метою забезпечення  максимальної ефективності комунікації  та корекції ментального простору  адресата у бажаному напрямку,

- до позамовних факторів, що  безпосередньо чи опосередковано  впливають на комунікацію.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому 

- вперше здійснюється комплексне  лінгвістичне вивчення сучас-ної  політичної комунікації у США, 

- досліджуються основні принципи  формування політичного дискурсу, його складові та характерні  особливості,

- вивчається індивідуальний стиль  американських президентів другої  половини ХХ століття та мовні  результати їхньої діяльності  в американському суспільстві,

- розкривається аргументативний  потенціал сучасної англійської  мови, що використовується у політиці  для впливу на свідомість широких  мас, 

-  уточнюється спектр соціальних факторів та їхній вплив на функціонування мови у політичній комунікації у сучасному американському суспільстві,

Теоретична новизна дослідження  полягає у тому, що у ньому вперше на матеріалі американського варіанту сучасної англійської мови

- розвиваються положення теорії  дискурсу та текстолінгвістики,

- досліджуються риторичні прийоми  та принципи, що використовуються  у публічних виступах сучасних  американських політиків,

- уточнюються позамовні фактори,  що детермінують вибір мовних  одиниць та організацію повідомлення,

- розвивається антропоорієнтований  підхід у лінгвістиці, а саме  уявлення про мовну особистість. 

Головна мета роботи – комплексне дослідження принципів організації  американського політичного дискурсу – обумовила конкретні завдання:

- визначити характерні риси  американського  політичного дискурсу,

- вивчити мовне оформлення понять, що детермінують організацію  політичного дискурсу,

- уточнити вплив філософських, політичних та економічних теорій, культурних концептів на вербальну  частину політичної комунікації  у сучасній Америці,

- доповнити існуючі глосарії  політичних термінів одиницями,  що з’явилися у  90-х роках ХХ століття.

У роботі використані такі методи та прийоми лінгвістичного аналізу: контекстуальний аналіз, дескриптивний, семантико-синтаксичний.