Експериментальне дослідження структурних компонентів учбової діяльності дітей молодшого шкільного віку

        Прагнення бути учнем, вчитися у школі виявляється насамперед у намаганні змінити своє становище маленького. Сам факт вступу до школи підносить дитину на новий щабель в її житті. Все це відіграє значну роль у формуванні позитивного ставлення до навчальної діяльності і є джерелом соціальних мотивів учіння.

        Поряд з деякими зовнішніми  аспектами шкільного життя (шкільна  форма, ранець, зошити, ручки, підручники, парти, дзвоники .) спонукальною силою  для дітей стає учитель, який  є носієм вимог, що повинні  виконувати учні. Його авторитет для учнів 1-2 класів є найвищим, порівняно навіть з авторитетом батьків: “Так говорить наша вчителька. Так вона робить, це вона веліла нам”, - ось основні аргументи, якими регулюється тепер їхня поведінка і вдома.

         Інтерес до самого процесу  навчання. Далеко не в усіх  випадках молодші учні пов'язують  його з прагненням до нових  знань, умінь, їх приваблює  дійовий бік навчання: писати, читати, лічити, розповідати, малювати, їм  подобається виконувати завдання  вчителя, чути оцінюючі судження. Часто розгублюються, коли вчитель  надає їм проявити власну ініціативу.

         Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується ще один вид інтересу — інтерес до змісту навчальної діяльності, потреба оволодівати знаннями. Центром уваги маленьких школярів стає навчання, як суспільне значуща діяльність, і саме в цьому розкриваються провідні мотиви їхньої поведінки в навчанні.

          Встановлено, що основними новоутвореннями  молодшого шкільного віку є  довільність пам'яті й уваги,  внутрішній план дій, рефлексія  своєї навчальної діяльності, усвідомлення  себе, як суб'єкта навчання, поява  нової життєвої позиції - школяра.  Становлення цих новоутворень  відбувається в процесі навчальної  діяльності: молодший школяр, як  суб'єкт в ній, сам розвивається  і формується, освоюючи нові способи  мислення.

          Внутрішня мотивація в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату, більшість із них не схильна докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні. Дослідження свідчать, що саме структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не тільки операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Тому треба так організувати роботу, щоб зацікавити всіх дітей, створивши умови виховання позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися.

          Л.С.Виготський стверджував, що навчання буде мало ефективним, якщо воно орієнтоване на вже розвинуті форми психічної діяльності дитини - на сприйняття, пам'ять та форми наочно-образного мислення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи розвитку. Воно плететься у хвості розвитку і тому не просуває його вперед. Отже, необхідно так організувати дидактичний процес, щоб навчання йшло в зоні найближчого розвитку молодшого школяра. Такою зоною розвитку мислення є перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення (В.В.Давидов, Л.В.Занков, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.).

          Практика підтверджує, що надмірно спрощений, примітивний навчальний матеріал нецікавий для учнів, що й приводить до витрати мотивації його засвоєння.

           Дослідження особливостей мотивації учіння молодших школярів дало змогу А.К.Марковій зробити висновок: їх мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними характеристиками вони вважають:

1) загальне  позитивне ставлення дітей цього  віку до школи; 

2) широту  їхніх інтересів (їх цікавить  багато явищ життя);

3) допитливість, що є виявом розумової активності.

         Негативні сторони мотивації учіння молодших школярів, що перешкоджають навчанню: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують навчальну діяльність; нестійкість - мотиви швидко задовольняються, і без підтримки вчителя можуть згаснути і більше не відновитися; мала усвідомленість, що виявляється у невмінні школярів назвати, що і чому їм подобається в даному предметі; слабка узагальненість, тобто охоплюють один чи кілька навчальних предметів, які об'єднані за зовнішніми ознаками; орієнтування учнів найчастіше на результат навчання (знання, причому з їх фактичної, ілюстрованої сторони, і лише потім - закономірності), а не способи навчальної діяльності, внаслідок чого іноді до кінця початкової школи не складається інтерес до подолання труднощів у навчальній роботі. Всі ці особливості обумовлюють поверхневий, у ряді випадків недостатній інтерес до учіння, його іноді називають формальним і безтурботним ставленням до школи.

        Таким чином, учіння молодших школярів полімотивоване: дитиною, залежно від ситуації, керують різні мотиви, але серед них є один визначальний.

         Готовність до шкільного навчання - багатоякісне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І.Батович, О.В.Запорожець, Л.А.Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній такі структурні елементи:

- інтелектуальний,  що включає порівняно розвинуте  диференційоване сприймання, стійке  спрямування уваги на предмет  чи діяльність, наявність аналітичного  мислення, що проявляється у здатності  виділяти і розуміти важливі  ознаки і зв'язки між предметами, а також відтворювати зразок, логічне запам'ятовування, оволодіння  на слух розмовною мовою, розвиток  тонких рухів руки і окорухової  координації, розвиток здібностей  до навчання.

- мотиваційний, що відображає бажання чи небажання  дитини навчатися. Він дуже  важливий, бо від нього залежить  входження дитини в нову для  неї діяльність, що відрізняється  від ігрової своєю обов'язковістю,  розумовим напруженням, необхідністю  подолання труднощів тощо.

        Розрізняють внутрішні або пізнавальні  мотиви учіння, що характеризуються  потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і зовнішні, або соціальні, що виявляються  в бажанні займатися суспільне  корисною діяльністю, в ставленні  до вчителя, як до представника  суспільства, авторитет якого  є безсумнівним.

        Внутрішні і зовнішні мотиви  учіння складають внутрішню позицію  школяра, що є одним із основних  показників психологічної готовності  до навчання.

         Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться  до вступу до школи та перебування  в ній позитивно, навіть в  умовах необов'язкового відвідування  школи, прагне до занять специфічно  шкільного змісту;

- виявляє  особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти  та лічби, а не заняттям дошкільного  типу (малювання, співи, фізкультура  та ін.), має належне уявлення  про підготовку до школи; 

- відмовляється  від характерної для дошкільного  дитинства організації діяльності  та поведінки. 

       Важливим також є:

Емоційно-вольовий компонент, що включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів регуляції дій і поведінки  в цілому, розвиток емоційної стійкості.

Соціальний  компонент, що передбачає наявність  у дитини потреби у спілкуванні  з іншими дітьми, вміння підкорятися  інтересам дитячих груп, здатність  виконувати соціальну роль у ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати  стосунки з ровесниками і дорослими.

           Важливим структурним елементом учбової діяльності є учбові задачі, що забезпечують певні зміни в суб’єкті діяльності, знаходять своє вираження у відкритті і засвоєнні суб’єктом наукових знань і способів дії. Учбові задачі передбачають розумовий розвиток молодших школярів. Цим вони відрізняються від задач практичних, ціль яких змінити об’єкти діяльності.

         У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивне засвоєння навчальних дій. Учні опановують основи моделювання, уміння переходити від предмета до його моделі і навпаки, вчаться розрізняти об’єкт і знак, що його заміняє. Формується можливість переводити предметні дії у внутрішній план. Спостереження показують, що вчителі часто не надають належного значення вмінню учнів контролювати свою роботу. Дія контролю передбачає вміння під керівництвом учителя звіряти правильність своєї роботи з установленим зразком.

        Різноманітність підходів до формування у дітей молодшого шкільного віку пізнавальних умінь та навичок саме свідчить про складність і багатогранність визначеної проблеми.

        1.2. Психологічний розвиток дітей молодшого шкільного віку

        Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються саме в молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених спрямова на виявлення резервів розвитку молодших школярів. Використання цих резерві дозволить більш успішніше готувати дітей до подальшої учбової і трудової діяльності. найбільш характерна риса періоду від 6 до 10 років полягає у тому, що в цьому віці дошкільник стає школярем. Це перехідний період, коли дитина поєднує у собі риси дошкільного дитинства і школяра.

        Початок шкільного життя – це початок особливої учбової діяльності, яка вимагає від дитини і значного розумового напруження, і великої фізичної виносливості. Як показують дослідження, складність учбової діяльності і незвичність переживань часто викликають нові, неочікувані властивості, наприклад, гальмівну реакцію у рухливих і збудливих дітей і, навпаки, роблять збудливими спокійних і врівноважених.

         Як тільки дитина переступила поріг класу, вона стала школярем. З цього часу гра поступово втрачає провідну роль у її житті, хоча і продовжує займати у ньому важливе місце. Змінюється зміст життя дитини. У дитячому садочку увесь день був заповнений цікавою і захоплюючою діяльністю (більше малювали, ліпили, гралися, прогулювались, вільно вибирали гру і товаришів). Зміст шкільного життя на перших порах є дуже одноманітним.

         Для першого етапу шкільного життя характерно те, що дитина підкоряється новим вимогам вчителя, який регулює її поведінку у класі та вдома, а також починає цікавитися змістом самих навчальних предметів. Безболісне проходження дитиною цього етапу свідчить про хорошу готовність до шкільних занять. Але далеко не всі діти виявляють таку готовність. Великий відсоток з них переживає ті чи інші труднощі і не одразу включаються у шкільне життя.

         Найчастіше зустрічають три види труднощів.

         Перший пов’язаний з особливостями нового шкільного режиму (потрібно вранці вставати,на уроках потрібно сидіти спокійно, потрібно виконувати домашні завдання, виконувати шкільні правила, слідкувати за чистотою зошитів і книжок).Без виробленої звички у дитини виявляється надмірна втома, зриви у навчальній роботі, пропуск режимних моментів. Тому вчителю і батькам потрібно зрозуміло і чітко виражати нові вимоги до життя дитини, потрібно контролювати їх виконання, використовувати заохочення і враховувати індивідуальні особливості дитини.

        Другий тип труднощів випливає  із характеру взаємовідносин  із вчителем, із товаришами з  класу, у сім’ї. Для дитини, яка відвідувала дитячий садок,  вихователька була найближчою  після мами людиною, її заступником  впродовж цілого дня. Звичайно, взаємовідносини з нею відрізнялися  більшою розкутістю, сердечністю,  у порівнянні з вчителем. Попри усю можливу привітність, доброту вчитель виступає як авторитетний наставник, який висуває певні правила поведінки і не дозволяє відхилятися від них. Досвідчений вчитель висуває однакові вимоги до усіх дітей, при цьому уважно спостерігає за індивідуальними особливостями виконання цих вимог різними дітьми. Тоді він зможе слабших заохочувати за працьовитість, сильних присадити за надмірну самовпевненість. Часто першокласник розгублюється у новому оточенні, не одразу може познайомитись з дітьми, почувається самотнім. Важлива мета виховної роботи в перші місяці перебування дитини в школі – привити відчуття того, що клас, школа – це не чужа їй група людей, а доброзичливий і чутливий колектив однолітків, молодших і старших товаришів. Із вступом в школу змінюється становище дитини. Змінюється становище дитини у сім’ї: з’являються нові обов’язки, нові права.У багатьох сім’ях ці права поважають. Трапляється, що діти, як тонкі психологи, вловлюють привілеї свого нового становища і це може сприяти розвитку шкільного егоїзму.