Формування орфографічної грамотності в учнів початкових класів на уроках рідної мови

Отже, аналіз  спеціальної  літератури з проблеми дослідження  дозволив нам виділити  види орфографічних  вправ, які традиційно застосовуються в методиці навчання орфографії. Це – різновиди списувань, диктантів та переказів.

Програма з української  мови приділяє значну увагу словниковій роботі, результатом якої є розвиток мовлення дітей, підвищення їх грамотності. Адже курс української мови — це не тільки окремий навчальний предмет, а й основний засіб опанування всіх інших шкільних дисциплін [58,с.22]. Тому вчителі початкових класів повинні чітко усвідомлювати відповідальність за уміння школярів грамотно використовувати слова в усному та писемному мовленні. Це стосується і розуміння значення слів, якими їм доводиться оперувати, і їх правильної вимови, зокрема наголошування, і орфографії, і доречних сполучень слів та слововживання.

      Важливою частиною роботи з орфографії в школі І ступеня є засвоєння списку слів, вимову та правопис яких учні повинні запам'ятати [66, с.5]. Написання таких слів переважно не можна пояснити правилами сучасного правопису тому, що воно склалося історично (написання и в слові криниця або є в слові пшениця). До словникових слів у початкових класах належить і слова на правила, що вивчаються у старших класах (деякі прислівники, числівники), слова іншомовного походження (аеродром, метро, телефон тощо). Списки слів за класами складають:

1. — 39 слів;
2. - 34;

3. - 49; 
   4- 60.

Усього — 182 слова.

Перевірка засвоєння  цих списків є обов'язковою частиною контролю за сформованістю правописних умінь і навичок.

Нетрадиційні  форми роботи в процесі ознайомлення з новими словами такі:

- використання міжпредметних зв язків;

- вправи, що пов'язують шукане слово з лінгвістичним матеріалом, що вивчається під час даного уроку;

- дидактичні ігри;

  - домашні завдання;

• елементи етимологічного аналізу;
• жанри цікавої граматики (навчальні кросворди, ребуси, шаради);
• какографія.

      Усе це дає змогу в цікавій формі вивчати правопис словникових слів, повторювали, закріплювати, поглиблювати знання учнів, вдосконалювати  їхню орфографічну грамотність, розвивати і збагачувати мовлення школярів; привчати працювати зі словниками різних типів та виготовляти наочні посібники.

    Успішне засвоєння учнями програмного матеріалу залежить від багаторазових, послідовних, систематичних вправ та використання відповідної наочності. У 1-му класі це можуть бути окремі предмети, «Картинний словник» або малюнки предметів, що означають словникові слова. Наприклад, на малюнку зображений годинник. Під малюнком надруковано годинник. У слові червоним кольором виділені орфограма -нн- і наголос.

  Також сконцентрувати увагу дітей на словниковій роботі допоможе «словникове дерево» (дерево, що виготовлене з цупкого паперу), на яке прикріплюють картки зі словниковими словами. Зворотна сторона картки потрібна для перевірки знань.

      Наприклад:

     ;    або

 

Цей нестандартний прийом допоможе вчителеві урізноманітнити роботу над засвоєнням слів, що зазначені у списку-мінімуму.

Практичний  досвід підказує, що, працюючи з першокласниками, необхідно використовувати загадки, які на сучасному етапі стали складовими дитячого фольклору. Збірки загадок, що вийшли протягом останніх років, призначені саме для дітей.

Відомо, що загадки  — це стислі твори, в основі яких знаходяться метафоричні запитання. Для того, щоб дати на них відповідь, потрібно вміти зіставити життя і явища на основі їх спорідненості або подібності. Розгадування вимагає від учня не тільки певної суми знань, а й спостережливості, кмітливості, «уміння бачити в звичних та буденних речах багато поетичного, прекрасного. Традиційна загадка допомагає дитині пізнати дійсність, світ, що її оточує» [14, 10]. Саме в цьому і полягає основна особливість загадок, тому що кожна з них є логічним завданням, на яке потрібно знайти розв'язання шляхом кількох розумових операцій, що сприяє розвитку мислення, пам'яті, спостережливості, уваги молодших школярів.

     Згідно з методикою, традиційне ознайомлення дітей із новим словом у І му класі містить такі етапи:

1. Відгадування загадки; обґрунтування власної думки.

2. Демонстрація предмета, або малюнка предмета, що означає словникове слово.

3. Повторення слова хором (класом), поодинці (4—5 учнями).

4. Звуко-буквений аналіз слова.

 5. Робота учнів у зошитах: запис слова, підкреслення орфограми, позначення наголосу.

6. Складання словосполучень, введення нового слова в речення.

У методиці початкового  навчання української мови розроблено чимало різних прийомів пояснення лексичного значення слів. Наведемо ті з них, які, на наш погляд, найбільше сприятимуть усвідомленню учнями значення незнайомого слова, його уточнення або розширення і є доступними для молодших школярів.

1. Співвідношення з реалією (демонстрація різних предметів або їх зображення на картині чи малюнку).

2. Введення слова в контекст (крила орла, крила літака).

3. Добір до слова синоніма або антоніма.

4. Морфемний або елементарний словотворчий аналіз (щоденно — кожного дня).

5. Різноманітне групування слів не тільки за їх лексичними значення 
ми, а й граматичними ознаками (слова, що означають назви людей, 
тварин, рослин; слова за кольором, формою, вагою; слова-назви дій, 
що стосуються руху, мовлення, почуттів тощо).

6. Робота зі словниками виробить у дітей прагнення до точного, а не 
описово-приблизного з'ясування значення слова. Для того, щоб 
полегшити школярам роботу зі словниками і залучити учнів до 
систематичного користування ними, радимо вчителеві пояснити дітям принципи побудови словників (тлумачного, перекладного, слів 
іншомовного походження), розповісти про їх практичну цінність. 
(«Не бійтесь заглядати у словник», — писав Максим Рильський.) 
   На етапі формування уміння пояснювати значення слова стануть у нагоді наступні завдання.

1. Розкажіть друзям про те, що ви дізналися про значення слова 
   Україна.
2. Уявіть, що ви   — художник. Розкажіть, як ви будете малювати лінійку.
3. Складіть оповідання про їжака так, щоб читач зміг уявити звіра 
   таким, яким він є у житті.
4. Поясніть значення слова олівець людині, яка ніколи не бачила цього 
   предмета.

5. Пригадайте значення слова бабуся і складіть загадку, в якій за однією 
або кількома ознаками можна взнати людину похилого віку. 
          Опрацьовуючи навчальні тексти «Букваря», необхідно  звернути увагу дітей на оповідання «Перо і олівець», що побудоване у формі діалогу: дідусь, відповідаючи на запитання онука, розмірковує над тим, як у нашій мові з'явилися 
слова олівець і перо [12, 140]. За аналогією до тлумачення походження цих 
слів доречно запропонувати школярам подумати над такими запитаннями.

1. Як з'явилися у нашій мові слова годинник, загадка?

2. Чи може цукерка бути солоною? Доведіть правильність свого мір 
кування.

3. Що цікавого у будові слів одинадцять, чотирнадцять?

     У 2-му класі робота над словами, вимову і правопис яких учні повинні запам'ятати, продовжується. Ознайомлення дітей зі словниковими словами проводиться за тією ж методикою, що і в 1-му класі. Але, враховуючи вікові особливості другокласників, доречно на одному уроці вивчати не одне, а декілька слів (2—4 слова, зважаючи на можливості школярів певного колективу). Тому у 2-му класі доцільно використати один із мнемонічних прийомів — групування слів контрольно-орфографічного списку. Наприклад, за смисловим значенням можна виділити такі групи слів за темами.

«Дні  тижня»: неділя, понеділок, середа, четвер.

«Домівка»: диван, дитина, килим, черевики.

«Ліс»: ведмідь, дятел, жайворонок, заєць, ясен.

«Місто»: вулиця, метро, театр.

«Професії»: учитель, шофер.

«Рік»: вересень, календар, шістнадцять.

«Слова-назви  ознак»: духмяний, червоний, черговий.

«Суспільна  лексика»: Батьківщина, герой, медаль.

«Школа»: диктант, завдання, помилка, портфель, ознака, читання.

    Чим більшою кількістю аналізаторів сприймається слово, тим воно краще запам'ятовується дітьми. Тому необхідно кожне слово провести через свідомість учня декілька разів і в різних контекстах, щоб активну участь під час засвоєння слова брали і зір, і слух, і рука, і пам'ять, і, звичайно, свідомість. Пам'ятаючи про це, необхідно виготовити з цупкого паперу таблиці різних форм, на яких записати наведені вище групи слів. На місці орфограми намалювати «віконечко», яке прорізати та використовувати по-різному — вставляти потрібну букву на етапі ознайомлення зі словами або залишати «відкритим» під час закріплення, повторення, самостійної роботи учнів. Слова, що пишуться з -є-, надрукувати синім  кольором, а з -и-,  -  зеленим. Таким чином, у дітей розвивається орфографічна зіркість, «відсутність якої, або її слабка сформованість є однією з основних причин помилок» [14, 39].

Роботу зі словниковими словами вчитель рівномірно розподіляє протягом року, продумує види лексико-орфографічних вправ на уроці за малюнками, картками. Найбільш розповсюдженим видом лексико-орфографічних вправ залишаються диктанти( традиційна методика їх проведення описано у теоретичній частині роботи). Опишемо методику проведення диктантів, яка є складовою експериментальної методики.

     Із метою перевірки рівня засвоєння опрацьованої групи словникових слів проводимо контрольні словникові диктанти (за підсумками семестру або навчального року), які вважаються економними, орфографічно цілеспрямованими і дають можливість за короткий час записати багато слів. Вимова вчителя під час диктування має відповідати нормам літературної вимови. Не дозволяються підказування як прямі, так і засобом порушення правил вимови. Коли діти напишуть диктант, учитель ще раз читає всі слова, а школярі самостійно перевіряють свою роботу. На наступному уроці здійснюються обов'язковий аналіз допущених учнями помилок, відповідна робота над ними.

     У 3-му та 4-му класах продовжується робота над вивченням нових словникових слів, які діти повинні правильно вимовляти і писати. Слова, які вже запам'ятали (списки-мінімуми для 1-го і 2-го класів), систематично повторюються. У зв'язку з цим, учитель на кожному уроці може проводити словникові диктанти «Хто більше запам'ятає?» (за методикою Л. П. Федоренко) так. Учитель вимовляє один раз і більше не повторює ланцюжок, наприклад, із трьох слів. Діти записують те, що запам'ятали. Вчитель читає новий ланцюжок із трьох слів. Діти знову записують те, що запам'ятали. Так відбувається декілька разів, поки не буде записана та кількість слів, що рекомендована для словникового диктанту. Після цього школярі працюють самостійно: підраховують і записують на полях кількість слів.

     Наступний етап — робота в парах. Учні обмінюються зошитами, перевіряють правильність написання словникових слів один у одного й намагаються оцінити записи свого сусіда за допомогою піктограм.

    Згідно з методикою, диктанти «Хто більше запам'ятає?» впроваджують у практику, починаючи ланцюжком із трьох слів. Згодом кількість слів ланцюжка збільшується. Такі диктанти складаються зі слів, що вже знайомі школярам та поступово поповнюються щойно вивченими. З метою уникнення повторень радимо розбити списки-мінімуми на групи слів (наприклад, в алфавітному порядку, за вивченими правилами, тематичними групами, частинами мови — на розсуд учителя).

   Наводимо варіанти таких диктантів для 4-го класу.

1. Бабуся, бджола, виразно, Батьківщина, ведмідь, вересень, абрикос, 
   адреса, аеродром, будь ласка.
2. Годинник, завдання, читання, до побачення, щоденно, юннат.
3. Гумка, олівець, українська, помилка, портфель, черговий, бібліотека, 
   директор, коридор, напам'ять, чернетка, шеренга.
4. Одинадцять, чотирнадцять ,шістнадцять, вісімдесяти, п’ятсот, шістдесят.

     У 3-му класі етап ознайомлення зі словниковими словами поступово ускладнюється. Спочатку вчителеві доцільно пропонувати дітям відгадування загадок, роботу з невеличкими віршованими чи прозовими текстами. Згодом радимо базуватися на матеріалі приказок, прислів'їв, прикмет, фразеологізмів, що належать до прозового фольклору (усної народної творчості). Не потрібно забувати, що учні залюбки збирають прислів'я і приказки, записують влучні вислови, пояснюють значення та походження образних фразеологічних одиниць. Роль учителя полягає лише в зацікавленні дітей цією справою, підтримці і стимулюванні учнівської пошукової діяльності.

      Прислів'я та приказки — це короткі влучні вислови, які в художній формі типізують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Завдяки прислів'ям та приказкам у дитини формуються погляди на етику, історію, мораль, природу. Такі вислови рідко просто констатують якийсь факт, точніше рекомендують чи забороняють, схвалюють чи засуджують. Вони повчають, а тому становлять неписаний звід правил, якими кожний із нас повинен користуватися у повсякденному житті, тому що за ними стоїть авторитет поколінь. Прислів'я та приказки приваблюють молодших школярів яскравою грою слів, співзвуччям, ритмікою. Тут поезія виступає формою збереження й поширення мудрості, є засобом впливу на думки та вчинки кожного нового покоління. Здавна зберігається висока думка про ці короткі народні вислови: «Прислів'я гостріше голки», «Приказка у мові, як сіль у страві» [17, 7].