Стратегічний потенціал компанії та його розвиток

Фінансовий потенціал – обсяг власних, позичених та залучених фінансових ресурсів підприємства, що ними воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат.

Потенціал відтворення – це сукупність матеріально-технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів капіталу, які перебувають у розпорядженні підприємства або можуть бути додатково залучені й використані для простого чи розширеного відтворення факторів виробництва та інших складових потенціалу підприємства.

Суб'єктні  складові пов'язані із суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального споживання об'єктних складових. До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

Науково-технічний  потенціал – узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпорядженні підприємства для розв'язання науково-технічних проблем.

Управлінський потенціал – це навички та здібності керівників усіх рівнів управління з формування, організації, створення належних умов для функціонування та розвитку соціально-економічної системи підприємства. У найзагальнішому вигляді він є інтеграцією функціонально-структурних та нематеріальних елементів.

Потенціал організаційної структури управління – це загальнокорпоративний управлінський (формальний та неформальний) механізм функціонування підприємства, який втілює в собі рівень організації функціональних елементів системи та характер взаємозв'язків між ними.

Маркетинговий потенціал – це здатність підприємства систематизовано й планомірно спрямувати всі свої функції (визначення потреб і попиту, організація виробництва, продаж і післяпродажне обслуговування) на задоволення потреб споживачів і використання потенційних ринків збуту.

Логістичний потенціал – це максимальна продуктивність (функціональна спроможність) системно інтегрованих підрозділів, які охоплюють усі види діяльності щодо пересування в просторі та руху в часі: персоналу – перевезення співробітників, розміщення їх у службових приміщеннях; пересуванню згідно з часовим графіком роботи матеріалів і готових виробів – транспортування, складування, збереження, сортування і перерозподіл; енергетичних та інформаційних потоків – передавання, обробка, збереження і трансформація.

Інтегруючі  складові не підлягають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно віднести чи то до суб'єктних, чи то до об'єктних складових. До інтегруючих складових відносять: трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали. 

Трудовий потенціал – це персоніфікована робоча сила, яка розглядається в сукупності своїх якісних характеристик.

Інфраструктурний  потенціал – збалансовані з вимогам виробництва можливості цехів, господарств і служб забезпечити необхідні умови для діяльності основних підрозділів підприємства задоволення соціальних потреб його персоналу.

Інформаційний потенціал – це єдність організаційно-технічних інформаційних можливостей, які забезпечують підготовку й прийняття управлінських рішень та впливають на характер (специфіку) виробництва через збирання, зберігання (нагромадження), обробку та поширення інформаційних ресурсів.

 

1.2. Методичні  та організаційно-економічні засади  формування потенціалу

Під час формування ринкової економічної системи набувають  особливої актуальності проблеми планування та оптимізації можливостей підприємств  довгострокового й поточного  характеру.

Формування потенціалу підприємства – це процес ідентифікації та створення  спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного  розвитку та ефективного відтворення. Розгляньмо докладніше суть процесу  формування потенціалу підприємства з  урахуванням того, що він є складною економічною системою з притаманними тільки їй певними властивостями.

Властивості потенціалу підприємства як інтегрованої економічної системи:

• цілісність потенціалу – це єдине ціле, яке має певні властивості;
• полі структурність потенціалу – потенціал складається з певних частин (підсистем);
• складність потенціалу – потенціал визначається неоднорідністю складових, ієрархічними зв’язками між ними;
• не стаціонарність потенціалу – потенціал має мінливі параметри, характеризується стохастичністю поведінки;
• унікальність потенціалу – потенціал має в будь-який час притаманні лише йому можливості і властивості;
• адаптивність потенціалу – потенціал має здатність до адаптації під впливом факторів зовнішнього середовища;
• синергічність потенціалу – для потенціалу характерний ефект посилення елементів при їх взаємодії;
• протиентропійність – це можливість протидіяти руйнівним тенденціям.

Ці властивості економічних  систем уможливлюють формування загальних  постулатів, які слід ураховувати  за формування потенціалу підприємства:

• потенціал підприємства – це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть тією чи іншою мірою заміщати один одного, тобто є альтернативними;
• потенціал підприємства не можна сформувати на базі механічного додавання елементів, оскільки він є динамічним угрупованням;
• під час формування потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;
• потенціал підприємства у вищих формах його виявлення може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;
• елементи потенціалу підприємства мають функціонувати одночасно і в сукупності, бо закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в їхньому поєднанні, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;
• усі елементи потенціалу об'єктивно пов'язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто, з одного боку, вони підлягають фізичному та техніко-економічному старінню, а з другого - вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу;
• складові потенціалу підприємства мають бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

Ці постулати визначають загальнотеоретичну модель формування потенціалу підприємства де кожен з  елементів підпорядковується досягненню загальних цілей потенціалу підприємства, тобто, якщо існують засоби виробництва, кадри, приміщення з певними характеристиками та інші ресурси, то потенціал підприємства як економічна система здатний задовольнити постійно мінливі потреби потенційних  споживачів.

Із закону цілісності системи  випливає, що внаслідок взаємодії  всіх ресурсів, котрі створюють систему, з'являються нові якості, яких не має  кожний окремий вид ресурсу. Слід пам'ятати і про один з найвагоміших загальних законів організації  – закон синергії, який стверджує, що для будь-якої системи (підприємства, організації, фірми) існує такий набір елементів, за якого її потенціал завжди буде або значно більшим, ніж проста сума потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим.

Синергія може давати двояку користь: пряму та опосередковану.

Пряма користь – збільшення чистих грошових потоків від як найповнішого використання потенціалу підприємства. Це має місце за операційної, управлінської та фінансової синергії.

Операційна синергія –  економія на операційних витратах за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового та логістичного потенціалів.

Управлінська синергія –  економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи  управління.

Фінансова синергія – економія за рахунок зміни підходів до формування фінансового потенціалу підприємства.

Опосередкована  користь – збільшення вартості потенціалу підприємства, або зміна мультиплікатора ціни підприємства (прибуток).

Зважаючи на ефект синергії, процес оптимізації структури потенціалу підприємства слід проводити за такими етапами.

Етап 1 – формування системи цілей підприємства (стратегічні, тактичні, поточні; для всього підприємства, його підрозділів, а також окремих видів діяльності).

Етап 2 – визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів: цей етап обов’язково треба узгоджувати з першим.

Етап 3 – оскільки для задоволення тієї самої потреби може існувати кілька варіантів наборів ресурсів, то доцільно провести оцінку альтернативних їх комбінацій і після цього зробити остаточний висновок.

Етап 4 – проведення раціонального розподілу обмежених ресурсів, визначення шляхів їх використання для забезпечення високого рівеня конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Етап 5 – після проведення попередніх 4-х етапів необхідно оцінити отриманий результат.

У системі потенціалу підприємства можна виділити два типи закономірностей:

1) формувальні – закономірності  розвитку, які спричиняють перехід  системи в інший якісний стан;

2) регулювальні – закономірності  функціонування, які сприяють стабілізації  наявного рівня якості системи.

Слід зазначити, що базою  загальносистемного потенціалу будь-якого  підприємства є виробничий (операційний) потенціал. Проблеми дослідження саме цієї складової традиційно присвячували свої праці вітчизняні науковці.

Характер виробничих (операційних) процесів визначає відносну роль живої  праці, споруд, устаткування, фінансових ресурсів і сировини в процесі  формування можливостей розвитку підприємств, а специфіка організації виробництва  зумовлює структурно-функціональні  характеристики потенціалу сучасних підприємств.

Залежно від ролі того чи іншого фактора (ресурсу) у досягненні цільових орієнтирів розвитку підприємств  усі види бізнесу можна умовно розділити на машино-, трудо-, матеріало- та енергодомінаційні.

Ядром машинодомінаційних виробництв є процеси, що в них працівники виконують обслуговувальні, контрольні та інші другорядні операції. За таких  процесів матеріали відіграють пасивах  роль як легкодоступні стандартні ресурси. Прикладом такого типу виробництва  може служити добувна промисловість (вугільна, гірничорудна), хімічна промисловість, підприємства важкого машинобудування  тощо.

Аналогічно, в трудодомінаційних  виробництвах верстати, устаткування, транспортні засоби та інші елементи основних фондів служать допоміжними  засобами для ручних виробничих процесів. У таких сферах бізнесу основу потенціалу підприємств становить  чисельність, освітньо-кваліфікаційний  рівень і вікова структура персоналу. При цьому матеріали та сировина знову ж таки відіграють другорядну пасивну роль, бо стандартна сировина обробляється тут ручним способом. До таких підприємств можна віднести більшість організацій сфери  обслуговування: громадського харчування, побутових послуг тощо.

Існування матеріалодомінантних виробництв обумовлене унікальними  характеристиками матеріалів і сировини, якість та специфічні властивості котрої безпосередньо обумовлюють конкурентоспроможність продукції на ринку. При цьому  унікальні матеріали чи сировина можуть оброблятися як вручну, так  і з використанням техніки. Як приклад можна назвати підприємства харчової промисловості.

Енергодомінантні виробництва  формують специфічну групу організацій, довгострокова ефективність та швидкість  розвитку яких залежить від їхнього  забезпечення енергоносіями. Усі інші компоненти підприємницької діяльності, по суті, не відіграють активної ролі, але створюють умови для найліпшого використання енергоносіїв (електроенергетика, нафтохімічна промисловість тощо).

У виробництвах, наближених до капіталодомінантних, підвищення продуктивності праці спричинятиме зниження питомої  трудомісткості продукції, але майже  не впливатиме на виробничий потенціал (не зростатимуть виробничі потужності, не поліпшуватиметься ефективність їхнього використання, не зростатиме фондовіддача). Однак поліпшення використання основних фондів на таких підприємствах  спричинятиме збільшення обсягів виробництва  та зниження на цій основі питомих  затрат живої праці. У трудодомінантних виробництвах ситуація протилежна –  підвищення ефективності використання основного капіталу підприємства не змінить його потенціалу, який залежить від затрат живої праці, проте  зростання продуктивності праці  підвищуватиме ефективність використання основного капіталу. Крім того, в  цих двох типах виробництв потреба  в сировині та матеріалах змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. Унаслідок цього за підвищення продуктивності праці зростає відношення витрат матеріалів до затрат праці, а підвищення ефективності основного капіталу спричинятиметься до збільшення відношення витрат матеріалів до ефективних витрат основного капіталу. У зазначених процесах зниження питомих  витрат матеріалів спричинятиме тільки зменшення сукупних витрат, а не підвищення ефективності використання інших чинників або виробничих операцій у цілому.

Сучасна практика господарювання досить багатогранна, що унеможливлює однозначне встановлення ключових факторів довгострокового успіху підприємств. Наприклад, у видобувних галузях, де в основному відбуваються капіталодомінаційні  процеси, зміна вмісту корисних мінералів  у породі може стати головним джерелом істотних змін продуктивності праці  та ефективності використання основного  капіталу.

В рамках кожної галузі формування потенціалу підприємства пов’язано  з такими особливостями:

- галузевий розподіл підприємств,  що має традиційний характер  для певної галузі економіки;

- специфіка технологічних  процесів у рамках кожної галузі;

- особливості організації  виробництва;

- особливості у кваліфікаційно-професійній  структурі персоналу;

- відмінності у характері  і структурі інформації, яка забезпечує  функціонування потенціалу підприємства;

- відмінності у характеристиках  кінцевого продукту та ресурсів  для його виробництва.

 

 

2. Стратегія як генеральна програма діяльності підприємства

З розвитком економіки  та бізнесу змінюється характер та напрями процесів організації виробництва, реалізації продукції та послуг, інвестування та конкуренції підприємства. Чітко  розроблена стратегія забезпечує підприємствам  виживання  в сучасному середовищі, комерційний успіх та стійкий  розвиток.