Забезпечують:

    розробку  дистанційних курсів за визначеним Координаційною Радою напрямком фахової підготовки;

    впровадження  дистанційної освіти за відповідним  напрямком фахової підготовки.

    Приймають участь:

    у підготовці проектів нормативно-правових документів СДО;

    у розробці методик навчання за напрямками підготовки фахівців;

    у виробленні рекомендацій щодо впровадження інформаційних технологій і дистанційних курсів у різні форми навчання;

    у створенні системи адміністрування  і контролю знань;

    у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.

    Телекомунікаційний  зв'язок БЦДО з УЦДО та іншими центрами може здійснюватись через відповідні регіональні центри СДО.

    Локальні  центри СДО (ЛЦДО)

    Створюються на базі вищих, професійно-технічних  або середніх навчальних закладів, що мають доступ до телекомунікаційних мереж, сучасну комп'ютерну базу та підготовлений кадровий склад.

    Мережа  ЛЦДО визначається Координаційною Радою  за поданням УЦДО або регіональних центрів СДО.

    Приймають участь:

    у розробці дистанційних курсів;

    у створенні державної бібліотеки дистанційних курсів.

    Здійснюють:

    навчання  за дистанційними технологіями відповідно до ліцензованої освітньої діяльності.

    Сприяють  перепідготовці своїх кадрів для  участі у СДО і розповсюдженню дистанційної форми навчання в місцевих закладах освіти.

    Телекомунікаційний  зв'язок з УЦДО та іншими центрами може забезпечуватись за допомогою відповідних  РЦДО.

    Науково-методичні  комісії (НМК) за напрямками діяльності СДО:

    розробляють єдині вимоги щодо навчальних планів, програм і нормативів СДО, виходячи з державних стандартів освіти;

    координують розробку теоретичних і науково-психологічних  засад ДО.

    проводять попередню експертизу усіх складових  СДО, включаючи рекомендації щодо акредитації  закладів освіти у реалізації ДО і  сертифікації окремих дистанційних курсів.

    Етапи створення і розвитку СДО

    Створення базових основ системи дистанційної освіти може бути здійснено у наступні етапи:

    Перший  етап (протягом 2001 р.):

    створення організаційної структури СДО;

    розробка  нормативно-правових основ і стандартів ДО;

    проведення  моніторингу з вивчення умов впровадження ДО та оптимізації цього процесу;

    створення матеріально-технічної бази регіональних і локальних центрів ДО;

    створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;

    розробка  засад фінансування СДО;

    реалізація  пілотних проектів впровадження ДО.

    Другий  етап (2002-2003 р.) :

    повномасштабне  розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної  з очною, заочною та екстернатом;

    впровадження  системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб СДО;

    розробка  і впровадження системи пільг  щодо використання компютерних мереж  і телекомунікаційної інфраструктури для складових СДО (юридичних  і фізичних осіб);

    впровадження  системи ліцензування, атестації  і акредитації закладів ДО;

    інтеграція  СДО України у світову систему.

    Соціальні групи, на які орієнтується система дистанційної освіти

    Створення і розвиток СДО орієнтується на наступні соціальні групи:

    учні  старших класів, бажаючі одержати додаткові знання паралельно з навчанням  у школі;

    особи, які готуються до вступу у вищі навчальні заклади;

    молодь, яка не має можливості одержати високоякісні освітні послуги в традиційній  системі освіти із-за обмеженості  пропускної спроможності цієї системи, необхідності суміщення навчання з  роботою, географічної віддаленості від  обласних центрів і престижних навчальних закладів;

    особи, які мають медичні обмеження  для одержання регулярної освіти;

    військовослужбовці, які звільняються зі Збройних Сил  України і члени їхніх родин;

    військовослужбовці  строкової служби Збройних Сил України, МВС України та прикордонних військ України;

    фахівці конверсійних підприємств, які підлягають звільненню;

    безробітні;

    керівники державних органів управління різних рівнів;

    студенти, які бажають одержати другу паралельну освіту;

    особи, які бажають одержати післядипломну  освіту;

    особи, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

    українсько- та російськомовні громадяни зарубіжних країн.

    Фінансування  СДО

    Фінансування  СДО здійснюється за рахунок бюджетних  коштів відповідно до державної Програми створення системи дистанційної освіти в Україні на 2000 - 2002 роки; міжнародних грантів та за рахунок  позабюджетних коштів від діяльності окремих структур системи дистанційної освіти.

    Очікувані наслідки створення  системи дистанційної освіти в Україні

    Система дистанційної освіти в Україні забезпечить:

    розширення  кола споживачів освітніх послуг, у  тому числі у важкодоступних, малонаселених  регіонах, у районах, віддалених від  наукових і культурних центрів України;

    підвищення  якості навчання слухачів, студентів  і школярів незалежно від їхнього  місцезнаходження;

    створення додаткових робочих місць для  громадян України;

    створення спеціальних курсів ДО, які спрямовані на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів;

    створення програм і курсів психологічної  підтримки;

    можливість  одержання освіти за українськими програмами громадянам зарубіжних країн;

    реалізацію  системи безперервної освіти "через  все життя";

    індивідуалізацію  навчання при масовості освіти.

 

     2. РОЗВИТОК ДИСТАНЦІЙНОЇ  ОСВІТИ В УКРАЇНІ

      Дистанційна освіта — явище в Україні досить нове і мало поширене. Якоюсь мірою  причина тому — порівняно невисокий  розвиток у нашій країні інформаційних  технологій. Незважаючи на помітний останнім часом прогрес у цій сфері, користувачами iнтернету є всього 4 мільйони українців, тобто 8,5% населення. Водночас саме Всесвітня павутина і  є тією з'єднувальною ниткою між  студентом і викладачем. Через  неї, як правило, передають завдання, проводять контрольні і навіть складають  заліки.  
Про проблеми освіти на відстані «Дню» розповiла кандидат технічних наук, директор Українського центру дистанційної освіти Інна МАЛЮКОВА.

      — Які освітні проблеми покликана подолати дистанційна освіта?

      — Розвиток дистанційної освіти має декілька ключових аспектів. Перший — ліквідація комп'ютерної безграмотності тих  груп населення, яким дистанційна освіта покликана допомогти влаштуватися на роботу, покращити умови життя. Другий — підвищення якості освіти за допомогою інформаційних технологій.

      Часто доводиться чути нарікання освітянської публіки, що, мовляв, освіта через інтернет позбавляє викладача та учня можливості індивідуального контакту. Загальновідомо, що якість вечірньої та заочної освіти є незадовільною. Це масові форми, що є абсолютно байдужими до індивідуального  підходу до учня та якості отримуваних  знань. Названі проблеми дублюються й у стаціонарній освіті, якій не вдається зберегти свою головну принаду  — безпосередній діалог «викладач  — учень». Про який «діалог» може йтися в український ВНЗ, де викладачі  працюють буквально із сотнями учнів?!

      Освіта  через інтернет не зазіхає на вищу школу, наша мета — покращити якість масової освіти, індивідуалізувавши процес навчання. Освіта через мережу дає студенту можливість працювати  із добре структурованим матеріалом, розміщеним на сайтах, швидко звертатися до електронних документів, перевіряти свої знання через автоматизовані сервіси  та, підкреслюю, — персонально спілкуватися із викладачем у режимах он- лайн та оф-лайн. У останньому випадку  — через електронну пошту, форуми, надсилання виконаних робіт та спільне (із викладачем) опрацювання коментарів до них. Режим он- лайн дозволяє одночасно, у погоджений момент у реальному часі проводити семінари, контроль знань тощо.

      — Наскільки придатна вітчизняна технологічна база України для  впровадження дистанційної освіти?

      — Технічний розвиток значно випереджає зміну усталених світоглядних уявлень. На даний момент доступність та якість інтернету в Україні дозволяє розвиватись дистанційній освіти. Проблема полягає в іншому: у психологічній  неготовності суспільства навчатися  у такий «неприродний» спосіб. Вирішення цієї проблеми — це умова  поширення дистанційної освіти.

      Головним  елементом дистанційної освіти є  викладач, який відповідним чином  готує свої матеріали для конвертування  в спеціалізоване програмне забезпечення дистанційної освіти. У своїй більшості  викладачі не готові обійняти нові технології навчання і потребують підготовки для роботи із інформаційними технологіями, ведення занять в режимі текстового, аудіо-відеосервісів.

      У цій ситуації Український центр  дистанційної освіти займається цілком конкретною роботою з підготовки спеціалістів в області дистанційної освіти, її популяризації та систематизації. Минулого року схвалено Державну програму розвитку дистанційної освіти в Україні. Практично в кожному університеті створюється центр-лабораторія з  дистанційної освіти, ведеться робота зі створення навчальних курсів та підготовки відповідних кадрів.

      — Для кого дистанційна  освіта є найзручнішою формою навчання?

      — Звісно, для людей, що працюють і  не можуть витрачати час на поїздки, тривалі сесії, відвідування у вечірній час. Окрім того, вона може бути дуже зручною для мешканців регіонів, віддалених від університетських центрів, — вони отримують шанс одержати вищу освіту високого зразка, не витрачаючи грошей на житло.

      — Наскільки доступною  за ціною є дистанційна  освіта?

      — Залежить від інституту. Скажімо, в  Українському центрі дистанційної освіти вартість заочної форми навчання плюс витрати на інтернет становлять кількасот гривень на місяць. Норма  державного положення про дистанційну  освіту передбачає створення закладів освіти, що практикуватимуть виключно дистанційну освіту. Це зможе значно її здешевіти. Але впровадження цієї норми в дію вимагає прийняття  ряду нормативних документів стосовно ліцензування, акредитації та ін.

      — Як власне відбувається дистанційна освіта?

      — Основна маса людей дізнається про  курси через інтернет, знаходять  через пошукові системи ВНЗ, що надають  можливості освіти дистанційно. Вступаючи, студент підписує з навчальним закладом договір про навчання, ознайомлюється із правилами, сплачує вартість курсу, і отримує логін та пароль доступу  до відповідного семестрового курсу  або курсів. Починається студентське  життя... Щотри дні викладач відповідає на всі питання групи студентів, інтерактивні он-лайн заняття із кожного  предмету повинні відбуватися не менше трьох разів. Відповідно до кількості предметів студент  спілкується із широким колом  викладачів. Інтерактивне спілкування  із викладачем, он-лайн дискусії, семінари, тестування відбуваються в реальному  часі. А статичний матеріал лекцій та тестові завдання для самоперевірки  студент отримує через інтернет та на компакт-диску.