Галузь страхування в україні, проблеми та перспективи розвитку

      Недостатній базовий стан розвитку страхової діяльності, який мав місце на початку 1992 року, завдяки вчасному прийняттю основних  законодавчих норм, що мали відрегулювати страховий ринок, своєчасній перереєстрації страхових компаній, виведенню з ринку тих, хто займався діяльністю всупереч законодавству України, зростанню страхової культури населення і підприємств перетворився на нинішній стадії розвитку страхової діяльності на стан зі сталим розвитком.

      Водночас  у зв¢язку з такими загальними проблемами соціально-економічного розвитку країни, як спад виробництва, відсутність накопичень у суб¢єктів підприємницької діяльності і громадян, можливість розширення спектра страхових послуг обмежена. Тому в сучасних умовах перед державою і органами державного нагляду постало завдання розв¢язати ті проблеми, які заважають нормальному розвитку і функціонуванню страхового ринку і, як наслідок, не сприяють формуванню дієвого вітчизняного страхового ринку, підвищенню його ефективності та впливу на розвиток економіки країни.[13]

      Існування зазначених проблем на страховому ринку України гальмує розвиток страхової галузі й не забезпечує розкриття всього повноцінного потенціалу для розвитку економіки.

      Дуже  важливим кроком держави є удосконалення  податкової політики у сфері страхування.[6]

      На  сьогодні загальний стан економіки, фінансів підприємств і доходів населення не дає можливості спрямувати достатні кошти на цілі страхування. Це спричинено значною мірою чинною системою оподаткування та системою регулювання фінансів підприємств. Лише за обмеженими видами страхування страхові платежі можна зараховувати на собівартість продукції,а левова їх частка сплачується лише з прибутку. Аналогічна ситуація і з платежами громадян, де потребують вирішення питання щодо зарахування в неоподатковуваний дохід фізичних осіб платежів, сплачених ними на цілі страхування. Так само оподатковується страхове відшкодування, яке отримують громадяни, що принижує його компенсуючу роль.[6]

      У цьому напрямі актуальними є два питання. По-перше, виключення з системи оподаткування фізичних осіб витрат на сплату страхових платежів, а також отриманими ними страхових виплат. По-друге, встановлення відповідного відсотка коштів, у межах якого підприємства можуть відносити страхові платежі за певними видами страхування до валових витрат.

      Справді, розв¢язання цієї проблеми потребує виваженого підходу, адже запровадження вказаних норм призведе до зменшення оподатковуваної бази зазначеної категорії платників податку. Проте досягнутий позитивний ефект може бути набагато більшим, ніж втрати бюджету. Наприклад, підвищиться рівень соціальної захищеності громадян у той час, коли рівень соціального страхування фізичних осіб не дає змоги повною мірою реалізувати програму соціального захисту населення, забезпечення його необхідною медичною допомогою тощо.[19]

      Підвищення  економічного ефекту досягатиметься за умов, якщо підприємства у нестійких  перехідних умовах будуть забезпечені  страховим захистом, будуть впевнені у завтрашньому дні, у гарантії відшкодування збитків і, як наслідок, сталому функціонуванню підприємства. А це вже створює умови для збільшення обсягів виробництва товарів, бази оподаткування, тобто усі втрати бюджету на початковому етапі запровадження зазначених норм із часом були б перекриті завдяки стабільній роботі підприємств і зниженню соціальної напруги у суспільстві.[13]

      Важливим  елементом державної політики регулювання  страхової діяльності в умовах перехідної економіки є інвестиційна діяльність страховиків. На сьогодні спрямування  страхових резервів на цілі інвестування наштовхується на законодавчі суперечності, що не є стимулом для діяльності страховиків. Так, під час прийняття Закону України "Про страхування" в 1996 році, було прийнято рішення щодо надання страховикам можливості здійснювати довгострокові інвестиції тільки в галузі житлового будівництва. На той час це було важливе рішення, адже страхові компанії ще не пройшли перереєстрації і багато з них не мали достатнього розміру статутного фонду.[1]

      Враховуючи  важливість цього питання, держава  має сконцентрувати свої зусилля  перш за все на його законодавчому вирішенні. А саме на внесенні змін і доповнень до ст. 30 Закону України "Про страхування" з метою надання страховикам можливості здійснювати інвестиції у вигляді фінансових та інших вкладень, що використовуються для інвестування в економіку України, з визначенням переліку пріоритетних проектів, які є найважливішими і спрямовані на структурну перебудову економіки України.[1]

      Крім  того, необхідно закласти в інвестиційну діяльність страховиків принципи, які  сприяли б здійсненню  ними довготермінових  капіталовкладень у найпріоритетніші науково-господарські галузі економічного комплексу України, завдяки яким забезпечується виробництво конкурентноздатних товарів і послуг, а також розвиток експортного потенціалу країни. Однак без забезпечення державними гарантіями страховиків не обійтися.

      Але слід мати на увазі, що цей захід  на страховому ринку України повинен відповідати вимогам безпечності та прибутковості, а також сприяти підвищенню рівня диверсифікації і ліквідності термінів погашення валютних активів і зобов¢язань.

      Водночас інвестиційні правила для страхових компаній слід координувати з правилами в інших фінансових сферах так, щоб вони не спотворювали конкуренції і не заважали розвитку фінансового ринку в цілому.

      Особливу  увагу держава має приділити  й розв¢язанню проблем у здійсненні перестрахування.

      Після розпаду комуністичної системи  діяльність із перестрахування в  нашій країні набирає обертів. У колишньому СРСР перестрахуванням займався окремий підрозділ державної монополії. Його діяльність обмежувалась виключно захистом ризиків, пов¢язаних із видами страхових послуг, що передбачали розрахунки в іноземній валюті. Страхова монополія брала на себе усі ризики, пов¢язані із внутрішнім страхуванням. Таким чином, обсяг операцій із перестрахування був обмежений, а оборот незначний. Після проголошення незалежності України в нестійких перехідних умовах діяльність із перестрахування помітно зростає, в основному завдяки розвитку ринку страхових послуг у цілому, однак виникають і серйозні проблеми., оскільки багато страхових компаній не мають значної капітальної бази і тому схильні надмірно залежати від договорів перестрахування. Часто виникає така ситуація, коли компанія залишає собі лише обмежену частку ризиків. Цьoму сприяють принаймні дві причини. Перша - це незначні за розмірами статутні фонди вітчизняних страхових компаній. Друга - це низька фінансова місткість українського страхового ринку. Все це призводить до того, що левова частка від суми страхових премій, тобто потенційні внутрішні інвестиційні ресурси України, надходять до іноземних перестрахових компаній, що також негативно впливає на валютний ринок України, оскільки призводить до відпливу валюти за кордон.

      Тому  вкрай важливим заходом на страховому ринку України має стати створення  системи перестрахування і системи  контролю за перестраховими операціями. Визначальну роль у цих системах повинні відігравати страхові об¢єднання, необхідність існування яких на практиці вже доведено в Україні. Зазначені заходи мають знизити необгрунтований рівень перестрахування за кордоном і зумовити те, що договори перестрахування укладатимуться з іноземними перестраховиками лише у тому разі, якщо неможливо укласти такий договір із вітчизняними компаніями, тобто встановити механізм ефективного використання потенціалу національного страхового ринку.[13]

      Слід  зазначити, що основними причинами, які обмежують розвиток страхування  життя в Україні, є: нерозв¢язання проблем компенсації громадянам державних виплат за договорами змішаного страхування, укладеними ще за радянських часів; підірвана довіра населення до цього виду страхування через вищезазначену причину, а також у зв¢язку з гучними банкрутствами страхових компаній, які на початку діяльності страхового ринку безкарно займалися суто трастовою діяльністю - "грою на інфляції"; ст.38 Закону України "Про страхування", в якій передбачено, що страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування; чинна система оподаткування.[1]

      Страхування життя як у Європі, так і взагалі  у світі має тенденцію до значного поширення. Це пов¢язано з тим, що цей вид страхування сприяє зміцненню та підвищенню матеріального стану населення, яке страхується, а також спрямуванню значних коштів у зв¢язку з накопичувальними функціями через механізм страхування на інвестиційні цілі в економіку країни. Таким чином, при зваженій політиці держави на ринку страхування життя цей вид страхування стає впливовим інструментом забезпечення стабільності в суспільстві, тим більше за умов необхідності соціального захисту населення і бюджетного дефіциту.

      Тому  серед найважливіших заходів  діяльності держави у цій сфері  страхування має стати створення  механізму надання громадянам гарантій повернення втрачених коштів у разі банкрутств страхових компаній при  здійсненні страхування життя, що дасть змогу не тільки підвищити соціальний захист населення України, а й залучити значні кошти, які перебувають на руках населення, на інвестиційні цілі.

      Цим механізмом має стати створення  фонду страхових гарантій, проте  не в добровільному порядку, як це передбачено в ст.32 Закону України "Про страхування", а в обов¢язковому, спочатку при здійсненні страхування життя, а надалі - при здійсненні ризикових видів. Справді, спочатку це негативно вплине на діяльність зі страхування життя, але з метою відновлення довіри населення і втрачених позицій без цього рано чи пізно, але не обійтися.[1]

      Саме  потреба захистити власників страхових полісів, а також висока ціна можливого краху системи страхування є основними причинами того, що у багатьох країнах створюють гарантійні фонди. При створенні останніх застосовується здебільшого практика, за якою страховики - учасники фонду сплачують фіксований тариф для участі в цій системі, незалежно від фінансового стану, розмірів активів тощо. За умови банкрутства однієї страхової компанії - учасника фонду забезпечення гарантій щодо виплат за зобов¢язаннями неплатоспроможної компанії беруть на себе інші страховики - учасники фонду за рахунок своїх коштів. [16]

      У світлі потенційної економічної  та суспільної ролі страхування життя, а також вищезазначених перешкод потрібно розглянути можливість створення податкових стимулів із метою сприяння розвитку цього ринку. Таким стимулом можуть стати, наприклад, відновлення норми, згідно з якою доходи, отримані страховими компаніями зі страхування життя при розміщенні страхових резервів, звільняються від оподаткування.[14 ] 

      2.2. Страхування зовнішньоекономічних  операцій на прикладі Бердичівського державного лісогосподарського підприємства.

      Бердичівське  державне лісогосподарське підприємство (Бердичівський держлісгосп) знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. К. Маркса, 9. Підприємство створене на підставі наказів Державного Комітету лісового господарства України від 31 жовтня 1991 р.

      Організаційно-правова форма господарства – державне підприємство, підпорядковане Державному Комітету лісового господарства України. Форма власності Держлісгоспу – загальнодержавна. Вид діяльності підприємства: розведення лісу, лісозаготівля, спеціалізована роздрібна торгівля непродовольчими товарами.

      Бердичівський держлісгосп здійснює експортно-імпортні операції. В даний час експорт  продукції спрямований в Туреччину, Словенію, Польщу, Угорщину, Німеччину, Іспанію, Болгарію, США та інші країни. З метою підвищення прибутків Бердичівському держлісгоспу експортувати слід конкурентноспроможну лісопродукцію. Беручи до уваги те, що на світовому ринку лісопродукції більш рентабельною є реалізація продукції глибокої переробки, слід розширити експорт ділової сировини, та скоротити експорт технічної. Потрібно знайти резерви розширення цього напрямку діяльності. Що стосується імпортних операцій, які здійснює держлісгосп, то тут слід відмітити наступне. Підприємство закуповує устаткування, обладнання іноземних виробників, яке є набагато ефективнішим від вітчизняного. Останнім часом держлісгосп імпортує пилорами та бензопили виробництва Швеції, які є набагато продуктивнішими та дешевшими в обслуговуванні та становлять основу в переробці лісу.

      Отже, ми бачимо, що імпортна діяльність підприємства є досить звуженою, оскільки Бердичівський держлісгосп повністю забезпечений сировиною і не потребує імпортної.[20]

                   2.2.1. Механізм укладання та структура  страхового договору.