Робочий час як універсальна міра кількості праці

1. Час роботи і час перерв у роботі

1.1. Час роботи Т _р – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає наступне:

1.1.1. Час підготовчо-завершальний Т _пз, що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов’язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

1.1.2. Час оперативної роботи Т _оп витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

1.1.2.1. Основний час Т _о – час безпосереднього перетворення предмета праці;

1.1.2.2. Допоміжний час Т _д  - час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

1.1.3. Час обслуговування робочого місця Т _об  складається з:

1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування Т _орг , що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням змінного завдання;

1.1.3.2. Часу технічного обслуговування Т _тех , що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням даної конкретної роботи.

1.2. Час перерв Т _п – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає наступне:

1.2.1. Час регламентованих перерв Т _пр заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний. До нього належать:

1.2.1.1. Час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва Т _пт ;

1.2.1.2.  Час перерв, обумовлених законодавством  Т _зак  ;

1.2.1.3.  Час на відпочинок та особисті  потреби Т _воп ;

1.2.2. Час  нерегламентованих перерв Т _пн складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

1.2.2.1. Час  перерв, зумовлених недоліками у  технології та організації виробництва  Т _пнт  , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

1.2.2.2. Час  перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни Т _птд – запізненнями, прогулами тощо;

1.2.2.3.   Час відпусток з дозволу адміністрації  Т _пв .  

2. Нормований  та ненормований робочий час

2.1. Нормований  робочий час включає всі затрати  часу, що є об’єктивно необхідними  для виконання конкретного завдання, а отже підлягають нормуванню. Це наступне:

2.1.1. Час  продуктивної роботи Т _рп  .

2.1.2. Час регламентованих перерв Т _пр .

2.2. Ненормований  робочий час не є об’єктивно  необхідним, а отже не включається  до складу норми. Це  наступне:

2.2.1. Час  непродуктивної роботи Т _рн .

2.2.2. Час  нерегламентованих перерв Т  _пн .

    Коефіцієнт  використання робочого часу показує  рівень організації праці на підприємстві і розраховується діленням фактичної  тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.

    Сукупність  різних елементів затрат робочого часу складає баланс зміни, а їх співвідношення – структуру робочого дня (зміни).

    Існує фактичний і проектний баланс робочого часу. Перший складається за даними спостережень і відображає фактичне використання робочого часу. Проектний розраховується на основі обґрунтованих поелементних нормативів часу, які характеризують раціональність процесу праці. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормовані години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

    В організації потрібно постійно проводити  облік і аналіз структури фонду  робочого часу і його використання з метою виявлення резервів ефективного  його використання. З цією метою розраховують коефіцієнти використання календарного і максимально можливого фонду робочого часу, кількість пропусків за всіма причинами. За результатами аналізу складають фактичний баланс робочого часу в людино-годинах.

    Резерви робочого часу є досить обмеженими, тому потрібно ефективно їх використовувати. З цією метою за допомогою різних методів проводять спостереження і вимірювання затрат робочого часу, на здійснення окремих операцій (хронометраж), всіх без винятку витрат протягом робочого часу (фотографія), проведення опитувань, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

    Фотографія  робочого часу - це один з основних методів  вивчення затрат робочого часу протягом зміни або за короткий період. Здебільшого фотографія проводиться з метою одержання вихідних даних для розробки (чи перевірки) нормативів часу, виявлення втрат робочого часу з різних причин та розробки організаційно-технічних заходів по вдосконаленню використання робочого часу.

    Різноманітність трудових процесів дуже широка. Значною  є й кількість різновидів фотографій робочого часу, кожен з яких має  свої особливості. Правильний вибір  нормувальником (економістом) того чи іншого виду фотографії для конкретних умов виробництва уможливлює добре знання методики й техніки спостережень, певний виробничий досвід.

    Види  фотографій робочого часу:

    1). Індивідуальна фотографія: звичайно проводиться методом безпосередніх вимірів під час виконання робітником виробничого завдання на індивідуальному робочому місці. Найчастіше об'єктом спостереження є і робітники, які не виконують змінні завдання (тобто виконують менш як на 100%). Мета: виявити причини, що заважають робітникові протягом зміни. Об'єктом спостереження також можуть бути й передові робітники. В цьому разі мета дослідження полягає у вивченні передового досвіду з тим, щоб ефективніше використати робочий час. Спостереження може вестися протягом цілої робочої зміни або окремої її частини.

    На  підготовчому етапі той, хто проводитиме спостереження, після вибору об'єкта спостереження має ознайомитися з технологічним процесом, організацією робочого місця, порядком його обслуговування, взаємозв'язками робочого місця з оточенням тощо.

    Якщо  фотографія робиться з метою виявлення витрат робочого часу, то її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Коли матеріали фотографії потрібні для розробки нормативів і норм часу, то на підготовчому етапі необхідно створити таку організацію праці, на яку будуть орієнтовані ці нормативи і норми.

    До  початку спостереження на фотокарту  заносяться всі потрібні вихідні  відомості: назва цеху, дільниці, технологічного процесу, прізвище та ініціали робітника, його професія і кваліфікаційний  розряд, дата спостереження.

    З моменту початку спостереження (це може бути початок робочої зміни) спостерігач, користуючись приладом реєстрації часу (хронометром, годинником), занотовує  на фотокарті послідовно всі фактичні затрати часу на спостережуваному робочому місці незалежно від їхньої доцільності, одночасно фіксуючи поточний час ±0,5 хв. із заокругленням до однієї цілої хвилини. Потім позначається порядковий номер того елемента операції, який перекриває даний елемент, а також тривалість перекривного часу.

    Аналіз  матеріалів фотографії починається із складання зведення однойменних затрат, фактичного і нормативного балансів робочого часу у хвилинах і процентах

    Процедура аналізу використання робочого часу передбачає розрахунки, принаймні, трьох  відносних показників (коефіцієнтів): ефективного використання змінного робочого часу К1; неприхованих (явних) втрат робочого часу К2; прихованих втрат робочого часу К3.

    Коефіцієнт  ефективного використання робочого часу:

    К₁=- (Т_пз" + Т_оп* + Т_об" + Т_воп"): Т_зм

    Коефіцієнт  неприхованих (явних) втрат робочого часу:

    К₂ =[(Т_риФ + Т_пнтФ + Т_птдФ) - (Т_воп"- Т_вопФ): Т_зм

    Коефіцієнт прихованих втрат робочого часу:

    К₃ = [(Т_пзф - Т_пз") + (Т_об* - Т_об"): Т_зм

    Сума  трьох коефіцієнтів (К₁ + К₂ + К₃) має дорівнювати одиниці.

    Важливо підкреслити, що зростання виробітку станеться без підвищення інтенсивності праці, оскільки час виконання кожної додаткової деталеоперації залишається тим самим (0,5 хв).

    Таким чином, фотографія робочого часу дозволяє виявляти наявні втрати, нічим не загрожуючи робітникові. Навпаки, він зацікавлений у тому, щоб за кращої організації праці більше зробити корисної роботи, отже мати відповідно більший змінний заробіток, оскільки розцінка за кожну одиницю роботи не зменшується.

    На  завершальному етапі аналізу  робочого часу методом індивідуальної (та й всіх інших видів) фотографії складають план заходів щодо поліпшення організації праці, усунення причин втрат робочого часу з метою більш продуктивного його використання.

    2). Групова фотографія проводиться тоді, коли є потреба проаналізувати використання робочого часу групою робітників, розташованих недалеко один від одного. На спеціальному бланку заздалегідь проставляється часовий інтервал спостереження. Чим він менший, тим вища точність очікуваного результату спостереження. Найчастіше інтервал становить від однієї до десяти хвилин. При цьому одна людина може вести якісне спостереження за групою робітників до 12 чоловік. За такого методу запис затрат робочого часу ведеться за допомогою індексів.

    Спостерігач розташовується таким чином, щоб міг безпомилково визначити, чим конкретно зайнятий кожен робітник протягом кожного інтервалу часу (підготовчо-завершальною, оперативною роботою, обслуговуванням робочого місця, відпочинком тощо). По закінченні спостереження обробка результатів ведеться за кожним робітником окремо. Зведення і аналіз результатів виконуються аналогічно індивідуальній фотографії.

    3). Бригадна фотографія застосовується тоді, коли виникає необхідність аналізу затрат часу бригадою, яка обслуговує колективне робоче місце (потокову лінію, складальний конвеєр, монтажний стенд тощо), тобто виконує спільне виробниче завдання.

    Запис спостереження найзручніше вести  індексно-графічним методом.

    Після проведення бригадної фотографії робочого часу складається єдиний фактичний баланс на всю бригаду. Коефіцієнт завантаженості роботою обчислюється для кожного члена бригади окремо. Ретельний аналіз структури затрат часу бригадою в цілому і кожним її членом дасть цінну інформацію для подальшого удосконалення організації колективної праці.

    4). Самофотографія — різновид індивідуальної фотографії, розрахований на те, що працівник сам вестиме спостереження за своєю роботою і фіксуватиме втрати робочого часу з різних причин, у першу чергу ті, що трапляються не з його вини. Це досить ефективний метод спостереження за трудовим процесом і виявлення резервів економії робочого часу, пов'язаних із якістю обслуговування.

    Беручи  до уваги ефективність самофотографії як методу контролю знизу за якістю організації праці і виробництва, її доцільно проводити не менш як 2—3 рази на рік на кожному робочому місці. Наслідками кожного туру самофотографії мають бути узагальнення зібраної інформації, докладне обговорення, розробка і реалізація дійових заходів щодо усунення причин втрат або непродуктивного використання робочого часу.

    Самофотографія  є також засобом залучення  робітників до активної участі в управлінні виробництвом, отже її слід вдосконалювати і всіляко підтримувати.

    5). Фотографія робочого дня багатоверстатника багато в чому схожа з груповою. Відрізняться тим, що однойменні затрати часу зводяться у двох варіантах; відносно до робітника і до обслуговуваних ним верстатів, машин, апаратів. Матеріали фотографії використовуються для обгрунтування норми обслуговування багатоверстатника, визначення тривалості перерв у його роботі і в роботі устаткування.