Експериментальне дослідження структурних компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

         Третій тип труднощів багато першокласників починають відчувати в середині навчального року. Спочатку вони із радістю бігали в школу задовго до початку занять, гордились оцінками. З мірою звикання до зовнішніх атрибутів школи згасає і початкова тяга до навчання, в результаті наступає апатія, байдужість.

              Найбільш правильний спосіб попередити “насиченість” учінням, на думку психологів, полягає в тому, щоб діти отримали на уроках достатньо складні навчально-пізнавальні задачі, стикалися із проблемними ситуаціями, вихід з яких вимагає оволодіння відповідними поняттями.

         Постановка перед дітьми системи завдань, які вимагають активного пошуку шляхів і засобів їх вирішення, із самого початку вводить першокласника у сферу інтелектуальних пошуків, відкриває перед ними необхідність обмовлення знайдених способів дій на основі розгорнутих міркувань і умовисновків.

         На період молодшого шкільного віку припадає криза 7 років, яка пов’язана з усвідомленням дитиною свого місця в світі суспільних відносин. Вона відкриває для себе значення нової соціальної позиції – позиції школяра, пов’язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими учбової роботи. Як вважає Л.І.Божович, криза 7 років – це період народження соціального “Я” дитини. Зміна самосвідомості приводить до переоцінки цінностей. Старі інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, на зміну їм приходять нові. Все, що має відношення до учбової діяльності (зокрема, оцінки), виявляється цінним, те, що має відношення до гри – менш важливим.

         Впродовж всього періоду молодшого шкільного віку відбуваються якісні зміни в розвитку пізнавальних процесів.

         Сприймання. Психологи зазначають, що сприймання молодших школярів є достатньо розвиненим (притаманна висока гострота зору та слуху, легка орієнтація у різноманітних формах та кольорах), проте ще слабо диференційоване. Діти цього віку ще не вміють робити цілеспрямованого аналізу результатів сприймання, вирізняти серед них головне, істотне, їх сприйманню властива виражена емоційність. Включення школярів у процес учіння сприяє формуванню у них такого виду діяльності як спостережливість. У процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об’єктів, розширення обсягу їх запам’ятовування. Якісні зміни у розвитку сприймань являють собою певні перетворення структури сприйманні, як результат – зростання його пізнавальної ефективності. Поступово сприймання у молодших школярів стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Воно характеризується цілісністю, емоційністю, яскравістю, вибірковістю.

         Увага. У молодших школярів є нерозвиненою довільна увага. У них, як і на попередньому віковому етапі домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві об’єкти. Через слабкість гальмівних процесів увага характеризується нестійкістю. Поступово увага молодших школярів стає довільною: спочатку при виконанні завдань, поставлених дорослими, далі при реалізації самостійно поставлених перед собою цілей; спочатку при контролі вчителя за діяльністю, далі при контролі з боку однолітків та самоконтролі. У молодших школярів зростає обсяг та стійкість уваги.Сприяють стійкості уваги: значущість навчального матеріалу, інтерес до його змісту, доступність навчальних завдань, вміння вчителя організовувати навчальну діяльність усіх учнів класу.

        Уява. У молодшому шкільному віці у дітей багата, яскрава, бурхлива відтворююча уява. Діти легко уявляють казкові країни, казкових героїв. Особлива увага приділяється формуванню та розвитку творчої уяви. На основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи і діти переходять на вищий щабель – від простого довільного комбінування переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Вчитель для цього використовує творчі завдання: придумати кінець казки чи оповідання, уявити місто через 100 років, описати життя на іншій планеті, описати картину чи героя тощо.

        Мислення. Під впливом навчання відбувається перехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сутності. Мислення молодших школярів починає відображати істотні властивості та ознаки предметів та подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати елементи умовисновків. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття. В цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках. Щодо особливостей аналізу (виділення елементів в цілому) та синтезу (об’єднання елементів в одне ціле). Аналіз спочатку має переважно практичний дієвий і образно-мовний характер. Діти поступово переходять від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, до комплексного, прагнучи при цьому розглянути усі частини та властивості пізнаваного предмету. Проте на цей час вони ще не вміють встановлювати взаємозв’язків між ними. Об’єктом аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища. У молодших школярів поступово аналіз пов’язується із синтезом, хоча останній ще довго залишатиметься важкодоступним мислительним процесом. Операції аналізу та синтезу поєднуються у порівнянні об’єктів, розвиток якого значною мірою залежить від того, як часто вчитель дає завдання учням на порівняння різних об’єктів, зіставлення, виокремлення подібних і відмінних ознак. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення. Вчитель повинен проводити спеціальну роботу, спрямовану на формування у молодших школярів умінь групувати, класифікувати об’єкти, узагальнювати засвоєні знання і використовувати результати цих узагальнень в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

          Мовлення. Велику роль у психічному розвитку молодшого школяра відіграє мовлення. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словникосим запасом і мовною граматикою. Новим у формування мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмовим мовленням, збагачення внутрішнього мовлення. Велике вплив на розвиток мовлення загалом справляє оволодіння письмовим мовленням. Оскільки письмове мовлення позбавлене жестів, інтонації, то вона має бути більш розгорнутою. Проте для молодшого школяра перехід внутрішнього мовлення у письмове на перших порах є важким. Письмове мовлення у дітей є біднішим у порівнянні з усним. Аж на кінець 3 (4) класу письмове мовлення за своєю морфологічною структурою не поступається усному, а деякою мірою навіть випереджає її, набуваючи форми літературного мовлення (більше іменників, прикметників, менше займенників та сполучників). Збільшується кількість слів та речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, що пов’язане з розвитком внутрішнього мовлення.

         Пам’ять. Пам’ять молодших школярів розвивається перш за все у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. Значно зростає довільне запам’ятовування і довільне відтворення матеріалу. При цьому діти використовують найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення (переказування). Їм важко переказувати з використанням готового плану, групувати матеріал за смислом. Поряд з розвитком довільної пам’яті розвивається і мимовільне запам’ятовування, набуваючи нових якісних особливостей. У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу. Під впливом навчання формується логічна пам’ять. При цьому саме від вчителя залежить її ефективність. Єдиний правильний шлях – спочатку забезпечити розуміння (аналіз, порівняння) навчального матеріалу, а вже потім – заучування.

          Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають умінням керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, врівноваженішими. Емоційну сферу молодших школярів складають переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів. Основним джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи та невдачі в учінні, взаємини в колективі, читання книг, перегляд фільмів, мультфільмів, участь в іграх, конкурсах). Загалом для молодших школярів характерий бадьорий, життєрадісний настрій. А форми емоційної неврівноваженості (грубість, запальність, забіякуватість)трапляються як розходження між домаганнями і можливостями їх задовольнити. Молодші школярі емоційно вразливі. У них розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання визнання їх якостей.

           Розвиваються почуття симпатії, відіграючи важливу роль у формування малих груп у класі та стихійних компаній. Життя в класі виступає як фактор формування у дітей моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. Для першокласників характерне переоцінювання власних моральних якостей та недооцінювання їх у своїх однолітків. З віком діти стають більш самокритичними.

           Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення і виконання обов’язкових завдань, довільного реагування поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя та батьків. Відкриваються можливості розвитку дитини як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільного регулювати власні психічні процеси та поведінку. У дітей формуються такі вольові риси характеру, як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість.

          Характерологічні особливості. Характер в цьому віці щойно формується. Через недостатню сформованість вольових процесів спостерігаються імпульсивність поведінки, капризність, упертість. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їхнього темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи. Та можна сказати, що більшість молодших школярів є чуйними, допитливими, безпосередніми у вираженні своїх почуттів та ставлень.

          Спрямованість особистості молодших школярів виражається у їхніх потребах і мотивах. Як і в дошкільнят, у них сильна потреба в:

а) ігровій діяльності, проте змінюється зміст гри;

б) в рухах (він не може довго сидіти на уроці непорушно, тому потрібно надати можливість дитині більше рухатись);

в) у зовнішніх враженнях, через що першокласника приваблює зовнішній бік предметів, явищ, подій.

          Поряд з тим, із вступом у школу з’являються нові потреби: точно виконувати вимоги вчителя, успішно оволодіти новими знаннями, навичками, вміннями, у школу приходити з виконаними завданнями; потреба в хорошій оцінці, у схваленні його вчинків вчителем та батьками, потреба виконувати громадське доручення.

           Основними новоутвореннями цього періоду є:

• довільність  психічних функцій (увага, запам’ятовування), вміння свідомо ставити мету, шукати засоби її досягнення, долати труднощі.

• розвиток внутрішнього плану дій (у процесі  навчання формується здатність до виконання  дій про себе, дитина планує, намічає  перспективи);розвиток рефлексії: вміння ніби збоку розглядати себе, оцінювати  результати дій. Рефлексія лежить в  основі самооцінки.

• самоконтроль;

• О.М.Леонтьєв виокремлює зміну мотивів діяльності (не заради оцінки, а тому, що цікаво. Оцінка поступається місцем інтересу).

Таким чином, з приходом до школи у дитини відбувається суттєва психологічна перебудова. Як будь-який перехідний період, цей вік багатий прихованими  можливостями розвитку, які вчитель  початкових класів має вміти вчасно підмітити, вловити і підтримати. Тому важливе завдання курсу вікової  і педагогічної психології – навчити  цьому сьогоднішніх студентів.

        1.3. Структурні компоненти учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

          Учбова діяльність має свої  специфічні компоненти. Д.Б. Ельконін  та Давидов розглядають учбову  діяльність у єдності п’яти  компонентів: мотивації, учбової  задачі, учбових дій, дій самоконтролю, дій самооцінки.

           • Мотивація. Учбова діяльність  спонукається і спрямовується  різними учбовими мотивами. Мотиви  учбової діяльності можна класифікувати  по різному. О.М. Леонтьєв розрізняє  мотиви, які розуміють учні і  реально діючі. Л. І. Божович  виділяє широкі соціальні мотиви  і учбово-пізнавальні. Крім того, іноді всі мотиви поділяють  на дві великі групи: мотиви, які породжуються самою учбовою  діяльністю і мотиви, які лежать  за межами учбового процесу  і пов’язані лише з результатами  учіння. Такі мотиви можуть бути  широкими соціальними і вузькоособистими. У високовстигаючих учнів розвивається  мотивація досягнення і престижна  мотивація. У невстигаючих школярів  поступово формується мотивація  уникання невдачі і компенсаторна  мотивація. 

            Серед мотивів учбової діяльності  є такі, які найбільш адекватні  учбовим задачам. Якщо вони  формуються у школяра, то його  учбова діяльність стає осмисленою  і адекватною. Д. Б. Ельконін  називає їх учбово-пізнавальними  мотивами. В їх основі лежать  пізнавальна потреба і потреба  в саморозвитку. Дитина повинна  бути мотивована не лише результатом,  а й самим процесом учбової  діяльності. Якщо вчитель навчить  дітей виконувати всі ці компоненти учбової діяльності, то він сформує у дітей вміння самостійно вчитися – сформує учбову діяльність.