Експериментальне дослідження структурних компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………

Розділ  І. Теоретико - методологічні особливості учбової діяльності молодших школярів…………………………………………………………………….

1.1.Погляди  науковців на проблему учбової  діяльності і її структурних  компонентів…………………………………………………………………

1.2.Психологічний  розвиток дітей молодшого шкільного  віку……….

1.3.Структурні  компоненти учбової діяльності  дітей молодшого шкільного віку………………………………………………………………………….

Розділ  ІІ. Експериментальне дослідження структурних  компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку……………………………

2.1.Опис  методів дослідження та характеристика вибірки……………

2.2.Аналіз результатів……………………………………………………

Висновки

Додатки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 

ВСТУП

       Актуальність теми дослідження. Проблеми теорії учбової діяльності посідають одне з центральних місць у педагогічній і віковій психології, бо в її основу закладено важливу ідею психічного розвитку дитини – єдності навчання і психічного розвитку (Л.С. Виготський, Г.С. Костюк). Багаторічні експериментальні дослідження, проведені як у Росії (В.В. Давидов, В.В. Рубцов, Г.А. Цукерман, Д.Б. Ельконін), так і в Україні (О.К. Дусавицький, С.Д. Максименко, Ю.І. Машбиць, В.В. Репкін, Ю.М. Швалб) показали високу ефективність системи розвивального навчання як психолого-педагогічної технології формування мислення теоретичного типу та учбової діяльності у молодшому шкільному віці. Але, на думку В.П. Зінченка, В.В. Репкіної, В.І. Слободчикова, наявні теоретичні моделі структури учбової діяльності є занадто абстрактними, схематичними і неповними, оскільки існуючі теоретичні схеми можуть слугувати інструментом дослідження, і лише шляхом конкретних експериментів можна виявити правильність або помилковість положень, що лежать в основі моделі. На думку цілої низки авторів (В.В.Давидов, О.В. Воронцов, О.І. Подшивалова, Н.В. Репкіна, О. Чудінова), актуальними є спеціально організовані дослідження невеликих груп дітей протягом усього періоду навчання в молодшій школі, що дозволить уточнити як зміст теоретичної моделі структури учбової діяльності, так і динаміку її становлення.

Розгортання розвивального навчання як масової  практики побудови навчального процесу  на принципах теорії учбової діяльності обумовлює необхідність та одночасно  надає змогу проведення досліджень, спрямованих на визначення особливостей психічного розвитку молодших школярів в реальних умовах загальноосвітнього навчального закладу. Освітня практика, враховуючи стан загальнопсихологічної  теорії діяльності, висуває на перший план проблему дослідження динаміки становлення психологічної структури  учбової діяльності та уточнення  її теоретичної моделі.

         Об'єкт дослідження – учбова діяльність молодших школярів у системі розвивального навчання.

        Предмет дослідження – рівень розвитку структурних компонентів учбової діяльності молодших школярів

        Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити рівень структурних компонентів учбової діяльності.

       Завдання дослідження:

проаналізувати  існуючі структурні компоненти учбової діяльності;

провести  методику дослідження процесу становлення психологічної структури учбової діяльності в умовах реального процесу навчання;

провести  систематизацію отриманих у дослідженні  даних і уточнити психологічний  зміст структурного компоненту учбової діяльності;

        Методи дослідження.Для дослідження була використана мотиваційна методика Н. Лусканової. Для аналізу отриманих даних застосовувались методи кількісного і якісного аналізу, методи математичної обробки даних та їх статистичного аналізу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І. Теоретико-методологічні особливості учбової діяльності молодших школярів

        1.1.Погляди науковців на проблему учбової діяльності і її структурних компонентів

         Учбова діяльність – це діяльність  спрямована, у процесі її формування  учні засвоюють узагальнені способи  дій і наукові поняття. Вона не тотожна “учінню” і “навчанню”. Останні характеризують процеси засвоєння певних знань і вмінь у різноманітних видах діяльності. Продуктом цієї діяльності є насамперед розвиток учня. Продуктом же учбової діяльності є зміни, яких зазнав учень у процесі її виконання (Д.Б.Ельконін). Як і будь-який конкретний вид діяльності, учбова діяльність має етапи виникнення, формування і розпаду. Свою провідну роль у психічному розвитку дитини вона виконує у молодшому шкільному віці. У процесі такої діяльності відбувається відтворення у властивостях індивіда людських здібностей, що склалися історично.

        Учбова діяльність є соціально  нормованою і здійснюється у  процесі спілкування. Завдання  формування учбової діяльності  передбачає становлення її мотиваційної  основи і засвоєння операційної  структури. Структура учбової  діяльності в міру її розвитку  перетворюється на форму суб’єктивної  активності дитини, тобто в учня  формується відповідне ставлення  до людей і навколишньої дійсності.

        Основними структурними компонентами учбової діяльності виступають потреби, мотиви, учбові задачі, дії й операції, а специфічною потребою і мотивом є теоретичне ставлення до дійсності. Суть його полягає в оцінці учнем предмета за допомогою суспільно вироблених критеріїв. Виділені в процесі навчання наукові критерії оцінки предметів являють собою загальні закономірності певної галузі знань і стають її одиницями.

        Наукові положення концепції учбової діяльності найповніше розроблені щодо початкової школи. Дослідження В.В.Давидова, В.В.Рєпкіна, А.К.Маркової та інших показали, що вже в учнів молодшого шкільного віку починає формуватися теоретичне ставлення до дійсності. Воно є основним психічним новоутворенням, від якого залежить формування конкретних дій, здібностей і мотивів, і виступає, таким чином, загальним механізмом вироблення інших конкретних способів здійснення будь-якої продуктивної діяльності.

         Учбова діяльність – це активність, за допомогою якої реалізується певне ставлення людини до навколишнього світу. Процес досягнення тих чи інших цілей діяльності завжди детермінований різноманітними потребами, що виникають у людини. Основною характеристикою діяльності є її предметність. Безпредметна діяльність неможлива взагалі.

        При цьому предмет діяльності виступає спочатку незалежно як підпорядковуючий собі діяльність людини, а далі – як образ предмета, продукт психічного відображення його властивостей. Учбова діяльність – це цілісне утворення, що має визначену структуру, у яку входять мотиви, задачі, дії. Специфіка учбової діяльності і її структури в особливостях її мотивів, задач, дій.

         Навчання може мати місце й у інших видах діяльності (грі, праці). У цьому випадку воно не спонукається усвідомленим наміром суб’єкта діяльності, у яку включений процес навчання. Навчання при цьому носить мимовільний характер і лише є побічним результатом, а не метою діяльності суб’єкта. Закономірності засвоєння знань в ігровій чи трудовій діяльності принципово інші, ніж в учбовій діяльності, тому що має місце істотна розбіжність між предметами цих видів діяльності.

         Навчання – це спільна діяльність учителя і учнів. Навчання як особливий процес спрямований на засвоєння учнем знань як на безпосередню мету, є учбовою діяльністю. Прямим продуктом учбової діяльності, у ході якої відбувається засвоєння наукових понять, є насамперед розвиток учня. Це діяльність з самовдосконалення, її результат – зміни, що відбуваються в ході виконання цієї діяльності, у самому суб’єкті (Д.Б.Ельконін).

          З приходом до школи і з початком навчання діти ще не володіють учбовою діяльністю. Вони повинні її засвоїти. Формування в молодших школярів учбової діяльності є фундаментальним завданням початкового періоду навчання. Але встановлено, що окремі елементарні прояви учбової діяльності спостерігаються ще в дошкільному віці, коли гра дитини – основний засіб її психічного розвитку.

          У процесі гри дитина завжди щось пізнає, але це пізнання підлегле насамперед ігровим мотивам дитини. Лише згодом, коли дитина може поставити собі безпосередню мету пізнати той чи інший предмет, починають зароджуватися елементи учбової діяльності: пізнавальні мотиви, учбові задачі і дії. Дитина переростає гру.

         У молодшому шкільному віці учбова діяльність є провідною серед інших видів діяльності: ігрової, трудової, спортивної, художньої. І не тому, що на неї витрачається більше часу, а тому, що саме в процесі учбової діяльності відбуваються найбільш важливі психічні зміни учня. Вона поєднує в собі основні тенденції розвитку, формує і перебудовує психічні процеси. У ній виникають та інтенсивно формуються психічні новоутворення, що дозволяють зрозуміти й охарактеризувати якісні зміни особистості. Завдяки учбовій діяльності в дітей формуються психологічні передумови теоретичного мислення: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія.

         Учбова діяльність є певною формою співробітництва дитини і дорослого. Вона реалізується тільки в спільній діяльності з дорослими, у спілкуванні з ними і під їхнім постійним керівництвом. Учбова діяльність тільки тоді знаходиться на вірному шляху становлення, коли в учня як суб’єкта цієї діяльності розвиваються адекватні мотиви. За своїм походженням вони навчально-пізнавальні. Ці мотиви зв’язані з потребою наукових знань, узагальнених способів дій. Саме вони забезпечують внутрішню цілісність учбової діяльності.

           Створена в дітей на перших етапах навчання пізнавальна мотивація не може бути постійною. Якщо її вчасно не підкріплювати, то рівень її буде знижуватися, або ж вона може зовсім зникнути. Тому в ході засвоєння знань необхідно створювати умови для її посилення. Важливим фактором збереження і підтримки пізнавальної мотивації є і зміст навчального матеріалу. Раціональна структура навчального матеріалу – джерело, що зберігає і підтримує навчальну мотивацію.

            У загальному вигляді проблема  мотивації навчання є проблемою  причин, які наперед визначають  різні форми виявлення активності  тих, хто навчається. Мотиваційному  аспекту навчання уже порівняно  давно приділяли велику увагу  в психологічній і педагогічній  літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева,  І.О.Синиця та інші).

         Питання мотивації навчальної діяльності є предметом педагогічних і психологічних досліджень, які ведуться здебільшого в двох основних напрямках.

        Перший — це праці, які безпосередньо  стосуються мотивів учіння учнів  різного шкільного віку; загальної  структури мотиваційної сфери  механізмів спонукальної дії  мотивів, динаміки їх розвитку  в різних вікових групах, а  також способів формування повноцінних  мотиваційних комплексів під  впливом різноманітних факторів.

        Другий напрям - це дослідження  з проблем розвитку активності  школярів у навчанні, позитивних  і негативних мотиваційних факторів  пізнавальної діяльності, зв'язаних  з явищами соціального і суто  особистого характеру. Проблема  мотивів учіння ще мало розроблена  в педагогічній психології.

         З вступом дитини до школи  докорінно змінюється її об'єктивне  становище в суспільстві та  конкретні взаємовідносини з  навколишнім середовищем. Головною  діяльністю стає навчання, яке  ставить до неї нові, складні  умови, пов'язані з виконанням  нових обов'язків. В аспекті  цих вимог перебудовується весь  перебіг життя дитини, який від  нині визначається вимогами школи,  вчителя, специфікою її навчальної  діяльності. Водночас відбуваються зміни загальної спрямованості особистості дитини, а отже, й значення основних мотивів діяльності. Якщо в дошкільному віці основними були ігрові мотиви, то в шкільному віці вони поступаються навчальним. Звичайно, ця зміна відбувається поступово, носить закономірний характер, хоча і є індивідуальні варіації.

        Потреба стати школярем спостерігається зараз майже у всіх дітей наприкінці дошкільного віку. У сім’ї, і особливо у дитячих садках у дітей формується певна настанова на шкільне навчання, на пізнавальну діяльність, прагнення набувати знання, їх приваблюють деякі зовнішні аспекти шкільного життя, учнівський реквізит, зовнішній бік навчання: прихід у школу, вихід із школи, перерва, шкільна форма, ранець і т.д. Проте учні 1 класу ще не усвідомлюють конкретно для чого їм потрібно вчитися. Зрозуміло їм одне,що всі діти їхнього віку і старші вчаться, тому й вони повинні ходити до школи.