Робочий час як універсальна міра кількості праці

    1). час початку і закінчення роботи;

    2). час і тривалість перерв;

    3). тривалість і правила чергування  змін.

    На  законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 року « Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня » передбачено введення рішеннями виконкомів, обласних рад, регіональних графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.

    Режим робочого часу передбачає 5-ти або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

    Відповідно  до статті 57 КЗпП час початку і  закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

    Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

    Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

    При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

    Найбільш  поширена робота в дві зміни. На деяких підприємствах робота проводиться  в три або більше змін. Перехід  однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожен  робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст.58 КЗпП ). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до статті 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов’язковими для сторін трудового договору. Добовий режим праці і відпочинку включає кількість змін (циклів) за добу, час відновлення працездатності між змінами.

    Тижневий  режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість  вихідних днів на тиждень, роботу у  вихідні та святкові дні. Графіки  роботи передбачають порядок чергування змін.

    Місячний  режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

    Режим роботи з роздробленим робочим днем вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі та доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (ст.60 КЗпП ).

    Важливим  інструментом раціонального використання персоналу є баланс між фактичною  його потребою і фактичним забезпеченням. Але оскільки склад персоналу не є постійним, в силу різних причин, то важливе місце займає впровадження гнучких режимів праці. Таким чином, вдається задовольнити змінюючі потреби в працівниках (як в бік їх збільшення, так і – зменшення) наявною кількістю, що в умовах ринку має велике економічне і соціальне значення. За даними статистики в країнах Заходу, США за гнучкими режимами праці працює 25-30% працівників від загальної їх кількості.

    Гнучкі  або нестандартні режими праці характеризуються тим, що в їх основі закладено відхилення від норми (тижня, робочого дня, року) або відхилення від загальноприйнятого внутрішнього трудового розпорядку (початок і кінець робочого дня, тривалість робочого часу). Гнучкі режими праці, в бік зменшення робочого часу передбачаються умовами найму в контракті, договорі.

    Використання  гнучких режимів праці тісно  пов’язане з умовами найму  працівників в залежності від  їх значимості для виробництва та із змінами в потребі робочої  сили протягом календарного року. Цей  механізм кадрової політики дозволяє зберегти контингент працівників в умовах змін в потребі робочої сили, задовольнити інтереси працівників і скоротити плинність кадрів, стабілізувати колектив, підвищити виробіток і цим самим скоротити потребу в робочій силі.

    Підприємства, що орієнтуються на впровадження гнучких режимів праці мають переваги:

    - в наймі нових працівників в порівнянні з конкуруючими фірмами;

    - більш раціональному використанні робочого часу працюючих, завдяки ліквідації короткотермінових невиходів на роботу з дозволу адміністрації;

    - в ліквідації запізнень на роботу;

    - в скороченні нещасних випадків і травм;

    - в зменшенні плинності кадрів;

    - в бережливому ставленні робітників до свого робочого місця.

    Цей режим знімає транспортну проблему. Гнучкі режими дозволяють працівнику працювати на 2-3 роботах; він може займатись самостійною роботою. Гнучкі режими праці застосовуються в невиробничій сфері і в умовах нерівномірного завантаження підприємства.

    Гнучкість в організації праці у випадку  як повної, так і неповної зайнятості пов’язана з «плаваючим» початком і закінченням роботи, тривалістю обідньої перерви (початок і кінець). Основне завдання – повне відпрацювання тривалості робочого дня в той самий день або тривалість тижня в той самий тиждень, також можна застосовувати метод сумарного робочого часу.

    Гнучкі  графіки передбачають поділ робочого дня на час обов’язкової присутності  на роботі і на час, коли робітник може приходити або іти з роботи.

    Режим роботи із зміною робочого часу дозволяє регулювати зайнятість на підприємстві.

    Особливою формою зайнятості є робота вдома, що має широке застосування на Заході.

    Гнучкі  режими праці також передбачають можливість тимчасового найму працівників  на сезон, на вахтовий метод роботи тощо. Застосування цих режимів праці  дозволяє зберегти власний персонал, зекономити кошти на навчання в період інтенсивної роботи підприємства.

    Гнучкі  режими праці можуть проявлятись  у таких формах:

    - робота через день;

    - два дня робочих і один день відпочинку.

    Нестандартні  режими роботи, які ґрунтуються на відхиленні робочого часу в бік його збільшення, використовуються як правило, протягом чітко визначеного календарного періоду.

    Досить  поширеною є практика понадурочних робіт. При всіх її недоліках з фізичної точки зору (при довгій тривалості), з економічної (із-за зниження продуктивності праці) понадурочні роботи мають велике значення в період зростання потреби у робочій силі, і мають короткотерміновий характер. Велика перевага цієї форми в забезпеченні відповідності фактичної і потрібної кількості, в оперативності.

    Якщо  швидко зростає попит на продукцію  і потрібно збільшити її виробництво, то простіше зробити це не за рахунок  найму нової робочої сили, а  за рахунок понадурочної роботи.

    В Японії при застосуванні понадурочних робіт вводиться тригодинна перерва між 1-ою та 2-ою змінами, що дає можливість працювати понад нормований час. Застосування гнучких режимів праці сприяє скороченню кількості невиходів на роботу без поважних причин, росту продуктивності праці, формуванню, відданості працівників своїй організації.

    Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену  тривалість робочого дня. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначається законодавством і ст.62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

    1). при проведенні робіт, необхідних  для оборони країни, а також  відвернення громадського або  стихійного лиха, виробничої аварії  і негайного усунення їх наслідків;

    2). при проведенні громадсько необхідних  робіт по водогазопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових  або несподіваних обставин, які  порушують правильне їх функціонування;

    3). при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

    4). при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних  робіт з метою недопущення  або усунення простою рухомого складу;

    5). для продовження роботи при  нез’явленні працівника, який заступає  на зміну, коли робота не  допускає перерви; в цих випадках  власник або уповноважений ним  орган зобов’язаний негайно вжити  заходів до заміни змінника  іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.

    Для проведення надурочних робіт необхідна  згода профкому і видання наказу власником.

    Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою.

    Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

    Надурочна робота носить добровільний характер.

    Чергування  – це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло обов’язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході і виході з підприємства, обов’язки сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

    Чергування  у вихідні і святкові дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів.

    1.2. Класифікація видів витрат робочого часу 

    Універсальною мірою кількості праці є робочий  час. Час, затрачений протягом робочого дня, в залежності від цілей дослідження  поділяється на: час роботи і перерви, нормований і ненормований. До фактично витраченого часу можуть входити простої з різних причин, необов’язкові перерви, зумовлені недбалістю або недостатньою кваліфікацією як самих виконавців трудового процесу, так і керівників.

    Таким чином, за міру праці можна вважати  лише ту кількість робочого часу, що об’єктивно потрібна на виконання  конкретної роботи кваліфікованими  виконавцями за сприятливих організаційно-технічних  умов. Оптимальне співвідношення між  мірою праці, зростання її продуктивності є необхідною умовою нормального розвитку економічних процесів.

    Склад робочого часу залежить від характеру  трудового процесу, виду операції, типу виробництва. Класифікація затрат часу може здійснюватися відносно трьох  елементів виробничого процесу: предметів праці, обладнання й працівників, на основі цієї класифікації встановлюється склад часу, який включається в норму. Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками: