Матеріалознавство та технологія виробництва товарів» на тему: “Виробничі дефекти шкіряного взуття

В зв’язку з складним технологічним процесом виготовлення валянкового взуття необхідне велике приміщення. Технологічні операції кожною бригадою здійснюються в окремій кімнаті. Для  зберігання матеріалів, комплектуючих і готової продукції використовуються  2 складських приміщення, які розташовані окремо від виробничого приміщення відповідно до техніки безпеки. Також є приміщення для керуючого складу підприємства, в якому знаходяться кабінети: генерального директора, заступника директора, головного бухгалтера, інженера з ОП та БЖД. Також є кімната для сторожа.

Безпосередньо технологічним  операціям виготовлення взуття передує  розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог моди, звичаїв країни, кліматичних умов, асортименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробництва, потреб населення в різноманітних видах взуття.

До основних технологічних  операцій виготовлення взуття належать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з деталями верху, оздоблювальні операції.

Розкроювання матеріалів відповідно до ескізного проекту  моделі проводять після контрольної перевірки якості взуттєвих матеріалів і готових деталей, що їх комплектують у виробничі партії залежно від призначення, товщини, кольору, відтінку.

Збірка заготовок полягає  в з'єднанні оброблених деталей  верха взуття нитковими швами  або спеціальними клеями і проводиться у визначеній послідовності залежно від виду взуття і його конструкції.

Формування верха взуття полягає в наданні деталям  заготовок необхідних розмірів і  об'ємної форми. Формування здійснюється шляхом натягування зібраної заготовки верху взуття на колодку. Таким чином, за рахунок витяжки матеріалів заготовки забезпечується краща формостійкість взуття.

Наступною технологічною  операцією виготовлення взуття є  зкріплення деталей верху і низу взуття. Слід зазначити, що цей етап суттєво впливає на зовнішній вигляд взуття, його міцність, зносостійкість, зручність у ході та інші властивості.

            Виробництво взуття проходить у декілька етапів:

1 етап –  Підготовчі роботи

- проектування;

- технологічна підготовка;

- виробництво.

2 етап – Розкрій і розруб матеріалів, обробка деталей

- розкрій матеріалів на деталі верху взуття;

- обробка деталей верху;

- розруб матеріалів  на деталі низу.

3 етап –  Складання заготовок 

4 етап –  Декоративне оздоблення заготовок

5 етап –  Формування заготовок

6 етап –  Кріплення деталей низу 

7 етап –  Опоряджування взуття 

Подготовчі  роботи

Безпосередньому виготовленню взуття передують передпроектні роботи, проектування взуття і підготовка виробництва.

Перед проектуванням взуття вивчається стан ринків взуттєвих матеріалів, устаткування, технологій, взуття, напрямів моди, перспективних вимог споживачів, розробляється ринкова стратегія і асортиментна політика з метою забезпечення конкурентоспроможності власної продукції.

Проектування взуття складається з розроблення і затвердження ескізів, деталей верху і низу. Ескіз - це художньо оформлене зображення конструкції взуття. У ньому відображаються форма копила і каблука, висота каблука, конфігурація деталей верху і низу, кількість і розташування строчок, рисунки оздоблення і фурнітури, колір і фактура матеріалів. Модельєри і художники розробляють кілька варіантів ескізів і представляють на затвердження художньо-технічній ради підприємства.

Для розроблення деталей верху спочатку отримують розгортку бокової поверхні копила з паперу або плівки. Найдосконалішим є метод отримання розгортки з термопластичної плівки. До копила прикріплюють усі внутрішні й проміжні деталі. Жорстку гнучку оболонку отримують із полівінілхлоридної смоли завтовшки 0,3-0,5мм з допомогою вакуум-апарата для термовакуумного формування пластмасових виробів. Отримується жорстка оболонка з копила, до якої прикріплені всі внутрішні й проміжні деталі і яка відповідає формі й розмірам майбутньої заготовки.

На оболонку, не знімаючи з копила, наносять контури моделі олівцем, а потім фарбами. Так отримують макет верху взуття. Після затвердження макета оболонку кладуть пластом. Для цього її розрізають по верхньому канту заготовки, по лінії заднього шва і ребру устілки. За контуром відбитка оболонку надрізають перпендикулярно кривизні. Глибина і частота надрізів залежать від кривизни поверхні кожної ділянки. Потім оболонку закріплюють на аркуші паперу, розпрямляють на пресі, обводять контури моделі олівцем, а по контурах деталей роблять проколи шилом. З паперу вирізають лекала деталей, враховуючи величину припусків під затяжку, обробку і складання заготовок. Деталі низу розробляють на розгортці сліду копила. Шаблони всіх деталей середнього розміру взуття виготовляють з тонкого картону.

Після перевірки конструкції взуття на технологічність і відповідність стандарту робиться декілька спроб виготовлення дослідної партії взуття в експериментальному або складальному цеху. Конструкторська підготовка виробництва завершується затвердженням зразків взуття художньо-технічною радою.

Технологічна підготовка виробництва включає серійне розмножування шаблонів деталей - отримання шаблонів деталей всіх розмірів даної статево-вікової групи шляхом градуювання графічним або механічним способом на градир-машинах. Провідні фірми розмножують шаблони деталей з допомогою ЕОМ.

На основі серії шаблонів виготовляються дослідні партії взуття і вивчається хід їх реалізації, розробляється вся технологічна документація, проектується технологічний процес, виготовляються різаки для механічного розкроювання деталей та інше технологічне оснащення. Крім того, розраховується потреба в матеріалах, робітниках, устаткуванні, аналізуються економічні показники виготовлення взуття.

Виробництво взуття включає такі групи операцій: розкрій і розруб матеріалів, складання заготовок, формування заготовок, прикріплення деталей низу, опоряджування взуття, маркування і пакування.

Розкрій і розруб матеріалів, обробка деталей

Розкрій матеріалів на деталі верху взуття. Зовнішні деталі верху взуття можуть виготовлятися з одного, двох і, рідше, трьох видів матеріалів для забезпечення необхідних властивостей взуття, більш раціонального використання ресурсів напівфабрикатів, оздоблення і зниження вартості взуття.

Матеріали для верху взуття повинні бути зносостійкими, водостійкими з лицьового боку, стійкими до поту, мати високі показники вологопоглинання і вологовіддачі, бути м'якими, формостійкими, не повинні виділяти шкідливих для організму речовин.

Підкладкові матеріали теж повинні мати відповідний комплекс механічних властивостей, високу гігієнічність, стійкість до поту, стійке до сухого і мокрого тертя пофарбування.

Залежно від розташування в заготовці, виконуваних функцій, характеру впливу стопи і зовнішніх чинників до деталей верху і їх ділянок ставляться різні вимоги. Деталі розподіляються на відповідальні, менш відповідальні і маловідповідальні. До відповідальних відносяться носки, союзки, переди, задні зовнішні і черезпідйомні ремінці. Маловідповідальними є язички, клапани, закріпки; решта деталей є менш відповідальними.

Ступінь відповідальності ділянок деталей дещо змінюється залежно від виду взутгя. За градацією на чотири рівні за ступенем відповідальності виділяються такі ділянки:

1. у туфлях: 1 - передня частина союзки приблизно до середини стопи; 2 — передня ділянка другої частини верху; 3 — верхня частина берців (задинок) п'яткової частини протяжністю до 0,ЗД; 4 -нижня частина задинок;
2. у напівчеревичках: 1 — носок і передня частина союзки: 2 -крила союзки, передня і верхня частина берців, крім крайніх ділянок п'яткової частини; 3 — п'яткова частина берців; 4 — язичок;
3. у чоботах: 1 — передня частина переда; 2 — крила і шийка переда; 3 - задинки і нижні 2/3 халяви; 4 - верхня частина халяви.

Нормативні документи регламентують товщину зовнішніх деталей і підкладки у відповідних межах залежно від виду, призначення і статево-вікової групи взуття, виду матеріалів. Установлені також ділянки шкір, з яких повинні викроюватися деталі. Наприклад, у чоловічому модельному взутті з опойка, виростка і напівшкурка товщина відповідальних деталей повинна бути в межах 0,9-1,4, жіночому - 0,8-1,3мм. Шкіри із шкур важких розважок відповідно 1-1,6 і 0,9-1,5мм. Усі відповідальні деталі викроюють із чапрака, а решту деталей — з усіх ділянок, крім пахвин.

Для повсякденного взуття з щільних ділянок чапрака викроюють носки, союзки, переда, задні зовнішні ремінці; деталі взуття для дітей ясельного віку - з усіх ділянок, крім пахвин; деталі домашнього взуття можуть викроюватися з усіх ділянок шкіри.

Деталі шкіряної підкладки також розподіляються на відповідальні (під союзку піднаряд, під берці, задній внутрішній ремінь, кишеня для задника) і менш відповідальні (штаферка, підкладка під кантсоюзки, футор, підшивка, вкладна устілка, напівустілка, м'який підп'ятник).

Проміжні деталі застосовуються для підвищення формостійкості верху взуття із шевро, козлини, шеврета, велюра, а також інших шкір при недостатній товщині, з штучних шкір при товщині менше 1,3мм, штучних шкір на нетканій основі незалежно від товщини.

Під час розкроювання деталей повинен враховуватися напрям найменшого видовження. Якщо деталі верху мають значне видовження вздовж сліду, при носінні взуття утворюються грубі складки в пучковій частині, тому зовнішні деталі верху і шкіряної підкладки повинні мати найменше видовження вздовж сліду. Однойменні деталі в парі взуття повинні бути однаковими за товщиною, щільністю, видовженням, мереєю, кольором і відтінком, а деталі з ворсових шкір -за висотою ворсу. Форма і розміри деталей повинні відповідати шаблонам, а їх краї мають бути рівними.

Зовнішні деталі верху з тканин і деталі міжпідкладки викроюють при дотриманні поздовжнього напряму по основі, а деталі підкладки - по утоку. Це дозволяє зменшити деформацію взуття в поперечному напрямі.

Розкрій матеріалів на деталі верху взуття проводиться в розкрійному цеху. Перед розкроєм шкіри оглядаються, відмічаються неприпустимі дефекти. Кожна шкіра розкроюється окремо механічним або ручним способом. Попередньо розробляються схеми розміщення деталей на різних видах шкір для одержання доброякісних деталей і зменшення міждетальних відходів.

Механічний розкрій проводять на пресах з допомогою різаків -ножів, замкнутий контур леза яких відповідає шаблонам деталей. Шкіру кладуть на плиту або колоду преса, і встановлюють різак. Під тиском ударника преса різак вирубує деталь. Для моделей взуття, які випускаються невеликими партіями, виготовлення різаків невигідне, тому застосовують ручний розкрій спеціальним вузьким ножем, обводячи його навколо лекала (картонного шаблона), окантованого смужкою тонкої сталі. Робота виконується на розкрійних дошках.

На ділянці затяжного пруга деталей леза різаків мають вигини для висікання гофрів, які вказують розмір взуття, пробивачі для нанесення контрольних точок (наколок) - орієнтирів правильного накладання деталей при складанні заготовок, смужки для намітки ліній строчки.

Підкладкові матеріали теж повинні мати відповідний комплекс механічних властивостей, високу гігієнічність, стійкість до поту, стійке до сухого і мокрого тертя пофарбування.

Залежно від розташування в заготовці, виконуваних функцій, характеру впливу стопи і зовнішніх чинників до деталей верху і їх ділянок ставляться різні вимоги. Деталі розподіляються на відповідальні, менш відповідальні і маловідповідальні. До відповідальних відносяться носки, союзки, переди, задні зовнішні і черезпідйомні ремінці. Маловідповідальними є язички, клапани, закріпки; решта деталей є менш відповідальними.

Ступінь відповідальності ділянок деталей дещо змінюється залежно від виду взутгя. За градацією на чотири рівні за ступенем відповідальності виділяються такі ділянки:

1)у туфлях: 1 - передня частина союзки приблизно до середини стопи; 2 — передня ділянка другої частини верху; 3 — верхня частина берців (задинок) п'яткової частини протяжністю до 0,ЗД; 4 -нижня частина задинок;

2)у напівчеревичках: 1 — носок і передня частина союзки: 2 -крила союзки, передня і верхня частина берців, крім крайніх ділянок п'яткової частини; 3 — п'яткова частина берців; 4 — язичок;

3)у чоботах: 1 — передня частина переда; 2 — крила і шийка переда; 3 - задинки і нижні 2/3 халяви; 4 - верхня частина халяви.

Нормативні документи регламентують товщину зовнішніх деталей і підкладки у відповідних межах залежно від виду, призначення і статево-вікової групи взуття, виду матеріалів. Установлені також ділянки шкір, з яких повинні викроюватися деталі. Наприклад, у чоловічому модельному взутті з опойка, виростка і напівшкурка товщина відповідальних деталей повинна бути в межах 0,9-1,4, жіночому - 0,8-1,3мм. Шкіри із шкур важких розважок відповідно 1-1,6 і 0,9-1,5мм. Усі відповідальні деталі викроюють із чапрака, а решту деталей — з усіх ділянок, крім пахвин.

Для повсякденного взуття з щільних ділянок чапрака викроюють носки, союзки, переда, задні зовнішні ремінці; деталі взуття для дітей ясельного віку - з усіх ділянок, крім пахвин; деталі домашнього взуття можуть викроюватися з усіх ділянок шкіри.

Деталі шкіряної підкладки також розподіляються на відповідальні (під союзку піднаряд, під берці, задній внутрішній ремінь, кишеня для задника) і менш відповідальні (штаферка, підкладка під кант союзки, футор, підшивка, вкладна устілка, напівустілка, м'який підп'ятник).

Проміжні деталі застосовуються для підвищення формостійкості верху взуття із шевро, козлини, шеврета, велюра, а також інших шкір при недостатній товщині, з штучних шкір при товщині менше 1,3мм, штучних шкір на нетканій основі незалежно від товщини.