Гендерна психологія в педагогіці

Осмислення суперечливих змін у  суспільстві і потреба в коригуванні  позицій у питаннях ґендерної  та сексуальної соціалізації вихованців вимагають перегляду і модифікації  цілей, принципів і змісту підготовки вчителів, практичних психологів та соціальних педагогів. Саме тому в системі вітчизняної вищої (і особливо педагогічної) освіти необхідне викладання ґендерних курсів і особливо курсу ґендерної педагогіки, предметом дослідження якої поряд з іншими є проблема корекції процесу соціалізації молоді залежно від статі в епоху глобальних соціально-економічних трансформацій.

Ґендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб  допомогти дітям різної статі  відчути себе в школі комфортно, успішно підготуватись до статеворолевої поведінки в сім’ї. Мета ґендерної  педагогіки – корекція впливу ґендерних  і сексуальних стереотипів на користь прояву і розвитку особистих  нахилів індивіда. Основна ідея статевого підходу в освіті – в урахуванні специфіки впливу на розвиток хлопчиків і дівчаток усіх факторів навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, набір предметів тощо). Ґендерна педагогіка своєю сутністю приречена до постійного пошуку свого місця в трикутнику „культура – психологія – фізіологія”.

Методологічні основи ґендерної педагогіки включають в себе:

– аксіологію, як філософське вчення про матеріальні, культурні, духовні, моральні й психологічні цінності особистості, систему педагогічних поглядів, засновану  на розумінні й утвердженні цінності особистості незалежно від статі;

– культурно-історичну теорію розвитку особистості, що визнає примат соціального  над натурально-біологічним у  психічному розвитку людини (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, А.Р. Лурія та ін.);

– постмодерністські ідеї про конструктивістську природу культури, про статеву  належність і сексуальність людини;

– ідеї соціологів і психологів про  ґендерну ідентичність як базову структуру  особистості на всіх етапах її розвитку, про неперервність процесу конструювання  й реконструкції ґендера кожним індивідом протягом усього його життя, про природу стосунків дитини і суспільства в процесі ґендерної  соціалізації, про школу як одну з важливих ґендерних технологій;

– учення про андрогінію як умову  ефективного розвитку й самореалізації особистості;

– педагогічну антропологію як філософську  базу статевої соціалізації;

– положення про вплив статевого  диморфізму на розвиток особистості  в різні вікові періоди;

– положення про ґендер як форму  прояву соціальної ідентичності;

– положення про закономірності психосексуального розвитку й формування мотиваційної сфери особистості;

– соціокультурну теорію сексології та сексуальної культури;

– теорії чоловічої і жіночої  сексуальності.

Завдання розробки ґендерної педагогіки полягають у тому, щоб, інтегруючи й переробляючи знання, отримані іншими науками про людину:

– пояснити природу ґендерних стереотипів, показати їх історичну зумовленість;

– виявити і показати суспільству  педагогічні аспекти процесу  ґендерної соціалізації дівчаток і  хлопчиків як суб’єктів шкільного  виховання, впливу складних і багатовекторних  взаємодій з батьками, однолітками, педагогами, матеріалом шкільних підручників  і курсів на становлення ґендерної  ідентичності індивідів обох статей;

– проаналізувати роль школи як соціального  інституту в статевій соціалізації дівчаток і хлопчиків, сприяти ліквідації дискримінації за статевою ознакою, подоланню найбільш жорстких ґендерних  стереотипів у шкільній практиці;

– проаналізувати проблему нормативної  моделі і механізмів статевої соціалізації в сучасній сім’ї, здійснити теоретичний  пошук її вирішення;

– виявити закономірності і методики педагогічного впливу вчителя на ґендерні ідентичності учнів, щоб у  процесі педагогічної взаємодії, коригуючи  вплив середовища, розширяти індивідуальні  можливості самореалізації учнів;

– розробити програму і рекомендації з впровадження ґендерного підходу  в існуючу систему освіти, у  підготовку педагогічних кадрів;

– реконструювати традиційні культурні  обмеження розвитку потенціалу особистості, залежно від статі;

– виявити й обґрунтувати шляхи  врахування в освітньо-виховному  процесі психологічних відмінностей між школярами різної статі;

– розробити багатополюсну модель соціального конструювання статі, концентруючи увагу на реальних задатках і здібностях учнів будь-якої статі;

– довести значення ґендерної парадигми  для педагогічної теорії і шкільної практики, накреслити шляхи її просування в освіту з метою створення  ґендерно-нейтрального середовища.

Ґендерна педагогіка має свій понятійний апарат, тобто систему педагогічних понять, які виражають наукові  узагальнення. Ці поняття називають  категоріями ґендерної педагогіки. До основних категорій належать: „ґендерна  соціалізація”, „ґендерне виховання”, „ґендерна освіта”, „сексуальна  соціалізація”, „сексуальна освіта”, „сексуальне виховання”, „сексуальна  культура”.

5. Методологія гендерних досліджень

 

Гендер є одним  із базових вимірів соціальної структури  суспільства, поряд з віковими, расовими, класовими характеристиками особистості. На думку Дж. Скотт, усвідомлення гендерної приналежності є конструюючим елементом соціальних відносин, що базується на відмінностях між чоловіками та жінками.

Дослідниці Е.А.Здравомислова  та А.А. Темкіна пропонують розглядати гендер як соціальний конструкт, у основі якого лежить три групи характеристик: біологічна стать, статево-рольові стереотипи, що розповсюджені у тому чи іншому суспільстві та гендерний дисплей [1,c.84-89] Статево – рольові або гендерні стереотипи це - стійкі програми сприйняття, світоглядних позицій, а також відповідної поведінки індивіда, що знаходиться в залежності від прийнятих в культурі норм та правил життєдіяльності представників певної статі. Поняття ж «гендерний дисплей» ввів І.Гофмана, який означив таким чином множинність проявів культурних складових статі, множинні, непомітні культурні коди, що проявляються у соціальній взаємодії [2, c.3]. Якщо говорити більш спрощено, то гендерний дисплей –це багатоманітність проявів, пов’язаних з приписаними суспільними нормами, дії і взаємодії чоловіків та жінок.

За ознакою чутливості можна виділити наступні підходи:

1)Гендерно-чутливий  підхід. Він концентрує увагу  на індивідуальних відмінностях та на відмінності поглядів чоловіків та жінок, визнаючи їх статусну рівність.

2)Гендерно-нейтральний  підхід – наполягає на визнанні  рівності статей, при тому, що  гендерні відмінності визнаються незначними.

3) Гендерно - стереотипізований  підхід, визнає відмінності, але  заперечується рівність статей.

Жінки та чоловіки відтворюють міжстатеві відмінності. [3] Не потребує доведення думка про те, що приоритетним з позиції набуття суспільством ознак егалітарного є гендерно чутливий підхід, який можна окреслити наступним виразом: «Ми різні, але рівні».

Гендерний підхід може бути реалізований у рамках різних парадигм: позитивізму, розуміючого або критичної соціології. Позитивізм (в даній статті ми не відмежовуємо різні напрями та течії позитивізму, як от постпозитивізм, неопозитивізм тощо) є найбільш традиційною стратегією пізнання, принаймні для соціології пострадянського простору. Він на думку Л. Ньюмана представлений в основному кількісними методами дослідження. [4, с.123] Розуміюча соціологія виграє з точки зору гуманістичної перспективи, у номіналістичної, індуктивної спрямованості та через застосування якісних методів соціологічних досліджень, аналізу мікропроцесів. В її основі лежать погляди М.Вебера, який вважав, що предметом дослідження соціолога має бути соціальна дія, засобом пізнання -емпатичне розуміння (verstehen). Критичний же підхід базується на необхідності зміни існуючого соціального порядку, виявленні його недоліків, та не ставить за мету виявити «закони» людської поведінки. Потрібно згадати, що у 60-х роках ХХ ст. саме в рамках критичного підходу з’явився фемініський, який в свою чергу, став колискою гендерних досліджень.

Гендерний підхід може спиратись на переважне застосування кількісних або якісних традиції методів дослідження. Їхній евристичний потенціал спробуємо розглянути на прикладі дослідження гендерних стереотипів.

Якщо приймати гендерний  стереотип як ідеалізований об’єкт, то можна говорити про наступні його характеристики: зміст, міра вираженості, поширеність, прояв, наслідки прояву, розповсюдженість, характеристики носіїв.

Кількісні методи можуть бути використані для виявлення  розповсюдженості того чи іншого стереотипу, виявлення основних соціально - демографічних  характеристик їх носіїв, визначення детермінованості гендерних уявлень соціальними характеристиками певних груп, для дослідження кореляції гендерних стереотипів з іншими соціальними стереотипами, репрезентації реального стану масової свідомості суспільства, застосування їх у міжнародних порівняльних дослідженнях гендерних стереотипів, з метою розглянути залежність існування певних суспільних структур, відносин, інститутів від наявних в даному суспільстві гендерних стереотипів, аналізу динаміки змін стереотипів досліджуваних груп. За умов застосування тестової традиції в опитувальниках ми можемо оцінити міру вираженості даних стереотипів у респондентів. Якщо аналізувати такі компоненти стереотипу, як афективний, когнітивний, поведінковий, то зафіксовані вони можуть бути за допомогою застосування різних вимірювальних шкал: номінальні та порядкові шкали (когнітивний та поведінковий компоненти), шкала Лайкерта (когнітивний), шкала Терстоуна (афективний та поведінковий), семантичний диференціал (афективний та когнітивний) [6]. Однак недоліком застосування даної групи методів є те, що ми не ідентифікуємо їх зміст, він є попередньо заданим дослідником. А отже глибина аналізу сенсів наявних у респондентів стереотипів є не великою.

Якісні ж дослідження  навпаки дають нам змогу ідентифікувати ту чи іншу стереотипну конструкцію, її зміст, дослідити джерела її формування та вплив на життєві стратегії особистості.

Найбільш інформативним  у цьому сенсі є нарративне інтерв’ю, яке дає змогу зафіксувати як зміст та форму вербалізованих текстів респондента, так і проаналізувати мову його тіла для виявлення індикаторів наявності гендерних стереотипів чи установок. За умов, коли респондент є не досяжним, або за необхідності здійснення історичної ретроспективи, можна аналізувати біографічні тексти або зображення для виявлення проявів гендерного навантаження, семантичних гендерної-детермінованих конструкцій.

Для визначення діяльнісних  та підсвідомих установок значної  кількості респондентів ефективним також є метод опитування, поєднаний з психосемантичним аналізом. У кожного методу є свої переваги та недоліки, значущість яких для кожного конкретного дослідження залежить цілей дослідження. Але для комплексного дослідження явища гендерного стереотипу вбачається необхідним поєднання кількісної та якісної методології а відповідно - і методів дослідження.

Отже, гендерні дослідження  можуть спиратись на різні методологічні підходи та методи дослідження. В залежності від мети та предмету можливі та навіть потрібні рекомбінації та поєднання, незважаючи на усталені наукові традиції, адже лише тоді можливо розширити їх евристичний потенціал.

Перспективним в  подальших гендерних дослідженнях є питання розробки гендерно чутливих методик та інструментарію в межах  різних дослідницьких парадигм, на основі методів, що відносяться як до кількісної, так і якісної традиції.

6. Гендерна характеристика особистості

 

Гендер - одна з базових характеристик особистості, що обумовлюють психологічний і соціальний розвиток людини.

Багатокомпонентна структура гендера визначається чотирма групами характеристик:

• біологічна підлога; 
• гендерні стереотипи;
• гендерні норми;
• гендерна      ідентичність.

Гендерна ідентичність - аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної особистості. Гендерна ідентичність особистості входить у структуру соціальної ідентичності. Усвідомлення власної полової приналежності та становлення гендерної ідентичності людини - один з напрямків його соціалізації.  

Соціальна ідентичність - це ті компоненти "Я" людини, які переживаються їм на рівні усвідомлення приналежності до будь-якої групи  (полової, вікової, етнічної, професійної й т.д.).

Процес гендерної соціалізації визначається та керується за допомогою різних соціальних і культурних засобів. Для цього в кожному суспільстві існують певні гендерні ролі.

У широкому змісті поняття  ролі означає засіб поводження людей  у системі міжособистих відносин, що залежать від їхньої позиції в суспільстві та відповідають прийнятому в даному суспільстві набору норм, уявлень та очікувань. Під гендерної роллю розуміють систему соціальних стандартів, уявлень, стереотипів, яким людина повинна відповідати, щоб її визнавали як хлопчика (чоловіка) або дівчинку (жінку).

Гендерна ідентичність - це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини в єдності з поданнями про професійний, сімейний, етнічний, освітній й т.п. статуси. Вона починає формуватися з народження дитини, коли на підставі будови його зовнішніх полових органів визначається його паспортна (цивільна, акушерська) підлога. З цього починається процес гендерної соціалізації, у ході якого дитиниу цілеспрямовано виховують таким чином, щоб вона відповідала прийнятим у даному суспільстві уявленням про "чоловіче" та "жіноче". Саме на підставі існуючих у суспільстві еталонів формуються уявлення дитини про власну гендерну ідентичність  та ролі, її поведінку, а також самооцінку.