Організація робочого місця на підприємстві

    Таким чином, протягом аналізованого періоду  спостерігається стрибкоподібна тенденція  виробництва продукції та її реалізації, не зважаючи на часткове підвищення продуктивності праці, прибутковість та рентабельність підприємства значно зменшилась. Хоча у 2011 р. відбулось деяке покращення показників діяльності ТзОВ «Люкс», проте досягти найвищого рівня протягом аналізованого періоду - значення 2007 року не вдалось. Тому підприємству необхідно приймати термінові заходи як щодо збільшення обсягів випуску та реалізації продукції, так і зменшення собівартості продукції і підвищення фондовіддачі основних засобів.

РОЗДІЛ 2

СУТЬ  І ЗМІСТ ОРГАНІЗАЦІЇ  РОБОЧОГО МІСЦЯ

2.1 Поняття робочого місця

    У наш час існуючі підходи до визначення поняття «робоче місце» не відповідають вимогам, які висуваються  до нього. Вони не завжди вирішують  завдання, зв’язані з організацією праці на робочому місці. В основу визначення «робоче місце» покладені  різні принципи функціонального  поділу праці працівників у взаємодії  з засобами праці як у міжгалузевих, так і внутрішньогалузевих розрізах.

    Так, у «Методичних рекомендаціях  з обліку і збалансованості робочих  місць і робочої сили на промислових  підприємствах», розроблених Координаційною радою з реалізації всеукраїнської цільової комплексної науково-технічної  програмі «Праця» [4, с.168], робоче місце визначається як «місце спрямування праці», що характеризується наявністю закріпленої площі, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, пристроїв, інвентарю) чи їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт чи установлених функцій. 
У цьому визначенні робочого місця відсутні характерні його ознаки, такі як: змінність, кваліфікація робітників, місце виконання, встановлені функції, технічний рівень використання засобів праці, перелік різноманітних операцій.  
Р. Тикиджиєв у статті «Збалансованість відтворення основних фондів із трудовими ресурсами», дає, на наш погляд, правильніше визначення робочого місця. Він уважає, що «... робоче місце в промисловості визначається у вигляді обмеженої виробничої (чи прирівняної до неї) площі, на якій виконується в одну зміну одним працівником (чи групою) даної кваліфікації технічно взаємопов’язані (чи роздільні) операції або функції з використанням необхідного устаткування, інструментів, приладдя і допоміжних пристроїв». 
Хоча визначення робочого місця, що трактується Р. Тикиджиєвим, досконаліше, ніж у «Методичних рекомендаціях», однак, воно також має недоліки, у ньому не відбита участь працівників у виробничому процесі з виготовлення продукції визначеної якості і планової продуктивності. 
Наведемо визначення робочого місця, дане В. Черванем у статті «Облік і планування робочих місць у процесі їх відтворення», у якому ці ознаки робочого місця згадані. Під робочим місцем розуміється сфера зайнятості в суспільному виробництві, за висловом К. Маркса, «арена праці», що потребує відповідно до встановленої норми обслуговування техніки і режиму роботи підприємства спрямування праці працівників відповідної кваліфікації на виробництво продукції (чи здійснення визначеного виду робіт) установленої якості з проектною продуктивністю і розрахунковим економічним ефектом. 
Під робочим місцем варто розуміти місце спрямування праці одного працівника чи групи працівників відповідної кваліфікації, для виробництва продукції (надання послуг, виконання чи робіт установлених робочих функцій) визначеного виду, якості, номенклатури з проектною продуктивністю в одну зміну з використанням, відповідно до встановленої норми обслуговування, необхідного устаткування, інструменту, приладдя і допоміжних пристроїв.

    Таким чином, кожен автор трактує визначення робочого місця, виходячи з кола соціально-економічних  завдань, які він вибирає. Ми спробували дати узагальнююче визначення поняття  «робоче місце», що враховує всі  основні соціально-економічні завдання підвищення ефективності суспільного  виробництва. 

    Рис. 2.1  Поняття робочого місця [1, с.123]

    Під робочим місцем варто розуміти місце спрямування праці одного працівника чи групи працівників відповідної кваліфікації, для виробництва продукції (надання послуг, виконання чи робіт установлених робочих функцій) визначеного виду, якості, номенклатури з проектною продуктивністю в одну зміну з використанням, відповідно до встановленої норми обслуговування, необхідного устаткування, інструменту, приладдя і допоміжних пристроїв, розташованих на закріпленій за ним виробничій площі.

    Одним з важливих питань організації робочих  місць є раціональне їх планування. Під плануванням робочого місця  мається на увазі раціональне  просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва: устаткування, технологічного й організаційного  оснащення, інвентаря, що забезпечують ощадливе використання виробничої площі, високопродуктивну і безпечну працю  робітника.

    Кабінетно-коридорна  система є традиційною для  переважної більшості українських  підприємств і закладів. До цієї системи звикли як керівники радянської доби, так і нові підприємці, не обтяжені роздумами про такі «непотребні» речі, як корпоративна культура, стиль, ергономіка й промислова естетика. Кабінетно-коридорна концепція офісу  з дитинства дуже добре знайома  відвідувачам різних закладів і установ  у нашій країні своїми довгими  коридорами, кабінетами начальників  і відділів з табличками на дверях.

1.2 Вимоги, що висуваються  до організації  робочих місць

    Робоче  місце і його оснащення - важливий елемент умов праці. Умови праці  — це сукупність елементів виробничого  середовища, котрі впливають на здоров'я  та працездатність людини, задоволеність  працею, а відтак і на її результати.

    До  будь-якого робочого місця на практиці висуваються відповідні вимоги, які можуть бути частково виражені кількісними показниками — нормами і нормативами, а деякі піддаються лише якісному опису [2, с.201]. 
Ряд вимог, перш за все в галузі санітарії, техніки безпеки, правил експлуатації обладнання тощо, є обов'язковими, і за порушення їх керівник може понести відповідальність включно з кримінальною. Інші відносять, поки що, до бажаних (естетичність, ергономічність тощо), але нехтування ними безпосередньо впливає на продуктивність праці, а тому для підприємства вони мають важливе значення.

      Вимоги до організації робочих  місць можна згрупувати так [6, с.234]: інформаційні, економічні, ергономічні, гігієнічні, естетичні, технічні, організаційні. 
       Інформаційні вимоги охоплюють комплекс заходів з інформаційного забезпечення робочого місця: визначення обсягів і структури інформації, котра надходить та оброблюється на ньому, створюється і передається на інші робочі місця; проектування інформаційних потоків, до системи яких входить дане робоче місце, та інших; інформація має бути достатньою для виконання службових зобов'язань працівників.

    Економічні  вимоги передбачають організацію робочого місця в апараті управління з мінімальними витратами на його утримання, але достатніми для його нормального функціонування. Доцільне також оцінювання робочого місця за критерієм оптимальності, тобто ефект від діяльності працівника на робочому місці має перевищувати витрати на утримання цього робочого місця.

    Ергономічні вимоги пов'язані зі створенням для людини оптимальних умов праці, що роблять її високопродуктивною та надійною і водночас забезпечують людині необхідні зручності, зберігаючи сили, здоров'я та працездатність. Таким чином, усе, що оточує людину, котра працює, створюючи їй відповідне робоче середовище, — меблі, помешкання, устаткування, машини, механізми та інші знаряддя праці — має відповідати вимогам ергономіки (наука про функціональні можливості людини в трудових процесах) і бути максимально пристосованим до людини, до її фізичної, фізіологічної, естетичної природи.

    Гігієнічні  вимоги передбачають забезпечення таких норм: освітлення робочих місць; повітрообміну, температурного режиму; вологості; шуму й інших чинників робочого середовища, що впливають на здоров'я і працездатність людини.

    Естетичні вимоги до зовнішнього оформлення робочого середовища: вигляд приміщення і засобів праці, їхня кольорова гама, наявність квітів у інтер'єрі тощо.

    Технічні  вимоги передбачають дотримання норм необхідного простору для виконання визначеної роботи. Це площа, на якій установлюють необхідні меблі й обладнання, місце самого працівника, а також площа проходів до столу, устаткування, іншого робочого місця тощо.

    Згідно  з діючими санітарними нормами  встановлено приблизно такі розміри  робочих місць для різних категорій  управлінського апарату, м²: 
- керівник підприємства: 25—55;

• заступник керівника: 12—35;
• керівник великого структурного підрозділу: 12—35;
• керівник відділу, його заступник, головний фахівець: 8—24;
• фахівець: 4—8;
• старший діловод: 5—7;
• завідуюча машбюро, друкарка, молодший діловод: 3—4.

    Однак ці норми можуть бути лише орієнтиром при організації та плануванні робочих  місць, оскільки вони не враховують усього різноманіття умов праці працівників  різних професій. Тому для визначення загальної площі робочого місця (П) У кожному конкретному випадку  доцільно використовувати сумарний метод розрахунку, при якому враховують площу трьох складових частин робочого місця:

    П =П +17 +П                                                     (2.1)

      де Пп — площа, необхідна  для роботи і пересування працівників;

      П — площа, яку займає устаткування;

      Пп — площа для проходів.

    При такому методі підрахунку можна вирахувати також необхідну площу для  відвідувачів.

    Відповідно  до організаційних вимог необхідно визначити сферу компетенції кожного працівника на конкретному робочому місці, його права, обов'язки, підпорядкованість, вертикальні й горизонтальні зв'язки з іншими робочими місцями, форми і методи стимулювання ефективної праці. Ці питання вирішуються розробкою положень про структурні підрозділи апарату управління і посадових інструкцій працівників.

2.3 Чинники, що впливають на формування умов праці

    На  формування умов праці впливає багато факторів (рис. 1.3), основними з яких є соціально-економічні, техніко-організаційні  та природні. Соціально-економічні фактори  визначають характер умов праці. Серед  них виділяються підгрупи: 

Рис 2.3 Класифікація факторів формування умов праці, елементи умов праці та напрямки впливу умов праці на працівника

    -        нормативно-правові (законодавство  про працю, стандарти, санітарні  та інші норми і правила,  а також форми адміністративного  й громадського контролю за  їх виконанням);

• економічні (матеріальне та економічне стимулювання; моральне заохочення, система пільг і компенсацій за несприятливі умови праці);
• соціально-психологічні (психологічний клімат у колективі, умови оглядів, конкурсів; проведення «днів охорони праці»);
• суспільно-політичні (форми руху працюючих за створення сприятливих умов праці, винахідництво і раціоналізація).

    Техніко-організаційні  фактори впливають на формування умов праці на робочих місцях, ділянках, у цехах. Серед них виділяються такі підгрупи: 
       предмети праці та продукти праці;

    технологічні  процеси;

    засоби  праці;

    організаційні форми виробництва, праці та управління. 
Дія природних факторів не тільки зумовлена особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технологій, організації виробництва і праці. Серед них виділяються такі підгрупи: 
        -географічні (кліматичні зони);

    -біологічні (особливості рослинного та тваринного  світу в сільському господарстві);

    -геологічні (характер добування корисних  копалин).

    Усі вказані фактори впливають на формування умов праці одночасно  та у нерозривній єдності, зумовлюючи поряд з іншими параметрами виробниче  середовище.

    Класифікація  факторів, які впливають на формування умов праці, допомагає на рівні галузі, об’єднання окремого виробництва: 
       -     формувати та поліпшувати умови праці, аналізувати їх стан;

• планувати заходи щодо полегшення умов праці;
• розробляти проекти устаткування, споруджень, технологічних проектів, спрямованих на поліпшення умов праці;
• зосереджувати (фінансові, матеріальні, трудові) ресурси на полегшення умов праці;
• прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку зі змінами технології, устаткування, впровадженням нових матеріалів та технологій.