Теоретични основи инвестицийной политики пидприэмства

Оцінка інвестиційної привабливості  повинна здійснюватися у два  етапи:

— перший етап: розрахунок інтегрального  показника за кожним підприємством  окремо на підставі фінансової та бухгалтерської звітності;

— другий етап: визначення оцінки інвестиційної привабливості підприємства шляхом корегування інтегрального показника, розрахованого на першому етапі з урахуванням привабливості на мезоекономічному рівні, впливу результатів фінансово-господарської діяльності та ризиків діяльності підприємства [31, с.249].

На першому етапі  для визначення показника привабливості  конкретного підприємства використовується метод розрахунку інтегрального  показника. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників. Для розв'язання цих завдань і забезпечення об'єктивної оцінки інвестиційної привабливості підприємств використовується така послідовність визначення інтегрального показника рис. 2.3.

Розрахунок інтегрального  показника інвестиційної привабливості  підприємства здійснюється у такій  послідовності:

— введення вихідних даних підприємства. Дані вносяться в електронні таблиці, виконані у вигляді форм бухгалтерської та фінансової звітності: форми № 1 за ДКУД (Баланс підприємства) та форми № 2 за ДКУД (Звіт про фінансові результати);

— розрахунок показників за групами;

— розрахунок інтегрального  показника інвестиційної привабливості.

У результаті здійснення першого етапу "Методики оцінки інвестиційної привабливості підприємств" отримуємо інтегральний показник  інвестиційної

 привабливості за  кожним підприємством.

 

Розрахунок показників за групами
І група	ІІ група	ІІІ група	ІV	V
Оцінка майнового стану	Оцінка ліквідності	Оцінка фінансової стійкості	Оцінка ділової активності	Оцінка рентабельності

 

 

 

Рис. 2.3. Послідовність  розрахунку інтегрального показника

Джерело : Коюда О. П. Інвестиційна привабливість і життєвий цикл підприємства / О. П. Коюда // Коммунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб.— К.: Техніка, 2002. — № 46. — С. 57.

 

Оскільки потенційних  інвесторів цікавлять не значення показника  інвестиційної привабливості, а  можливий рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів щодо конкретного підприємства, то при прийнятті рішення стосовно інвестування особі, що приймає таке рішення, необхідно враховувати зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на підприємство [ 22, с.196 ].

На другому етапі  здійснюється оцінка інвестиційної  привабливості через корегування  інтегрального показника з урахуванням  факторів, які суттєво впливають  на інвестиційну привабливість підприємства :

1) інвестиційна привабливість  на мезоекономічному рівні;

2) оцінка управління  підприємством на підставі аналізу  руху грошових коштів;

3) вплив зовнішніх  ризиків;

4) вплив внутрішніх ризиків [ 16, с.157 ].

Для врахування результатів  оцінки привабливості галузі і регіону  за наведеними показниками використовується матриця привабливості на мезоекономічному рівні (табл. 2.1) .

Таблиця 2.1.

Матриця інвестиційної  привабливості на мезоекономічному рівні

Привабливість регіону	Привабливість галузі
	висока	низька
Привабливий	2	1
Непривабливий	1	0

 

 

 

 

 

 

 

Джерело : Воркут Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб. / Т.А. Воркут. – К.: Укр.. цент духовної літератури, 2011. – 294 с.

 

Якщо ні регіон, ні галузь не є інвестиційно-привабливими, зрозуміло, що не може бути і мови про  інвестування будь-якого підприємства, яке працює в цій галузі та розташоване у відповідному регіоні.

Оцінка інвестиційної  привабливості підприємств визначається за формулою 2.10 [ 12, с.512 ] :

,                                  (2.10)

де :  І — інтегральний показник;

 — відповідний коефіцієнт  за матрицею привабливості на  мезоекономічному рівні (див.  табл. 2.1);

— коригуючий коефіцієнт оцінки управління;

 — вплив зовнішніх ризиків;

— вплив внутрішніх ризиків.

Взагалі, послідовність  оцінки інвестиційної привабливості  підприємств схематично зображено на рисунку 2.4 .

 

Корегування інтегрального показника  за факторами
І Привабливість галузі,регіону	ІІ Оцінка управління підприємством	ІІІ Зовнішні ризики	ІV Внутрішні ризики

 

 

 

 

Рис. 2.4. Послідовність  оцінки інвестиційної привабливості  підприємств

Джерело : Кныш М.И., Стратегическое планирование инвестиционной деятельности: Учеб. пособие. / М.И. Кныш, Б.А. Перекатов, Ю.П. Тютиков— СПб.: Изд. дом "Бизнес-Пресса", 2008. – 245 с.

 

Вплив ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру на діяльність й інвестиційну привабливість підприємств  визначається за допомогою ступеня  впливу відповідних ризиків ( ; ), які були визначені шляхом рангової кореляції на підставі анкетування експертів-практиків відповідних підприємств. За результатами розрахунків їх обсяг був уточнений порівняно з теоретичними значеннями 0,7 та 0,3, відповідно ступінь впливу ризиків дорівнює: зовнішніх — = 0,68, внутрішніх — = 0,32 [18, с.254].

Отже, застосування "Методики оцінки інвестиційної привабливості" дає змогу комплексно оцінити  рівень інвестиційної привабливості  промислових підприємств, що є основою  для прийняття обґрунтованих  управлінських рішень суб'єктами інвестиційної  діяльності.

Проаналізувавши механізм формування оцінки та управління, переходимо до визначення шляхів  підвищення ефективного процесу формування інвестиційної політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ПРОЦЕСУ  ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

 

3.1. Проблеми фінансового забезпечення інвестиційної політики

 

Розширення впливу ринкових механізмів в економіці України, поглиблення інтеграційних процесів і вихід на світовий ринок поставили  перед вітчизняним товаровиробником завдання утримання конкурентної позиції, що у сучасному економічному середовищі вимагає активізації інвестиційної діяльності підприємств як провідного напрямку підвищення ефективності його функціонування.

Проблема полягає в  тому, що у більшості випадків сукупність впливу таких факторів в Україні, як наявний бюджетний дефіцит, нерозвиненість чи невідповідність сучасним умовам господарювання форм кредитування юридичних осіб і недостатнє використання ринкових механізмів, стримують розробку і впровадження інновацій у всіх сферах економіки. Так, у 2009 році лише 10,7% промислових підприємств впроваджували інновації, було освоєно 641 вид нової техніки, впроваджено 1893 нових технологічних процеси, у тому числі 753 ресурсозберігаючих. У результаті подібної тенденції слабшають конкурентні позиції вітчизняних підприємств – виробників різноманітних товарів і послуг, і відповідно зменшуються зайняті частки на міжнародному ринку.

Удосконалення механізмів управління інвестиційною діяльністю, сьогодні в умовах дефіциту фінансування розглядається передусім у контексті фінансового забезпечення, яке передбачає визначення інвестиційних потреб, пошук внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування з урахуванням їх вартості та очікуваної ефективності інвестицій [32, с.149 - 150].

Незважаючи на прийняття таких державних нормативно-правових актів, як Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов надання у 2010 році державних гарантій щодо виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єктів господарювання державного сектору економіки, залученими для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі імпортозамінних і експортоорієнтованих галузей» та ін., низка проблем стосовно забезпечення та стимулювання інвестиційного розвитку підприємств залишається не вирішеною.

Визначені положення  Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки стосовно розвитку фондового  ринку такі, як проведення сприятливої  політики оподаткування на фондовому  ринку України, удосконалення системи  обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку, забезпечення прозорості діяльності інститутів спільного інвестування, розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів, залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність та ін. на практиці не працюють.

Основні проблеми фінансування інвестиційної діяльності в Україні полягають в нерозвиненості чи недосконалості функціонування таких сучасних інструментів :

1) банківського кредитування;

2) страхових послуг;

3) участі в інвестиційних фондах;

4) низьку інвестиційну активність;

5) існування непривабливого інвестиційного клімату;

6)  непослідовне реформування економіки;

7) слабкий розвиток технічної, інституціональної і соціальної інфраструктур;

8) відсутність кваліфікованих кадрів у сфері інвестування і менеджменту (управління інвестиційними проектами);

9)політичну нестабільність; 

10) відсутність довгострокової  економічної стратегії розвитку;

11) низький міжнародний  рейтинг країни. [17, с.24-25].

В умовах інфляції та спричиненої фінансовою кризою неплатоспроможності багатьох підприємств комерційні банки утримуються від видачі кредитів на строк вище трьох місяців, якого не вистачить для реалізації переважної більшості інвестиційних проектів.

Лише незначна частка підприємств користується послугами страхових компаній, маючи сумніви стосовно надійності та ефективності таких добровільних видів страхування як страхування кредитів, страхування інвестицій чи страхування фінансових ризиків через нерозвиненість страхового ринку в Україні. І хоча дані інструменти мають забезпечувати захист інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства на всіх стадіях реалізації проектів, вони не охоплюють всі ризики, з якими стикаються суб’єкти господарювання в сучасних умовах[21, с.58].

На міжнародному фінансовому ринку активно діють й інвестиційні фонди, капітал яких є важливим джерелом фінансування інноваційної діяльності.

Так, в Україні  з 1998 року функціонує інвестиційний  фонд EVU Management Ltd., створений з метою  досягнення довгострокового приросту капіталу, інвестованого в диверсифікований портфель компаній, які працюють в Україні. Фінансуються переважно молоді й фінансово стійкі підприємства з професійним менеджментом в перспективних галузях економіки [12, с.238].

Отже, враховуючи світовий досвід успішних підприємств, для забезпечення стимулювання інвестиційної діяльності наголошуємо на необхідності здійснення наступних кроків:

1) на рівні підприємства: вдосконалити механізм стратегічного  планування діяльності та формування  фінансово-інвестиційної стратегії;

2) максимально використовувати  послуги, представлені на сучасному  фінансовому ринку, включаючи  використання капіталу й інвестиційних  фондів, ф’ючерсних контрактів, ефективне  реінвестування, банківське кредитування, операції з цінними паперами тощо; розширити сферу застосування різноманітних форм кредитування, включаючи лізинг, факторинг та інші сучасні форми фінансування в практиці підприємств та ін.;