Маркетингова стратегія промислового підприємства

    З наведених даних слід відмітити, що в основному показники рентабельності не перетерпіли суттєвих змін за аналізований період окрім рентабельності власного капіталу, яка суттєво знизилась  і періоду окупності капіталу, що суттєво зріс, що є негативними  тенденціями. Це можна пояснити тим, що збільшенням темпів величини власного капіталу підприємства є більшим ніж збільшенням темпів чистого прибутку підприємства.

    Таким чином, провівши аналіз фінансового  стану ЗАТ „Солоницівський комбінат меблевих деталей”  можна зробити наступні висновки:

• основні засоби є сильно зношеними і оновлення фондів практично не відбувається;
• фінансова стійкість підприємства є незадовільною, хоча і спостерігається тенденція до його покращення;
• показники ліквідності підприємства свідчать про неліквідний баланс підприємства;
• показники ділової активності свідчать про нарощування підприємством випуску основної продукції і мають позитивну тенденцію до покращення;

     Отже, для покращення свого фінансового стану та збільшення об’єму  виробництва та реалізації продукції, підприємство потребує значних капіталовкладень з боку зовнішніх інвесторів, інакше, йому може загрожувати банкрутство. Також можна зробити припущення, що базуючись саме на даних міркуваннях Антимонопольний комітет України на початку 2004 року дав дозвіл ТОВ „Кроно-Інвест” (Польща), основним видом діяльності якого є здійснення інвестиційної діяльності на території країн Східної Європи, на придбання контрольного пакету акцій  ЗАТ „Солоницівський комбінат меблевих деталей”.

2.3. Аналіз ринкової  ситуації для основної  продукції ЗАТ  "Солоницівський  комбінат  меблевих  деталей"

    Аналіз  ринкової ситуації є необхідною передумовою  для напрацювання економічної стратегії  поводження підприємства на ринку. Таким чином, розглянемо стан ринку меблевих деталей в Україні.

    У 2006р., за даними Департаменту легкої, меблевої та деревообробної промисловості Мінпромполітики, виробництво ДСП зросло майже  на 45%, зокрема ламінованої та кашованої  — на 70%. Такий стрімкий розвиток вітчизняної плитної галузі чималою мірою пояснюється приходом у неї іноземних інвесторів. Завдяки їм, як очікується, найближчими роками, нарешті, буде задоволено попит внутрішнього ринку, котрий наразі перевершує можливості вітчизняних виробників. На рисунках 2.1, 2.2, 2.3 наведено основні тенденції розвитку галузі. 

Рис. 2.1 Структура виробництва ДСП в  Україні, тис. м³ 

Рис. 2.2 Виробництво ДСП в Україні, тис. м³

Рис. 2.3 Структура виробництва ДСП в  Україні у 2006 році 

     Зараз напевно можна говорити про стабільний розвиток виробництва деревностружкової  плити, яку мебльовики називають  просто «плита». Нинішнього року різні  вітчизняні підприємства очікують на зростання виробництва від 15—20% до 80%.  

     Стабільне підвищення попиту, втім, не означає, що підприємства в галузі з’являються  нові підприємства. На сьогодні виробництвом ДСП займаються підприємства, засновані  ще за радянських часів, та й то не всі. Провідні позиції на ринку зберігають «ЛК Інтерплит Надвірна» (Надвірна Івано-Франківської обл.) і «Свиспан ЛТД» (Костопіль Рівненської обл.), що раніше асоціювались з торговою маркою WBM і були відомі як СП «Інтерплит» і «Комбінат деревинних плит».

     Третє місце за обсягами виробництва у 2006р. посідав «КроноЛьвів», на четвертому місці було київське ЗАТ «Аверс», що виникло на базі виробництва меблевих заготовок об’єднання «Київдерев». Розвивають виробництво Черкаський ДОК, Калинівський експериментальний завод деревних матеріалів (Вінницька обл.) і Солоницівський комбінат меблевих деталей. Натомість ТОВ «Завод ДСП», що виділилося в процесі санації зі складу Берегометського лісокомбінату (Чернівецька обл.), виготовляє 1,5—2 тис. кубометрів плити щомісяця — лише чверть можливого. 

     Чотири  найбільших підприємства — «ЛК Інтерплит  Надвірна», «Свиспан ЛТД», «КроноЛьвів» та «Аверс» — забезпечують понад 80% виробництва. На ринку ламінованої  плити концентрація виробництва  ще вища — «Свиспан ЛТД» і «ЛК  Інтерплит Надвірна» випускають 80% вітчизняного ламінату. Така ситуація характерна й для інших європейських країн: навіть у найбільших нараховується по 5—6 вітчизняних виробників. Це зумовлено технологічно: обладнання для випуску ДСП складне, потужне, а відтак, дороге. Наприклад, лише в добудову та модернізацію майже готового підприємства в Кам’янці-Бузькій Swiss Krono Group вклала $7 млн, а вартість нової лінії з випуску ДСП, виготовленої на підприємствах Євросоюзу, за словами фахівців, доходить до $30 млн. 

     Зростання попиту на ДСП відбувається одночасно з докорінною перебудовою ринку збуту. За радянських часів підприємства, що випускали плиту, також виготовляли з неї меблеві заготовки (переважно для каркасних частин), які потім обклеювали шпоном і відправляли на меблеві комбінати, де їх покривали лаком, полірували, виготовляли фасади й складали «стінки». Ця технологія була складною й витратною. Тож зараз з ламінованої ДСП виготовляється 80% корпусних меблів. 

     Орієнтація  меблевого виробництва в бік  індивідуальних і малосерійних замовлень зумовила попит на ДСП широкого діапазону товщин і різноманітної гами кольорів і фактур. Наприклад, у стандартному наборі провідних європейських виробників ДСП — 5—8 розмірів за товщиною та щонайменше 40—50 кольорів і півдесятка фактур ламінату. Користується попитом серед виробників меблів і кашована ДСП (обклеєна спеціальним папером), щоправда, значно меншою, ніж ламінована: через меншу довговічність покриття така плита використовується переважно для дешевих меблів. 

     Намагаючись завоювати прихильність «середнього  класу» і заможних покупців, виробники  дорогих меблів декларують їх екологічність. У галузі ДСП поширеним показником екологічності є клас емісії, який залежить від обсягів виділення  в повітря формальдегіду, що міститься в смолах, без яких наразі неможливе виробництво плити. Найбільше формальдегіду виділяється з плит класу Е2, менше — Е1, а найбезпечнішими вважаються плити Е0. Так, плиту класу емісії Е2 забороняли використовувати для дитячих меблів навіть радянські стандарти, а європейські поширили цю заборону абсолютно на всі меблі. За екологічність потрібно платити: плита класу Е1 зазвичай на 20—25% дорожча за плиту Е2, а плита Е0 в 1,5—2 рази дорожча за Е1. Отже, зараз виробники дорогих меблів повністю перейшли на ДСП класу емісії Е1. Водночас ДСП класу емісії Е0 через зависоку для нашого ринку ціну користується незначним попитом. 

     Ще  більше, ніж за виділенням формальдегіду, ДСП може відрізнятися за щільністю  і здатністю до виривання шурупів, адже від цього залежать міцність і надійність меблів. 

     Серед імпортної продукції можна зустріти як справді високоякісну плиту, так  і ДСП, меблі з якої не витримують переїзду. Річ у тім, що переважна  маса європейців, на яких і орієнтуються тамтешні деревообробники, можуть собі дозволити міняти меблі кожні два—три роки, щойно старі набриднуть або вийдуть з моди. Відповідно, й частина іноземних виробників ДСП випускає плиту, розраховану саме на такий термін служби. Українці купують меблі на все життя, принаймні років на 20. Тому провідні вітчизняні виробники, аби бути конкурентноспроможними, роблять ДСП так, щоб меблі прослужили вп’ятеро довше за деякі імпортні зразки. 

     Розвиток  вітчизняного виробництва зумовив  чимале скорочення частки імпорту (в  сегменті ламінованої плити за чотири роки — з майже 100 до 30—40% ), але завдяки загальному зростанню ринку обсяги ввезення ДСП навіть збільшуються. Імпортується винятково ламінована ДСП, адже виробництво «чорнової» плити в Україні є достатнім і вона експортується в чималій кількості. Основним джерелом імпорту залишається Центральна Європа, передусім Польща. Польські виробники Kronopol, Kronospan, й особливо Kronowood, приділяють велику увагу українському ринку. Помітне місце на вітчизняному ринку посідають також австрійський концерн Egger, угорський завод Interspan та латвійський Bolderaja. 

     Серед останніх тенденцій ринку фахівці  зазначають помітну детінізацію  імпорту. Водночас велике занепокоєння вітчизняних підприємств викликає демпінг з боку експортерів ламінованої  ДСП в Україну. Митна статистика показує, що починаючи з 2004 року, обсяг імпорту зростає за постійного зниження ціни, на сьогодні відпускні ціни закордонних заводів-виробників більш як у удвічі нижчі від цін на внутрішньому ринку. 

     Близько 80% ДСП закуповують мебльовики, решта (винятково «чорнова») — йде на потреби будівництва — спорудження перегородок, підлог тощо. З огляду на різку зміну структури меблевого виробництва за останні 12 років змінився й ланцюжок проходження ДСП від виробника до покупця. З’явилося дуже багато дрібних покупців, яким потрібна не вагонна партія і навіть не машинна. До того ж брак обігових коштів не дозволяє мати запаси ДСП навіть доволі великим підприємствам. Тому, зберігши прямі контакти з найбільшими меблевими комбінатами, виробники ДСП змушені були паралельно шукати дилерів у регіонах. 

     Розвинута дилерська мережа дозволяє оперативно здійснювати поставку продукції  до її безпосередніх споживачів, до мінімуму скоротити термін з часу випуску нових декорів ламінованих  плит до їх безпосереднього використання у меблевому виробництві, враховувати у своїй роботі потреби якнайширшого кола виробників меблів, підтримуючи з ними постійний контакт. 

     На  сьогодні майже в кожному обласному  центрі можна купити роздрібну партію ДСП. Чимало дилерів пропонують додаткові послуги з розкрою та порізки ДСП за кресленнями, що полегшує роботу дрібним виробникам і дозволяє їм виробляти меблі з плити високої щільності, яку важко пиляти в «гаражних» умовах. Ще один важливий елемент сервісу, який розвивають дилери — відстрочка оплати.

     Зараз попит на ДСП формують саме мебльовики, адже кінцевий покупець у 80—90% випадків не цікавиться, хто виробив плиту, з якої зібрано меблі, та якого  вона класу емісії — головне, щоб  «стінка» була красива й не розсипалася. Виробники ж меблів, вибираючи ДСП переважно орієнтуються на ціну. Водночас ті мебльовики, зокрема й майстри-індивідуали, які на ринку досить давно, з часом все менше уваги приділяють ціні й усе більше — репутації виробника ДСП, судячи про неї з власного досвіду. 

     Описані вище тенденції попиту з боку мебльовиків і визначають зараз головні напрями розвитку виробництва ДСП. По-перше, дефіцитом на ринку була й досі є під час сезонних стрибків попиту лише плита з покриттям — ламінована або принаймні кашована. Тож основна маса виробників випускають або планують найближчим часом чи в перспективі розпочати випуск ламінованої ДСП. Першими в Україні модернізував виробництво ДСП і майже повністю перейшов на ламінат «ЛК Інтерплит Надвірна», а трохи згодом — «Свиспан ЛТД». 

     На  початку 2005 року ламіновану плиту став випускати «КроноЛьвів», а 2004-го — «Аверс», який трьома роками раніше першим в Україні перейшов на виробництво кашованої плити. Зараз на обох підприємствах ламінат становить левову пайку обсягів виробництва. У 2005 році Калинівський експериментальний завод деревних виробів почав випускати кашовану плиту, а «Комбінат меблевих деталей» в Солоницівці — ламіновану. 

     Перейти на вищий клас емісії — не проблема, варто тільки замінити смолу, яка  додається до ДСП. Тож три найбільших вітчизняних виробники вже повністю перейшли на плиту класу емісії Е1. Поряд з ДСП старого екологічного нормативу Е2 почали випускати плиту класу Е1 і на «Аверсі», а в майбутньому планують перехід на Е1 і підприємства в Калинівці та Черкасах.

     «Велика четвірка» виробників активно розширює асортимент кольорів. Якщо в перші роки незалежності кашована ДСП випускалася двох кольорів, то зараз один лише «Аверс» пропонує 30 відтінків і 3 фактури, а WBM — 65 відтінків і 5 фактур.   

     Виробники впевнені, що ринок ДСП зростатиме ще протягом принаймні кількох років. За приклад можна взяти Польщу, де виробляється 4 млн. кубометрів ДСП і немає жодного заводу, що належав би місцевому капіталу. Навіть враховуючи можливу втрату Польщею російського й українського ринків, вітчизняні виробники можуть розраховувати в середньотерміновій перспективі на 4—5-разове зростання виробництва порівняно з минулим роком.

     Заради  наповнення внутрішнього ринку провідні виробники до мінімуму скоротили  експорт, але й цього виявилося  замало для задоволення попиту в сезон. Тому стратегічний напрям виробників ДСП — розширення потужностей. Так, «Аверс» за останні 12 років збільшив виробничі потужності в чотири рази — з 25 до 100 тис. кубометрів за рік. 

     Тенденцією  останіх двох років став притік у  галузь потужних іноземних інвестицій. Першим підприємством, яке було створено за участю іноземних інвесторів, стало СП «КроноЛьвів» на базі Кам’янсько-Бузького комбінату, будівництво та оснащення якого почалося ще за Радянського Союзу. У 2004 році за 90-відсоткової готовності підприємство придбав всесвітньо відомий концерн Swiss Krono Group. На початку 2006 року ще на два українських підприємства — «Свиспан Лімітед» і «ЛК Інтерплит Надвірна» — прийшли нові власники — група іноземних інвестиційних компаній, що вивчала ситуацію на українському ринку ДСП ще з 2005 р. Розвиток виробництва, якого зараз потребує ринок, неможливий без залучення великих коштів і найсучасніших технологій та провідних спеціалістів цієї галузі, які мають досвід роботи на європейських підприємствах.