Комерційний ризик

Наприклад, за зміну в середньому кожний працівник робить 10 бракованих виробів із 580 штук. Тобто можливість браку становить 1/58. Такий розрахунок можливості браку вважається об'єктивним, оскільки він ґрунтується на фактичних (об'єктивних) даних. У випадках, коли неможливо визначити рівень ризику на основі об'єктивних даних, найчастіше вдаються до суб'єктивних оцінок. Суб'єктивна можливість є прогнозом результату події і може ґрунтуватися на аналізі частоти її настання.

До найвідоміших суб'єктивних методів оцінки ризику слід віднести експертні атрибутивні оцінки (інтуїтивне визначення допустимості ризику виходячи із накопиченого досвіду і підсвідомого аналізу небезпек), експертні оцінки чинників і критеріїв ризику, моделювань можливостей ризиків.

Як об'єктивна, так і суб'єктивна оцінки можливості ризику використовуються для визначення двох важливих критеріїв рівня ризику: середнього значення його рівня і мінливості ризику. Рівень ризику може постійно змінюватися у процесі динамічного розвитку ринку (зміни кон'юнктури), тому абсолютне значення можливості часто замінюється його очікуваним значенням. Очікуване значення, пов'язане з невизначеною ситуацією, є середньозваженим усіх можливих наслідків події, де можливість кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення.

 Наприклад, придатний виріб забезпечує 20 гр. од. прибутку, бракований — 10 гр. од. збитків. Загальне очікуване значення від виробництва цього товару становитиме 30 гр. од. x 57/58 - 10 гр. од. х 1/58 = 19,48 гр. од.

На практиці дуже важливе значення має співвідношення ступеня різноманітних ризиків, пов'язаних із ними втрат за однакової результативності події. Ці величини визначають як розкид рівня ризику.

Інвестор  вкладає вільні гроші у два  види цінних паперів з однаковим очікуваним прибутком у 150 000 гр. од. У першому випадку це акція, у другому — облігація.

У першому  випадку за умови вдалої діяльності компанії (Р = 0,5) інвестор може одержати 200 000 гр. од, у разі невдачі — 100 000 гр. од. (з урахуванням зростання або спаду курсової ціни акції).

У другому випадку за вдалого збігу обставин прибуток становитиме 151 000 гр. од., зате у випадку малоймовірного (Р = 0,01) виходу компанії з бізнесу за номіналом власник облігацій одержить 51 000 гр. од. У табл.1 зведено можливі варіанти результатів для інвестора.

               Таблиця 1. Порівняльна характеристика інвестицій

Вид цінного паперу	Перший результат			Другий результат
	Ймовірність	Прибуток, гр. од.	Відхилення, грн	Ймовірність	Прибуток, гр. од.	Відхилення, гр. од.
Акція	0,5	200 000	50 000	0,5	100 000	50 000
Облігація	0,99	151 000	1 000	0,01	51 000	99 000

 

Очікуваний результат  від обох інвестицій однаковий — 150 000 гр. од. (для акції — 0,5 • 200 000 + 0,5 • 100 000 = = 150 000 гр. од., для облігації  — 0,99 • 151 000 + 0,01 х 51 000 = 150 000 гр. од.). Проте розкид результатів для цих інвестицій різний. Для акції середнє відхилення прибутковості становить 50 000 гр. од. (0,5 • 50 000 + 0,5 * 50 000), для облігації — 19 800 гр. од. (0,99 • 10 000 + 0,1 • 99 000).

Отже, інвестування в акції є набагато ризикованішим  варіантом, ніж вкладання грошей в облігації.

Проте, як і  в першому з наведених прикладів, відхилення можуть мати різні знаки, тому середнє відхилення може не відбивати ступеня розкиду ризиків. У цьому випадку як міра розкиду застосовуються дисперсія і середньоквадратичне відхилення. У табл. 2 наведені розрахунки цих показників для нашого прикладу.

Таблиця 2. Розрахунок показників варіації інвестиційних ризиків

Вид цінного паперу	Розрахунок дисперсії (о2)		Середньоквадратичне відхилення(о)
Акція		0,5 х 25 000 000 + 0,5 х x 25 000 000 = 250 000 000	50 000
Облігація		0,99 • 1 000 000 + 0,01 х 0,01 х  9 801 000 000 = =  99 000 000	9 950

 

Вище ми розглядали розрахунок показників рівнів ризику, у яких результат достатньо прогнозований. Проте на практиці рівень ризику важко прогнозувати, і найзручнішим методом його визначення є метод експертних оцінок. Сутність цього методу полягає в комплексній оцінці ризику Шляхом його розкладання за чинниками. Чинниками (кількість їх має бути не більшою 10) є показники коливання й стійкість основних параметрів ринку, а також характеристики тенденцій його розвитку. Чим сильніша варіація, тим більший ризик, і навпаки.

Загальна оцінка ризику розраховується за формулою:

                                         

                                        R=∑B W

                                                 

де R — рівень ризику;

В — ранг і-го чинника, і = 1, ..., п , п < 10;

W — нормована вага і-го чинника у загальній оцінці.

                                       

                                        ∑ W =1

                                          

Кожний ризик  описується визначеним числом чинників (не більше десятьох). Значення кожного з них рангується за рівнем ризику (в міру наростання ризику), потім нормується. При цьому кожному чиннику на основі експертних висновків присвоюється своя вага, що відбиває частку його впливу на загальний розмір рівня ризику. Чим ближчий рівень ризику до 1, тим ризик менший, чим ближчий він до п (для 10 чинників п = 10), тим він вищий.

До оцінюваних чинників ризику кон'юнктурного характеру, як показує практика, відносяться:

— стійкість і коливання ринку;

— динаміка і  напрямок розвитку ринку;

• конкурентність ринку (тип ринку, його місткість, число і потужність конкуруючих фірм, структура ринку за частками виробництва або споживання тощо);

— виробничі або споживчі чинники (залежно від типу ризику);

— організаційні  чинники підприємництва (досконалість господарського права, стабільність політичної та економічної ситуації тощо);

— інші випадкові  і невраховані чинники.

Об'єктивні  критерії ризику мають стійкий характер і не залежать від дій суб'єктів господарювання, їх варто враховувати як необхідні витрати ризику, причому в ряді випадків варто адаптуватися до деяких умов непевності. Проте у певних випадках деякі чинники ризику підпадають (у відомих межах) під маркетинговий вплив. До них варто віднести такі:

— ситуація у зайнятій ніші ринку;

— стан портфеля замовлень;

— зайнята  частка ринку;

— збалансованість  виробництва і продажів;

— виробничі, фінансові, збутові та інші господарські чинники;

— конкурентоздатність  фірми тощо.

Поряд із визначенням рівня ризику важливо встановити зони (області) ризику. Зона ризику — це межі, у яких ризик не перевищує визначених величин, що характеризують рівень ризику, але який не перевищує неприпустимий його рівень. За десятибальною шкалою можна виділити такі зони ризику (табл. 3).

 

Таблиця 3. Зони ризику за десятибальною шкалою

Межа зон ризику (К)	0	О,1 — 2,.5	2,6—5,0	5,1 — 7,5	7,6—10
Характеристика зон ризику	Ризик відсутній	Незначний	Підвищений	Критичний	Неприпустимий

 

На основі експертних висновків здійснено оцінювання чинників ризику підготовки до випуску нового товару (електронного телефонного апарата) і його реалізації на ринку. Треба оцінити загальний ризик небезпеки нереалізації всієї партії товару. Розрахунок рівня ризику наведемо у табл. 4.

 

 Таблиця 4. Розрахунок рівня ризику

№ п/п	Чинник ризику	Кон'юнктурна оцінка	Ранг чинника (Ві)	Вага чинника (Wі)	BіWі
1.	Місткість ринку	Велика	3	0,08	0,24
2.	Динаміка	Сильне	4	0,09	0,36
	розвитку ринку	коливання,
		зростання з
		уповільненням
3.	Торгова марка	Маловідома	5	0,20	1,00
4.	Конкурентоздат-	Висока	1	0,15	0,15
	ність товару
5.	Інтенсивність	Висока	6	0,30	1,80
	конкуренції
6.	Виробничі і фінан-	Достатні	2	0,01	0,02
	сові чинники
7.	Надійність	Встановлю-	7	0,09	0,63
	торгових	ється
	партнерів
8.	Виробництво	Успішні	2	0,01	0,02
	і продаж поперед-
	ніх зразків
	електронної
	техніки
9.	Якість роботи	Успішна	5	0,06	0,30
	маркетингової
	служби
10.	Форс-мажорні	Високий	6	0,01	0,06
	чинники	рівень
	РАЗОМ:			1,00	4,58

 

Середня експертна оцінка ризику виробництва і реалізації нового електронного телефонного апарата R = 4,58 свідчить про підвищений ризик, близький до критичного. У цьому випадку керівництву варто вибирати між високим ризиком і, ймовірно, великими прибутками від реалізації принципово нового виробу.

 

Діяльність підприємства, як і будь-якого іншого суб'єкта підприємницької діяльності, пов'язана з ризиком, що об'єктивно притаманний підприємництву.

Під стратегією управління ризиком у фінансовому менеджменті прийнято розуміти цілеспрямовану та керовану діяльність щодо оптимі-зації співвідношення між прибутковістю та ризиком для максимізації прибутку та вартості підприємства як у теперішній час, так і на перспективу.

Управління ризиком  має бути орієнтоване не тільки на сьогодення, на розв'язання оперативних та тактичих завдань, а й створювати належну базу для ефективної діяльності підприємства у майбутньому.

Суб'єктом управлінських  дій щодо розробки та впровадження стратегії управління ризиком підприємства є спеціальний менеджер підприємства (ризик-менеджер або менеджер з ризику). У невеликих торговельних підприємствах ці функції виконує фінансовий директор (менеджер) або економіст підприємства.

Розробка стратегії  управління ризиком повинна базуватися на певних принципах.

Першим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип системності, який передбачає необхідність системного (комплексного) підходу до вивчення, оцінки та впровадження заходів з контролю за ризиком, а також необхідність врахування фактора ризику при розробці інших функціональних стратегій управління підприємством.

Другим найважливішим принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип обгрунтованості. Він передбачає необхідність досконалого обгрунтування заходів та дій, які проводяться щодо управління ризиком.

Третім принципом розробки стратегії управління ризиком є принцип економічності. Він передбачає необхідність оцінки кошторису витрат на управління ризиком та їх порівняння з можливими втратами підприємства у разі ризикових подій.

Четвертим принципом  розробки стратегії управління ризиком є принцип послідовності. Він обумовлює необхідність дотримання ризик-менеджером при розробці та реалізації стратегії управління ризиком певної послідовності дії для найефективнішого її проведення.

П'ятим принципом є  гнучкість стратегії управління ризиком. Цей принцип передбачає можливість та необхідність постійного оперативного коригування розробленої раніше стратегії та тактики ризик -менеджменту у зв'язку з постійною зміною факторів, що обумовлюють ризики діяльності підприємства. Тому стратегія управління ризиком повинна розроблятися так, щоб при потребі можна було внести необхідні корективи.

Розробка стратегії  управління ризиком передбачає таку послідовність дій.

На першому етапі розробки стратегії управління ризиком підприємства    необхідно провести  ідентифікацію ризиків,  які притаманнідіяльності конкретного підприємства або його окремих господарських операцій, тобто визначити перелік систематичних та специфічних ризиків, з якими зустрічається підприємство. Ця робота повинна проводитися спеціалістами підприємства за допомогою виявлення можливих втрат та перешкод, які можуть мати місце у процесі проведення кожного виду господарських операцій підприємства або діяльності підприємства в цілому.

На другому етапі  розробки стратегії управління ризиком проводиться збір інформації про виявлені види ризику та характер їх прояву на певному підприємстві або на аналогічних підприємствах. Якість інформаційного забезпечення процесу управління ризиком має дуже велике значення, оскільки дає змогу вірно оцінити рівень ризику та його фінансові наслідки. Необхідна інформація отримується як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел.

Джерелами внутрішньої  іі інформації про рівень ризику діяльності торговельного підприємства та проведення його певних господарських операцій є:

-   форми бухгалтерської  та статистичної звітності;

- первинні документи,  безпосередньо пов'язані з проведенням  певних господарських операцій - акти прийомки товарно-матеріальних цінностей, договори та угоди, що укладалися, акти інвентаризації, позови та претензії, що виставлялися, товаро-транспортні документи тощо;

- документи первинного  бухгалтерського обліку, журнали-ордери  та оборотні відомості з окремих  бухгалтерських рахунків.

Зовнішня інформація, необхідна для вивчення ризику торговельного підприємства, охоплює:

- документи законодавчого,  інструктивного та нормативного  характеру, які регламентують діяльність торговельного підприємства та його контрагентів;

- офіційну інформацію  про рівень інфляції, розміри  зміни цін на товари та послуги, рівень облікової ставки Національного банку України;

- результати моніторингу  ринків, на яких працює підприємство, споживчого, фінансового, фондового,  валютного ринку праці, засобів  виробництва, тощо;

- інформацію про ефективність діяльності торговельної галузі в цілому та окремих підприємств-аналогів та підприємств-конкурентів,

• інформацію про рівень збитковості та стабільності діяльності підприємств (кількість банкрутств);
• інформацію про умови зовнішнього страхування ризиків та розвиток страхового ринку в цілому;