Якщо  метою є отримання диплома  державного зразка, очна здача сесії  є обов'язковою. Якщо ж ідеться  про отримання корпоративного сертифіката  — очна здача не потрібна. Контрольні, підготовка дипломної роботи та ін. проходять також дистанційно. Складання  державного іспиту, захист дипломної  роботи, звісно ж, відбуваються у фізичному  просторі.

      — Яка кількість  учнів може бути охоплена дистанційною освітою?

      — Це залежить від розголосу, реклами, просвітництва в галузі ознайомлення населення з дистанційною освітою. Таку інформацію мають розповсюджувати  державні заклади, Міносвіти через  відповідні ЗМІ та самі ВНЗ —  виробники дистанційних освітніх курсів.

      Це  не буде лавиноподібним процесом, зрештою, ми не ставимо мети загнати всіх в університет. Наш пріоритет  — надати можливість ширшого вибору та зручного навчання. Дистанційна  освіта неодмінно охопить величезну  групу людей із особливими потребами  — незрячих, глухих, людей з обмеженими можливостями руху; надалі вони зможуть  через інтернет працювати. Сьогодні інваліди практично позбавлені освітніх можливостей, між тим дистанційна  освіта зробить їх високо конкурентними  на ринку праці.

      — Чи простимулює дистанційна  освіта зміну державного підходу до університетської освіти?

      — В умовах ринку освітніх послуг успішно  працюватимуть ті ВНЗ, що надаватимуть якісні послуги на задоволення запиту користувачів. Не йдеться про комерціалізацію  освіти, її левова частка має неодмінно  фінансуватися державою, що здійснювала  б функцію надання механізмів відстеження якості освіти для ринку. Вважаю, що перехід від популярного  уявлення про «державну» освіту до ринку освіти позитивно вплине на якість вищої освіти. У нових умовах не зможуть надалі існувати ВНЗ, чий  пріоритет — робота в коридорах  влади, а не підвищення конкурентоспроможності освіти.

      Дистанційна освіта — це шлях до збереження престижності вищої освіти в Україні. Якщо ми не підемо шляхом запровадження новітніх технологій, то вже в найближчій перспективі втратимо ринок освіти. Це означатиме також і втрату динаміки в ідеологічному та економічному розвитку.

       3. ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ  ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

     Реалії  сьогодення свідчать, що практично  всі сфери життя сучасної людини зазнали суттєвих змін внаслідок  впливу комп’ютерних та інформаційних  технологій. Сфера освіти також не стала винятком. Це, зокрема, проявилося у появі, поряд із традиційними, усталеними формами освіти, такими як стаціонарна, заочна, екстернат, нової форми навчання –– дистанційної. Для успішного  розвитку цієї форми навчання необхідно  забезпечити виконання певних умов, серед яких першочерговими, дослідники визначають такі: формування нормативно-правового  поля для дистанційної освіти, узгодженого  із загальним юридичним забезпеченням  освіти; створення відповідної інфраструктури навчальних закладів (центри, кафедри, факультети, інститути та університети дистанційного навчання); підготовка кваліфікованих викладачів для здійснення ефективного дистанційного навчання; розробка адекватних навчальних програм  і дидактично обґрунтованого дистанційного  навчального ресурсу. Здобуття знань  у рамках дистанційної освіти і надалі буде набувати визнання і розповсюдження в Україні. Але для того, щоби дистанційна  форма навчання дійсно виправдала сподівання, які на неї покладаються, необхідні  ґрунтовні науково-педагогічні дослідження  нової форми навчання.

     Запровадження системи неперервної освіти дистанційної форми навчання об’єктивно зумовило появу проблеми науково-педагогічного дослідження принципів дистанційної системи навчання. Обґрунтуємо актуальність зазначеної проблеми. Першими кроками у побудові будь-якої системи є розроблення її понятійно-категоріального апарату і принципів. Ступінь їх розробленості свідчить про зрілість системи в цілому. Таким чином, обґрунтування системи дидактичних принципів дистанційного навчання є важливим як для теорії, так і для практики цієї форми освіти.

     Аналізуючи  особливості і принципи побудови систем дистанційного навчання, міністр  освіти і науки України, президент  АПН України, академік НАН України  В.Г. Кремень зазначив, що дистанційне навчання –– це інструмент розв’язання сучасних завдань модернізації освіти [1]. Наукове дослідження дидактичних особливостей дистанційної форми навчання набуває додаткової значущості з огляду на той чинник, що прогрес інформаційних технологій випереджає розробку дидактичних засад застосування означених технологій в освітній сфері. Таким чином, визначення і обґрунтування системи дидактичних принципів дистанційного навчання дозволить привести дидактичну теорію у відповідність до освітніх реалій нового інформаційно-освітнього середовища із його технологічно обґрунтованим прагненням створити майбутньому фахівцеві умови, які сприяють доступу людини до професійно значущої інформації в різні періоди життя, причому неодноразово і не тільки після завершення середнього навчального закладу.

     До  класичних дидактичних принципів  у традиційній системи навчання належать принципи науковості, систематичності і послідовності, зв’язку теорії з практикою, наочності навчання, свідомості і активності, доступності і тривалості знань. Усі зазначені принципи взаємопов’язані і взаємозалежні, доповнюють один одне. У навчальній практиці вони знаходять своє відтворення у вигляді правил, методів і форм організації і проведення навчальної роботи.

     Аналіз  наукових праць, у яких досліджуються  різноманітні аспекти дистанційного  навчання, показав, що добре структурованих, теоретично обґрунтованих і, що дуже важливо, перевірених навчальною практикою  традиційного навчання, класичних дидактичних  принципів недостатньо для системи  дистанційного навчання. Дидактичній  системі дистанційного навчання, яка функціонує у рамках системи  відкритого навчання, окрім загальних  дидактичних принципів, також притаманні специфічні, властиві саме їй дидактичні принципи.

     Російські науковці на підставі узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду визнають формування таких педагогічних принципів  дистанційного навчання у контексті  відкритого навчання: особистісно-орієнтований характер освітніх програм (маркетинговий підхід, облік освітніх потреб тих, хто навчається); практичну орієнтованість змісту і способів спільної діяльності (системність і цілісність змісту утворення і видів діяльності); активність і самостійність тих, хто навчається, як основних суб'єктів процесу навчання; проблемність і діалогічність змісту і характеру взаємодії в навчальному процесі; рефлексивність (усвідомлення суб’єктом навчання змісту, способів діяльності, а головне, власних особистісних змін); варіативність (розмаїтість), коли зміст навчання повинен демонструвати різні точки зору на проблему, різні боки її розв’язання; принцип підтримуючої мотивації; модульно-блоковий принцип організації змісту утворення і діяльності учнів. Заслуговують на увагу висновки про те, у який спосіб зазначені принципи ведуть до якісних змін у всіх елементах педагогічної системи:

1. В основі змісту освіти виявляються не логіка науки, а професійні завдання. З цієї причини дистанційне навчання дозволяє здійснити перехід від предметного принципу побудови змісту освіти до створення інтегрованих навчальних курсів, що дають цілісну картину професійної діяльності.
2. Змінюється характер самого знання. Головним за добору змісту освіти стає критерій «знання — під діяльність». У дистанційному навчанні знання починають виступати не тільки у ролі онтології, але й у ролі засобів для рішення конкретних професійних задач. Однак з цього аж ніяк не випливає, що фундаментальні знання щезають з дистанційної освіти. Вони залишаються, але починають будуватися за іншими законами, а саме: знання – не про запас, а під реальні потреби і проблеми, що виникають у діяльності. Першорядного значення набувають універсальні (методологічні) знання, що дозволяють проектувати майбутнє.
3. Змінюються вимоги до методів і форм організації утворення, а отже, до рівня підготовки викладачів і їхніх ролей у навчальному процесі. Провідними стають активні індивідуальні і групові (спільні, колективні) форми роботи з навчальним матеріалом.
4. Змінюються тип діяльності і ролі як викладача, так і студента. Студент виступає повноцінним суб'єктом діяльності при вирішенні навчально-професійних і власне професійних задач, одержуючи необхідну допомогу від викладача.

     Як  зазначено у [9], особливості дистанційного  навчання, заснованого на максимальному  використанні інформаційних технологій, виявляються через ряд додаткових принципів.

     Принцип діяльності. Діяльний аспект відкритого утворення при використанні технологій дистанційного навчання повинний превалювати над пасивним інформуванням. Це означає, що зміст навчальних матеріалів вибудовується навколо основних видів навчальної діяльності. Організація навчального процесу будується на основі моделювання реальних операцій, наприклад, у бізнесі. Організація процесів навчання орієнтується на рефлексію учнем власного досвіду і результатів своєї навчальної діяльності.

     Принцип формування підтримуючого  дружнього середовища. Потреба в знанні йде поряд із так званим страхом перед знанням, із тривогою, потребою в безпеці і впевненості. Відбувається діалектична взаємодія прагнення вперед і руху назад, що одночасно є битвою між страхом і мужністю (А.Маслоу). При цьому можливість здійснення визначених комунікацій у мережі Інтернет дозволяє знімати психологічні бар'єри (страх перед узятою на себе відповідальністю й острахом невдачі) і в підсумку сприяє внутрішньому розкріпаченню того, хто навчається.

     Принцип оптимального поєднання  «м'яких» і «твердих»  форм керування пізнавальною діяльністю учня. Керування пізнавальною діяльністю учнів може мати «м'які» форми (ситуаційне керування), якщо передбачається досягнення навчальних цілей типу «володіти» і «діяти». У той же час на етапах, де передбачається засвоєння матеріалу на рівнях «знати» і «уміти», можуть використовуватися більш «тверді» форми керування пізнавальною діяльністю.

     Принцип особистісно-опосередкованої  взаємодії. У системі дистанційної освіти обов'язковим елементом є безпосереднє спілкування того, хто навчається, і викладача-консультанта (тьютора), тому що тільки в «живому» спілкуванні можливо відслідковувати динаміку зміни потреб студента і траєкторію його розвитку, проводити експертизу творчих результатів діяльності, вирішувати нестандартні ситуації, сприяти розвитку креативных, комунікативних і рефлексивних здібностей.

     Принцип відкритості комунікативного  простору. Організація дистанційного освітнього процесу, реалізованого за допомогою комп'ютерних телекомунікацій, сприяє відкритості обговорення результатів діяльності учнів і своєчасної корекції їхньої роботи з актуальними навчальними об'єктами. Використання різноманітних засобів (графіки, анімації, звуку і кольору, спеціальних ефектів, гіпертекстів) дозволяє виявляти і розвивати індивідуальний творчий підхід до навчальної роботи.

     Принцип індивідуального  підходу до створюваних  інтелектуальних  продуктів тих, хто  навчається. В умовах різкого збільшення обсягу інформації, доступної в Інтернет і на електронних носіях, завданням того, хто навчається, стає не запам'ятовування, а відбір і створення особистісно-орієнтованого змісту, який відповідає індивідуальним потребам кожного, що характерно для розвиваючого підходу до навчання.

     Принцип пріоритету стандартизації. Актуальність і прогрес у цій галузі виявляються, наприклад, у тім, що інтенсивно розробляється мова педагогічного моделювання EML (Education Modelling Languige).

     Принцип інтерактивності. Особливість цього принципу складається у відображенні закономірності не тільки контактів студентів з викладачами, опосередкованих засобами нових інформаційних технологій, але і студентів між собою. Досвід показує, що в процесі дистанційної освіти інтенсивність обміну інформацією між студентами більша, ніж аналогічна між студентом і викладачем. Тому для реалізації на практиці дистанційної освіти цього принципу, наприклад, при проведенні комп'ютерних телеконференцій обов'язково повідомляються електронні адреси всіх учасників навчального процесу.

     Принцип стартових знань. Для того, щоб ефективно навчатися в системі дистанційної освіті, необхідні деякі стартові знання (початковий рівень підготовки потенційних споживачів освітніх послуг) і апаратно-технічне забезпечення. Наприклад, за Інтернет-навчання необхідно не тільки мати комп'ютер з виходом в Інтернет, але і володіти мінімальними навичками роботи в мережі. Таким чином, умовою ефективного навчання є попередня підготовка.

     Принцип індивідуалізації. Для виконання цього принципу в реальному навчальному процесі за дистанційного навчання проводиться вхідний і поточний контроль. Наприклад, вхідний контроль дозволяє надалі не тільки скласти індивідуальний план навчання, але і провести, якщо треба, допідготовку споживача освітніх послуг з метою заповнення відсутніх початкових знань і умінь, що дозволяють успішно проходити навчання. Поточний контроль дозволяє коригувати освітню траєкторію.

     Принцип ідентифікації. Він полягає в необхідності контролю самостійності навчання, тому що за дистанційного навчання існує більш можливостей, наприклад, для фальсифікації навчання, ніж за денної. Ідентифікація того, хто навчається, є частиною загальних заходів безпеки. Контроль самостійності при виконанні тестів, рефератів і інших контрольних заходів може досягатися, крім очного контакту, за допомогою різних технічних засобів. Наприклад, ідентифікувавти особистість того, хто складає іспит, можна за допомогою відеоконференцзв’язку.