Комерційний ризик

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.  Механізм зниження комерційних ризиків

 

Важливим напрямком  діяльності підприємця виступає вибір  методів зниження ризику. Дії по зниженню комерційного ризику, як правило, проводяться в двох напрямках:

• уникнення появи можливих ризиків;
• зменшення впливу ризику на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

                       Перший напрям полягає в намаганні  уникнути будь-якого ризику, що виникає в господарській діяльності. Рішення про відмову від ризику може бути прийняте як на попередній стадії, так і пізніше, шляхом відмови від якогось виду діяльності, в якому підприємство бере участь.

               Для визначення міри ризику  використовують два основних методи: статистичний і експертний. В основі статистичного методу лежать прийоми математичної статистики (рахунок варіації, дисперсії і стандартного відхилення за показниками фінансово-господарської діяльності підприємства). Як показники фінансово-господарської діяльності використовують відношення прибутку до витрат або до інвестицій (показники рентабельності).

       Cтатистичний метод відносно точний, але вимагає значного обсягу ретроспективних даних і, в той же час, не враховує різких змін в інвестиційній політиці підприємства і впливу зовнішніх чинників. Для подолання цих недоліків використовують експортний метод. Він оснований на усередненні експертних оцінок ризику.

При даному методі, як правило, виявляються вірогідні, малоймовірні і випадкові групи чинників ризику. До вірогідних відносяться добре відомі і очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних – відомі чинники, можливість появи яких надто мала. У групу випадкових включаються чинники, які не враховувалися експертами. В ході аналізу експерти можуть давати оцінки ймовірності виникнення різних втрат (в грошовому або процентному вираженні), міри вірогідного ризику. За мірою ризику виділяють:

• допустимий ризик – імовірність втрати прибутку;
• критичний – імовірність втрати прибутку і недоотримання частини прибутку;
• катастрофічний – можливість банкрутства. Практика показала, що для визначення міри ризику найнадійніше використовувати комбінацію статистичного і експертного методів.

      Для  того, щоб зменшити міру вірогідного ризику й одночасно забезпечити досягнення заданих рівнів рентабельності, необхідно:

• шукати партнерів, які мають у своєму розпорядженні інформацію про ринок і достатні фінансові кошти. У разі успіху з ними доведеться розділити частку прибутку;
• звертатися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для проведення науково обгрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дій конкурентів;
• утворювати спеціальний резервний фонд за рахунок частки прибутку для самострахування;
• передавати частину ризику іншим особам і організаціям шляхом страхування торгового бізнесу.

      Сьогодні  працює багато приватних страхових  компаній (частково створена законодавча база), що страхують комерційні операції (комерційний ризик), перевезення вантажів. Крім того, є страхування від пожеж, грабежів та інших випадків, внаслідок яких відбувається втрата матеріальних цінностей.

       У  ринковій економіці поширеним  способом зниження ризику є  хеджування. У широкому значенні під хеджуванням розуміють створення зустрічних вимог і зобов”язань (валютного, комерційного або кредитного характеру). При укладенні ф”ючерсних контрактів і опціонів хеджування виступає формою страхування ціни і прибутку від небажаного для продавця зниження або невигідного для покупця підвищення ціни. Як результат – згладжування різких коливань цін.

На простому прикладі проілюструємо один з варіантів  хеджування з укладенням контракту  на продаж товару з постачанням у  майбутньому. Припустимо, що на ф”ючерсній біржі 1 червня ціна товару, який повинен бути поставлений 1 листопада, встановилася на рівні 980 дол. за  1 т. Продавець укладає контракт, але через перевищення пропозиції над попитом поточна ціна падає вже в серпні до 890 дол. за 1 т. Відповідно і ціна на ф”ючерсному ринку знижується до 920 дол. за 1 т.

У подібній ситуації продавець реалізовує товар на готівковому ринку по 890 тис.грн. за тонну, викуповує контракт і отримує наступні результати:

Поточна ціна                                                890 дол./т

Різниця в цінах на ф”ючерсній біржі          60 дол./т

Разом                                                              950 дол./т

Таким чином хеджер –  продавець згладив зниження ціни і реально отримав за тонну  товару ціну, яка перевищує поточну ринкову на 60 дол. і біржову ціну – на 30 дол.

З метою зниження комерційних ризиків слід створювати спільні підприємства із зарубіжними фірмами, об”єднуватися з потужними і передовими вітчизняними компаніями, домагатися державної підтримки, перетворюватись на філію крупних вітчизняних підприємств та ін.

Для зниження, а відтак і унеможливлення профільно-технологічних ризиків необхідно:

1. здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових технологій і видів продукції;
2. проводити диверсифікацію постачання;
3. постійно збирати економічну інформацію про можливих постачальників, зокрема про освоєння нових технологій;
4. встановлювати некомерційні зв”язки із реальними та потенційними постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними;
5. купувати акції підприємств-постачальників;
6. створювати страхові резерви основних комплектуючих виробів;

З метою усунення постачальницько-збутових ризиків необхідно:

1. здійснювати диверсифікацію постачання;
2. розширювати склад постачальників;
3. створювати фінансові резерви;
4. залучати традиційних постачальників до діяльності підприємств або компанії шляхом укладання договорів участі в прибутках або придбанні частини акцій;
5. створювати страхові запаси найважливіших матеріалів;
6. зазделегідь планувати і розробляти способи функціонування підприємства в умовах пошуку альтернативних постачальників;

7.  створювати регіональні системи страхування господарсько-комерційних операцій і розробляти низку засобів перестрахування;

8. залучати банки, страхові компанії в якості гаранта цих операцій;

9.розвивати заставні операції;

10.диверсифікувати виробництво;

11.активно використовувати всі види і форми маркетингу;

12.поліпшувати якість продукції;

13.розробляти довготермінову стратегію виробництва та маркетингових досліджень;

14.освоювати гнучкі  технології виробництва, що допускають  швидку переорієнтацію на випуск інших видів продукції;

15.прогнозувати динаміку цін та вдосконалювати цінову політику;

16.отримувати часткову або повну передоплату;

17.систематично інформувати громадськість про підприємства, що традиційно порушують умови договорів;

18.створювати і підтримувати системи контролю за виконанням договорів на рівні місцевих органів;

19.створювати системну базу даних про реальних і потенційних споживачів продукції, про продукцію, яка виробляється на цих підприємствах-споживачах та її споживачів, а також про постачальників необхідних матеріалів і обладнання та ін.

 З метою зниження  виробничого ризику необхідно  розробити стратегію техніко-технологічного  розвитку і безпеки підприємства, постійно вдосконалювати технологічну  базу, технологічну культуру та  культуру праці, проводити науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, створювати венчурні підприємства та ін.

 Одним з найважливіших  видів комерційних ризиків є  кредитні. Для того щоб вирішити, надати кредит чи відмовити  позичальнику, кредитне управління  банку повинно отримати вичерпну інформацію про кредитоспроможність клієнта і на її підставі зробити відповідний висновок про правильність складання кредитного договору та захищеність банку і його вкладників, про можливість банку у разі порушення умов договору швидко,без значних витрат відшкодувати свої кошти. Рівень кредитного ризику визначають мірою кредито- і платоспроможністю підприємства.

   Ризикова політика  – комплекс захисних заходів  проти основних форм ризиків, насамперед проти критичного та абсолютного рівнів. Основними зних є вивчення ринку і конкурентів, страхування ризику, його диверсифікація, використання застави, поточний контроль, створення спеціальних резервів.  З метою зниження виробничих, постачальницько-збутових та матеріально технічних ризиків необхідно здійснювати диверсифікацію виробництва та постачання, купувати акції підприємств-постачальників, створювати страхові та фінансові резерви і запаси, використовувати новітні форми маркетингу та ін.

Для кредитних ризиків  здійснюють всебічний і ретельний аналіз кредитних заявок та умов надання кредиту та комплексний поточний контроль за виробничою діяльністю. Крім того, низка заходів здійснюється спеціальними національними службами ризиків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 Розділ 3. Оцінка ризику нового товару

 

Комерційна діяльність на ринку безпосередньо пов'язана  з ризиком. Характерним він є  і при розробці певного товару та реалізації певних маркетингових  проектів. Суть ризику полягає у  можливості понести певні втрати або не досягнути намічених цілей. Ризик це категорія ймовірності, яка безпосередньому виміру не піддається,  відповідно і оцінка  його може бути лише  непрямою.

Ризик  на ринку обумовлений  невизначеністю досягнення результату, як наслідок дії множини не завжди передбачуванийх дій і контрдій. Ризику не завжди удається уникнути, але майже завжди можна передбачити чи спрогнозувати. Ступінь ризику спонукає комерсантів вибирати між двома умовами: перша - не ризикувати і одержати менше прибутку і друга - ризикувати, але одержати більше прибутку. Таким чином ризик і прибуток обернено взаємозалежні категорії і величини.

Розрізняють різні види ризику. Зокрема, ризик продавця і  ризик покупця, ризик підприємця і ризик інвестора тощо. Фактично кожен суб'єкт ринку ризикує. За формою небезпеки ризики бувають: ризик повної або часткової втрати вкладених засобів, ризик банкрутства, ризик бути витісненим з ринку, ризик не сприйняття нового товару тощо.

До    критеріїв    ризику,    які    випливають    з    оцінки    ринкової кон'юнктури, відносяться :

-   ступінь стійкості (коливання) ринку;

-   тенденції, швидкість  та напрямки  розвитку ринку;

- оцінка інтенсивності  конкуренції (тип конкурентного ринку, кількість і потужність конкурентних фірм, частка ринку, яку контролюють конкуренти);

-   оцінка циклу ринкової кон'юнктури;

-   ймовірність ризику, основана на досвіді минулого, із експерименту, із аналогових  моделей;

-   рівень  стабільності   політичної   ситуації,  інституційна захищеність підприємництва.

Існує три способи  оцінки ризику:

 •   експертно-атрибутивні      оцінки,      тобто      інтуїтивні оцінки допустимого ризику на основі підсвідомого перегляду небезпек ринку;

 •   експертно-бальні оцінки факторів і критеріїв ризику - на основі даних   кон’юнктурного   аналізу   з   подальшим    встановленням  інтегро-ваного показника ризику;

 •   з допомогою статистичних моделей – статистичні маркетингові матриці.

  Найпростішим і  доступним методом оцінки ризику  є експертна оцінка. При цьому кількісна оцінка ризику здійснюється на основі аналізу показників кон'юнктури. Вибирається сукупність показників - основних параметрів ризику, кожному з яких присвоюється відповідний бал (Ві) переважно від 1 до 10. При цьому з врахуванням ступеня ризикованості кожному фактору присвоюється (експертним шляхом) своя вага (Wі), яка показує долю впливу фактору в загальній величині ризику. Вона визначається в коефіцієнтах, а загальна сума факторів ризику оцінюється в один бал. Відсутність фактору позначається нулем. Сума добутку фактора на його вагу і визначає величину даного ризику:

R = ∑(BіWі).

Оцінка даної формули  вказує на те, що чим ближче R до 1, тим ризик менший і навпаки, чим ближчий цей коефіцієнт до 10, тим ризик більший.