Управління торгівельними процесами у магазині

Основними елементами комплексу  мерчендайзингу є заходи із:

• забезпечення в каналах  товаропросування запасів товарів  на рівні, достатньому для неперервного пропонування оптимального асортименту  в кожному пункті продажу;

• крупні торговельні підприємства інколи включають до мерчендайзингу відносини з дистрибуторами і  постачальниками

• санації асортименту  і зменшення обсягів запасів  товарі в-баластів (низькорентабельні  або нерентабельні групи та різновиди  товарів);

• виділення максимального  простору торговельно-технологічного обладнання магазинів для найбільш прибуткових марок і видів  товарів, розміщування їх на пріоритетних місцях відносно напряму руху потоків  покупців;

• встановлення додаткових пунктів продажу в торговельному  залі;

• забезпечення найбільш ефективної пропозиції товарів завдяки використанню цінників, вказівників, рекламних матеріалів у торговельному залі.

5. КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Стан і розвиток конкуренції  в період глобалізації економічних  процесів має свою специфіку й  особливості. По-перше, це одночасність дії. Вона охоплює декілька сфер, найближчими  з яких є ціни, витрати, якість, формування ринкових бар'єрів, зміцнення фінансового  становища. По-друге — багатоаспектність. Вона виявляється в тому, що підприємства мають враховувати її прояви на різних рівнях, різних ринках, у різних комбінаціях. Усі процеси на ринку відбуваються з відповідним динамізмом. По-третє  — розподіл позицій конкурентів; розподіл сил на ринку; відповідна агресивність учасників ринкового суперництва. Як правило, мета такої агресії полягає  у порушенні рівноваги сил  конкурентів. Тут наявні і процеси  глобалізації. Вона, як правило, спостерігається  у двох напрямах — у конкуренції  у сфері пропозиції та у гомогенізації  попиту.

У першому випадку глобалізація знаходить своє відображення в інтеграції планування співробітництва підприємств  із випуску продукції на світовий ринок, щоб протистояти іншим  глобальним конкурентам.

На другому рівні відбувається безперервне зростання кількості  споживачів, що глобально діють, і  збутових посередників, які підвищують попит на уніфіковану і стандартну продукцію. У такій ситуації споживачі  дедалі більше надають перевагу якісній  і дорогій продукції, або найдешевшій, ігноруючи продукцію середньої  вартості. Все це не може не позначитися  на процесі пропозиції, тобто виробництві.

Відродження вітчизняного виробництва, поглиблення реформування економічних  відносин багато в чому залежать від  чіткості визначеної конкурентної політики держави, спрямованої на захист законних інтересів підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності виробництва  на внутрішньому та зовнішньому ринках. Суперництво між учасниками ринкового  господарства за найвигідніші умови  виробництва, купівлі-продажу товарів  і послуг, а також за привласнення найбільших прибутків відбувається у жорсткій конкуренції. Конкуренція  є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту і високу якість товарів та послуг і створює  конкурентну політику. У свою чергу  вона є однією з головних складових  ринкової економіки і перш за все  передбачає задоволення потреб ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення одержання  сталого прибутку.

Конкуренція наявна лише тоді, коли виробники та продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури  ринку, на ті чи інші дії суперників поки вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупцю своїх  товарів, у визначенні цін і формуванні виробничої програми. Поза розвитком діяльності та без підтримки конкурентної політики ринок не може функціонувати повноцінно. Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції на регіональних товарних ринках свідчать, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного до сучасного суспільного розвитку економічного, організаційного, політико-правового та соціально-психологічного механізму формування конкурентної політики. В її основі повинні бути заходи виявлення факторів, що стимулюють розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках, класифікувати які доцільно на, по-перше, організаційні (недосконалість організаційної структури органів управління; недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури; неефективність належного організаційно-інформаційного забезпечення; відсутність матеріально-технічної підтримки; перешкоди регулятивного характеру, корупції, хабарництва; високі бар'єри вступу підприємців на ринки), по-друге, на економічні (системна криза вітчизняної економіки; високі темпи інфляції та нестабільність макроекономічного середовища; недосконалість стратегії розвитку малого підприємництва; відсутність дієвого механізму здійснення цінової політики та системи оподаткування; неефективність економічних важелів впливу на діяльність природних монополій; непередбачуваність і недосконалість економічної політики держави), по-третє, на політико-правові (нестабільність і часті зміни у законодавстві; недосконалість правової бази захисту конкуренції, відсутність чи недієвість відповідних правових регуляторів; політична нестабільність у країні) та, по-четверте, на соціально-психологічні (психологічне не сприйняття конкуренції частиною населення; низьку підприємницьку активність населення; необізнаність частини підприємців з основами ринкової економіки).

Сукупність факторів, що стримують конкуренцію, визначають низку невирішених таких основних проблем, які гальмують становлення  дієвого конкурентного середовища на товарних ринках. Це перш за все сповільнені  темпи формування ринкових структур, що створюють передумови для зародження та підтримки конкуренції, формування конкурентного підприємницького сектору  економіки, приватних, малих підприємств  та акціонерних товариств. По-друге, це наявність в організаційних структурах управління монопольних утворень, які  блокують прояви чесного суперництва  на товарних ринках. Важливим тут є  ефективне формування у системі  управління економікою механізму, що створює  сприятливі умови для підтримки  конкуренції, всебічне використання процесу  приватизації для розвитку повноцінного підприємництва.

Формування конкурентної політики відбувається в умовах економічної  нестабільності, кризового стану  виробничих галузей, нерозвиненості інфраструктури, тиску з боку сильних конкурентів, у тому числі іноземних. Усі ці фактори чинять певний вплив на утворення  відповідних конкурентоспроможних ринкових структур.

У цілому конкурентоспроможність — це внутрішня властивість суб'єкта ринкових відносин, виявлених у процесі  конкуренції. Вона дає можливість зайняти  свою нішу в ринковому господарстві шляхом покриття всіх витрат виробництва  й отримання прибутку від легальної  господарської діяльності. Конкуренція  є одним з основних елементів  ринку. По суті—це процес боротьби за доходи, за своє місце в системі "виробництво —споживач". У  зв'язку з розвитком інтеграції економіки, конкуренція виходить з регіонального  на міжрегіональний, і навіть на загальнодержавний  рівень. Відповідно до кожного рівня  конкуренція має свої особливості. Наприклад, на рівні підприємства вона сприяє виготовленню і реалізації товарної продукції за цінами не вищими і  за якістю не гіршими, ніж в інших  ринкових контрагентів у своїй ринковій ніші. При цьому норма прибутку, обсяг продажу, частка ринку характеризують результат господарської діяльності конкретного економічного суб'єкта.

Важливе місце у формуванні конкурентоспроможності економіки  належить трудовому потенціалу, його якісній характеристиці. Сучасна  конкурентоспроможна економіка  неможлива без висококваліфікованої, гнучкої та мобільної робочої  сили, яка може вирішувати найскладніші виробничі і соціальні завдання.

Зародження конкурентної політики починається у сфері  трудових відносин за окремими елементами, з одного боку, з попиту на робочу силу, з іншого—з її пропозиції.

Конкурентоспроможність  на ринку праці як локальному визначається його здатністю отримувати дохід  у сфері своєї професійної  діяльності, яка дає змогу відтворювати свою робочу силу та підвищувати рівень і якість життя. Найчастіше саме можливість зміни професії, місця роботи з  метою збільшення доходів і якості життя підвищує конкурентоспроможність конкретної особи. Необхідно зазначити, що розлад економічної та соціальної інфраструктури призведе в першу  чергу до падіння конкурентоспроможності особистості та робочої сили держави  в цілому. Як наслідок—втрата молодих  талантів і значне зниження конкурентоспроможності на всіх рівнях господарювання.

Економічна політика держави  може грунтуватися на різних теоретичних  та ідеологічних засадах, і навіть іноді  всупереч іншим суб'єктам економічних  відносин, але держава завжди повинна  брати участь не тільки у правовому  регулюванні економіки, але й  у створенні відповідної конкурентної політики з урахуванням стану  промислової та соціальної інфраструктури. Таким чином держава в першу  чергу повинна активно формувати  конкурентне середовище і створювати відповідні переваги для розвитку національної економіки.

Від економічної політики держави залежить також і стан середовища, в якому діють економічні контрагенти, і непродумані дії  держави можуть різко знизити  конкурентоспроможність у цілому.

Стан внутрішнього ринку  щодо товарів народного споживання є основою національної безпеки, і підвищення конкурентоспроможності національної економіки є першим кроком до адаптації та захисту національної економіки у зв'язку з інтеграцією  окремих економік у світове господарство.

Важливе місце в конкурентній політиці займає система вимірювання  конкуренто спроможності та її оцінка. Саме вимірювання конкурентоспроможності може проводитися за широким спектром показників на всіх рівнях економічного дослідження. Наприклад, на макрорівні —за динамікою частки підприємства в продажу на внутрішньому ринку; на агрегованому рівні галузі — за динамікою галузевого балансу. На мікрорівні найчастіше застосовуються показники як традиційні, які достатньо точно вимірюються, так і нетрадиційні, вимірювання яких базується на порівнянні репрезентативних опитувань.

Усі показники конкурентоспроможності також поділяють на такі, що характеризують внутрішнє, і такі, що характеризують зовнішнє середовище. До традиційних  показників конкурентоспроможності внутрішнього середовища належать характеристика і  динаміка розвитку підприємства, його привабливість для іноземних  інвестицій. Це перш за все місткість  внутрішнього ринку, споживання на одну особу, демографічні показники приросту, загальна структура населення, рівень заробітної плати, податкові ставки, тарифи, ресурсна база (обсяги розвіданих корисних копалин), наявність відтворювальних  природних ресурсів.

До характеристики як внутрішньої, так і зовнішньої конкуренції  належить якість робочої сили, включаючи  рівень освіти, традиційні цінності, стан здоров'я та ін. Сюди також варто  віднести державне управління, правове  забезпечення, рівень злочинності, рівень корумпованості, рівень компетентності керівництва.

Важливим у конкуренції  політиці, у визначенні конкурентоспроможності підприємства є оцінка сегментації  ринку, враховуючи принципи поділу ринків і встановлення їх профілю, вибір  цільового сегмента з детальною  оцінкою ступеня привабливості  окремих видів діяльності та вибір  одного або декількох видів діяльності. Сама сегментація ринку передбачає поділ їх на групи, враховуючи різні  потреби. Наявний також вибір  цільових сегментів ринку, який передбачає прийняття рішень щодо входу на ринок. Подальша дія на ринку повинна  забезпечуватися чітким відділенням  своєї діяльності від діяльності інших суб'єктів ринку. Від того, на скільки правильно обрано сегмент  ринку, залежить успіх підприємства в конкурентній боротьбі. Тут важливо  розрізняти ознаки та критерії сегментації  ринку.

Ознаки сегментації—це спосіб виділення певного сегмента на ринку. Кожна з ознак на практиці повинна  використовуватися при аналізі  ринку не відокремлено, а в комбінації з іншими, маючи на меті чітке  визначення рівня задоволення певної потреби. Важливими є критерії, за якими оцінюються такі потреби.

Критерії сегментації  ринку—це спосіб оцінювання обгрунтованості  вибору того чи іншого сегмента ринку  для підприємства. Ці критерії охоплюють  кількісні параметри, доступність, важливість сегмента, прибутковість, сумісність сегментів свого ринку з ринком основних конкурентів, ефективність роботи на обраному сегменті ринку і захищеність  обраного сегмента від конкуренції. Така сукупність запропонованих критеріїв  сегментації ринку дає змогу  здійснювати більш повне та всебічне оцінювання ринку з позиції його конкурентоспроможності, захищеності  обраного сегмента від конкуренції, проводити аналіз ринкових можливостей, які відкриваються перед підприємством. У процесі таких досліджень є  можливість визначити місткість  ринку, частку підприємства на ньому, прогнозувати попит на товар. Такий підхід до аналізу  складових дає змогу враховувати  особливості національного ринку  та окремих регіональних товарних ринків, зокрема оцінювати чисельність  населення, рівень його урбанізації, ступінь  і характер поділу суспільства на прошарки, особливості транспортної мережі та інфраструктури регіону, структуру  галузей промисловості, ступінь  насиченості ринку певним видом  товарів і динаміку його розвитку, загально-соціальні тенденції розвитку механізму господарювання, очікуваний рівень стабільності економічної кон'юнктури, наявність гарантій проти насильницького відчуження власності, відношення до підприємницької  діяльності, ступінь і характер закріплення  конкурентами за собою ринкових ніш, можливість цілеспрямованого впливу на ринок у боротьбі за певний його сегмент, імовірність завойовування  покупцю шляхом досягнення порівняльних переваг у своїй ринковій діяльності, інші ознаки, які доповнюють характеристику монополізованого ринку.