Лінгвопрагматичні особливості сучасного американського політичного дискурсу

 Крім того, домінантність як  динамічна інтерактивна сутність  є характерною рисою будь-якої  мовленнєвої взаємодії. Йдеться  про домінантність мовця (продуцента) над слухачем (реципієнтoм), інтерв’юера  над опитуваним, активного учасника  інтеракції над пасивним і  т. ін. Тому проаналізовано не  лише аргументативні здатності  домінування, а й формально-структурну  організацію мовленнєвої взаємодії,  що викриває та ілюструє динамічні  властивості інтеракціонального  прояву домінантності. Так, виділено  два тісно пов’язані та взаємообумовлені  типи домінантності в офіційному  дискурсі політичних передвиборчих  дебатів: інтеракціональну домінантність  (ІД) та риторичну домінантність  (РД). Жодна з них не існує  окремо: одна визначає та передбачає  динаміку іншої і навпаки. Лише  їх різнорівневі прояви (ІД виявляється  на інтеракціональному рівні  мовленнєвої взаємодії, а РД  – на рівні підібраних комунікантами  вербальних засобів) змушують  нас умовно розділити їх на  дві окремі категорії для дослідження,  аби уможливити конверсаційний  та лінгвістичний аналіз їхнього  вияву.

Питання про визначення “домінантності”  ще довго залишатиметься предметом  наукових дискусій. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище пов’язане з різними  галузями науки, тому має свою галузеву інтерпретацію. Складність цього поняття  важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала, принаймні, основні  з його інгерентних та адгерентних  значень. Для нас важливим є тлумачення домінантності як соціолінгвістичної категорії, ядром якої є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин. Характерними ознаками домінантності є інтерактивність та динамічність.

Дискурс політичних  дебатів – це діалогічне середовище par excellence для дослідження домінантності, оскільки політичний дискурс передвиборчої комунікації має спільні риси з рекламним дискурсом та є особливо яскравим прикладом вербалізації конкуруючих ідеологій його учасників. У власне мовленнєвому плані – це зустріч-конфлікт двох цілеспрямованих складних мовленнєвих потоків, обов’язковою умовою якої є виключення досягнення консенсусу, згоди, співробітництва. Мета опонентів – досягти політичних та виборчих переваг один над одним, інакше кажучи, – домінувати спочатку в даній локальній комунікативній інтеракції, а пізніше – перемогти на виборах. Передвиборча комунікація представлена засобами масової інформації таким чином, що електорат повинен визначити “переможця”, і це змушує учасників користуватися антагоністичними стратегіями, підсилюючи свій вплив, покращуючи свій імідж та завдаючи шкоди іміджеві опонентів. Кожен кандидат обирає таку лінію дискурсивної поведінки, яка допомагає йому домогтися влади.

У другому розділі “Інтеракціональна  домінантність” проаналізовано конверсаційні  особливості проявів інтеракціональної  домінантності в діалогічній  взаємодії передвиборчих дебатів. Під час аналізу мовленнєвого домінування у президентських дебатах  увага зосереджена перш за все  на характеристиках усного дискурсу взагалі і діалогів з журналістами та між самими кандидатами зокрема. Типовими рисами такого дискурсу є  інституціоналізовані конвенції управління, визначена дистрибуція мовленнєвого часу, чим зумовлена домінантна мовленнєва поведінка журналіста при звертанні  до одного чи іншого кандидата або  при спрямуванні ходу розмови.

Визначення функціональних особливостей висловлювань, де вербалізується домінантність, можливе лише з врахуванням їх ситуативної обумовленості. Саме в  контексті комунікативної ситуації висловлювання сигналізує про справжні інтенції мовця. Розуміючи контекст, слідом за Т.А. Ван Дейком, як притаманну учасникам мовленнєвої взаємодії  ментальну репрезентацію соціальної ситуації, в якій відбувається дана взаємодія, ми визначили “контекстні  моделі” (термін Т.А. Ван Дейка) як феноменологічні  ментальні структури, що формують сукупність знань та уявлень про особливості  контекстуальних обмежень на комунікацію. Дискурсивна реалізація домінантності  залежить від актуалізації контекстних  моделей у її учасників. Контекстні моделі – персональні та унікальні, однак їм властиві деякі спільні  соціально-політичні виміри, тобто  всі комуніканти поділяють певний набір знань про контексти  та ритуально-конвенційні обмеження, що ними накладаються на інтеракціональну структуру і мовне оформлення політичних дебатів.

Інакше кажучи, контекстні моделі мають ієрархічну будову, що означає  розміщення одних категорій контексту  над іншими. Така різнорівнева категоризація  контекстних моделей дозволяє виділити макромоделі та мікромоделі контексту, які формують їх парадигму у всіх учасників комунікації.

Макромоделі контексту передвиборчих  політичних дебатів відзначаються  своєю глобальною спрямованістю, а  саме – складаються зі знань та установок учасників про базові та загальні поняття, що визначають концептуальні  сфери, які є обов’язковими для  визначення фрейму політичних дебатів  у будь-якому демократичному суспільстві, а саме: ПОЛІТИКА, ВЛАДА, КРАЇНА, ДЕМОКРАТІЯ, ВИБОРИ, ПРЕЗИДЕНТ, НАРОД і т. ін. У проаналізованих текстах знаходимо  численні імпліцитні та експліцитні  референції до цих сфер. Mентальні репрезентації  макромоделей контексту політичних дебатів створюють презумпції про  персуазивність політичного дискурсу взагалі та рекламну природу передвиборчої  комунікації зокрема, що проявляється в політичних дебатах як змагання між двома індивідами, їхніми індивідуальними моделями контексту та їх дискурсивним вираженням.  Тому контекстні макромоделі визначають конфліктність та конкурентність дискурсів кандидатів, що викликає домінантність одного з них і сприймається швидше як норма, ніж відхилення.

Мікромоделі контексту передвиборчих  дебатів – це елементи комунікативного  процесу, які в переважній більшості  лінгвістичних досліджень називають  ситуацією і вивчають за допомогою  соціолінгвістичних та етнометодологічних підходів (Р. Белл, Д. Хаймс, С. М. Ервінн-Тріпп).  Цілям нашого дослідження в найбільшій мірі відповідає трактування комунікативної ситуації як динамічного набору взаємодіючих факторів об’єктивного та суб’єктивного плану, які обумовлюють участь людини в мовній комунікації та визначають і обмежують її мовленнєву поведінку.

Домінантність у контексті політичних дебатів залежить від організаційної структури даної комунікативної взаємодії і від визначених ролей  її учасників. Організаційна структура  дебатів має чітку, інституціоналізовану, попередньо-встановлену систему  темпоральних та просторових умов інтеракції, яка впливає не лише на хід мовленнєвої  взаємодії, а й створює контекстуальні передумови виникнення інтеракціональної  домінантності. Конвенційний розподіл ролей в рамках, заданих екстралінгвістичними (просторовими, часовими, подійними, ритуальними) факторами комунікативної ситуації політичних дебатів, зумовлює формальну  інтеракціональну домінантність модератора-журналіста та відносну інтеракціональну субординацію респондентів-політиків.  Мовленнєва поведінка комунікантів залежить від їх знань i прагматичних установок стосовно узаконених конвенцій процедури політичних дебатів, які, однак, постійно порушуються респондентами-політиками як зацікавленими у встановленні власної домінантності учасниками інтеракції. Набір цих конвенцій віртуально відображений в інтеракціональних моделях, що є структурою даних для представлення стереотипної комунікативної ситуації.

Стереотипна ситуація політичних теледебатів  визначена як інституційно параметризована  система співвідношень між обстановкою  та учасниками даної комунікативної події. Так, основними учасниками стереотипної комунікативної ситуації передвиборчих  політичних дебатів є два респонденти-політики та журналіст-модератор, що формують свої дискурсивні статуси під впливом  інституційних норм в умовах просторово-часових  рамок теледебатів.

Крім безпосередніх учасників  описаної комунікативної ситуації, у  ній опосередковано присутній ще один учасник з комунікативною сутністю “масовий реципієнт”, на якого, власне, і розрахований мовленнєвий вплив  мовців-політиків. Врахування фактора  опосередкованого масового реципієнта як важливого суб’єкта спілкування  в комунікативній ситуації політичних дебатів викликало необхідність сконструювати референційну модель даної інтеракції, що складається  з первинної рамки референції (журналіст-модератор + політики-респонденти) та вторинної рамки референції   (журналіст-модератор + політики-респонденти + масовий реципієнт). Інтеракціональна домінантність проявляється на рівні первинної рамки референції у немаркованих (прототипних) та маркованих (непрототипних) варіантах її проявів.

Маркованість/немаркованість інтеракціональної  домінантності в комунікативній ситуації політичних дебатів зумовлена  відхиленнями у мовленнєвій поведінці  її учасників від окреслених у  роботі прототипних когнітивно-інтеракціональних  моделей модератора та респондентів-політиків. Згадані моделі, по суті, є діалоговими  моделями (А. Є. Кібрик, Г.Ю. Крейдлін,

І.Б. Штерн), у яких виділяються дві  мінімальні одиниці: мовленнєвий акт  та пара суміжних реплік.

Висловлювання з вербалізованою домінантністю  належать до таких ілокутивних мовленнєвих  актів як репрезентативи, директиви  та комісиви, виключаючи, однак, вживання експліцитного наказу або менасива. Комплексна перлокутивна мета висловлювань, в яких досягається домінантність одного із мовців-політиків, проявляється як кінцева інтенція політика перемогти у виборах, і всі його вихідні інтенції підпорядковані їй. Таким чином, домінантні мовленнєві дії мовця-політика спрямовані на досягнення інтеракціональної домінантності як проміжної мети. Прототипні когнітивно-інтеракціональні моделі стереотипної ситуації політичних дебатів обмежують можливість вживання директивів з конкретними ілокутивними функціями та обумовлюють деякі структурно-семантичні особливості реалізації  в них директивів з допустимими ілокутивними функціями –  непрямих мовленнєвих актів, які можуть інтерпретуватися безпосередніми слухачами як заклики до дії: граматичні конструкції “it's time to...”, функціональні кореляти типу “It's important...”, “It is necessary...”, модальні дієслова із значенням примусовості дії  must, should, have to, ought to, імперативи з морфологічним показником “Let us”, який можна розглядати як ядро інклюзивності, що створює у слухача ілюзію спільних дій з мовцем-політиком.

Внаслідок ініціативно-респонсивного  аналізу пар суміжних реплік у  комунікативному процесі політичних дебатів, визначено наступні типи ініціатив  як сукупних домінантних інтеракціональних  кроків: стимулюючі ініціативи, контролюючі  ініціативи та обмежуючі ініціативи. До стимулюючих ініціатив належать прямі накази та запитання, яким в  свою чергу притаманні різні рівні  домінантності. Під рівнем домінантності  ми розуміємо “показник ілокутивної  сили” (І. Б. Штерн) як елемент мовленнєвого висловлювання, що виражає його ілокутивну мету, її інтенсивність, способи досягнення. Ініціативам    характерний    високий    рівень   домінантності,   в   той   час   як

відповідям – низький. Для визначення рівня домінантності ініціатив  бралися до уваги наступні iнтеракціональні  показники:

залежність тривалості мовленнєвого ходу-відповіді від запитання: короткий хід-відповідь означає високий  рівень домінантності запитання;

залежність змісту ходу-відповіді  від запитання: чітке і однозначне визначення інформаційного наповнення ходу-відповіді ходом-ініціативою  вказує на високий рівень домінантності  ініціативи.

Так, найвищий рівень домінантності  характерний для альтернативних запитань типу <Vaux + you + Vnotional + N + or + Vaux + you  + Vnotional + N?> (в дебатах вживаються надзвичайно рідко – лише у близько 2,52 % від загальної кількості запитань), в той час як найнижчий рівень домінантності властивий розділовим запитанням типу <it (this, that, you etc) + V notional + N, V aux + not + it?> (вживаються значно частіше – у 21,52 % випадків). Решту складають одиниці з середнім рівнем домінантності.

Групу контролюючих ініціатив складають  виправлення, дозвіл та оцінювання, що виражені простими однослівними номінативними (“Ambassador Keys”, “Florida, state of Florida”,  etc), запитальними (“do I have a chance to respond?” “can I have a rebuttal here?”) та заперечними (“not a different person”, “you can’t change my vision”) реченнями, еліптичними (“Of course’, “Go ahead”, “Correct”) та граматичними конструкціями з вираженням реальної/нереальної умови (“If I could say…” “If you want to know”), модальними дієсловами (“can”, may”), дискурсивними маркерами згоди (“OK”, “please”, “yes”, “sure”) і т. ін.

Обмежуючі ініціативи спрямовані на позбавлення співрозмовника права  на мовленнєвий хід. Вони реалізуються з допомогою звертань-вокативів (“Governor Bush”,“Vice President”), апеляцій до конвенційно-ритуальних норм проведення дебатів (“Time, time”. “30 seconds. Each of you has 30 seconds”) та заключних етикетних реплік (“Thank you very much. We are going to bring our program to a close at this point”).

Інтеракціональна домінантність реалізується в політичному дискурсі шляхом використання стратегій контролю над чергуванням реплік у ході політичних дебатів, що підрозділяються на стратегії отримання мовленнєвого ходу, стратегії завершення мовленнєвого ходу та стратегії мовленнєвого ходу стосовно вибору наступного мовця. Стратегії отримання мовленнєвого ходу в комунікативній ситуації політичних дебатів складаються з наcтупних інтеракціональних кроків:

а) використання права мовленнєвого ходу, наданого  попереднім мовцем   – слабкий інтеракціональний крок (відповідь); 

б) самостійне захоплення мовленнєвого ходу шляхом перебивання – сильний  інтеракціональний крок (ініціатива);

Стратегії завершення мовленнєвого ходу складаються з наступних інтеракціональних  кроків:

а) повне самостійне закінчення репліки  мовцем – сильний інтеракціональний  крок;

б) передчасне закінчення репліки  мовцем як результат переривання  наступним мовцем – слабкий інтеракціональний  крок.

Стратегії мовленнєвого ходу стосовно вибору наступного мовця складаються  з таких інтеракціональних кроків:

а) вибір наступного мовця за допомогою  питальної ініціативи – сильний  інтеракціональний крок;