Теоретични основи инвестицийной политики пидприэмства

3. Забезпечення мінімізації  інвестиційних ризиків. Окремі  інвестиційні проекти, що перш  за все забезпечують високі  темпи росту доходу, можуть мати  високий рівень ризиків, однак  у рамках інвестиційного портфеля  взагалі цей рівень повинний  мінімізуватися в розрізі окремих напрямків інвестиційної політики. У процесі мінімізації загального рівня ризиків по інвестиційному портфелі основна увага повинна бути приділена мінімізації ризику втрати капіталу, а лише потім мінімізації ризику втрати доходів.

4. Забезпечення достатньої  ліквідності інвестиційного портфеля. З метою досягнення ефективної керованості інвестиційним портфелем, забезпечення можливостей швидкості реінвестування капіталу в більш вигідні проекти визначена частина портфеля інвестицій повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності інвестиційного портфеля визначається інвестиційним кліматом у державі, динамізмом кон'юнктури інвестиційного ринку і специфікою інвестиційної діяльності компанії (фірми). [34, с. 325].

Отже, інвестиційна політика є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, яка заклечається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

 

1.3. Фактори впливу на інвестиційну привабливість підприємств

 

Успішна політика підприємств залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. В наслідок того, що навколишній світ занадто великий, виникає необхідність в обмеженні урахування зовнішнього оточення тільки тими аспектами, від яких вирішальним образом залежить успіх підприємства.

Залучення інвестицій в українські підприємства пов'язане з інвестиційною привабливістю об'єкта інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості потенційного об'єкта інвестування — це перший крок під час прийняття інвестиційного рішення. Ціль об'єкта інвестування — підвищення інвестиційної привабливості та залучення максимально можливого обсягу інвестицій [10, с. 155].

Перспективи діяльності підприємств в Україні, їх виробнича  стратегія обмежені як внутрішнім, так і зовнішнім середовищем, законодавчим простором, що пов'язаний з економічною ситуацією, станом розвитку ринкової інфраструктури та ін. Стан справ у галузях і регіонах України, економіки в цілому свідчить про високий рівень впливу ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру відповідно всіх потенційних об'єктів інвестування    рис.1.2.

         

    

Рис. 1.2. Схема впливу факторів на інвестиційну привабливість підприємств

Джерело: Бакаєв Л. О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч.посібник / Л. О. Бакаєв –К. : КНЕУ, 2010. – 435 с.

Отже, інвестори, а особливо іноземні, прагнуть мати інформацію про  умови, які впливають на формування інвестиційної привабливості підприємств. Наявність повної інформації про галузь, регіон та, особливо, умови господарювання суттєво впливають на привабливість підприємств. Отже, інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону. Підприємство — це об'єкт, в який вкладаються кошти інвестором і чия привабливість повинна визначатися обов'язково. А тому інвестиційна привабливість підприємств буде визначатися з урахуванням складових інвестиційної привабливості на всіх рівнях. Досвід роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами свідчить, що стратегічного інвестора завжди буде цікавити привабливе підприємство в інвестиційно-привабливій галузі та привабливому регіоні. За інших рівних умов інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство, що належить до галузі кризового стану, або розташоване в непривабливому регіоні.

Фахівці розглядають  різні фактори формування інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання. Аналіз наявних методик, особливості розвитку економіки та функціонування ринкової інфраструктури дали змогу визначити найбільш значущі фактори впливу на інвестиційну привабливість, такі як фінансова стійкість, майнове становище, ділова активність, ліквідність активів і рентабельність [2, с. 235].

Інвестиційна привабливість  навколишнього середовища (регіону, галузі, країни) для підприємств має опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємств, по-перше, тому, що підприємство — це відкрита система. По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об'єкт інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості на розглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів і підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях.

Отже, визначення інвестиційної  привабливості окремого підприємства як

 потенційного об'єкта інвестування є завершальним етапом оцінки інвестиційного ринку. Від стану привабливості підприємства залежить галузева та регіональна спрямованість його інвестиційної діяльності [12, 211 – 212].

На інвестиційну привабливість  підприємств впливає стадія його життєвого циклу. В теорії ринку виокремлюють шість послідовних стадій: "народження", "дитинство", "юність", "рання зрілість", "остаточна зрілість", "старіння".

Загальний період усіх стадій життєвого циклу підприємства (ЖЦП) становить приблизно 20—25 років (залежно від галузі та впливу НТП), після чого воно припиняє своє існування або відроджується на новій основі.

На стадіях зростання  та стабільності (перші 4 стадії) підприємство є привабливим об'єктом інвестування. Технічне переозброєння, реконструкція, модернізація та ін., конкурентоспроможність підприємства, зростання обсягів інвестиційних ресурсів забезпечують привабливість об'єкта інвестування. На останніх двох стадіях ("остаточної зрілості" та "старіння") підприємство практично втрачає свою інвестиційну привабливість, тому що всі свої потенційні можливості воно використало і потребує кардинальних  змін  [6,с.311].

Як свідчить вітчизняний  і закордонний досвід інвестиційно-привабливими вважаються підприємства, що знаходяться  на стадіях, коли в них збільшуються обсяги продажу, рівень використання виробничих потужностей та ін., тобто покращуються показники їх діяльності. На стадіях "остаточної зрілості" та "старіння" інвестиції вважаються недоцільними, за винятком тих випадків, коли продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, обсяг інвестицій у технічне переоснащення невеликий і вкладені кошти можуть повернутися інвестору в найкоротший термін (до 2 років).

Отже, інвестиційна привабливість підприємств являє собою сукупність характеристик  фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспективи розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства є інтегральною характеристикою

його внутрішнього середовища.

Розглянувши теоретичні основи, переходимо до механізмів формування оцінки та управління інвестиційною політикою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      РОЗДІЛ 2

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ОЦІНКИ ТА УПРАВЛІННЯ    

ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1. Управління  інвестиційною політикою через процес формування інвестиційної стратегії

 

За макроекономічне  сприяння ефективному формуванню інвестиційної  політики підприємств в Україні відповідають органи державної влади. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі —  це встановлена державою система  податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів  підприємств і громадян країни, яку  держава вважає оптимальною для  формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції [16, с. 53].

Грошово-кредитна політика держави впливає на механізм формування інвестиційної політики підприємств, через регулювання грошового обігу і роботи банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання :

• норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;
• облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку [11].

Встановлюючи вигідні  умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.

Загальну схему важелів  державного регулювання умов формування інвестиційної політики показано на рис. 2.1.

Управління інвестиційною політикою підприємств має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.

Інвестиційна стратегія  завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю.

Стратегія дає відповіді  на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємств :

1. Продовжувати чи  коригувати здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то  в яких напрямках?

3. В яких обсягах  продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати через рік, два, три?

5. Які кошти для  такого розвитку потрібні та  де їх джерела? [19, с. 42].

Навіть якщо приймається  рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має  бути обґрунтована, досліджена та сформована.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Важелі державного регулювання умов формування інвестиційної політики

Джерело: Верба В.А. Проектний аналіз: підручник / В.А. Верба, О.А. Загородніх. – К. КНЕУ, 2009. –125 с.

 

Розробка стратегії  є спеціальним дослідженням із типовими процедурами, приблизний перелік яких наведений на рис. 2.2.

Інвестиційною стратегією вважається система вибраних довгострокових

цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній політиці підприємств.

 

 

 

 

 

 

                          

Рис. 2.2. Формування інвестиційної стратегії

Джерело : Воркут Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб./ Т.А. Воркут. – К.: Укр.. цент духовної літератури, 2011. –173 с.

 

Доцільність інвестиційної  стратегії визначається такими критеріями :

• узгодженість з фінансовими ресурсами,які можуть бути спрямовані на інвестиції;
• ефективність,тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;
• визначеність за термінами досягнення встановленої мети;
• оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної

прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього  періоду;