Робочий час як універсальна міра кількості праці

ВСТУП 

    Відомо, що для здійснення виробничого процесу необхідні затрати робочої сили. Свої трудові зобов’язання працівник виконує у робочий час, який являється універсальною мірою праці.

    Робочий час – це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов’язки.

    Робочий час є загальною мірою кількості  праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

    Регулювання робочого часу можна розподілити  на чотири основних типи по критерію самостійності  прийняття рішення щодо тривалості (скільки?) та початку (коли?) робочого часу. 

    Гнучкі  форми організації робочого часу можуть бути введені на підприємстві у зв’язку з ситуацією на підприємстві (зайнятість, стан із замовленнями). Сюди відносяться сезонна робота, неповна зайнятість, позаурочні години, а також робочий час, зорієнтований на завантаження виробничих потужностей.

    Перевагами  гнучких форм робочого часу є більш високе задоволення роботою з причини розвитку особистості та власної відповідальності за виконання завдань. Можливо при цьому пристосування робочого часу до індивідуального ритму продуктивності. Все в цілому може позитивно вплинути на продуктивність праці та ефективність робочого часу. Гнучкі форми можуть полегшити залучення висококваліфікованих спеціалістів.

    Конституція України в ст.45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.

    Тривалість  робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.

    Тривалість  робочого дня, тижня в різних країнах  неоднакова і відрізняється за галузями, умовами роботи, віком працівників  та регулюється національним законодавством, яке визначає його граничну величину. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 1

    РОБОЧИЙ ЧАС ЯК УНІВЕРСАЛЬНА МІРА КІЛЬКОСТІ  ПРАЦІ 

    1.1. Поняття та види робочого часу 

    Робочий час поділяється на види. Розрізняють нормальний, скорочений та неповний робочий час. Так, відповідно до ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, а для окремих категорій працівників (зайнятих на робочих місцях із шкідливими умовами праці, для вчителів, лікарів) встановлюється скорочена тривалість робочого часу згідно із статею 51 Кодексу законів про працю України. Причому потрібно наголосити, що передбачені законодавцем гарантії відносно граничної тривалості робочого часу поширюється на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст.3 КЗпП). Підприємства та організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 годин на тиждень.

    Норма робочого часу – це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період – день, тиждень, місяць.

    Робочий день – це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень – це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5-ти годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів – скорочується на одну годину.

    У більшості західних країн нормальна  тривалість робочого часу також закріплюється  в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих – тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35-40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.

    Скорочений  робочий час встановлений у законодавстві: КЗпП, а також в інших нормативно-правових актах. Так, згідно із ст.51 КЗпП для працівників, праця яких відбувається на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюється тривалість робочого часу – від 24 до 36 годин на тиждень. Перелік таких робіт і тривалість робочого часу при їх виконанні передбачені Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня. Вказаний список обов’язковий для всіх підприємств, установ, де є види робіт, професії і посади, вказані в ньому.

    Законодавством  встановлений скорочений (36-годинний) робочий тиждень для деяких категорій  працівників, трудова діяльність яких пов’язана з особливим характером праці (наприклад, педагогічні, медичні працівники та інші) або станом здоров’я (деякі категорії інвалідів). Для осіб, які працюють у зоні відчуження, встановлений 36-годинний робочий тиждень.

    Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров’я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годинний робочий тиждень, віком від 15 до 16 років – 24-годинний робочий тиждень (ст.51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул – не більше 24 годин на тиждень. А якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половину тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів від 14 до 16 років – не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень (ст.51 КЗпП).

    Скорочується  тривалість робочого часу напередодні  святкових днів на одну годину як при 6-денному, так і при 5-денному робочому тижні (ст.53 КЗпП).

    Це  положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах (ст.51 КЗпП).

    Стаття 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на одну годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6-ої години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їхньої згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням (ст.55 КЗпП).

    Встановлення  скороченого робочого часу не впливає  на розмір заробітної плати. Робота, яка  виконується в нічний час, оплачується  в підвищеному розмірі, який встановлюється Генеральною галузевою, регіональною угодами і колективним договором, але не повинен бути менше за 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст.108 КЗпП).

    Неповний  робочий час – відповідно до ст.56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді: а). неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин); б). неповного робочого тижня ( при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень); в). поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень),

    При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – в залежності від виробітку.

    Неповний  робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну. В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ст.56 КЗпП).

    Особи, які працюють неповний робочий час користуються тими же правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні та святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

    Неповний  робочий час (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень) може встановлюватися за угодою між власником або уповноваженим ним органом та жінкою, яка має дітей, при прийнятті її на роботу, а також між адміністрацією та жінкою, яка працює, якщо у зв’язку з необхідністю догляду за дітьми вона не може працювати повний робочий час. Неповний робочий час може бути встановлений за угодою сторін як без обмеження строком, так і на будь-який строк: до досягнення дитини певного віку на період навчального року тощо. Режими праці та відпочинок жінок, які мають дітей та працюють неповний робочий час встановлюються власником за погодженням профспілковим органом та з урахуванням побажань жінки.

    Як  правило, на умовах неповного робочого часу працюють сумісники, тобто особи, що уклали два або більше трудових договорів (з двома або декількома роботодавцями), сумісництво можливе і на одному підприємстві при виконанні різних робіт поза основним робочим часом.

    Слід  звернути увагу, що для працівників  зайнятих на роботі з неповним робочим  днем, ненормований робочий день не застосовується. Лише для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням за це щорічної додаткової відпустки згідно з законодавством.

    У сучасних умовах, коли погіршилося  фінансове становище підприємств, має місце спад виробництва, встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але в такій ситуації перехід на неповний робочий час може здійснюватися роботодавцем при дотриманні правил статті 32 КЗпП. Встановлення неповного робочого часу у цьому випадку є для працівників зміною істотних умов праці, оскільки, як правило, знижується розмір оплати праці, тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше, ніж за 2 місяці. Протягом цих двох місяців зберігаються попередній умови праці. Якщо працівник не згодний працювати в режимі неповного робочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п.6 ст.36 КЗпП.

    У Російській Федерації з Державного фонду зайнятості виплачуються компенсаційні виплати у зв’язку з переходом на неповний робочий час, які з урахуванням заробітної плати не повинні перевищувати встановленого законодавством мінімального розміру оплати праці.

    Робочий час повинен використовуватись  робітниками і службовцями для  виконання своєї трудової функції. Раціональне використання робочого часу набуває великого значення саме тепер в умовах розвитку ринкових відносин і ускладнення господарських зв’язків при необхідності збільшення масштабів виробництва. Підвищується значення кожної години, кожної хвилини робочого часу, суворого дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

    У використанні робочого часу важливе  значення має режим робочого часу. Від того, наскільки правильно й раціонально на підприємстві чергуються праця і відпочинок залежить зростання продуктивності праці й інтенсивності виробництва.

    Розподіл  норми робочого часу протягом конкретного  календарного періоду називається  режимом робочого часу. Елементами режиму виступають: