Формування орфографічної грамотності в учнів початкових класів на уроках рідної мови

    Традиційно в методиці навчання орфографії вчені та практики виділяли такі види вправ, як списування, диктанти та перекази                                           [ 4;5;7;11;21;36;46;66;70], причому, за їх твердженням, вони мали носити не механічний, а свідомий характер, ( що ґрунтується на основі граматичної теорії  навчання грамотного письма),  сприяти формуванню умінь запам’ятовувати графічні образи слів. Отже, основна умова їх виконання – розуміння роботи, яка виконується.

Завдання списування – навчити дітей писати каліграфічно, грамотно, без виправлень. З цією метою вправи на списування слід привчати виконувати за такою методикою:

1 Уважно прочитай слова  ( речення, текст ), які ти будеш списувати;

2 Подумай, чи є там  незрозумілі тобі слова. Якщо  є, спитай учителя.      ( Вчитель має передбачити подібні запитання і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитання можуть іноді виникати в слабких учнів у силу недостатнього розвитку їхнього мислення.)

3 Списуючи,  продиктовуй  собі кожне слово складами;

4 Звір свій запис  з тим, з чого списував.

 Якщо текст вправи  записаний  на дошці, то його  спочатку читає вчитель, а потім  учні ( хором разом з учителем  й окремо ). Вимога продиктовувати або проговорювати ( пошепки чи напівголосно)кожне слово зумовлена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних  зв’язків звук → буква, які є основою граматичного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, приговорювання сприяє усвідомленню послідовності звуків у слові, що запобігає таким  типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють  такі види списування:

1 Списування з підкреслюванням  букв, написання яких пояснюється вивченням правилами правопису ;

2 Вибіркове списування ( у зв’язку з поставленими  завданнями чи запитаннями); 

3  Списування із зміною форм слова;

4  Списування з фонетико – чи граматико – орфографічними завданнями;

5 Списування з дописуванням пропущених букв. Цей вид списування, як показали спеціальні дослідження, є менш ефективним у порівнянні з іншими видами, зокрема з першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замислюватися над місцем орфограми в слові; тобто у цих вправах відсутній розпізнавальний етап у застосуванні знань;

6 Списування з різного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, орфографічними чи лексичними значеннями, будовою тощо.[26,с.292]

Одним із видів списування є так звані зорові диктанти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам’ятовується: віршовані рядки, загадки, прислів’я, можуть бути окремі слова, речення. Дрібний матеріал записується на дошці чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний запис, розбір, пояснюється розділові знаки, після цього учні ще кілька раз читають текст, щоб запам’ятати. Далі текст закривається і учні пишуть його з пам’яті. З класу в клас  кількість слів для такого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефективними формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовно – рухові (кінестетичні), зорові, рукорухові. При цьому відповідно до поставлених завдань здійснюються різного роду розумові операції: аналізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти крім того, сприяють розвитку пам’яті учнів,  записують не побуквенно, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно  проводити роботу над змістом  речень чи тексту, який буде списуватися, а також робити орфографічний  чи граматичний розбір найбільш складних слів.

У процесі списування слід привчити учнів запам’ятовувати: спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба  записати. Сприятимуть цьому завданню і вправи, які тренують пам’ять  дітей, зокрема зорові диктанти.

З метою перевірки  якості умінь списувати застосовують контрольне списування тексту з дошки.

Основними вимогами, які  ставляться до списування є грамотність, каліграфічна правильність і швидкість.

Якщо двом першим вимогам  завжди приділялася достатня увага, то останній досить довго не надавалося великого значення. Однак виявилось, що якщо діти пишуть повільно, то за урок вони встигають виконати одну – дві вправи, що звичайно, не дає можливості сформувати потрібні уміння. Адже в цьому випадку й мови не може бути про якусь систему вправ, використаних на уроці.

Саме тому швидкість  письма повинна стати повсякденною турботою вчителя. За контрольне списування рекомендується нині виставляти три  оцінки: за грамотність, каліграфію, швидкість письма.

Норми швидкості  письма і її оцінювання:

Клас	2	3	4
Оцінка	Кількість знаків за 1 хвилину
5 4 3 2	20 16 – 19 11 – 15 10	35 26 – 34 21 – 25 20	45 36 – 44 31 – 35 30 і <

 

Методика перевірки  швидкості письма може бути такою: текст, записаний на дошці, читає вчитель, пояснює слова, повідомляє, що учні мають зробити і  як. Коли діти готові до роботи, вчитель засікає  на секундомірі час початку списування і час закінчення кожним учнем (дитина піднімає руку з ручкою, а потім перевіряє свою роботу).

Знаками вважаються букви  і розділові знаки.

Обсяг тексту для списування у 2 класі  – 25 – 35 слів, у – 3 – 35 – 60 , у 4 – 60 – 80 .

Диктант.

У методиці орфографії за участю аналізаторів розрізняють такі види диктантів: слухові, та зорові – слухові, за метою застосування – навчальні (попереджувальні і пояснювальні) та контрольні.

Навчальним може бути кожний із зазначених видів диктантів, контрольним –  лише слухові.

Матеріалом для диктантів є  як окремі слова, словосполучення, речення, так і текст.

Для контрольних диктантів рекомендується на слух (окремих чи в тексті) використовуються попереджувальні диктанти. Послідовність  їх проведення така:

- учні сприймають продиктоване на слух;

- визначають слова з орфограмами і пояснюють правопис їх;

- записують речення (слова) під диктовку вчителя;

- перевіряють записане.

Цей вид диктанту спрямований на формування умінь розпізнавати орфограми  за характерними для них фонетичними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до засвоєного правила правопису.

Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване  письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів пояснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовчки за учнем , що коментує написання. Доцільно залучити до коментування не одного – двох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речення коментує інший учень.

Коментоване письмо корисне тим, що привчає дітей думати над                              кожним написанням словесно оформити свою думку, застосовувати правила під час написання.

Одним із видів навчальних диктантів  є зорово – слуховий диктант. Під час зорово – завжди добирати текст, які повинні мати пізнавальне і виховне значення й бути насиченими потрібною кількістю орфограм. ( 60 – 70 %).

Розглянемо види диктантів за метою  застосування.

                          Навчальні диктанти.

Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватися як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв’язки типу звук → буква, що має особливо велике значення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти можуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибірковими (учні відповідно до завдання вчителя записують окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися  окремі речення й цілісний текст.

У практиці навчання словникові та вибіркові диктанти дуже поширені. Вони можуть використовуватись на всіх етапах формування орфографічних умінь, а також як контрольні (якщо  треба перевірити якісь проміжні уміння).

Серед слухових диктантів  залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні чи пояснювальні диктанти.

На етапі розпізнавання  орфограм у сприйнятих слухового  диктанту текст записується на дошці або на картці й демонструється через кодоскоп, його читають  учитель і учень, пояснюючи при потребі слова, аналізують орфограму, звертають увагу на написання слів, на правила, які ще не опрацьовані, або так звані словникові слова. Після цього текст закривається і учні записують його під диктовку вчителя. З метою перевірки записаного  текст знову відкривається і учні звіряють правильність свого запису.

Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово – слухових відчуттів. Для них використовуються тексти, які містять словникові слова, слова складні для написання. Можуть також вводитись слова  з орфограмами, які будуть вивчатися на наступних уроках (пропедевтика знань).

Самодиктант. Крім звуко-слухових  диктантів у практиці використовуються  ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, якій добирається для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця лише в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загадка, прислів’я) аналізується з орфографічного боку і заучується напам’ять на уроці, а запис вивченого твору проводиться на наступному.

Зазначені види диктантів  застосовуються на етапі  формування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам’яті. Вони розвивають зорові відчуття, виховують увагу до слова, сприяють встановленню правильних асоціативних зв’язків між звуками і буквами, тренують пам’ять дітей.

Пояснювальний диктант. Цей вид роботи  використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними і контрольними. Пояснювальні диктанти проводяться як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформованості тих чи інших орфографічних умінь.

Безпосередньо перед  диктантом учні повторюють правила  правопису, потім пишуть диктант.

Методика його проведення така:

- сприйняття продиктованого учителем на слух;

- запис під диктовку учителя;

- знаходження і пояснення орфограм.

Останній етап може проводитись  після запису окремих речень або  частини тексту.

Якщо учні затрудняються  у знаходженні і поясненні  орфограм, значить тема достатньо  не засвоєна і є потреба знову  повернутися до виконання навчальних вправ.

Малюнковий  диктант. Одним із видів пояснювальних диктантів є малюнковий. Методика його проведення така; учитель демонструє предметні малюнки, учні мовчки або проговорюючи записують слова – назву малюнка. По закінченню пояснюють написання слів.

Цей вид роботи дещо складніший від пояснювального диктанту, продиктованого вчителем, оскільки учень має сам проговорити  слово і записати відповідно до правопису. Такий диктант потребує більшої самостійності у застосуванні знань та умінь і використовується, коли орфографічна навичка уже сформована.

Орфографічна навичка  вважається сформованою лише в тому випадку коли учні вміють грамотно писати творчі роботи. Тому в процесі  формування правописних умінь і  навичок рекомендується використовувати  такі види роботи, як вільний і творчий диктант.

Оскільки ці види диктантів  досить складні їх рекомендується проводити  в 3 – 4 класах.

Вільний диктант. Для нього добирається цікавий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а потім за логічно завершеними частинами (абзацами),

 кожну  2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам’ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушувати послідовність викладу. Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ. Йому передані повторення тих орфограм, які включені у диктант.

Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, словосполучення, малюнки, а також речення, які є опорними.

Перед диктантом учитель  ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші слова, синоніми тощо.

Складені учнями речення  обговорюються і записуються  під диктовку вчителя. При цьому  доцільно добирати опорний матеріал на певну тему так, щоб у результаті творчої роботи був складений  і записаний невеликий текст.

Творчі диктанти дають  можливість поєднати вивчення правопису  з розвитком усного і писемного  мовлення.

Контрольний диктант. Цей вид роботи ставить своїм завданням з’ясувати рівень сформованості орфографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше  як через тиждень після закінчення опрацювання певної теми.

Під час контрольного диктанту текст диктується в цілому, пояснюються нові слова, якщо є такі, записуються на дошці слова з  орфограмами, які ще не вивчалися, при  потребі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Вдруге  вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий – частинами, які повторюються один, іноді два рази – для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити записане. По закінченні запису текст читається ще раз для перевірки.