Галузь страхування в україні, проблеми та перспективи розвитку

     Якісний аналіз ризику полягає у вивченні певної кількості факторів, що визначають рівень стабільності певної країни. Усі  параметри аналізу можна об'єднати в чотири категорії:

     — політичні фактори (законність чинного  уряду, його популярність серед населення  та в світі, ймовірність громадянської  або міжнародної війни, належність до політичних, економічних, воєнних  альянсів. підтримка з боку інших  держав, стан дипломатичних відносин із різними країнами);

     — соціальні фактори (етнічна і  релігійна єдність, демографічний  розподіл та густота населення, наявність  протистояння між різними соціальними  групами, рівень безробіття й соціального  захисту населення, заможність населення, рівень освіти);

     — економічні фактори (економічне зростання  в країні, міжнародний торговий і  платіжний баланси, рівень ВВП та його динаміка, стабільність грошової системи й інфляція, якість інфраструктури (комунікацій і транспорту), рівень заборгованості країни перед міжнародними кредитними інститутами, рівень залежності від експорту, імпорту або допомоги третіх країн);

     — правові фактори (рівень правового  забезпечення і регулювання у  сфері іноземних інвестицій, тенденції  до націоналізації в країні, структура державного правового апарату і дотримання законності, адміністративне й митне регулювання).

     До  деяких параметрів оцінки ризику (здебільшого  це економічні фактори) можна застосовувати  стандартні кількісні методи оцінки й прогнозування, ґрунтуючись на статистичних даних за минулі періоди. До інших параметрів, таких як соціальні, правові, деякі політичні фактори, можна застосовувати тільки експертні оцінки. У цьому разі в роботі беруть участь фахівці, які мають достатній досвід не лише у вивченні політичних ризиків загалом, а й спеціальні знання про певну країну або регіон. Страхові компанії також користуються фаховими розробками щодо соціально-економічної та політичної ситуації в окремих країнах, розробленими міжнародними фінансовими інститутами, банками тощо.

     Другим  етапом аналізу політичних ризиків  є проведення оцінки ризиків конкретного  контракту. На цьому етапі значно звужуються межі дослідження і зростає  точність оцінки. Оцінка ризику проекту  передбачає детальний аналіз умов угоди, її економічну доцільність, важливість певної операції для країни контрагента, досвід страхувальника в країні і досвід роботи з конкретним контрагентом, можливість своєчасного виконання страхувальником чи страховиком умов контракту тощо. До процесу оцінки ризику обов'язково входять збір та обробка інформації про фірми-контрагенти страхувальника.

     До  заяви на страхування політичних ризиків входять: детальний перелік  інформації про контракт, попередній досвід зв'язків із контрагентом та проблемні моменти, які виникали в процесі реалізації цих контрактів; перелік ризиків, від яких бажає застрахуватися страхувальник; ліміти страховки; термін страхування; інформація про покупця (його ліцензії, із яких джерел фінансується контракт, чи може покупець знайти іншого постачальника, чи був тендер на закупівлю, копія контракту тощо). Від того, наскільки повно буде проведено збір та аналіз інформації на певному етапі, в цілому залежатиме й прийняття страховиком рішення про страхування експортної операції.[9]

     У процесі оцінки ризику страховик співпрацює з іншими страховиками, страховими брокерами, самим заявником, торговельними та дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами у країні контрагента. Загалом, коли ймовірність настання певних подій дуже висока або її не можна оцінити, такі події не покриваються страхуванням. Наприклад, не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок: військових дій; банкрутства контрагента або дефолту країни контрагента; зміни курсу валют; радіоактивного забруднення або вибуху ядерного об'єкта тощо (усі винятки обов'язково обумовлюються у договорі страхування експортної операції).

     У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту, яка здійснюється через експортні кредитні агентства (ЕКА), — установи (окремі страхові агентства, банки або державні департаменти) для здійснення страхування експортних політичних і комерційних ризиків та надання гарантій. Всесвітньо відомі такі експортно-кредитні установи, як Ексімбанк (США), товариство "Гермес" (Німеччина), компанія КОФАС (Франція).

     На  сьогодні ЕКА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже  у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також у  Прибалтиці. Україна при цьому  залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.[10]

     Більшість організацій держав, які відповідають за страхування експортних операцій, є, як правило, членами союзу "Кредит-Альянс" (на сьогодні він об'єднує 59 страховиків  із понад 50 країн). Кожен із членів зберігає свою автономію дій, а завдяки  співпраці члени союзу обмінюються досвідом та інформацією про фірми, що діють на тому чи іншому ринку, пропоновані продукти. Крім того, агенції-партнери з країни фірми-імпортера використовуються як перестраховики у програмах перестрахування, що дає змогу перерозподілити ризики між страховиками в країні фірми-експортера та фірми-імпортера. Загалом при страхуванні експортних операцій основними гравцями-страховиками є державні організації, що мають на меті підтримку зовнішньої торгівлі національних підприємств. Головними функціями цих установ є страхове обслуговування національних товаровиробників пріоритетних галузей економіки за рахунок державного бюджету.

     Розглянемо  детальніше функціонування деяких із них. Так, у Німеччині функціонує консорціум "Гермес". Цей консорціум від імені й за рахунок держави страхує комерційні й політичні ризики, притаманні зовнішньоекономічній діяльності. Він самостійно оцінює і приймає рішення про страхові суми до 5 мільйонів марок відповідно до умов, затверджених Міжміністерським комітетом із експортних гарантій. Щорічно парламент встановлює загальну суму покриття з експортних гарантій за рахунок бюджету. Збитки сплачуються за рахунок бюджету, до якого надходять зібрані страхові платежі та суми, отримані від реалізації прав вимоги відшкодування від винних осіб.

     Німецький консорціум "Гермес" надає страхове покриття тільки для національних експортерів  і тільки на ту продукцію, що вироблена  на території Німеччини. Крім того, вимагається достатній рівень кредитоспроможності  країни-контрагента потенційного страхувальника, наявність кредитного рейтингу в іноземного покупця або його гаранта.

     Крім  державних установ зі страхування  експортних кредитів, функціонують також  недержавні страхові компанії зі страхування  політичних ризиків. Основні позиції  на цьому ринку належать північноамериканським та європейським компаніям. Серед них можна вирізнити лондонський Ллойд, американську компанію АІГ (АІО) та французьку Юністрат Ассюранс.

     На  відміну від державного страхування  експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування має на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що приймаються під страховий захист, і встановлюють трохи виші тарифи, ніж державні компанії.

     Україна, як було сказано вище, залишається чи не єдиною країною у Східній Європі та СНД, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування і фінансування експорту. Для забезпечення зростання обсягу експортних операцій і мінімізації експортних ризиків вітчизняних підприємств в Україні доцільно було б створити страхову компанію і страхування експортних кредитів. Можливі такі варіанти організації діяльності такої компанії:

     — створення нової державної структури  при Міністерстві фінансів України  або Національному банку, яка б відала страхуванням експортних операцій (усі зовнішньоекономічні операції підприємств обов'язково мають страхуватися у цій організації). Нова державна організація повинна в повному обсязі використовувати можливості вітчизняних державних структур і міжнародного союзу "Кредит-Альянс" у процесі оцінки ризику окремої країни й окремого іноземного контрагента, а також у разі реалізації прав вимоги — забезпечити реалізацію прав регресу щодо винної сторони;

     — створення за участю держави й  вітчизняних страховиків нової страхової організації та надання їй повноважень здійснювати страхування експортних операцій.

     До  переліку завдань, які необхідно  вирішити для організації державної  підтримки експортно-імпортних операцій, можна віднести:

• прийняття законодавчих і нормативних актів, які мають регулювати функціонування системи страхування експортних кредитів;
• формування механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування;
• організацію підготовки спеціалістів з оцінки політичних і комерційних ризиків;
• налагодження зв'язку з агенціями економічної розвідки, страховиками за кордоном, страховими брокерами в Україні та за її межами, торговельними і дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами зі страхування експортних кредитів в інших країнах.

     Розв'язати  проблему страхування експортних операцій можна, звичайно, і без створення  нових державних страхових організацій. Цими операціями могли б займатися  і великі комерційні страхові компанії в Україні (акціонерна страхова компанія "Вексель", НАСК "Оранта", "Остра-Київ", "Скайд-Вест", страхова група "ТАС", "Еталон" та інші). Але і в першому, і в другому варіантах треба, щоб:

      1) цей вид страхування був обов'язковим  для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних операцій;

      2) держава має розробити механізм  компенсацій підприємствам коштів, які вони спрямовуватимуть на  страхування (оскільки цей вид  страхування досить дорогий);

      3) сформувати механізм часткової  участі при здійсненні страховиками  виплат підприємствам страхового відшкодування за рахунок коштів державного бюджету;

     4) закріпити за окремим державним  органом функції налагодження  з міжнародними організаціями  (членами союзу "Кредит-Альянс") зв'язків зі страхування експортних  кредитів тощо.

     Створення системи страхування експортних кредитів в Україні — складне завдання, яке, безумовно, потребує досить тривалого часу, матеріальних затрат і внесення змін та доповнень до законодавчої бази. Звісно, що й тарифи на страхування зовнішньоекономічної діяльності на початковому етапі будуть високими. Але для подальшого розвитку української економіки, інтегрування країни у світовий ринок вкрай необхідно створити таку систему, а також забезпечити українських учасників міжнародної торгівлі надійним державним захистом від різних ризиків, що виникають у процесі міжнародної співпраці.[11] 
 

  Розділ 2. Проблеми розвитку страхування в  Україні. 

  2.1. Аналіз проблеми та пропозиції  щодо вдосконалення розвитку  страхових послуг в Україні.    

      Станом  на 2010 рік на страховому ринку України функціонує понад 300 страхових компаній. Проте їхня дієвість неоднакова: успішно функціонують лише 50 компаній.

      Особливістю вітчизняного страхового ринку, як було вже вище сказано, є відсутність транснаціональних страхових компаній (ТНСК). Українське законодавство не дає змоги їх створювати, що зумовлено захистом нашої страхової системи від конкуренції збоку іноземних страхових компаній і використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час іноземні страхові компанії активно проникають в Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього неабиякі прибутки.[19]

      Особливістю сучасного страхового ринку в  Україні є те, що уже здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандартних вимог , прийнятих ЄС; проведена структуризація страхового ринку, відбувається інтеграція України з Європейським страховим  ринком. Зокрема, Україна приєдналася до міжнародного страхування громадської відповідальності автовласників у системі "Зелена картка", в яку входять 42 країни, відбулося входження України до Всесвітньої організації торгівлі.

      Отже, страхова система України набуває  цілком цивілізованого вигляду і  стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку національної економіки.

      Однак, страхова діяльність в Україні супроводжується  значною невпененістю і великою кількістю бізнес-ризиків і тому підвищення ефективності страхової діяльності можливе лише за умов проведення ефективної державної політики регулювання страхового ринку України.[6]

      Здорова макроекономічна і структурна державна політика є суттєвою передумовою  стабільності системи страхування  й запобігання серйозним викривленням ринку. Без загальної економічної  стабільності та базової фінансової і правової інфраструктури галузь страхових послуг не здатна розвиватись належним чином. Також має існувати достатній політичний і суспільний консенсус  стосовно заходів, необхідних для встановлення та підтримки здорових ринків страхових послуг.

      Хоча  реформи конче необхідні у багатьох випадках, слід усвідомлювати, що ринки страхових послуг у різних країнах помітно відрізняються один від одного. Необхідно, щоб реформа системи страхування в Україні, яка спрямована на підвищення ефективності страхової діяльності та її впливу на економіку, враховувала особливості країни і пристосовувалася до них. Ринок страхових послуг не може існувати незалежно від загальних суспільних і економічних умов, які його оточують. Він - невід¢ємна частина усієї економіки. Якщо методи державного регулювання, які спрямовані на підвищення ефективності страхової діяльності, не будуть практичними, система страхування ефективно не працюватиме або матиме негативний побічний ефект і перешкоджатиме розвитку ринкових механізмів. Хоча системи державного регулювання основані на моделях, які існують в індустріальних країнах, і довели свою корисність, їх необхідно пристосовувати до конкретного середовища країни, адже без цього стає неможливим забезпечення ефективності страхової діяльності в країні.[19]