Поняття підприємницького права і підприємницької діяльності

  В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна  потреба в конкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі виробів.

   Для того, щоб вірно сформувати виробничу  програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.

   При плануванні виробничої програми необхідно  використовувати наступні матеріали:

• перспективний план виробництва продукції і послуг;
• прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
• державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;
• результати вивчення поточного попиту на продукцію;
• договори на виробництво та поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
• заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
• заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
• дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

7.2 Власна виробнича  програма.

   Дослідивши  ринок цементу, сегментувавши і  визначивши покупців можна стверджувати, що обсяг виробленої продукції моїм підприємством буде складати значну частку усього обсягу даної продукції в Україні.

   Оскільки  завод створюється на базі вже  існуючого заводу, тільки переобладнується технологічна лінія виробництва, то потужностей вистачить, щоб задовольнити  існуючий попит. Планує мий випуск продукції складає до 400 000 тонн, загальною вартістю 19,5 млн. грн..

Технологія виробництва

   Виробництво цементу сухим способом здійснюють по наступній схемі. Вапняк і глину, що поступають з кар'єрів, після дроблення підсушують і подрібнюють в сировинному сепараторному млині, пристосованому для одночасної сушки і помолу. Одержану при цьому сировинну суміш коректують до певного хімічного складу і перемішують стислим повітрям в силосах, змішувачів. Далі сировинну суміш в сухому вигляді (муку) або після гранулювання з домішками 12-14% води в грануляторах обпалюють в коротких обертових печах, із запічними тепловикористовуючими установками (циклонами або конвеєрними кальцинаторами) або в довгих обертових печах.

   Тепер як у нас так і за кордоном простежується  тенденція до суміщення процесів тонкого подрібнення і помелу з сушінням. Якщо вологість сировини не перевищує 8%, вона може подаватись на помел без попередньогго висушування. Якщо ж вологість сировини більша, її потрібно підсушувати в дроборках ударновідбивних млинах або сушильних барабанах. Остаточне висушування суміщують з помелом у млинах 3,2 х 8,5 м з відцентровими сепараторами або в млинах 5х10 м із прохідними сепараторами димовими газами, що мають температуру 300 – 325 градусів. Однак при помелі найдоцільніше застосовувати млини безкульового подрібнення. При безкульовому подріблені у млині системи “Аерофол” куски подрібнюваного матеріалу виконують роль розмельних тіл. У такому млині суміщені процеси тонкого подрібнення, сушіння і помелу в замкнутому циклі з відцентрованим або прохідним сепаратором.

   Для інтенсифікації помелу сировинних матеріалів у млини доцільно вводити поверхнево – активні добавки. Найефективніщими інтенсифікаторами є катіоноактивні сполуки, триетаноламін і суміш триетаноламіну з СДБ.

   Розмелене сировинне борошно подається  в гомогенізаційні силоси, над  якими розміщені бункери коригуючих добавок, подріблених до потрібних  розмірів. Гомогенізаційні силоси –  це целіндрічні місткості з плоскими або конусними днищами. У силосах місткістю 200-400 м3 здійснюються усереднення і коригування сировинного борошна, а всилосах місткістю 1500-2500 м3 воно зберегається перед подачею на випалювання.

   Перемішують сировинне борошно в гомогенізаційних силосах стисненим повітрям. При цьому насичена повітрям (аерована) маса порошкоподібного матеріалу набуває текучості і поводить себе аналогічно рідині. Днища силосів вкривають металевими повітрозподільними коробками з мікропористими керамічними плитками або спеціальними тканинами. Залежно від способу аерування ці коробки об’єднують у різні групи. В одну з груп подають 75% загальної кількості стисненого повітря, призначеного для перемішування аероване сировинне борошно над цією групою коробок стає менш густим і ніби “спливає”, а на  його місце надходить щільніше борошно з сусідніх секцій, куди подано менше повітря. Через деякий час “активною” стає друга група. Так досягають належного усереднення борошна.

   Виробництво цементу сухим способом здійснюють по наступній схемі. Вапняк і глину, що поступають з кар’єрів, після дроблення підсушують і подрібнюють в сировинному сепараторному млині, пристосованому для одночасної сушки і помолу. Одержану при цьому сировинну суміш коректують до певного хімічного складу і перемішують стислим повітрям в силосах, змішувачів. Далі сировинну суміш в сухому вигляді (муку) або після гранулювання з домішками 12-14% води в грануляторах обпалюють в коротких обертових печах, із запічними тепловикористовуючими установками (циклонами або конвеєрними смугами) або в довгих обертових печах. В іншому технологічна схема не відрізняється від вище описаної схеми мокрого способу виробництва цементу.

   При виготовленні цементу сухим способом, випалення сировинної суміші в печах  з конвеєрними смугами і в автоматичних шахтних печах здійснюють тільки у вигляді міцних гранул, що містять 12-14% води.

   Висновок. При сухому способі виробництва витрата тепла на випалення клінкеру приблизно на 35-40% нижче, ніж при мокрому. Проте при сухому способі для підготовки і випалення сировинної суміші потрібно більше механізмів і обслуговуючого персоналу. Тому сухий спосіб застосовують лише при однорідному хімічному складі і низькій вологості вапнякових (8%) і глинистих (15-25%) компонентів, коли сумарні витрати на паливо і електроенергію для сушки сировини і випалення клінкеру нижче, ніж відповідні витрати при мокрому способі.

   Виробнича програма є невід’ємною складовою бізнес-плану і загального плану розвитку підприємства. Загальна мета аналізу виробничої програми полягає в оптимізації номенклатури та асортименту виробництва продукції для укладання договорів на її поставку і реалізацію, максимального використання виробничого потенціалу та забезпечення стійких фінансових результатів господарської діяльності. Для досягнення цієї мети необхідно здійснити такі пошукові дослідження: знайти партнерів господарської діяльності; виявити резерви виробництва і реалізації продукції; визначити нові ринки збуту продукції; сформувати нові потреби; прийняти оперативні управлінські рішення для забезпечення господарської діяльності по всій ієрархії. Оскільки завод створюється на базі підприємства, яке викупили, він буде наслідувати вже існуючу виробничу програму. 
 

7.3 Маркетингова програма

   Успіх підприємства в освоєнні ринку і закріпленні на ринку є результатом організації маркетингу як елемента загальної системи управління, яка в цілому спирається на спеціально розроблену програму маркетингу. Програма маркетингу – розроблений, на основі комплексних маркетингових досліджень, стратегічний план-рекомендація виробничо – збутової і науково-технічної діяльності фірми (організації), покликаний забезпечити вибір оптимального варіанту її майбутнього розвитку згідно висунутій меті і стратегії в довгостроковій перспективі.

   Програма маркетингу може розглядатися у вузькому і широкому значенні. У вузькому тлумаченні – це документ, що визначає конкретну діяльність підприємства на ринку. В більш широкому значенні вона розглядається як безперервний процес аналізу, планування і контролю, направлений на приведення до більш повної відповідності можливостей підприємства вимогам ринку.

   Маркетингова програма є оцінкою того, як менеджери сприймають їхню власну позицію на ринках відносно конкурентів (з точно певними конкурентними перевагами), якої мети вони хочуть досягнути, і як вони збираються досягати їх (стратегії), які ресурси потрібні, і які результати очікуються (бюджети), після цього здійснюється детальне планування і калькуляція витрат.

   Отже, маркетингова стратегічна програма підприємства є стратегічним планом дій фірми по досягненню поставленої довгострокової мети. Відразу зупинимося на відмінності плану і програми. Ми часто посилатимемося на методи планування при розгляді маркетингової стратегічної програми. Це зв’язано з тим, що стратегічне планування є проміжним результатом, а маркетингова стратегічна програма заключний акорд в стратегії бачення розвитку фірми, в якому заплановані дії підкріплені практичними заходами з конкретними відповідальними, тактичними заходами, об’ємом фінансування, видом і порогами контролю.