Теоретични основи инвестицийной политики пидприэмства

3) на рівні держави:  на законодавчому рівні виділити  страхування ризиків при реалізації інвестиційних проектів як окремий вид діяльності страхових компаній; включити в пріоритетні напрямки державної політики заходи зі здешевлення кредитних ресурсів; стимулювати комерційні банки [6, с. 498].

Вибір найбільш ефективного  способу інвестування починається з чіткого визначення можливих варіантів. Альтернативні проекти по черзі порівнюються один з одним і вибирається якнайкращий з них з погляду прибутковості, надійності і безпеки.

При прийнятті інвестиційного рішення доцільно визначити, куди вигідно вкладати капітал: у виробництво, цінні папери, придбання товарів для перепродажу, нерухомість або у валюту.

3.2. Основні напрямки державного регулювання процесу формування інвестиційної політики

Розвиток економіки  держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Особливо це стосується капітальних вкладень в основні фонди і виробничі потужності.

Дослідження інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного використання базуються на комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з властивою їй сукупністю ознак складових елементів. Ця важлива методологічна передумова дає можливість активізувати структуру інвестиційного процесу і створити економічний механізм його реалізації.

Надзвичайно актуальною  проблемою сучасного  етапу  розвитку економіки  є інтенсифікація капітального будівництва та скорочення на цій  основі загального часу створення й модернізації основних фондів народного господарства. У дослідженнях різних аспектів зазначеної проблеми зустрічається термін "інвестиційний процес". Застосування цього терміну в контексті формування механізму реалізації капітальних вкладень і ефективності створення основних фондів дає змогу підкреслити комплексний, системний підхід до нарощування й оновлення виробничого потенціалу народного господарства. В інвестиційному процесі об'єднується діяльність багатьох учасників розширеного відтворення, які працюють над створенням основних фондів для випуску продукції та задоволення суспільних потреб.

Регулювання інвестиційної політики здійснюється державними органами. Чинні закони повинні визначати загальні, правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності для забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна її суб'єктів та ефективного функціонування народного господарства в умовах ринкової економіки [1, с. 85-86].

Основи законодавства  поширюються на велике коло інвестицій, охоплюючи всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Велике практичне значення мають права інвесторів, умови  державного регулювання інвестиційної діяльності, гарантії прав і захист інвестицій. Відтепер інвестор самостійно визначає обсяги, напрями й ефективність здійснюваних інвестицій і на свій розсуд залучає на договірній основі громадян і юридичних осіб, які потрібні йому для реалізації інвестицій. З цією метою організовують конкурси й торги.

Інвестор повинен подати до фінансових органів декларацію про  обсяги та джерела здійснюваних ним інвестицій, одержати необхідний дозвіл і погодження відповідних органів влади та спеціальних служб, висновки експертизи    інвестиційних   проектів    щодо    дотримання  в   них санітарно-     

гігієнічних та екологічних  вимог.

Ринкові відносини в  інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (прибутку, амортизаційних відрахувань, грошових заощаджень, заощаджень громадян і юридичних осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик, банківських та бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора (коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань [4, с.19].

З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики країни здійснюється державне регулювання інвестиційної діяльності. Воно визначається планами й програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед у соціальну сферу, технічне вдосконалення виробництва, впровадження відкриттів і винаходів.

Державне регулювання  інвестиційної діяльності охоплює  регулювання умов останньої, а також пряме управління державними інвестиціями за допомогою системи податків з диференціацією об'єктів і суб'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг. Для регулювання інвестиційного попиту може вводитися диференційований податок на інвестиції; здійснюватись спеціальна амортизаційна політика, у тому числі з прискореною амортизацією основних фондів. При цьому пільги щодо амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування шляхом надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; здійснення кредитної політики; впровадження державних норм і стандартів, антимонопольних заходів; приватизації державної власності, включаючи незавершене будівництво; здійснення політики ціноутворення; створення певних умов користування землею та іншими природними ресурсами; експортування інвестиційних проектів [29, с.29].

Державними інвестиціями безпосередньо управляють державні органи. Таке управління охоплює планування, визначення умов і здійснення конкретних заходів щодо інвестування коштів бюджету і позабюджетних фондів, а також інших коштів, залучених на добровільних засадах.

Законодавче закріплено, що вартість продукції (робіт, послуг) у процесі інвестиційної діяльності визначається за договірними цінами, у тому числі за результатами проведених конкурсів (торгів) [23, с.115].

В основі законодавства  про інвестиційну діяльність держава повинна гарантувати стабільність прав суб'єктів цієї діяльності. У разі прийняття державними органами актів щодо прав інвесторів і учасників інвестиційної діяльності завдані їм збитки (у тому числі неодержані доходи) відшкодовуватимуться цими органами за рішенням суду чи арбітражу.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатись у роботу суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності. Інвестиції не можуть бути націоналізовані, реквізовані; до них також не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками [ 24 ].

Тому можна зробити висновок, що майже в кожному пункті проголошених гарантій прав і захисту інвестицій попереджується, що вони можуть бути порушені державою в межах її компетенції або шляхом прийняття обмежувальних законодавчих актів.

3.3.  Шляхи вдосконалення управління інвестиційної діяльності підприємства

  У період світової фінансово - економічної кризи, перед Україною постала

вкрай складна задача – визначення стратегії розвитку і побудови інвестиційної політики, здатної забезпечити фінансування модернізації і нарощування виробничих потужностей. Для досягнення поставлених цілей потрібно застосовувати перспективні напрями інвестиційної стратегії.

 Основними перспективними напрямами інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності є такі :

– поліпшення відтворюваної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

– удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в них питомої ваги устаткування й відповідно скорочення будівельно-монтажних робіт;

– зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду істотного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого споживання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчової промисловості);

– пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів науково-технічного прогресу, які сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості продукції;

– збільшення обсягів капітальних вкладень в реалізацію житлової та інших соціальних програм (охорони здоров'я, освіти тощо);

– збалансованість інвестиційного процесу [5, с.29].

Для того щоб ці прогресивні напрями інвестиційної стратегії та важливі складові її ефективності було реалізовано, потрібно всіма можливими способами нарощувати й підтримувати інтелектуальний потенціал інвестиційної діяльності, стимулювати підвищення його творчої віддачі, реконструювати старий господарський механізм і створити новий, який зробив би процес упровадження науково-технічного прогресу життєво необхідним і тому вигідним [3, c.88].

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного циклу та підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ланка. Треба зміцнити ремонтно-експлуатаційну базу підприємств, систему виробничо-технологічної комплектації, складське господарство та інші виробничі служби. Високі вимоги висуваються до кадрового потенціалу, тому слід розширити підготовку працівників через професійно-технічні училища, налагодити їх планову перепідготовку за новими спеціальностями, пов'язаними з новою технікою та технологією. Значну увагу треба приділити розвитку соціально-побутової інфраструктури — будівництву житла, дитячих дошкільних закладів, клубів, санаторіїв-профілакторіїв. Усе це створить необхідні умови для стабілізації трудових колективів і неухильного підвищення ефективності їх праці. Втілення всіх складових проти-затратної концепції розвитку промислових комплексів забезпечить поступовий перехід до ефективного інвестування економіки України [7, с.432].

Процес розширеного  відтворення основних фондів і виробничих потужностей в Україні реалізується за допомогою будівництва нових, розширення, реконструкції й технічного переоснащення діючих підприємств, формування міжгалузевих народногосподарських і територіально-виробничих комплексів. Ефективне збалансоване здійснення інвестиційного процесу відповідно до поставлених соціально-економічних цілей і завдань — найважливіше джерело економічного зростання й підвищення добробуту людей. Тому важливо забезпечити раціональне поєднання інвестиційної стратегії й тактики, тобто шляхів досягнення загальної мети з конкретними рішеннями щодо її втілення на різних рівнях господарського управління.

Інвестиційна діяльність збільшує основні фонди й виробничі  потужності з урахуванням найновіших досягнень у галузі техніки й технології або підтримує їх у працездатному стані. Багатогранні аспекти такої діяльності опрацьовуються за допомогою безперервного інвестиційного планування, яке охоплює різні проміжки часу. Стратегічні й тактичні цілі підприємства взаємопов'язуються завдяки гармонійному розподілу функцій і завдань на стадії довгострокового прогнозу, розрахованого на 10-15 років, середньострокового плану, що складається на 3-8 років, і короткострокових планів, які розроблюються на 1-3 роки з глибоким конкретним опрацюванням усіх аспектів виробничої та інвестиційної діяльності. Динамізм і мінливість економічних ситуацій, що характерні для вільного підприємництва, підтримують рівновагу ринку в цілому, але вони ж зумовлюють періодичне коригування інвестиційних планів. Процес цей природний; він відображає суть нових функцій вищого керівництва — управління підприємством замість вирішення оперативних контрольно-розподільних питань [5, c. 28].

Вихідними компонентами інвестиційного планування є пошук  і формування варіантів капіталовкладень, визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та можливості успіху того чи іншого варіанта інвестування. До вирішення таких складних і нехарактерних для управлінського персоналу проблем доцільно залучати науково-консультаційні фірми або тимчасово наймати групи вчених — спеціалістів у цій галузі наукових і практичних знань. Правильність прийнятих науково-технічних рішень, пов'язаних із практичними можливостями, підтвердиться тривалим благотворним впливом інвестицій на виробництво та збут продукції, збільшенням прибутку підприємства [12, с.458].

Основною метою підприємства в умовах ринкової економіки, як це випливає зі світового досвіду, є  прибутковість. Подальша мета — збільшити обсяги виробництва й реалізації, створити й підтримувати добру репутацію підприємства у споживачів, високу продуктивність праці, поліпшити якість та споживчі властивості вироблюваної продукції, створити нові сучасні зразки виробів, досягти високих кількісно-кваліфікаційних показників, високого професійного рівня виробничого персоналу, домогтися його сумлінного ставлення до роботи, а також високої суспільної репутації. Деякі з цих показників важко оцінити кількісно,але вони істотно впливають на розробку інвестиційної політики підприємства і дають змогу приймати правильні й обґрунтовані рішення щодо капіталовкладень [7, c. 338].

 Формування сприятливого інвестиційного клімату дуже залежить   від

законодавства. Зовсім не дивно, що понад 80 % опитаних інвесторів вказують, що головною перешкодою в їхній роботі є недосконалість законів. Ця недосконалість значно посилюється численними підзаконними актами - інструкціями та роз'ясненнями контролюючих органів, які дуже часто спотворюють суть законів. Це викликає ще більші нарікання інвесторів.

Тому  для формування сприятливого інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні  слід перейти від декларування потреб країни в інвестиціях до конкретних заходів. На законодавчому рівні  першочерговими кроками  мають бути якнайшвидше проведення податкової реформи, яка нарешті зрушила з мертвої точки, завершення пенсійної реформи та формування інвестиційних пенсійних фондів. Давно назріла також потреба в таких принципово важливих для інвесторів законах, які посилюють захист їх прав, відкривають можливості інвестування капіталу та забезпечення його повернення. Це стосується насамперед законів "Про державну програму приватизації", "Про кредит", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про валютне регулювання", "Про акціонерні товариства", "Про реєстрацію прав власності" та інші [9, c. 262].