Роль і значення кабінетних досліджень

     Реферати  депонованих рукописів, їх бібліографічний  опис оприлюднюють у реферативних журналах і бібліотечних покажчиках.

     Депонування відкриває широкі можливості використання науково-технічної інформації, яка не була опублікована у зв'язку з невеликою кількістю користувачів нею або за інших причин. Автори депонованих робіт зберігають право на їх публікацію у наукових, науково-технічних та інших виданнях. При оприлюдненні необхідно лише зробити посипання на депонований твір і зазначити місце зберігання його.

     Прикладом машинописних документів є науково-технічні звіти, дисертації, депоновані роботи, описування раціоналізаторських пропозицій, різні види технологічної і проектно-кошторисної  документації та ін.

     У деяких випадках поділ документів на друковані і машинописні має  умовний характер. Наприклад, автореферат  дисертації оприлюднюється за редакційно-видавничими  правилами, але на правах "рукопису", а депонований "рукопис", навпаки, має права друкованого документа.

     У науково-інформаційній діяльності прийнято поділ документів НТІ на дві категорії: первинні і вторинні.

     Первинні  документи мають переважно нові науково-технічні відомості, які є  результатом науково-дослідної діяльності, проектно-конструкторської і практичної діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.

     Вторинні  документи є результатом переопрацювання  одного або кількох первинних  документів. До вторинних документів відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики і картотеки. Крім того, до вторинних документів відносять регістри бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців, складені на підставі первинної документації.

     Отже, документальні джерела інформації є найбільш достовірними носіями інформації, тому вони широко застосовуються у наукових дослідженнях з економіки. [7] 

     2.2 Документальні джерела 

     Власне  документ, як записано в За коні «Про інформацію», це матеріальна форма  отримання, зберігання. використовування і поширення інформації шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носії.

     Документи підрозділяють на первинні (що містять в собі вихідну інформацію: найменування видавця, реквізити організації, вхідний та вихід ний реєстраційні номери, дані про розробника проекту документа тощо) і вторинні. Останні с результатом аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

     Документи також поділяються на офіційні та неофіційні.

     До  офіційних документів належать документи органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій, підприємств та установ різних форм власності. Вони мають певні реквізити, а саме, вихідну інформацію: реєстраційний номер, підпис особи, уповноваженої на видання цього документу. У свою чергу, ці документи поділяють ся на відкриті та з обмеженим доступом. До неофіційних документів належать особисті записи, листи, щоденники, сімейні чи особисті архіви тощо, тобто велика кількість носіїв інформації, що стосується перш за все приватного життя людини. До використання не офіційних документів слід ставитися дуже обережно, треба пам'ятати, що збирання, зберігання та поширення та кого роду інформації про особу без її зго ди заборонено. [9]

     2.3 Публікації в виданнях державних установ 

     Органи  державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів продукують безліч документів, значна частина з яких <: відкритими.

     До  них належать кодекси, закони, постанови, рішення, розпорядження та інші види документів. Значна частина документів, що ухвалюються Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, видаються Президентом України, розміщені на офіційних сайтах відповідних органів. Доступ до інших можна отримати за допомогою інформаційного запиту.

     Велика  кількість документів, що можуть зацікавити журналістів, міститься в архівах. Адже не всі документи, які ви дають державні установи та різні організації, завжди зберігаються за місцем походження. Через певний час документи систематизуються та передаються до архівів.

     Архівні документи систематизуються за певними ознаками, кожен архів має реєстри документів та описи, за допомогою яких можна знайти потрібну інформацію.[5] 

     2.4 Монографії 

     Монографія  — це наукова праця у вигляді  книги, яка містить по-вне або  поглиблене дослідження однієї проблеми або теми, що нале-жить одному або кільком авторам. Розрізняють два види монографій — наукові й практичні.

     Наукова монографія — це науково-дослідна праця, предметом викладу якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу  з на-укової проблеми або теми з  критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інфор-мацією суспільство, слугує висвітленню основного змісту і результа-тів дисертаційного дослідження.

     Слід  розрізняти дисертації на здобуття наукового ступеня, вико-нані особисто у вигляді опублікованої індивідуальної наукової моно-графії, та наукові монографії як вид наукового видання. Перший тип монографії має містити висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення. їй притаманна єдність змісту, вона свідчить про особистий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікацій-на наукова праця. За цих умов здобувач не пише рукопису дисертації, його заміняє монографія. Другий тип наукової монографії — це на-укова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації та однією з основних публікацій з теми дослідження.

     Між дисертацією та монографією існують  певні відмінності. По-перше, дисертація передбачає виклад наукових результатів і висно-вків, автором яких є особисто пошукач. Монографія — це виклад результатів, ідей, концепцій, які належать як здобувачу, так і іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, ви-сновки, факти, а монографія може викладати як нові результати, так і методичні, технологічні рішення, факти, які вже відомі. По-третє, дисертація має визначену структуру й правила оформлення, яких не-обхідно обов’язково дотримуватись. Монографія не має таких чітких вимог.

     Дисертація  — це рукопис, який зберігається в  обмеженій кількос-ті примірників  у певних бібліотечних установах. Монографія — це видання, яке передбачає відповідне редакційно-видавниче опрацю-вання, виготовлена друкарським або  іншим способом, видана у фахо-вому видавництві України.

     Це  видання призначене для поширення  інформації, не повинне містити надмірних  подробиць і має відповідати  вимогам державних стандартів щодо його видавничого оформлення і поліграфічного виконання. На ці особливості необхідно зважати, щоб не збитися на мо-нографію при написанні дисертації.

     Не  існує стандарту щодо композиції наукової монографії. Кожен її автор  може вибрати будь-яку структуру  і порядок організації на-укового  матеріалу, зважаючи на логіку викладу  і повноту висвітлен-ня основного змісту дисертації. Традиційно склалася певна компо-зиційна структура наукової монографії, основними елементами якої в порядку їх розміщення є такі: титульний аркуш, анотація, перелік умовних скорочень (за необхідності), вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

     Наукову монографію призначено, перш за все, для  вчених, фахів-ців певної галузі науки, вона має відповідати за змістом  і формою да-ному жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, ви-сновків. її обсяг має становити не менше 6 друкованих аркушів, а у випадку монографій, що висвітлюють результати дисертаційних до-сліджень, відповідно більше. [6] 

     2.5 Внутрішня звітність фірми 

     Внутрішня звітність - це звітність, яка складається аналітиком і подається як адміністрації підприємства, так і менеджерам всіх рівнів управління. Основною метою складання звітності є надання оперативної релевантної інформації відповідно до вимог управлінського персоналу.

     Система внутрішньої звітності повинна  будуватися таким чином, щоб дані, які в ній містяться, дозволяли  отримати відповідь на всі питання  управлінців.

     Створити  систему внутрішньої звітності  можна лише за наявності:

• масиву основних даних;
• узгодженості змісту та форми звітів;
• функціонального підходу до накопичення та підсумовування інформації.

     Інформаційною базою для складання внутрішньої  звітності є нормативно-довідкова  та фактична інформація аналітичного обліку. Основними реєстрами для формування звітних показників, а іноді безпосередньо формами звітності для управління слугують виробничі журнали, книги записів покупок, продажу та інших господарських операції, звіти про виробничу та відпущену продукцію, товари та послуги, виробничі запаси, спеціалізовані форми звітності про діяльність окремих структурних підрозділів.

     Одним із способів визначення складу та строків  надання даних управлінської  звітності є метод інтерв'ю, при  якому спочатку слід опитати кожного менеджера, яка інформація йому необхідна для роботи і до якого строку її бажано отримати. Частина облікової інформації для управління може та повинна поступати користувачам у режимі реального часу при кожній її зміні. Наприклад, для вищого управлінського персоналу, відповідального за фінансовий стан організації, потрібна оперативна інформація про різкі зміни курсу валют та тарифів на енергоносії, індексів фондового ринку та котирування цінних паперів. Негайною повинна бути інформація і про неочікувані простої, невиробничі витрати та втрати, які суттєво впливають на економіку підприємства, яка потребує негайної реакції керівників середньої та низької ланки управління.

     Більшість показників управлінського обліку та звітності не потребують такого ступеня оперативності. Дані про випуск продукції та напівфабрикатів, брак та інші відхилення від норм, про кількість та вартість продажу зазвичай представляють щоденно або щотижнево. Аналізувати прибутковість та рентабельність окремих товарів, робіт і послуг або секторів ринку, де вони реалізуються, дозволяють дані щомісячних управлінських звітів. При здійсненні довгострокових проектів інвестицій їх доцільно розбити на окремі етапи або види робіт, для того, щоб щотижнево або щомісячно виявляти відхилення від запланованого виконання за об'ємами та витратами на здійснення проекту.

     Форма внутрішньої звітності повинна  максимально розкривати зміст її показників та бути зрозумілою для  конкретного користувача інформації -менеджера, для якого складений  звіт. Зміст кожного звіту також розглядається в деякій мінімальній формі з врахуванням того, що дана звітність підлягає адаптації до конкретного виду економічної діяльності та конкретного підприємства, враховуючи, зокрема, його можливості зі збору тієї чи іншої інформації.