Порівняння національних корпоративних культур різних країн

Англійський національний стереотип пов'язаний з образом  англійського джентльмена й характеризується такими рисами:

1. Прагматичність, що виражається в орієнтації на справу, дію, здоровий глузд. На відміну від американця, англієць ставиться до бізнесу зі спортивним азартом.

2. Демонстрація  ділових якостей у дії та  неприйняття абстрактних проектів. Англійці готові думати та  вирішувати проблеми по ходу справи. Це приводить до того, що спроби переконати англійця за допомогою плану чи проекту та їх детальної проробки на папері можуть виявитися недостатньо ефективними.

3. Відчуття власної  гідності, що приводить до необхідності  дотримуватися етичних норм, правил, контролювати свої емоції, проявляти терплячість до чужих поглядів та переконань, мужність, холоднокровність.

4. Повага до  традицій та консерватизм.

5. Прихований, коректний  етноцентризм, який не проявляється  у формах, що принижують національні  почуття інших людей.

6. Уміння вести  справи у різних країнах, сприймати  й адаптувати чужу культуру  в інтересах бізнесу, гармонійно  будувати стосунки з місцевою  владою та населенням. Великобританія  накопичила величезний досвід  з управління у своїх колишніх  колоніях, що відбилося на ефективності її міжнародного менеджменту.

Як правило, англійські бізнесмени проявляють велику напористість, якщо йдеться про угоди, що обіцяють моментальну вигоду, але  дуже неохоче йдуть на витрати, ефект  від яких виявиться лише через 5-10 років. Вони досить консервативні щодо дотримання ритуалу переговорів, погано сприймають незвичні для них форми спілкування. Процес прийняття рішень у англійців часто затягується; проте до виконання угоди вони відносяться прискіпливо.

Французи значно легше, ніж німці й англійці, налагоджують контакти з партнерами. Проте переговори ведуть поволі, не відразу приймаючи рішення. Важливо враховувати те, що в діловому житті Франції велике значення надається особистим знайомствам, зв’язкам. Набагато ефективніше все можна зробити, користуючись внутрішніми, а не офіційними контактами [8; с.191]. Французи також з великою шаною ставляться до рівня освіти ділового партнера, тому при ділових знайомствах з ними слід вручити їм візитку з вказівкою вищого навчального закладу. Незважаючи на комунікабельність, французи неохоче йдуть на компроміси, не люблять торгу під час переговорів. Вони прагнуть уникати ризикованих операцій. Французький національний стереотип безпосередньо пов'язаний з духовною основою:

1. Інтелектуалізм, любов до мистецтва, гармонії та краси. Французи прагнуть досягти досконалості проектів, програм, планування.

2. Несміливість  і нерішучість у практичному  виконанні планів.

3. Схильність  до конфліктів і суперечок  при вирішенні проблем, небажання  йти на компроміс, оскільки, на думку французів, ефективне вирішення проблеми має забезпечуватися досконалими планами. У дійсності, коли планові логічні схеми не реалізуються на практиці, французи, замість пошуку розумного компромісного рішення, вступають у суперечку. Прагматик-англієць, який не атакує проблему в лоб, спочатку орієнтується на пошук компромісу. Отже, англійці та французи - це нації-антиподи. Прагнення французів створити закони на всі випадки життя негативно відбивається на здійсненні бізнесу в умовах невизначеності зовнішнього середовища.

4. Ефект компенсацій.  Необхідність дотримання суворих  схем, законів та регламенту в  діловій сфері компенсується  стилем спілкування, поведінкою  в родині та приватному житті,  які виражаються у розкутості, свободі від умовностей, живості характеру, гуморі, кмітливості. Прагнення до краси та естетики може проявлятися у шокуючих формах, які згладжуються витонченістю, тактом та високою культурою спілкування.

Національний  стереотип жителів Близького  та Далекого Сходу значною мірою визначається спільністю релігійних основ культури:

1. Прагнення  до неметушливості, доброзичливості  та довіри. Люди у великій мірі  орієнтовані не па результати, а на саму роботу (дії). Носіїв  Східної культури характеризує  раціональне використання часу, прагнення уникати конфліктів та критики («згода та мир дорожчі за правду»), майстерність робити компліменти на адресу партнерів, поважне ставлення до прихованої сили. Будь-які відкриті й агресивні прояви сили руйнують атмосферу доброзичливості та довіри.

2. Наполегливе  працелюбство, яке в деяких випадках  може бути позбавлене добросовісності,  що призводить до неякісних  результатів роботи.

3. Прихильність  до ритуалів та чиношанування. 

4. Чуттєвість  та позитивне ставлення до  жартів і гумор).

5. Прагнення змішувати ділові та сімейні відносини[16; c.40].

Так, наприклад, у Китаї на способи організації  менеджменту, ділову культуру і методику ведення бізнесу значно впливає  конфуціанська етико-філософська  традиція, яка довгий час була державною  ідеологією. Найважливішими її особливостями є крайній консерватизм, відчайдушне прагнення зберегти спадщину предків, обмежуючи будь-який вид діяльності жорсткими межами ритуалу. Навіть для сучасного китайського підприємця ведення бізнесу є своєрідною церемонією, де кожна деталь має важливе символічне значення. Саме тому для ділових людей Китаю, Японії, Кореї й інших конфуціанських країн надзвичайно важливим є сам по собі процес переговорів, особлива етика ділового спілкування, страх «втратити обличчя» під час спілкування, особливо ділового. Ще однією особливістю китайського бізнесу є конфуціанський культ сім’ї. Будь-яка компанія тут зароджується як невеликий сімейний бізнес, у якому вся діяльність здійснюється членами родини. Якщо компанія розвивається далі, то родина як ядро фірми поступово бере на себе управлінські функції і починає обростати колективом найманих робітників. Однак і в умовах росту капітал родини рідко відокремлюється від капіталу підприємства, навіть якщо компанія стає акціонерною, контрольний пакет все одно залишається в руках родини. При цьому між керівними членами родини і підлеглими завжди зберігаються бар’єр і дистанція.

У трудовому  колективі керівництво не намагається  усталити відносини і створити дружню атмосферу, що, у свою чергу, веде до аморфності та нестійкості самого колективу. Перспективи кар'єрного росту в китайській компанії також досить обмежені. Для професійного менеджера, який не є родичем керуючої сім’ї, практично закритий шлях наверх, тому що переваги для призначення на керівні посади будуть мати численні зяті, брати і діти глави родинного бізнесу. Також прихильність до сімейності зумовила, зокрема, одну з глибоких проблем сучасного Китаю - надзвичайно розповсюджене кумівство і протекціонізм і, як наслідок, дивовижний розмах корупції, для якої не є перешкодою навіть «драконівський» контроль з боку влади.

Навіть іноземний  інвестор у Китаї не може розраховувати  на успіх, не заручившись особистими зв’язками з тими або іншими впливовими китайцями [11, с. 85].З огляду на виняткову  роль родини можна виділити ще дві особливості китайського бізнесу: порівняно невеликий розмір компаній і короткий термін їх існування, що природно не допускає створення монополій. Китайський діловий світ останнім часом представлений десятками тисяч компаній, що швидко збільшуються, пристосовуються до ринку, досягають певного рівня процвітання і також швидко зникають, звільняючи місце для нових підприємств. Конкурентна боротьба, що, здавалося б, є основою основ західної ринкової моделі, саме в Китаї, де за ту саму нішу конкурують десятки фірм, досягає абсолюту. Китайська сімейна компанія має особливість адаптуватися до будь-яких умов зі швидкістю, про яку, наприклад, американське та японське підприємство може лише мріяти. Прийняти важливе маркетингове рішення або навіть розробити нову стратегію управління в китайській компанії можна за кілька годин сімейної ради.

Крім того, діючи  на одному ринку з японськими й  американськими компаніями, китайський бізнес у ряді випадків навчився долати сімейну обмеженість, створюючи  комерційні мережі. Розвиток такої мережі відбувається в основному шляхом встановлення особистих контактів і родинних зв'язків між підприємцями. Нарешті, перевага дрібного сімейного бізнесу робить китайську економіку дуже стійкою і стабільною. Так, якби краху зазнала «Тойота» або «Майкрософт», це неминуче б завдало удару по японській і американській економіці. Китайська ж економічна система майже не чуттєва до банкрутства окремої компанії.Також варто зазначити, що у свідомості китайця Серединна держава (Чжун Го) завжди є єдиною цивілізованою країною, оточеною варварськими народами, носіями іншої культури й інших способів виробництва. Значною мірою особливістю свідомості жителів цієї країни також є почуття переваги китайського над некитайським, що збереглося до наших днів та іноді проявляється навіть у діловій культурі. Так, у сучасному Китаї з великою підозрою ставляться до іноземних інвестицій, а в тих випадках, коли допускається залучення іноземного капіталу, інвестор все одно перебуває під жорстким контролем влади.

Розглядаючи вплив  загальної культури на ділову культуру Японії, С. Китаєнко зауважує, що в цій  країні також має місце конфуціанський культ родини, хоча дещо в іншій  якості, ніж у Китаї [12; с.21]. Те центральне місце, що у китайському суспільстві займає родина, на островах належало різного роду групам, організованим за принципом сімейства, члени яких, однак, не були пов'язані родинними стосунками. У сучасній Японії роль такої родини відіграє, зокрема, підприємство, фірма. Взаємну довіру, властиву сімейним стосункам, японці переносять на відносини в трудових колективах, прагнучи розвивати і в керівниках, і в підлеглих атмосферу товариства та почуття відповідальності за спільну справу. Це додає японській компанії більшої міцності та життєздатності, що в поєднанні з ліквідністю кадрів призводить до збільшення продуктивності праці, дозволяє підвищувати професіоналізм кадрів і застосовувати ефективні методи менеджменту.

Порівнюючи  американські та японські компанії, часто  використовують дві метафори: «американські корпораційні стіни складені з цеглин, японські стіни - з каменю». Це означає, що в Америці усе наперед визначено, дії кожного працівника суворо регламентовані. В Японії, – навпаки, - корпорація враховує особисті характеристики кожного, посадові обов'язки формуються в процесі роботи і не є статичними. Одна з переваг японців – розуміння філософії корпорації. Прихід нового керівника не свідчить про її зміну. Отже, японська система через довгострокове планування, налагодження схем внесення змін молодшим керівним складом гарантує збереження тісних відносин між різними категоріями керівників, що забезпечує колективну гармонію і простір для творчості. Якщо говорити про японські секрети, насамперед необхідно зупинитися на властивій японцям ірраціональності. Нераціональність «японця корпоративного» прямо і безпосередньо виходить з того, що деякі дослідники називають спогляданням у дії. Медитативні практики в японських корпораціях – звичне явище. Також говорять про властиву японцям ірраціональність і про шосте почуття, якими керуються японці, приймаючи найбільш важливі рішення. Внутрішня спонтанність і нераціональність у процесі виробництва стає нормою. Японський національний стереотип ґрунтується на вірі у колективізм і прагненні до досягнення гармонії:

1. Поєднання величезного працелюбства з внутрішнім прагненням до краси та досконалості.

2. Традиціоналізм.

3. Практицизм, швидка  адаптація до нововведень.

4. Колективізм  («групізм»).

5. Ввічливість,  делікатність, акуратність.

Японський менеджер відкидає прихований технократизм американського менеджменту. Японському менеджеру властиві:

• колективна відповідальність;

• генералізація  ролей та ротація робочих місць;

• довіра до підлеглих; • захист усіх працівників;

• необхідність планування кар'єри;

• прагматична адаптація та раціоналізм;

• ототожнення  з «мічі» («способом») та індивідуальною роботою колег (дотримання прийнятого в організації способу життя, прояв лояльності до колег). Гордість та побоювання «втратити обличчя», емоційність, швидка збуджуваність  від критики. Жарт щодо будь-якої деталі зовнішнього вигляду може викликати неадекватну реакцію з боку співбесідника. Чуттєвість до вербальної та невербальної комунікації з партнером і повільна реакція на зміст сказаного [12; с.24].

Арабо-мусульманський Схід відрізняється особливо сильним впливом релігії на всі сфери життя, в тому числі і на ділові відносини. Мусульмани, особливо араби й іранці, дуже чутливі до всього, що може кинути тінь на іслам, тому не прощають іноземцеві зневажливого відношення або жартів щодо їх релігії. Це необхідно перш за все врахувати в ділових стосунках з працівниками цього регіону. Взагалі, іслам строго регламентує торгово-економічні зв’язки між мусульманами. Деякі заборони шаріату стосуються торгово-фінансових угод між мусульманами і не мусульманами. Тому кожний, хто прагне успішно співробітничати з представниками ісламського Сходу, повинен знати основні заборони ісламу в царині торгово-фінансових справ. Незнання цих законів може завдати значних збитків. Так шаріат забороняє торгівельні угоди в шести випадках:

1) купівля-продаж  «нечистого», до яких шаріат  відносить свинину, алкогольні  напої і т.п.;

2) купівлі і  продаж узурпованих товарів; 

3) купівля і  продаж предметів, що не є  власністю продавця, наприклад, не  зловленої хижої тварини;

4) торгова справа, пов’язана з забороненою, азартною  грою;

5) угода, в  якій є момент лихварства, хоча  нині богослови обґрунтували  можливість стягнення проценту  з підприємницького капіталу (вважається, що в даному випадку експлуатується  саме капітал, а не людина);

6) продаж «змішаних»  товарів, які не можна відділити  одним від одного, наприклад, масла,  змішаного з іншим жиром. 

Закони шаріату  також засуджують справи, що хоч  і не є забороненими але повинні  викликати презирство оточуючих. Сюди відносять, зокрема, маклерство; укладення торгівельних угод з підлими людьми; укладення угод між ранковим азаном (молитвою) і сходом сонця; надмірне захоплення справою купівлі-продажу зерна; прагнення купити річ раніше від іншого покупця. У торгівлі іслам забороняє давати релігійні клятви. У процесі ведення ділових переговорів з представниками арабських країн необхідно враховувати те, що араби досить сильно орієнтовані на авторитети. Араби не терплять реклами, особливо в її американському або європейському виконанні. У ділових стосунках вони великого значення надають становленню довіри між партнерами.