Робочий час як універсальна міра кількості праці

    Тривалість  нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умов виробництва, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Не скорочується тривалість робочого дня і тих працівників, які приймаються для нічної роботи, наприклад сторожів.

    До  роботи в нічний час не можуть залучатися вагітні жінки, а також жінки, що мають дітей до трьох років. Виняток щодо заборони залучення  жінок до роботи в нічний час встановлено  для тих галузей народного  господарства, де це викликається особливою  необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. До нічних робіт забороняється залучати також працівників молодше вісімнадцяти років. Робота інвалідів в нічний час дозволяється лише за їх згодою і за умов, що не суперечать медичним рекомендаціям.

    Жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років (дітей-інвалідів — до шістнадцяти), не можуть залучатись до нічних робіт без їх згоди.

    Існують особливості використання робочого часу при відрядженнях. Відрядженням визнається поїздка працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу для виконання певного його доручення поза місцем постійної роботи працівника. Таке відрядження не може перевищувати 30 днів, не враховуючи часу перебування в дорозі.

    Робітники і службовці, які перебувають  у відрядженні, працюють і користуються днями щотижневого відпочинку відповідно до режиму того підприємства, куди вони відряджені. Додаткові дні відпочинку за час перебування у відрядженні і по прибутті з нього працівникові не надаються, незалежно від режиму роботи підприємства, куди він був направлений, і режиму роботи підприємства, звідки він був відряджений.

    Однак у випадках, коли працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні  дні, наприклад на суботу і неділю, йому після повернення з відрядження  надаються інші дні відпочинку. В такому ж порядку робітники і службовці, які направлені у відрядження, користуються й святковими днями.

    Облік використання робочого часу, а також  контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку.

    При прийомі на роботу працівникові надається  табельний номер, а в трудовій книжці (що знаходиться у відділі  кадрів) робиться позначка про його зарахування на підставі наказу керівника  підприємства.

    На  кожного працівника у відділі  кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.

    Табельний облік ведеться такими способами: жетонним - з використанням жетонів (на яких проставлено табельні номери). На підприємстві їх кількість дорівнює кількості облікового складу працюючих; картковим - з використанням контрольних годинників, що автоматично позначають час явки кожного працівника в його картці; за пропускною системою, за якої працівники при явці на роботу здають свої перепустки, а по закінченні роботи отримують їх та ін.

    Облік використання робочого часу ведеться у табелі. Завданнями табельного обліку є:

    а) контроль за явкою на роботу і залишенням роботи;

    б) виявлення причин запізнень або неявки на роботу;

    в) одержання даних про фактично відпрацьований працівниками час, склад робочого часу;

    г) складання звітності про наявність працюючих та їх рух, про стан трудової дисципліни.

    До  табеля заносяться прізвища всіх працюючих. Ведеться табель окремо по кожному цеху і відділу табельниками або бригадирами, майстрами тощо. У табелі позначається кількість відпрацьованих годин кожним працівником, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок - шифрів).

    На  деяких підприємствах табельний облік спрощено і у табелі відзначають лише відхилення від нормальної тривалості робочого дня (запізнення, прогули), неявки на роботу із зазначених причин (відпустка, відрядження тощо), понаднормові роботи та ін. У цьому випадку по закінченні місяця підраховують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі витрати й отримують фактично відпрацьований час. Наприкінці місяця дані табелів підсумовуються по кожному працівнику, а також по цехах і відділах і передаються до бухгалтерії. Ці дані необхідні для контролю за використанням робочого часу і для нарахування заробітної плати працівникам підприємства за звітний місяць.

    Для забезпечення правильного нарахування  заробітної плати необхідно точно обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником.

    Залежно від технології та організації виробництва  застосовують різні системи обліку продукції або виконання робіт. Під обліком виробітку розуміють  сполучення способів одержання інформації, порядку її запису і застосування форм первинних документів.

    Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації  та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.

    Роботи  можуть виконуватися одним робітником або бригадою. На багатьох підприємствах  широко застосовують бригадний підряд, який є основою обліку виробітку. Використовуються такі системи обліку виробітку - поопераційний, за кінцевою операцією та інвентарний.

    Послідовне  виконання обсягу робіт фіксується в індивідуальних або бригадних  нарядах, які здаються до бухгалтерії, машинолічильного бюро або обчислювального центру для нарахування заробітної плати.

    Наряди  містять такі реквізити: номер наряду, дату видачі, прізвище, ім'я та по батькові, табельний номер робітника, шифр цеху, дільниці, вид оплати, операції, деталі, виробничі витрати, кількість  виробітку в натуральному виразі, норму часу, розцінку за розрядом роботи.

    Система обліку виробітку за кінцевою операцією  і виробленою продукцією передбачає облік готових виробів, прийнятих  відділом технічного контролю для здачі  на склад або передачі на іншу виробничу дільницю. Вона найбільш поширена при бригадній формі організації праці, передбачає закріплення за групою робітників єдиного завдання, колективну відповідальність і оплату за результатами праці. При цьому праця бригади за зміну є закінченим циклом виробництва із здачею готової продукції згідно з приймально-здавальними накладними на склад.

    Первинними  документами про виробіток є  рапорти або відомості виробітку  бригади. В них зазначають прізвище, табельний номер робітника, розряд і кількість відпрацьованих годин. При розподілі бригадного заробітку враховують і коефіцієнт трудової участі (КТУ) кожного члена бригади.

    Крім  оплати відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт і виготовленої продукції, заробітну плату нараховують  відповідно до чинного законодавства, а також виходячи з інших умов або причин, що мають відношення до діяльності данного підприємства. Так, операції, передбачені технологічним процесом, оплачуються за нарядами на відрядні роботи, а різні доплати - за листками на доплату. Оплату часу простоїв не з вини робітників оформлюють листком обліку простоїв. На оплату виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою "Виправлення браку".

    Оплата  працівникам часу, протягом якого  вони не працювали (виконання державних  або громадських обов'язків, оплата пільгових годин матерям для догляду за дітьми до одного року, доплата підліткам до середнього заробітку за скорочений робочий день, оплата чергових відпусток, тимчасової непрацездатності тощо), здійснюється за даними довідок-розрахунків та інших додаткових документів (наказів директора підприємства, лікарняних листків тощо). 
 
 
 
 
 
 
 

    1.4. Причини втрат робочого часу  та основні шляхи їх скорочення 

    Виявлення резервів скорочення затрат часу повинно ґрунтуватись на ліквідації його втрат, які є значними при виконанні багатьох технологічних процесів. Так, на основі багатократних фотохронометражних спостережень питома вага різних простоїв у машинобудівній промисловості в останні 10 років складає від 10 до 25%. Більше половини з них – з вини організаційних причин. Причинами втрат робочого часу є:

• технічна несправність машин і обладнання, викликаних недотриманням правил експлуатації і термінів проведення технічних ремонтів;
• нечітке узгодження взаємозв’язків між працівниками, які виконують різні технологічно-послідовні процеси;
• недисциплінованість окремих працівників, які не виконують операцій, навіть при наявності потрібних умов;
• виконання декількох операцій одним виконавцем і неповного завантаження інших при виконанні робіт загального технологічного циклу;
• змінні норми виробітку недостатньо враховують зміни в умовах виробництва.

    Отже, основними шляхами скорочення втрат  робочого часу є:

• удосконалення організації трудових процесів;
• зниження трудомісткості виробництва за рахунок усунення названих причин і умов, які їм сприяють.

 
 
 
 
 
 
 

                                    ВИСНОВКИ 

    Робочий час – це тривалість обов’язкового  перебування працівника на робочому місці для виконання своїх  трудових обов’язків. Робочий час  – явище сфери праці. Праця  виступає в різноманітних конкретних видах, які відрізняються умовами та складністю, а їх кількісне порівняння можливе тільки за допомогою робочого часу.

    Отже, робочий час є універсальною  мірою кількості праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНО-АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА 

    Мною  був досліджений  1 навчальний день. В картку самофотографії записан запис поточного часу, визначена тривалість та встановлений елемент затрат робочого часу.  

    Лист  спостереження індивідуальної фотографії робочого часу

                                              Таблиця 1