Гендерна психологія в педагогіці

1. Науково-теоретичні основи концепції гендара

У працях Ш. Берн [10, З. 256] підкреслює, що розмежування людей на чоловіків і жінок є установкою сприйняття нами відмінностей, наявних у психіці й поведінці людини. Багато хто вважає, що це відмінності пов'язані з генетичними, анатомічними і фізіологічними особливостями чоловічого й основою жіночого організму. Ідея протилежності чоловічого й основою жіночого почав є у міфах і культурні традиції всіх відомих товариств. Вона закріплена у різних соціальних інститутах (як-от сім'я, армія). Але факт тілесногонесходства чоловіків і жінок не свідчить, що саме звідти відбуваються і всі спостережувані різницю між ними. Крім конституціональної боку ці відмінності мають соціокультурний контекст: відбивають те що даний час у даному суспільстві вважається властивою чоловікові, що жінці.

Н.В.Ходирева [44, З. 79] вважає, що зараз сприйняття біологічних  розбіжностей між статями теж  визначається культурними чинниками.

З часів античності остаточно 17 століття Європі переважало уявлення у тому, що жіночий організм є  недорозвиненим варіантом чоловічого. Саме томуразличительними ознаками чоловічого й основою жіночого тоді виступали й не так конституціональні, як соціальніпризнки: яку він у  суспільстві статусу і що їх соціальні  ролі. Однак у добу Відродження  світогляд європейців змінилося; і  чоловіків і жінок було визнано  полярно різними за своєю природою організмами. Відтоді соціальні  різницю між чоловіками, й жінками  стали зв'язуватися із розбіжностями  у тому біологічному статусі.

Нині обгрунтованість  жорсткого поділу людей лише з  два протилежних, не які збігаються за своїми природним характеристикам  статі, ставиться біологами під.

Як справедливо зазначає Р. Келлі [46, З. 56], виділяється кілька рівнів сексуальної організації  людини:

1. Генетичний підлогу (певний  набір генів)

2.Гонадний підлогу (залози  внутрішньої секреції)

3.Морфологический підлогу  (зовнішні та внутрішні статеві  органи)

4.Церебральний підлогу  (диференціація мозку під впливом  тестостерону).

Як слушно підкреслюєЕ.П. Ільїн [17, З. 117] поєднання різних характеристик  кожного рівня визначає розмаїття  конституціональних особливостей кожної людини, тоді як звичне розподіл людей  на дві статі фактично спирається лише з морфологічний ознака: наявність  тієї чи іншої дітородного органу. Індивіди,рожденние з невизначеними зовнішніми статевими ознаками, сприймаються, мов біологічна аномалія. Якщо в індивіда одні геніталії, йому приписується одне поведінка, якщо інші-, то, відповідно, інше поведінка.

Отже, владі у  більшості людей присутній рідко  усвідомлювана пізнавальна розпорядження  про те, що став саме геніталії є основним критерієм і початковій точкою відліку в оцінці складових у біологічній статі. Саме до геніталій прив'язуються характеристики генетичного,гонадного і церебрального рівнів в оцінці норми, чи відхилень у розвитку сексуальності людини.

Термін «гендер» з'явився порівняно недавно, в 1975 року, це було викликано чітким розмежуванням конституціональних та соціокультурних аспектів в розрізненні чоловічого й основою жіночого, пов'язуючи його з поняттями статі та гендеру.

На думку В.А.Геодакян [14, З. 58],Т.А.Клименковой [12, З 17-го] термін «підлогу» описує біологічні різницю між людьми, зумовлені генетичними особливостями будівлі клітин, анатомо-фізіологічними характеристиками ідетородними функціями.

Термін «гендер» – соціальний підлогу, підлогу як продукт культури,социально-биологическая характеристика, яка вказує на соціальний статусу і соціально-психологічні характеристики особистості, пов'язані із соціальною статтю і сексуальністю, але виникають у взаємодії коїться з іншими людьми.

Нерідко характеристики біологічну активність змішують з поведінкою в соціально-психологічному сенсі. Змішування статевих й гендерних  характеристик призводить до того, що характеристикам мужності і жіночності одночасно відносять і психофізіологічні, і соціокультурні аспекти психологічних  відмінностей, тоді як і ситуаціях  реального взаємодії між собою  люди рідко пов'язують біологічні особливості  свого організму з гендерними характеристиками. На змішанні статевих й гендерних відмінностей часто  будується критика гендерного підходи  до поясненню поведінки людей, вказує О.М.Здравомислова [16, З. 192]. Разом про  те далеко ще не все психологічні різницю  між чоловіками, й жінками тісно  пов'язані з біологічними, а підлогу  та гендер – не взаємодоповнюють категорії, соціальні конструкти людської сексуальності. Лише одна термін наголошує на біологічних  підставах психологічних розбіжностей зводить все що надибуємо розмаїття  до того що чи іншому будовою геніталій, тоді як інший термін підкреслює соціокультурне походження психологічних відмінностей.

І.С. Кон [24, З. 771] вважає, як і підлогу, і гендер є системами  умовних позначень, які формують певний порядок відносин для людей, їхнє ставлення до різним проявам  сексуальності, і навіть визначають форми уявлення себе іншим у різних практиках соціального взаємодії.

На думку І.А. Школьнікова [47, З. 63] сьогоднішня ситуація така, що він практично будь-яке  соціально-психологічне дослідження  гендеру дуже політизовано, роль науки  скоріш не до вивчення світу, а просуванні принципу рівноправності статей.

С.А.Минюрова іО.Л. Кустова [27, З. 28] відзначили, вже саме визначення статі зазвичай включає у собі риси безпосередньо зумовлені біологічним  підлогою, тоді як гендер передбачає ті аспекти чоловічого й основою  жіночого, причини застосування яких не відомі. Проблемою є те, що причинно-наслідковий зв'язок який завжди й то, можливо викликана як біологічними, і соціальними чинниками.

Отже, підлогу та гендер – не взаємодоповнюють категорії  і соціальні конструкти людської сексуальності. Термін «підлогу» наголошує  на біологічних підставах психологічних  розбіжностей зводить все що надибуємо  розмаїття до того що чи іншому будовою  геніталій, тоді як термін «гендер» підкреслює соціокультурне походження психологічних  відмінностей.

Питання термінології не остаточно зруйнований вченими, однак дійти невтішного висновку у тому, що доцільно використання поняття  «підлогу» лише як демографічної  категорії, засновану на біологічному полі, решту випадках застосовувати  термін «гендер», у зв'язку з змістом, відбиваючим соціально зумовлену  природу чоловічого й основою  жіночого.

2. Соціально-правове забезпечення гендерної рівності в суспільстві

Усі особи причетні до розвитку політики і аналізу несуть важливу відповідальність за забезпечення того, щоб державні політики програми і законодавство були справедливими  як для чоловіків так і жінок. Гендерне законодавство України базується на:

• Конституції України, 1996;

• Конвенції ООН  про ліквідацію всіх форм дискримінації  щодо жінок, 1991;

• Конвенції про  заборону катувань, 1991;

• Конвенції про  права дитини, 1991;

• Пакті про громадянські та політичні права, 1991;

• Пакті про соціальні, економічні і культурні права, 1991;

• Указі Президента України "Про підвищення соціального  статусу жінок в Україні" від 25 квітня 2001 р.;

• Постанові Кабінету Міністрів України "Про національний план дій щодо поліпшення становища  жінок та сприяння впровадженню гендерної  рівності у суспільстві на 2001-2005 рр. " від 6 травня 2001 р. 

• Законі України  „Про забезпечення рівних прав та можливостей  жінок і чоловіків”, 2005

• Указі Президента України „Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів  виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок  і чоловіків” від 26 липня 2005 р. 

• Постанова КАБІНЕТУ Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834 «Про затвердження державної  програми з утвердження гендерної  рівності в українському суспільстві  на період до 2010 р.» 

За дорученням Кабінету Міністрів України Державним  комітетом у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерством юстиції, Міністерством  праці та соціальної політики за участю інших центральних органів виконавчої влади, громадських жіночих організацій  здійснюється експертиза законів, законодавчих актів стосовно прав та інтересів  жінок. За результатами експертизи готуються пропозиції щодо приведення законодавства України у відповідність до норм міжнародного права.

Постійно перебуває  у стані переформатування національний механізм впровадження державної політики поліпшення становища жінок і  підвищення їх ролі в суспільстві. Свого часу це був Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Комітет у справах сім'ї та молоді Автономної Республіки Крим, управління у справах сім'ї та молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи у справах сім'ї та молоді, районних (міських) державних адміністрацій.

У Конституції України 1996 р. було втілено нову концепцію  прав людини, взаємовідносин людини і  держави порівняно з тією, яка  була відображена у попередніх союзних  та республіканських конституціях радянського  періоду. Як особливу рівність прав Конституція виділяє рівність прав жінки і чоловіка (Ґендерну рівність). Необхідність цього зумовлена тим, що проблема вирівняння прав за ознакою статі ще да¬лека від вирішення як в Україні, так і в світовому масштабі.

Концептуальне положення  рівності всіх людей, а отже і рівності статей міститься в ст. 21 Конституції  України: "Усі люди є вільні і  рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними". У цій статті знайшли своє відображення ідеали свободи, рівності та людської гідності. Кон¬ституція України розглядає рівність людей з позицій природних прав, які має кожна людини з народження, а тому їх захист є важ¬ливим обов'язком держави. Найбільш системно і повно положен¬ня чинної Конституції України щодо Ґендерної рівності сформульовані у ст. 24.

Основний Закон  України включає питання Ґендерної  рівності у самостійну статтю, як це рекомендувала у своїх документах Рада Європи та структури ООН. У ст. 24 Конституції України зазначено: "Громадяни мають рівні конституційні  права і свободи та є рівними  перед законом. Не може бути привілеїв  чи обмежень за ознаками раси, кольору  шкіри, політичних, релігійних та інших  переконань, статі, етнічного та соціального  походження, майнового стану, місця  проживання, за мовними або іншими ознаками." У цій статті Конституції  України закріплена необхідність застосування однакових стандартів прав і обов'язків  до всіх осіб без винятку. Громадяни  України — і чоловіки і жінки  можуть користуватися на рівних підставах  всім обсягом конституційних прав і  свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб.

Конституція України  проголошує рівні права доступу  до державної служби всім громадянам, а також до служби в органах  місцевого самоврядування (ст. 38). Визнання рівних прав для всіх статей при  проходженні державної служби визнано  в Законі України "Про державну службу" (ст. 4).

Конституційні гарантії для реалізації права на ґендерну рівність.

Відповідно до частини  другої ст. 3 Конституції України  утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головний обов'язок держави.

Конституція гарантує державне забезпечення прав і свобод особи. Законодавчі повноваження з  цих питань належать до відання Верховної  Ради України. Президент України  виступає гарантом прав і свобод. До повноважень Кабінету Міністрів  України входить вжиття заходів  щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. У гарантуванні прав і свобод беруть участь всі органи державної влади. Тут велике значення мають рівень організаційно-управлінської  діяльності державних органів та громадських організацій, стиль  їхньої роботи. Конституція України  гарантує кожному громадянину —  жінці і чоловікові судовий захист його прав і свобод (ст. 55).

Існують також гарантії правосуддя, які являють собою  положення, що забезпечують дотримання принципів законності та демократичності  при здійсненні правосуддя, вони і  містяться у нормах процесуального права. Існує певний комплекс гарантій, які допомагають людині захищати свої права. Та виявляється, що для того, щоб захистити, наприклад, жінку  від дискримінації, їх недостатньо. І причин тут чимало:

• декларативність багатьох норм Конституції;
• неузгодженість галузевого законодавства з Конституцією України; 
• Ґендерні стереотипи в суспільній свідомості;
• відсутність розуміння Ґендерних проблем на рівні посадових осіб органів державної влади;
• відсутність практики розгляду таких справ у судах;
• низький рівень життя – люди просто не можуть матеріально дозволити собі юридичну консультацію та персонального адвоката.

Разом з тим, якщо не діють конституційні норми (що, нажаль, притаманно нашій країні), необхідно  розробити і впровадити політичні  та економічні механізми реалізації цих норм. Насамперед, необхідна розробка програми сприяння зайнятості жінок, однією з складових якої має стати програма сприяння самозайнятості, програма впровадження неповного робочого тижня, неповного робочого дня, гнучкого графіку роботи. Вирішенню жіночих проблем на ринку праці допомогла б і нова система організації догляду за дітьми.