Контрольна робота з дисципліни: «Стратегічний маркетинг»

Таблиця 7.1

Характеристика  позичкового капіталу підприємства

Параметри	Класифікація
Строковість	короткостроковий позичковий капітал (до 12 місяців) довгостроковий позичковий капітал (понад рік)
Капіталодавець	банки та інші фінансово-кредитні інститути постачальники та клієнти власники персонал держава
Умови одержання	згідно з кредитним  чи іншим договором за відсутності договору
Цілі використання	здійснення інвестицій поповнення оборотних  активів
Форми залучення	грошові кошти: — національна валюта; — іноземна валюта; — валютний фіксинг товарна форма
Забезпечення	забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами) гарантовані (банками, фінансами  чи майном третьої особи) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації) незабезпечені
Плата за користування капіталом	виплата процентів: — фіксована процентна  ставка; — плаваюча процентна ставка без процентів
Порядок погашення	одноразовий платіж багаторазові платежі з регресією платежів у заздалегідь визначений термін чи без такого

Залежно від строків виконання  зобов’язань вітчизняними стандартами  бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.

Згідно з П(С)БО 2 під  довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних  місяців, або протягом строку, що перевищує  операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

Довгострокові зобов’язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати  за такими видами:

- позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців;

- довгострокові зобов’язання за емітованими облігаціями;

- відстрочені податкові зобов’язання;

- довгострокові векселі видані;

- довгострокові зобов’язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів;

- інші довгострокові зобов’язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов’язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо.

Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні  бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу [5;240]. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов’язань:

• короткострокові кредити банків;
• поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (частина довгострокової заборгованості, яку необхідно погасити - протягом одного року з дати складання балансу);
• векселі видані (сума заборгованості за виданими векселями в забезпечення поставок (робіт, послуг) від постачальників, підрядників та інших кредиторів, термін погашення якої не перевищує 12 календарних місяців);
• кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги (сума заборгованості постачальникам i підрядникам за отримані матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги, крім заборгованості, що забезпечена векселями);
• поточні зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів (сума внесків, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг), а також суми попередньої оплати покупцями i замовниками рахунків постачальника);
• поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом (заборгованість підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, а також зобов’язання за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету);
• поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування (заборгованість по зборах на обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове соціальне страхування, обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, розрахунках за індивідуальним страхуванням персоналу підприємства, за страхуванням майна та по інших розрахунках за страхуванням);
• поточні зобов’язання за розрахунками з оплати праці (заборгованість по нарахованій, але не виплаченій оплаті праці, преміях, допомогах тощо);
• поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками (заборгованість підприємства його учасникам (власникам), пов’язана з розподілом прибутку (дивідендів) та іншими виплатами, нарахованими засновникам та учасникам за користування майном, зокрема земельним i майновим паями, а також виплатами у зв’язку з одержанням належної вибулому учаснику частини активів підприємства) [5;243];
• поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків (заборгованість підприємства пов’язаним сторонам і кредиторська заборгованість по внутрішньовідомчих розрахунках);
• інші поточні зобов’язання (суми зобов’язань, які не можуть бути включені до інших статей, зокрема заборгованість за нарахованими процентами, та ряд інших).

До складу позичкового  капіталу належать також зобов’язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів [5;246]. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних i театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо.

 

 

8. Методика визначення  ступеня концентрації ринку та  розрахунку основних стратегічних індексів.

Знання ступеня монополізації  ринку і рівня бар'єра входження в нього необхідно як для державного регулювання ринку, так і для обґрунтування рішення підприємства про доцільність входження в ринок. У свою чергу, для оцінки ступеня монополізації і висоти бар'єрів важливою інформацією є рівень концентрації ринку.

Концентрація - це ступінь зосередження, насиченості, густоти чого-небудь, у  даному випадку - ринку товарів і  послуг. Рівень концентрації впливає на поведінку учасників ринку: вибір обсягу випуску і ціни продукції з урахуванням конкурентів і партнерів на ринку. Високий рівень концентрації - явна ознака можливої монополізації ринку і, отже, високого бар'єра для аутсайдерів, які мали намір ввійти в ринок.

Концентрація не має однозначного кількісного вираження. Виміряти концентрацію і визначати її рівень можна по-різному. Найбільш простий показник концентрації ринку - це кількість функціонуючих на ньому фірм: чим їх менше, тим вищий рівень концентрації ринку з погляду його монополізації. Чим менше учасників ринку, тим легше їм усвідомити взаємну залежність і тим скоріше підуть вони на співробітництво. Такий показник концентрації ринку у вигляді коефіцієнта можна отримати, розділивши одиницю на число фірм, що діють на ринку. Але цей показник не відбиває важливого для оцінки ринкової ситуації характеру розподілу учасників ринку за їх розмірами[7].

Розмір учасника ринку для цілей виміру концентрації звичайно відображається у вигляді частки (питомої ваги) вартості проданих ним товарів у загальній вартості продажів товарів усіма учасниками ринку. Для цілей аналізу ринку використовуються також інші показники розміру діючої на ринку фірми, зокрема, частка вартості її активів або частка доданої вартості.

Оскільки великі фірми визначають рівень концентрації, то можна враховувати тільки їхню частку продажів, залишаючи без уваги інші дрібні фірми. Якщо виходити з такого підходу до задачі виміру рівня концентрації ринку, то потрібно використовувати рівень концентрації, який обчислюється як сума ринкових часток великих фірм:

(8.1) де:

I - індекс концентрації;

K - кількість відібраних великих фірм;

A_i - частка продажу продукції

і-ої фірми із числа відібраних.

Іноді застосовують індекс ентропії у вигляді середньої частки фірм, яку вимірюють за натуральним логарифмом зворотної величини. Ентропія в цьому випадку вказує на невпорядкованість розподілу часток між фірмами: чим вищий показник ентропії, тим нижче можливості фірм впливати на ринкову ціну. Для порівняння показників ентропії використовується відносний показник ентропії: абсолютний показник ентропії поділяється на кількість діючих на ринку фірм[7].

Монополізований ринок може бути представлений  не тільки у вигляді монополії, коли на ньому панує, як монополіст, одна велика фірма, але й у виді олігополії, коли панування на ринку здійснює невелика за чисельністю група великих фірм.

Обчислена за формулою (8.1) сума часток великих фірм свідчить про рівень концентрації: чим більше значення індексу концентрації, тим віддаленіший ринок від ідеальної конкуренції. Цей критерій використовується в числі інших показників для визначення рівня монополізації і висоти входу на ринок.

Розподіл ринку між його учасниками за часткою продажів відображають показники дисперсії, що визначається за наступною формулою:

(8.2) де

s² - дисперсія;

x_i - частка і-го учасника ринку;

- середня частка учасника ринку; 

n - кількість учасників. 

Іноді застосовують також показник дисперсії логарифмів ринкових часток.

Для оцінки величини дисперсії (особливо це потрібно при порівнянні ступеня  концентрації різних ринків) доцільно користуватися відносним показником - коефіцієнтом варіації, що визначається за формулою:

(8.3) де

u - коефіцієнт варіації;

s - середнє квадратичне відхилення, що розраховується як корінь  квадратний з дисперсії.

Висока дисперсія (велика нерівномірність  розподілу часток) за інших рівних умов вказує на високу концентрацію ринку. Але дисперсія, відповідно до закордонного досвіду, застосовується як допоміжний інструмент аналізу, оскільки вона потрібна скоріше для оцінки нерівності в розмірах фірм, ніж безпосередньо для вираження самого рівня концентрації ринку [7].

Методологія виміру рівня концентрації ринку володіє "власними" критеріями, серед яких провідне місце належить індексові Джині й індексові Герфіндаля-Гіршмана (ННІ). Особливо велике поширення отримав останній - у силу достатньої точності оцінки і простоти вирахування.

Індекс Джині, побудований на основі відомої кривої Лоренца, що виражає нерівномірність розподілу будь-якої ознаки, у даному випадку - ринкових часток. Математично індекс Джині являє собою відношення площі, обмеженої фактичною кривою Лоренца і кривою Лоренца для абсолютно рівномірного розподілу, до площі трикутника, що обмежений кривою Лоренца для абсолютно рівномірного розподілу часток і вісями абсцис і ординат (рис. 8. 1). Чим більше індекс Джині, тим вища нерівномірність розподілу ринкових часток між учасниками ринку і, отже, за інших рівних умов вища концентрація ринку і його монополізація.

 

Рис. 8.1. Крива Лоренса та індекс Джині

S - площа, обмежена фактичною  кривою Лоренца й осями абсис  та ординат

Таблиця 8.1

Розрахунок індексу Джині (приклад)
№ п/п	Частка	Нарастаючий підсумок	Середня	Площа чотирикцтникова
1	2	3	4	5
2	0,01	0,01	0,005	0,001
3	0,09	0,10	0,055	0,011
4	0,30	0,60	0,450	0,090
5	0,40	1,00	0,800	0,160
Разом:				0,302

Для того, щоб визначити  індекс Джині, необхідно, насамперед, розподілити  фірми за наростанням часток (табл. 8.1, графа 1). У графі 2 проставляються частки фірм, а в графі 3 - підсумки, що наростають: у кожному наступному рядку проставляється сума за даним рядком і підсумок попереднього рядка [7]. У графі 4 проставляються середні значення двох суміжних рядків, наприклад, у рядку 4 проставляється (0,30 + 0,60):2 = 0,45. У графі 5 вказується площа між сусідніми нарощеними підсумками: середні значення (графа 4) поділяються на кількість фірм на даному ринку, у прикладі, що наводиться, на 5. Сума значень 5 графи, яку позначимо через S, переноситься у формулу:

 

(8.4)

де 

Дж - індекс Джині;

0,5 - значення площі трикутника, обмеженого кривою Лоренца для  абсолютного рівномірного розподілу  часток і вісями абсцис і  ординат.