Якщо  ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань  нижче, ніж 1 : 1, це говорить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сфомувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами.

    Скорочення  величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: 
1. Збільшення поточних активів. 
2. Значного зростання короткострокових зобов’язань. Для з’ясування причин модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів і їх розміщенні в порівнянні з початком року.

Величина  власних оборотних  коштів, яка розраховується:

      власний капітал + довгострокові  кредити банків + довгострокові позики – підсумок розділу І активу балансу.

Говорячи про  поточні активи, слід мати на увазі, що в складі ІІІ розділу активу є окремі статті: «Резерв по сумнівних  боргах», «Резерви наступних платежів», які не мають відношення до позикових коштів підприємства. Так, джерелом утворення резерву по сумнівних боргах є балансовий прибуток підприємства.

    Резерви наступних витрат платежів формуються за рахунок собівартості продукції. Отже, для одержання обґрунтованої  інформації про величину поточних зобов’язань підприємства при оцінці ліквідності ці статті балансу слід виключити із загального підсумку Ш розділу пасиву. Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить від структури активів і від структури джерел засобів. Аналіз цього показника здійснюється в динаміці, його зростання розглядається як позитивна тенденція. 
Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Слід розрізняти поняття «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти».

Оборотні кошти (синоніми: оборотний капітал, мобільні активи, ® кошти ®поточні активи) — це кошти, які здійснюють оборот (гроші  гроші) протягом року чи одного виробничого циклу. Вони складаються в двох частин: 
а) постійного оборотного капіталу (синонім — системна частина поточних активів). Це та частина поточних активів, необхідність у якій відносно постійна протягом усього операційного циклу. 
б) змінного оборотного капіталу (синонім — варіююча (змінна) частина поточних активів). Необхідність у цій частині виникає лише в пікові моменти виробничого циклу. Оборотні кошти характеризують активи підприємства (ІІ і ІІІ розділи активу балансу).

      Власні оборотні кошти — це  джерела коштів, а саме — частина  власного капіталу підприємства, що розглядається як джерело  покриття поточних активів. Величина  власних оборотних коштів дорівнює  перевищенню поточних активів  над поточними зобов’язаннями. Інколи складається і зворотна ситуація, коли поточні зобов’язання перевищують поточні активи. Тоді одним із джерел покриття основних коштів і позаобігових активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансовий стан підприємства вважається в цьому випадку нестійким. Потрібно вживати негайних заходів щодо його поліпшення. 
Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних обігових коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається: грошові кошти / капітал, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Таким чином, можна  зробити висновок, що ліквідність  — це спроможність, як було зазначено вище, будь-якого з активів трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, впродовж якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність. 
З цією метою визначається індекс ліквідності, що показує кількість днів, необхідних для перетворення поточних активів у готівку.

    Залежно від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в гроші, активи підприємства, як було зазначено  вище, поділяються на групи: 
1. Найбільш ліквідні активи. 
2. Активи, що швидко реалізуються. 
3. Активи, що реалізуються повільно. 
4. Важкореалізовувані активи.

    Пасиви  групуються за ступенем строку їх оплати також у чотири групи: 
1. Короткострокові пасиви. 
2. Довгострокові пасиви. 
3. Постійні пасиви.

    Інформація, що характеризує величину поточних активів, наведена в ІІ і ІІІ розділах активу балансу. 
Відомості про короткострокові зобов’язання підприємства містяться в Ш розділі пасиву балансу. Аналіз ліквідності підприємства, як було сказано вище, здійснюється шляхом складання балансу ліквідності.

    Слід  наголосити, що, говорячи про ліквідність  підприємства, часто ототожнюють  це поняття з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак по суті ця оцінка помилкова, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквідні і короткострокову дебіторську заборгованість. 
Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

    Ознаками  платоспроможності є: 
1. Наявність грошей у касі, на розрахунковому рахунку. 
2. Відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

    Причому наявність незначних залишків грошей на розрахунковому рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на розрахунковий рахунок можуть надійти впродовж кількох днів.

    Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар). Він складається на будь-яку дату.

    Якщо  сальдо в активі платіжного балансу, то це означає: підприємство неплатоспроможне. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності  дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних  коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова, розрахункова і ліквідна.

    Негативною  буде ситуація, якщо коефіцієнт ліквідної  платоспроможності менше одиниці. Таке підприємство вважається банкрутом і може бути ліквідоване, а його майно продане.

    Отже, всі три коефіцієнти платоспроможності  свідчать про те, що підприємство відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних та інших фінансових відносин.

    Підвищення  рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів  його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

    Як  відомо, для встановлення платоспроможності підприємства перш за все вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо: 
а) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5); 
б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3). 
          ( 1.16 ), ( 1.17) Коефіцієнт ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами може бути нижчим за нормативний, проте виявляється тенденція до зростання цих показників на підприємстві. В таких випадках розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (КВП) за період, рівний 6-ти місяцям,за формулою: 
                       ( 1.18)                  Значення одержаних розрахунків: 
а) якщо КВП > 1 — то у підприємства є реальна можливість відновлення платоспроможності; 
б) якщо КВП < 1 — то у підприємства найближчим часом немає такої можливості. Можлива і така ситуація, коли КЛ і КЗ рівнозначні нормативному значенню на кінець звітного періоду, або вище цього рівня, але намітилась загальна тенденція до зниження. Тоді доцільно розрахувати коефіцієнт втрати платоспроможності, який вказує на період збереження, або навпаки, платоспроможності (наприклад, цей період рівний 3 місяцям), тоді цей коефіцієнт розраховується за формулою: 
                            ( 1.19 )

    Якщо  КУП > 1 — підприємство має реальну  можливість зберегти свою платоспроможність  протягом 3-х місяців, і навпаки. Таким чином, висновки щодо незадовільної структури балансу і визнання підприємства неплатоспроможним можна зробити, якщо у підприємства КЛ і КЗ нижче нормативних можливостей відновити свою платоспроможність.Але якщо у підприємства ці коефіцієнти нижче нормативних, проте є реальна можливість відновити свою платоспроможність у встановлені строки, може бути прийнято рішення щодо відстрочки визнання підприємства неплатоспроможним протягом 6 місяців. Треба наголосити: якщо в процесі аналізу причин неплатоспроможності підприємства встановлено, що основною причиною, яка викликала значне погіршення фінансового стану і призвела до неплатоспроможності, є заборгованість держави перед підприємством, то в цьому випадку таке підприємство не може бути визнаним платоспроможним і не може бути оголошеним підприємством-банкрутом. В решті випадків необхідно детально вивчати шляхи поліпшення структури балансу підприємства і його платоспроможності.  
 

       Аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

    Джерело аналізу - баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

    У найзагальнішому вигляді зміни  в обсязі дебіторської та кредиторської  заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального  та вертикального аналізу балансу .

    Особливу  увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська  заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами  бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів. 
1) загальну суму дебіторської заборгованості; 
2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів; 
3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення.

    Регулярне ведення такої відомості дає  змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську  заборгованість і своєчасно вживати  заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність.

    За  даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.