Життєвий цикл підприємства. Його еволюція

До основних елементів внутрішнього середовища належать цілі організації,  структура організації,  персонал та організаційна культура.

Цілі організації  формуються з урахуваннями ринкової кон'юнктури на основі наявних та потенційних можливостей організації.

Цілі різних організацій можуть бути подібними або істотно відрізнятися. Так, для підприємства, що працює на комерційних засадах, метою є отримання прибутку, а для некомерційних організацій — вирішення в межах установленого бюджету тих проблем, заради усунення яких вони створені.

Як правило, організації ставлять і реалізують не одну ціль, а декілька важливих для їх функціонування і розвитку. Класифікацію цілей за різними ознаками подано у додатку 2.

Структура організації формується під обрані цілі в такий спосіб, щоб забезпечити необхідний рівень гнучкості й мобільності організаційних дій.

Адже ефективна діяльність організації неможлива без спеціалізованого розподілу праці, за якого кожний вид роботи доручається тим фахівцям, котрі можуть зробити її краще, ніж інші. Здійснення розподілу праці і координування дій виконавців — одне із найважливіших завдань менеджменту, розумне вирішення якого дає змогу організації бути продуктивнішою порівняно з конкурентами.

Формування структури організації зумовлене багатьма факторами: специфікою діяльності, розмірами підприємства, технологією, масштабами діяльності, стратегією тощо.

Персонал добирають з урахуванням кваліфікаційних характеристик і узгодженості мотивацій індивідів з цілями організації, здатності їх до саморозвитку, роботи в колективі. Завдання ж організаційної культури полягає в   ідентифікації індивідуальних та організаційних цілей та їх узгодженні.

У межах організаційної структури відбувається взаємодія організації із зовнішнім середовищем, тому вона має бути гнучкою, здатною до постійних змін.

Зовнішнє середовище — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним.

Динамічність зовнішнього середовища, його видозмінюваність, відсутність необхідного обсягу достовірної інформації перешкоджають урахуванню всіх можливих наслідків впливу на діяльність підприємства. Зважаючи на це, керівники підприємств мають обмежувати спектр зовнішніх чинників, віддавати перевагу тим, які найістотніше впливають на результати діяльності. Досягненню цієї мети сприяє, зокрема, аналіз мікросередовища підприємства і виділення тих його суб'єктів, чий вплив на нього є відчутним.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії.

Особливістю факторів середовища прямої дії є інтенсивність і постійний характер впливу, спрямованість на зміну базових внутрішніх складових підприємств. Це потребує оперативного розроблення заходів щодо пом'якшення їх негативних наслідків або, навпаки, повнішого використання сприятливих можливостей.

До суб'єктів мікросередовища належать постачальники, які забезпечують підприємство необхідними матеріально-технічними, трудовими та інформаційними ресурсами; посередники, які допомагають виробникам реалізовувати їх товари; споживачі, конкуренти, «контактні аудиторії» — державні органи управління ,засоби масової інформації, місцеве населення тощо.

У макросередовищі, яке оточує підприємство, діє значно більша кількість факторів, ніж у мікросередовищі. Їм притаманний високий рівень варіативності, невизначеності та непередбачуваності, що зумовлено їх опосередкованою дією на суб'єкти господарювання. До основних факторів макросередовища відносять економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, природнокліматичні, демографічні тощо.

Виокремлення і аналіз чинників непрямої дії допомагає менеджерам приймати виважені рішення у процесі планування діяльності підприємства.

Взаємозв’язок факторів зовнішнього та внутрішнього середовища визначають діяльність підприємства, організації, формують його прибутковість, ефективність його діяльності.

Отже, еволюція підприємства досить складний і неоднозначний процес. На шляху свого життєвого розвитку воно проходить певний ряд етапів, кожен з яких має свою специфіку і труднощі, а створення підприємства – досить копітка і  відповідальна справа.

Для заснування власної справи потрібна оригінальна ідея, яка буде відправною точкою підприємництва, а також вдалий зважений вибір підприємницької діяльності.

На кожному етапі розвитку, та впродовж всього існування підприємства, потрібно дотримуватись чітко встановлених Законодавством правових норм та правил, вести відповідний пакет документів.

Кожна організація, як діюча система, складається з певних формуючих елементів, які становлять її внутрішнє середовище, а також піддається впливу різноманітних зовнішніх чинників.

Вплив суб'єктів зовнішнього середовища на організації є досить потужним, що зумовлює необхідність своєчасного виявлення та оперативного реагування на них, щоб уникнути небезпеки або швидше, ніж конкуренти, скористатися новими можливостями.

Внутрішнє середовище взагалі визначає діяльність підприємства. Воно визначає який продукт буде виготовлятися, як саме він буде виготовлятися, за допомогою яких матеріалів та технологій; визначає роботу персоналу підприємства, організацію управління цим підприємством та виробництвом. Внутрішнє середовище має велике значення в формуванні діяльності підприємства.

Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища відіграють велике значення в існуванні підприємства, але мають різну ступінь впливу. Вони як формують напрямки діяльності так і регулюють здійснення цієї діяльності.

На мою думку підприємство «Сільпо» успішно вирішує питання з аналізом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища та ефективно застосовує отриману інформацію, про що говорить успішне положення даного підприємства на ринку.

Розділ ІІ. Підприємство, як об’єкт управління

2.1 Виконання законодавства України про підприємництво

Підприємницьке законодавство як галузь законодавства  - це сукупність нормативних актів, що регулюють  суспільні відносини в сфері підприємництва. Ці нормативні акти містять норми, категорії та інститути декількох галузей права, що регулюють різноманітні за характером відносини.

Основними законодавчими актами, що регулюють підприємницьку діяль­ність в Україні, є Конституція України, що містить норми про підприємництво, спеціальні нормативні акти, що регулюють виключно підприємницьку діяль­ність, основним із яких є Закони України «Про підприємництво», «Про підпри­ємства в Україні», «Про власність», Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Кодекс Законів про Працю, Закон України «Про рекламу», та інші регулюючі підприємництво закони, декрети та постанови Кабінету Мініст­рів, нормативні акти міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування.

Підприємства та організації повинні дотримуватися та неухильно виконувати чинне законодавство. У випадку порушення законодавства, вони притягуються до кримінальної, цивільної, адміністративної, та інших видів відповідальності.

Згідно з чинним законодавством, підприємництво – це безпосередня, само­стійна, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, ви­конання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Конституція України і закони України закріплюють принципи, основні  види та форми підприємницької діяльності.

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена зако­ном. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. (Ст. 42 Конституції України).

Принцип свободи, вільного вибору виду підприємництва виявляються у тому, що суб’єкти підприємницької діяльності мають право обрати будь-яку її форму. Організаційно-правова форма підприємницької діяльності визначається законами.

Принципи підприємництва в Україні вільний вибір видів діяльності; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, залишається після внесення платежів установлених законодавством; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і спо­живачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законо­давства; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обме­жено законодавством; самостійне здійснення підприємцем, юридичною особою зовнішньоеко­номічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Суб’єктами підприємництва або суб’єктами підприємницького права нази­вають юридичні або фізичні особи, які  безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їхнім статутом підприємницьку діяльність.

Суб’єкти підприємницької діяльності

1.      Громадяни України.

2.      Іноземні громадяни.

3.      Юридичні особи України.

4.      Іноземні юридичні особи.

5.      Об’єднання юридичних осіб.

Підприємницька діяльність буває трьох видів: вільна, дозвільна (ліцензо­вана), державна.

Вільна підприємницька діяльність означає, що підприємець має право без жодних обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність здійснюється лише за спеціальним дозволом (ліцензією), що видається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом.

Державна підприємницька діяльність - це діяльність, якою можуть займа­тися тільки державні підприємства (наприклад, діяльність з виготовлення війсь­кової зброї).

Підприємницька діяльність характеризується низкою ознак, які відрізня­ють її від господарської діяльності..

Ознаки підприємницької діяльності

1.      ініціативність – здійснюється за власним розсудом;

2.      систематичність – має постійний характер;

3.      здійснюється на власний ризик підприємця;

4.      прагнення до отримання прибутку;

5.      підприємництво здійснюється від особистого імені підприємця та під свою майнову відповідальність;

6.      напрямок діяльності – виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, торгівля.

2.2 Засновницькі документи та їх підготовка

До основних засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, відносять статут, установчий акт, засновницький договір та положення. Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об'єднань, підприємств та інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть індивідуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, для повного, командитного товариства з колективною формою бізнесу - засновницький договір, а для акціонерних, товариств з обмеженою, а також додатковою відповідальністю та різних об'єднань підприємств - необхідні обидва ці документи. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що ґрунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов'язковим. Стаття 57 Господарського Кодексу України, до установчих документів також відносить рішення засновників про утворення суб’єкта господарювання.

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому ро­зумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з наступних розділів: «Загальні положення», «Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності», «Зовнішньоекономічна діяльність», «Права фірми», «Майно фірми», «Фонди фірми», «Виробничо-господарська діяльність», «Управління фірмою та її трудовим колективом», «Організація та оплата праці», «Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків», «Облік, звітність і контроль», «Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)».

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст - об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому основним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру.