Организация использования земельных ресурсов хозяйства и пути ее совершенствования в условиях рыночных отношений

 

 

Таблиця 11.

Чергування культур в  кормових сівозмінах господарства

Кормова – ґрунтозахисна  №1			Кормова – ґрунтозахисна  №2
№ поля	Чергування культур	Площа поля,га	№ поля	Чергування культур	Площа поля,га
1.	Багаторічні трави	58	1.	Однорічні трави	53,2
2.	Багаторічні трави	58	2.	Озимі-зернові	54
3.	Озимо – зернові	56,7	3.	Кормові буряки	52,5
4.	Кормові буряки, картопля	55,4      4,5	4.	Кукурудза	55
5.	Ярі-зернові з підсівом трав	57,4	5.	Ячмінь	51,3
Разом		290	Разом		266

 

Таблиця 12.

Ефективність використання земельних угідь

Показники	Базисний рік	Звітний рік	Відхилення звітного від  базисного,(+,-)
Вироблено на 100 га с/г угідь,ц
молока	760,1	856,4	+96,3
м’яса ВРХ	80,7	64,9	-15,8
Вироблено на 100 га ріллі, ц
зерна	13526,9	14249,6	+722,7
соняшнику	133,5	232,7	+99,2
м’яса свиней	24,1	25,5	+1,4
Отримано на 100 га с/г угідь, тис. грн.
валової продукції ( в порівняльних цінах)	331,6	292,7	-38,9
грошової виручки	229,1	299,8	+70,7
валового доходу	59,1	153,6	+94,5
прибутку	-2,9	108,3	+111,2
Рівень рентабельності, %	-0,1	3,9

 

Із таблиці 12 випливає, що у звітному році більше вироблено молока на 856,4ц,  м’яса ВРХ  на 15,8ц, менше на 100 га с/г угідь відповідно до звітного року.  Вироблено більше на 100 га ріллі зерна на 722,7ц, соняшнику на 99,2ц, м’яса свиней на 1,4ц. Отримано на 100 га с/г угідь грошової виручки більше на 70,7 тис. грн., валового доходу  на 94,5 тис. грн., прибутку на 111,2 тис. грн. , але валової продукції менше на 38,9 тис. грн.

Рівень рентабельності базисного року:

Р_r = *100 = * 100 = -0,1 %,

 

Рівень рентабельності звітного року:

Р_r = *100 = * 100 = 3,9 %,

 

Таблиця 13.

Динаміка урожайності  сільськогосподарських культур  у господарстві

 

Культури	Урожайність ц/га		Відхилення звітного від  базисного,(+,-)
	Базисний рік	Звітний рік
Зернові і зернобобові, всього	288,1	252,2	-35,9
в т.ч. озима пшениця	44,1	40,3	-3,8
ярий ячмінь	51,8	34,7	-17,1
овес	47,6	27,4	-20,2
кукурудза на зерно	68,1	109,5	+41,4
гречка	11,3	10,4	-0,9
горох	28,7	29,9	+1,2
озиме жито	36,5	-	-
Технічні, всього	36,5	96,5	60
в т.ч. вика	-	24,0	+24,0
соняшник	24,6	25,6	+1,0
соя	11,9	20,7	+8,8
озимий ріпак	-	26,2	+26,2
Кормові, всього	1516,1	1358,5	-156,6
в т.ч. кормові коренеплоди	635,2	660,0	+24,8
кукурудза на силос і з/к	300,0	294,5	-5,5
однорічні трави на з/к	275,1	135,0	-140,1
багаторічні трави на сіно	28,8	27,0	-1,8
багаторічні трави на з/к	277,0	242,4	-34,6
Овочі,картопля	217,0	156,4	-60,6
картопля	110,6	75,0	-35,6
овочі	106,4	81,4	-25

 

Аналізуючи дані таблиці - динаміка урожайності сільськогосподарських культур у господарстві в загальному зменшилася тому, що зернові і зернобобові зменшилися на 35,9ц/га, кормові культури зменшилися на 156,6 ц/га, овочі й картопля зменшилися на 60,6 ц/га, тільки технічні культури збільшилися на 60 ц/га.

 

3.2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО  ЗЕМЛЕУСТРОЮ І ЗАХОДИ ПО БОРОТЬБІ  З ЕРОЗІЄЮ ҐРУНТУ.

 

Внутрішньогосподарський землеустрій  є важливим заходом з раціонального  використання землі в аграрних формуваннях. Він проводиться з метою організації території аграрних формувань. В процесі внутрішньогосподарського землеустрою встановлюється характер і порядок використання земель на перспективу, створюється організаційно-територіальна основа для використання угідь, підвищення культури землеробства, захисту ґрунту від ерозії, високопродуктивного використання техніки і раціональної організації праці. В проектах внутрішньогосподарського землеустрою вирішуються такі питання:

• Розміщення земельних масивів виробничих підрозділів і господарських центрів;
• Організація угідь і сівозмін;
• Організація території сівозмін, садів, сіножатей, пасовищ;
• Водогосподарське і дорожнє будівництво;
• Меліоративні,гідротехнічні і інші заходи боротьби з ерозією ґрунтів.

Важливою складовою частиною внутрішньогосподарського землеустрою  є розміщення виробничих підрозділів  господарських центрів. При організації  виробничих і господарських центрів  виділяють три основні зони: житлову, виробничу і загальногосподарську. Останні дві розміщують щодо населеного пункту нижче з підвітряного боку. У господарстві може бути один або кілька господарських центрів. Якщо їх кілька, тоді виділяють центральну садибу, яка повинна бути зв’язана з іншими центами, впорядкованими дорогами. При визначенні кількості господарських центрів та їх розмірів слід враховувати: оперативне управління всіма виробничими процесами; місце розташування залізничних і водних станцій; потребу і забезпеченість робочою силою; скорочення витрат на управління господарством тощо. Практика свідчить, що неправильно вибрані місця для центральних садиб потребують щороку додаткових вкладень, а це призводить до збільшення собівартості сільськогосподарської продукції.

Ферми розміщуються також  з врахуванням відстані до кормової бази, пунктів переробки продукції  та її реалізації. Відстань віддалення пасовищ від ферми залежить від  виду статево – вікових груп тварин, а також системи використання пасовищ. При утриманні тварин на фермі, відстань до пасовища коливається: для коней – до 6км; для овець  – до 5км; для корів – до 1,5км; для молодняку тварин – до 3км. Для перегону тварин на пасовища будують  прогони для тварин, а також  використовують наявну в господарстві мережу доріг. При більшій віддаленості пасовищ від ферм споруджують  тимчасові літні майданчики, відповідно їх обладнують і утримують там  тварин протягом літньо - пасовищного  періоду.

При організації території  земельного масиву аграрного підприємства одним з його елементів є організація  угідь та сівозмін. Для цього необхідно  визначити:

• Площу і якість кожного земельного угіддя;
• Заходи щодо їх поліпшення і витрати на них; склад сільськогосподарських культур, придатних для вирощування;
• Види та кількість сівозмін, а також розміщення їх на території господарства.

При організації території  сівозмін слід враховувати загальну площу ріллі та її конфігурацію, ґрунтові відмінності, спеціалізацію, структуру посівних площ тощо. Розміщуючи поля, враховують рельєф місцевості. Проектуючи розміщення полів сівозмін, слід виходити з того, що вони повинні бути рівновеликими, не перетинатись ярами, річками, тощо. Допускається відхилення від середнього розміру поля 3 – 5 %. Проектувати  поля сівозмін необхідно із врахуванням  доріг, лісосмуг, меліоративних споруд та інших природних контурів, які  повинні бути їхніми межами. Основні  лісосмуги розміщують за довжиною полів, допоміжні за шириною. Сівозміни  розташовують: на землях середньої  і сильної еродованості – ґрунтозахисні; в долинах – овочеві; біля ферм – кормові; на решті земель – польові.

У сільському господарстві України широко впроваджують систему  агротехнічних, лісомеліоративних  та інших заходів спрямованих  на охорону ґрунтів і підвищення їх продуктивності. Особливе значення мають заходи боротьби з вітровою і водною ерозією, оскільки понад 28% сільськогосподарських угідь зазнають шкідливої дії ерозії. Під орні землі використовуються 27% еродованих земель, у тому числі середньо –  і дуже еродованих – 8 %. Разом з  тим дві третини кормових угідь  і така ж кількість багаторічних насаджень розташовані на еродованих землях.

Ерозія ґрунту – механічне  руйнування його кінетичною дією води (удари краплин чи потоки) або  повітря (вітер). Назва цього процесу  походить від латинського слова  erodere – роз’їдання. Руйнування і перенесення розпилених часточок ґрунту вітром ще називають дефляцією.

У природі ці процеси безперервні. Їх інтенсивність зумовлюється різними  природними факторами, зокрема кліматом, рельєфом місцевості, властивостями  самого ґрунту, наявністю на його поверхні рослинності з його особливостями. Ця нормальна, або геологічна ерозія, що відбувається в природних умовах (без втручання людини), практично  не призводить до такого руйнування ґрунтового покриву, яке випереджало б ґрунтові процеси. Тому вона не належить до основних причин утворення еродованих ґрунтів.

Водна ерозія завдає великої  шкоди у районах з пересіченим  рельєфом місцевості. За руйнівною  дією води на ґрунт розрізняють ерозію від стікання весняних талих вод, краплин дощу, стікання зливових вод  та поливної води.

Площиною ерозією називається  більш менш рівномірне змивання ґрунту по всій площині на схилі невеликими струменями талих чи дощових вод. Таке змивання ґрунту може починатися уже на схилах крутизною 1º-2º.

Вітрова ерозія зумовлюється рухом повітря над поверхнею  ґрунту. Вона починає діяти, коли швидкість  цього руху перевищує порогову (близько 3-6 м/с на висоті 15 см над поверхнею  землі), якщо у поверхневому шарі є  розпилені часточки з діаметром до 1мм та на полі відсутня вегетуюча рослинність чи хоча б рослинні рештки на поверхні ґрунту. Розпилені часточки діаметром до 1мм, що легко здуваються з поверхні чи видуваються з поверхневого шару ґрунту, називають ерозійно небезпечним.

Для ефективного захисту  ґрунту від ерозії в інтенсивному землеробстві необхідно запроваджувати і виконувати цілу систему організаційно-господарських, меліоративних та агро - технічних  заходів.

Комплекс організаційно-господарських заходів включає протиерозійну організацію території, спеціалізацію господарства з відповідною структурою посівних площ, що встановлюється залежно від ступеня еродованості ґрунтів для забезпечення їх захисту від подальшого руйнування і для сприяння відновлення родючості.

Протиерозійна організація  території насамперед повинна включати розміщення сільськогосподарських  угідь залежно від рельєфу. Ерозійно-небезпечні площі не можна відводити повністю під орні землі, а зберігати чи створювати на них якомога більше ділянок, смуг із природною трав’янистою, деревною чи чагарниковою рослинністю. Так , різного виду польові сівозміни  можна розміщувати на рівнинних  площах і пологих схилах з крутизною  до 3º. При цьому потрібно висаджувати  поперек схилу через 500-600м поле захисні лісосмуги.

Структура посівних площ, а  звідси й сівозміни, що впроваджуються на еродованих землях, мають свої особливості. Полягають вони в тому, що на ґрунтах  різного ступеня еродованості доцільно вирощувати культури, які порівняно  з іншими на такому субстраті менше  знижують свою продуктивність і водночас добре захищають ґрунт від  подальшої ерозії.

Відомо, що серед сільськогосподарських  рослин краще захищають ґрунт  від ерозії культури суцільної сівби, погано – просапні. Тому на еродованих землях рекомендуються ґрунтозахисні  сівозміни, в яких унеможливлюється або зводить до мінімуму вирощування  просапних культур. Структура посівних площ у ґрунтозахисних сівозмінах залежить від ступеня еродованості ґрунтів, оскільки різні сільськогосподарські культури реагують на цей показник по-різному.