Лінгвопрагматичні особливості сучасного американського політичного дискурсу

Лінгвопрагматичні особливості сучасного  американського політичного дискурсу

У статті розглянуто лінгвопрагматичні  особливості американського політичного  дискурсу. Проаналізовано семантичні та прагматичні фактори невизначеності одиниць сучасного американського політичного дискурсу.

   Одним із напрямків сучасної  антропоцентрично орієнтованої  лінгвістики є визначення ролі  мови в соціальноважливих діях  людей. Соціально-важливі дії  для суспільства у всі часи  здійснювали політики [1:6]. Актуальність  дослідження політичного дискурсу  визначається направленістю значної  кількості лінгвістичних студій  на аналіз останього [2; 3; 4]. Політичний  дискурс має свої семантичні, прагматичні особливості, які  впливають на ступінь визначеності  його одиниць у певній ситуації. Отже, метою дослідження є виявлення  й аналіз факторів, що призводять  до невизначеності одиниць політичного  дискурсу.

   До семантичних факторів  невизначеності одиниць політичного  дискурсу належить: абстрактність  та широта значень лексичних  одиниць, відносність визначення  абстрактних одиниць. Політики  часто нехтують уточнюючими визначеннями, яких потребують лексичні одиниці  з абстрактним значенням. Багато  одиниць політичної мови означають  комплекси ідей, досить віддалених  від безпосереднього досвіду  людини. Отже, у політичному дискурсі  спостерігається конфлікт двох  тенденцій – термінологічної,  поняттєвої точності та змістової  невизначеності, неоднозначності:

   Libya has now agreed to extend that deadline by three months, and Bush said in his statement Friday that Libya still must finish "a complete renunciation of all ties to terrorism." He said that the decision to certify to Congress that Libya has fulfilled all the requirements of the U.N. resolution concerning the Pan Am 103 bombing "does not prejudge the removal of Libya from the terrorism list or detract from Libya's obligation to fulfill its continuing Pan Am 103 commitments" [5].

   У наведеному прикладі використовуються абстрактні лексичні одиниці, які віддалені від повсякденного досвіду людини. Завелика кількість таких лексичних одиниць може стати причиною неправильного їх витулмачення.

   Механізм вербального впливу  на людину базується у взаємодії  слова та значення. Професійний  політик у своїй комунікації  прагне точності визначення, проте  інколи завуальовує свої цілі  засобами еліпсісу, номіналізації,  метафорізації, особливою інтонацією  [6:3], вдаючись до перекручування інформації:

   Mr. Bush has made "the war on terrorism" a mantra to cover everything his administration has done. But the Iraq war has nothing to do with the war on terrorism as we now know. It was a plan of Cheney, Rumsfeld and their coterie of "neo-conservative" intellectuals (like Paul Wolfowitz) long before they came to power.

   The "war on terror" was only a pretext to implement this plan, as accounts of the early White House reaction to the Sept. 11 attack seem to indicate. Does one have to say that none of these goals have been achieved or can be achieved? [7].

   У цьому прикладі намір політика завуалювати свої дії "війною з тероризмом" реалізується невизначеністю та прихованістю його висловлювань.

   Невизначеність лексичних одиниць, яка веде до перекручування інформації пояснюється навмисним порушенням постулатів комунікації [8]. За Г. П. Грайсом, успішність комунікації забезпечується при дотриманні Принципу Кооперації та пов’язаних з ним максим кількості, якості, релевантності та способу вираження. Запропоноване Г. П. Грайсом поняття "імплікатура" використовується для опису небуквальних смислів. На жаль, теорія імплікатур не дає відповіді на питання , яким чином учасники комунікації можуть дізнатися, що мовець навмисно, а не випадково не дотримується максим мовленнєвого спілкування. Якщо комунікант здогадується, що мовець навмисно порушує свою мовленнєву поведінку, він може побудувати подальшу розмову так, щоб уникнути виникнення комунікативних невдач і досягти поставленої мети. Очікувані комунікативні невдачі можливо попередити, а випадкові комунікативні невдачі призводять до порушення адекватності висловлювання. Найчастіше подібні проблеми пов’язані із порушенням прагматичної адекватності.

   Порушення прагматичної  адекватності дискурсу зумовлено  значним неспівпаданням когнітивних  моделей дискуривної взаємодії,  що є причиною невірної інтерпретації  адресатом комунікативного наміру  мовця. Мовець навмисно ігнорує  максими, тим самим порушуючи  контекстні очікування адресата [9:18].

   Прагнучи врятувати авторитет  та уникнути конфлікту у спілкуванні,  політики вдаються до використання  невизначених висловів, що дозволяє  мовцю легше заперечувати усе  сказане. Наприклад,

   On Iraq, John Kerry’s record is a bit muddled. He voted against giving George Bush authority to use force in the first Gulf War, but backed the current President Bush in November 2002. In January Kerry criticized Bush’s foreign policy approach – and questioned whether force, іn the end, should be used against Sadam Hussein. He then came out in February and said force might have to be used [10].

   У наведеному прикладі політик вдається до тактики заперечення сказаного раніше, що дозволяє йому уникнути протиріччя.

   Невизначеність, як правило,  виступає засобом подолання комунікативних  проблем. Вона дозволяє мовцю  уникнути крайнощів, зберігати  нейтралітет при обговоренні  спірних питань, і тим самим  сприяє заладжуванню протиріч  між комунікантами:

   In an interview about his anti-war activities, Kerry said he knew nothing of attempts by his campaign to tinker with the past and that he disapproved. "People's memories are people's memories," he said. He added that he himself did not remember being at that 1971 meeting of the anti-war group. Hurley said he was merely asking Musgrave to be accurate, "because his memory was contrary to everything I was hearing" [ 11].

   Цей приклад ілюструє як невизначеність висловлювань політика знімає комунікативну проблему. Відмінні погляди двох людей на одну й ту саму подію спричиняє протиріччя, але політик займає нейтральну позицію, що допомагає йому уникнути негативних наслідків непорозуміння.

   Таким чином, невизначеність  одиниць політичного дискурсу  спричиняються семантичними та  прагматичними факторами. Ситуативно  ця невизначеність може призводити  до зняття комунікативних проблем  або до їх створення. Лінгвокогнітивні  фактори невизначеності одиниць  політичного дискурсу є також  значимими. Під час продукування  або сприймання тексту у психіці  людини формується ментальна  модель ситуації, що дискутується. Така модель містить інформацію  про наявну дійсність, комунікантів  та загальне знання про світ. Модель може знаходитись у  змішаному стані, коли минулий  досвід включається в розуміння  теперішніх подій або навпаки [12:69]. Лінгвокогнітивні особливості пов’язані з рівнями організації дискурсу, а саме ступенем накладання ментальних просторів учасників комунікації. Перспективи дослідження вбачаємо в дослідженні лінгвокогнітивних особливостей сучасного американського політичного дискурсу.

Горіна Олена Володимирівна. Когнітивно-комунікативні  характеристики американського електорального дискурсу республікаців : Дис... канд. наук: 10.02.04 - 2008.

Електоральний політичний дискурс визначається як система лінгвокогнітивних, комунікативних, аксіологічних і прагматичних аспектів, що характеризується інституціональністю, модифікованою інформативністю, персуазивністью, особливою роллю мас-медіа, театральністю, авторитарністю. Його персуазивна мета досягається шляхом цілеспрямованої трансформації картини світу виборців, що вербально здійснюється комунікативними стратегіями й тактиками імплантації до неї базових концептів картини світу республіканців.

У роботі визначені статус і функції  електорального дискурсу республіканців; їх базові політичні концепти та моделі метафоричної й метонімічної концептуалізації; стратегії (само)презентації політиків-республіканців; зміст і вербальні засоби створення  іміджу

Дж. Буша (мол.).

Проведене комплексне системне когнітивне й комунікативно-прагматичне дослідження  дозволяє визначити електоральний  дискурс республіканців як різновид політичного дискурсу, що виділяється  за параметрами агенса, сфери функціонування й політичної проблематики. Він обмежений  ситуаціями інституційного спілкування  і розповсюджується на комунікацію  персуазивної природи, що реалізує презентаційну  функцію через інформативно зорієнтовані тактики модифікації картини  світу виборців.

Провідний мотив електорального дискурсу республіканців – потреба досягнення влади – реалізується через створення  привабливого іміджу претендента на президентський пост за допомогою презентаційних стратегій і тактик, спрямованих  на модифікацію картини світу  електорату шляхом імплантації до неї  базових концептів картини світу  республіканців.

Електоральний дискурс республіканців формується навколо концепту ВИБОРИ, який служить гіперфреймом для його конституентів – базових концептів-регулятивів, відповідних окремим слотам цього  концепту: НАРОД – слоту СУБ’ЄКТ  ВИБОРУ; ДЕМОКРАТІЯ, СВОБОДА, ТЕРОРИЗМ, ВІЙНА – ПІДСТАВИ ВИБОРУ; ВЛАДА, ПРЕЗИДЕНТ – ОБ’ЄКТ ВИБОРУ.

Політична метафорика електорального дискурсу республіканців в основному  представлена ічотирма моделями: метафорами традиційної сім’ї, мілітарними (військовими), спортивними і фінансово-економічними, вкоріненими у доменах «СІМ’Я», «ВІЙНА», «СПОРТ», «ЕКОНОМІКА». У політичній картині світу республіканців, представленій  в їхньому електоральному дискурсі 2000 р., переважає метафорична модель традиційної сім’ї (ключова метафора ПРЕЗИДЕНТ – ЦЕ СУВОРИЙ БАТЬКО), а в кампанії 2004 року – метафора ВІЙНА З ТЕРОРИЗМОМ.

Персуазивна гіпермета електорального дискурсу зумовлює його провідні інтенції: самопрезентації і презентаці своєї  програми, аналізу ситуації, критики  й дискредитації суперника, спонукання голосувати за претендента, попередження й викриття, самовиправдовування. Ці інтенції досягаються відповідними стратегіями й тактиками дискурсу. Персуазивні стратегії є інформаційно-операційною  презентаційною системою, що складається  з інформаційно-інтродуктивних, інформаційно-модифікуючих й інформаційно-креативних стратегій: стратегій (само)презентації, дискредитації  опонента, змістового аналізу і оцінки ситуації, самозахисту, спонукання й  маніпулювання, змістовий компонент  яких реорганізує картину світу  виборців відповідно до базових концептів  республіканців.

Політичний імідж Дж. Буша (мол.) складається в масовій свідомості як стереотипізований оцінний емоційно забарвлений образ політичного  лідера, втілений як прямий, позитивний, створюваний за допомогою ЗМІ, Інтернет-публікацій, публічних виступів. Ядро іміджу Дж. Буша включає позиції СУВОРОГО БАТЬКА й БОРЦЯ З ТЕРОРИЗМОМ, провідні політичні цінності консерваторів; у змістову складову іміджу входять  висока самооцінка, соціально-політична  ідентичність республіканця, психологічні властивості: твердість, рішучість, демократичність. Процесуальна сторона іміджу включає  емоційність мови, енергійність, почуття  гумору, інтерактивність і демократичність, релігійний спосіб аргументації в дискурсі.

Отримані дані й результати є  перспективними для вивчення політичних концептів, політичної когнітивної  метафори, дискурсивних стратегій, для  поглиблення лінгвістичних досліджень в області політичної іміджелогії.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Антропоцентрична орієнтація сучасної лінгвістики суттєво змінила уявлення про характеристики її об’єкта, що позначилося на характері співвідношення лінгвістики з комплексом інших наук про людину (В.М. Алпатов, Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицка, О.П. Воробйова, В.З. Дем’янков, В.І. Kaрасик, Ю.М. Караулов, А.А. Кибрик, К.Я. Кусько, О.С. Кубрякова, А.А. Леонтьев, О.В. Падучева, Г.Г. Почепцов, Ю.С.Степанов, І.П. Тарасова, У. Лабов, С.М. Ервінн-Тріпп, Дж. Бломмаерт, Дж. Вершурен, Г. Браун, Дж. Юл, Н. Феарклау, Р. Фоулер, Дж. Гамперц, Х. Грайс, Дж. Ліч, Х. Сакс, Е. Щеглов, Дж. Джефферсон, Д. Шиффрін, Д. Таннен, Т.А. Ван Дейк, Р. Водак). Орієнтація сучасної лінгвістичної парадигми на вивчення людського фактора в мові та мовленні сприяє тому, що мова політики протягом останніх десятиліть стає об’єктом численних досліджень (А.Д. Белова, В. І. Карасик, Н. А. Чабан, С. А. Жаботинська,  О. С. Фоменко, T.A. Ван Дейк, М. Еделман, Н. Феарклау, П. Чілтон, Дж. Уілсон, Р. Водак, Р. Ходж, Г. Кресс та ін.). Вчених зацікавили лінгвістичні важелі проблем соціально-комунікативної нерівності, контролю, домінування та влади. Контроль над дійсністю та реалізація відносин влади, що відбувається за допомогою політичного дискурсу, передбачає створення і відтворення окремих моделей або сценаріїв мовленнєвих ситуацій чи подій (О.М. Баранов, П.Б. Паршин, T. A. Ван Дейк, Н. Феарклау, Р. Водак).

Реферована дисертація, виконана в  руслі соціопрагматики, присвячена висвітленню комунікативно-інтеракціональної  організації та семантико-прагматичних особливостей вербалізації соціолінгвістичної категорії домінантності (В.І. Карасик, Т.А. Ван Дейк, Д. Таннен, Н. Феарклау) в мовленнєвій взаємодії учасників  політичних дебатів. Політичний дискурс  як комплексна форма людської діяльності з давніх-давен привертав увагу  дослідників різноманітних галузей  гуманітарних наук. Проте останнім часом масована експансія друкованих та електронних засобів масової  інформації посилила інтерес мовознавців  до політичної комунікації як могутнього засобу мовленнєвого впливу на слухача. Актуальним сьогодні є вивчення здатності  політичного дискурсу переконувати і спонукати аудиторію до дії  та трактування політичного мовленнєвого впливу як такого, що визначає владу  чи прагнення до неї (Г. М. Яворська, T. A. Ван Дейк, Н. Феарклау, М. Фуко). У  зв’язку з цією проблематикою  виникає широке коло суто лінгвістичних  проблем, пов’язаних з вивченням  мовних механізмів здійснення влади, вивченням  внутрішньомовних (когнітивних, семіотичних, семантичних, референційних) характеристик, що уможливлюють зловживання мовою, а також з окресленням результатів  маніпулювання мовою, тобто впливів  на мовленнєву поведінку і мовну  свідомість носіїв мови.  Політичний дискурс як лакмусовий папір виявляє нерівність між дискурсивними сутностями комунікантів в інституційній обстановці, де реалізація домінантності відбувається шляхом домінантних мовленнєвих дій з одного боку та використанням лінгвістичних засобів аргументації і маніпуляції з іншого. Названі проблеми розглядаються у зв’язку з дослідженням функціонування мовних одиниць різних рівнів у тексті та вивченням способів реалізації їх прагматичної функції у текстах публічних промов передвиборчої політичної комунікації.